Англосаксонська правова система

Система англосаксонського (англо-американського) права була створена в Англії після нормандського завоювання. Ця система вклю­чає нині правові системи усіх, за деяким винятком, англомовних країн. Загальне право значною мірою вплинуло на становлення і розвиток правових систем країн, що політично були пов'язані з Англією.

Англійське право розвивалося автономним шляхом, зв'язки з кон­тинентальною Європою були досить незначними. Рецепція римсько­го права в Європі не торкнулася англійського права.

Загальне для всієї Англії право виникає після захоплення її нор­мандським герцогом Вільгельмом I Завойовником (1066). У цей пері­од формується централізована судова система, з'являються (у період правління Генріха II) королівські роз'їзні судді, що вирішують спра­ви з виїздом на місця від імені Корони. Спочатку група справ, що відносилась до ведення цих суддів, була обмежена, але поступово во­на розширювалася.

Вироблені суддями рішення бралися за основу іншими судовими інстанціями при розгляді аналогічних справ. Так стала складатися єдина система прецедентів, спільна для всієї Англії, що одержала на­зву "загальне право".

У рішенні судових спорів брали участь присяжні — вільні грома­дяни з числа місцевих жителів, що найчастіше не знали прецедентів і актів королів, але добре знали свої звичаї і традиції. Звичаєві норми істотно вплинули на зміст судових рішень.

У XII-XIV ст. система загального права досягла розквіту, але зі зростанням кількості прецедентів у ній стала виявлятися тенденція до консерватизму і формалізації, що в XV ст. підготувало ґрунт для якіс­но нового етапу її розвитку, пов'язаного з появою "права справедли­вості" і його протистоянням "загальному" праву. Поступово став складатися особливий порядок апеляції до монарха розглянути спра­ву "по совісті", "по справедливості", а не по прецеденту. Така апеляція здійснювалася через лорда-канцлера, що вирішував питання про пере­дачу скарги королю. Незабаром сама функція розгляду справи власне кажучи переходить до лорда-канцлера, і він стає самостійним суддею.

В Англії таким чином склалися дві самостійні системи права: за­гального прецедентного і "права справедливості". Останнє поступо­во зазнало істотних змін і стало правом прецедентним. Після 1875 р. норми загального права і права справедливості стали застосовувати­ся тими самими суддями і прецеденти права справедливості склали органічну частину єдиного прецедентного права.

Сучасний період розвитку англосаксонського права — період кардинальної правової реформи, суть якої полягає в активізації зако­нодавчої діяльності, уніфікації позовного виробництва, злитті судів загального права і права справедливості. В цей час істотно підвищи­лася роль законодавчого регулювання, зросло значення закону серед інших джерел права.

В англосаксонському праві існує два види норм: законодавчі і прецедентні. Законодавчі являють собою правила поведінки загаль­ного характеру. Прецедентні — певна частина судового рішення по конкретній справі, що містить юридичний висновок у справі й аргу­ментацію, мотивування рішення. Суд "приміряє" конкретний випа­док не до вже готової норми, а до випадку, який мав місце раніше, і встановлює їх подібність, після чого приймає рішення.

Найважливішим джерелом англосаксонського права є судовий прецедент. Саме він тривалий час був головною формою вираження і закріплення англійського права. Прецеденти створюються в Англії тільки вищими судовими інстанціями: Палатою лордів, Судовим ко­мітетом Таємної ради, Апеляційним судом і Високим судом. Англій­ське правило прецеденту гласить: вирішувати так, як було вирішено раніше. Воно має імперативний характер, тобто кожна судова ін­станція зобов'язана слідувати прецедентам, виробленим вищестоя­щим судом, а також створеним нею самою.

Іншим джерелом англосаксонського права є закон (статут). Він з'явився набагато пізніше прецеденту, але поступово набув важливо­го значення у правовому регулюванні суспільних відносин. Статут має певний пріоритет перед прецедентом, може скасувати його. Од­нак це не означає, що прецедент похідний від закону. Своєрідність англосаксонського права полягає в тому, що закон реалізується не самостійно, а через прецеденти, за їх допомогою.

Давнім джерелом англосаксонського права є звичай. Присяжні засідателі, порівняно з професійними суддями, не мали тих знань про норми раніше прийнятих судових рішень, що були необхідні для точ­ної юридичної кваліфікації вчинків. Для них орієнтиром виступали ті традиції, звичаї, норми поведінки, що склалися в Англії й окремих графствах. З урахуванням цих норм і вироблялася загальна думка, позиція присяжних по конкретній справі.

Чимало питань парламентської процедури, взаємин вищих дер­жавних посадових осіб, ритуально-етичні норми поводження монар­ха, членів його родини також регулюються за допомогою звичаю.

Особливе місце серед джерел англосаксонського права займає юридична доктрина (наука). Якщо в р омано-германській правовій системі вона не є самостійною формою вираження і закріплення юри­дичних норм (хоча і відіграє в ній значну роль), то в англосаксонсь­кому праві деякі літературні джерела мають широке визнання і вико­ристовуються при вирішенні конкретних справ. До таких джерел від­носяться стародавні посібники із загального права, написані найавторитетнішими англійськими юристами, найчастіше суддями.

Структура англосаксонського права відрізняється від романо-германського. В англійському праві немає класичного розподілу на публічне і приватне. Замість цього історично склався його поділ на загальне право і право справедливості. Таке розходження в структур­ному розподілі романо-германської і англосаксонської правових си­стем має закономірний характер, обумовлений тим, що одна виникає раціональним шляхом, інша — еволюційним, шляхом історичного генезису, поступового юридичного оформлення відносин, що скла­лися. Звідси розходження в структурі романо-германського й англо­саксонського права полягають у різних підставах їхньої побудови, а отже, у різній логіці їхнього розвитку.

В англосаксонському праві відсутній чіткий поділ норм за галузя­ми права, англосаксонське право не кодифіковане.

Правова система США суттєво відрізняється від англійської, що обумовлено різноманітними політичними, економічними, національ­но-культурними та іншими чинниками.