ІІІ. Література середніх віків
1. «Старша Едда».
2. «Пісня про Роланда».
3. «Пісня про нібелунгів».
4. «Пісня про мого Сіда».
5. «Трістан та Ізольда».
ОРІЄНТОВНІ ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗАЛІКУ/ ІСПИТУ
1. Історичні, географічні, хронологічні межі античної літератури. Її історичне значенні й вплив на розвиток пізніших літератур.
2. Основні риси античної літератури.
3. Періодизація давньогрецької літератури.
4. Архаїчний період грецької літератури. Поняття міфу та міфології.
5. Найголовніші міфологічні цикли. Троянський цикл міфів.
6. Героїчний епос. Гомер. Сюжети «Іліади» та «Одіссеї». Художні особливості стилю.
7. Система героїв у поемі Гомера «Іліада».
8. Образ Одіссея.
9. Дидактичний епос. Гесіод «Роботи і дні».
10. Жанри давньогрецької лірики.
11. Творчість Піндара.
12. Особливості поезії Алкея і Сапфо.
13. Мандруючі поети Давньої Греції.
14. Античний театр. Походження давньогрецької трагедії. Улаштування давньогрецького театру і організація вистав.
15. Творчість Есхіла. Трагедія «Прометей закутий».
16. Творчість Софокла як драматурга періоду розквіту афінської демократії.
17. Трагедія Софокла «Антігона».
18. Трагедія Софокла «Едіп-цар». Образ Едіпа.
19. Міф про царя Лая та трагедія Софокла. Трагічний конфлікт п’єси.
20. Творчість Евріпіда.
21. Жіночі образи в трагедіях Евріпіда.
22. Образ Федри в трагедії Еврипіда «Гіполліт».
23. Особистість Платона та літературні характеристики його діалогів.
24. Походження давньої античної комедії. Структура комедії, актори, хор.
25. Комедія Арістофана «Хмари».
26. Комедія Арістофана «Жаби».
27. Новоаттічна комедія Менандра.
28. Характеристика доби еллінізму.
29. Творчість поетів-александрійців: Каллімах, Феокріт, Аполлоній Родоський.
30. Творча особистість Лукіана. Характеристика його творів.
31. Творчість Плутарха. Особливості його «Порівняльних життєписів».
32. Античний роман. Сюжетні схеми, хронотоп і герої.
33. Роман Лонга «Дафніс і Хлоя».
34. Особливості історичного розвитку Риму і римське почуття життя. Особливості римської міфології.
35. Римська комедія. Творчість Плавта. Сила сміху в його комедіях.
36. Роман Апулея «Метаморфози, або Золотий осел». Історія Луція.
37. Казка про Амура і Психею (за романом Апулея «Метаморфози, або Золотий осел»).
38. «Золотий вік» римської літератури. Політика Августа та гурток Мецената.
39. Творчість Вергілія.
40. Особливості «Буколік» і «Георгік» Вергілія.
41. Поема Вергілія «Енеїда», її художні особливості та головні ідеї.
42. Образ Енея в поемі Вергілія «Енеїда».
43. «Сумні елегії» Овідія.
44. Сюжет та ідеї поеми Овідія «Метаморфози».
45. Гораціанська ода.
46. Лірика Катулла і її значення для світової літератури.
47. Специфіка середньовічної культури та літератури.
48. Архаїчний середньовічний епос. Кельтські перекази.
49. Давньоскандинавська література та її основна пам’ятка «Старша Едда».
50. Національний героїчний середньовічний епос. «Пісня про Роланда».
51. Німецький епос «Пісня про Нібелунгів».
52. Куртуазна культура доби Зрілого Середньовіччя.
53. Рицарська лірика: умови виникнення, канон, жанри, тематика, художні засоби.
54. Рицарський роман: основні тематичні групи, сюжети, художні особливості.
55. Середньовічний роман про Трістана та Ізольду.
Словник основних термінів
Агон (д.-грец. ἀγών) – словесне змагання між дійовими особами в давньогрецькій комедії, завдяки якому розкривається ідейний смисл твору; змагання (спортивні, поетичні, музичні, театральні) під час релігійних свят у Давній Греції.
Александрійська лірика – поетична творчість давньогрецьких поетів елліністичного періоду Каллімаха, Феокріта, Аполлонія Родоського та інш. (перша половина ІІІ ст. до н.е.), пов’язаних своєю діяльністю з містом Александрія та Александрійською бібліотекою.
Альба (старопрованс. «alba») – жанр трубадурської лірики; «пісня зорі», ранкова пісня, сюжетом якої є прощання закоханих після нічного побачення.
Аед (від грец. ἀοιδός, aoidos – співець) – поет у Стародавній Греції, який виконував власні твори, акомпануючи собі на лірі або кіфарі.
Архетип (д.-грец. ἀρχέτυπον – «першообраз») – первісна модель-взірець, універсальна структура, що належить колективному несвідомому.
Ателлана(від назви міста Ателла в Кампанії) –невелика комічна вистава з імпровізованим сюжетом, в якій були задіяні чотири постійні карикатурні персонажі-маски: Макк (дурень і бабій); Букк (хвалько і ненажера); Папп (скупий простуватий старий); Доссен(хитрий, злий горбань).
Балада (від прованс. Ballar – танцювати) – жанр трубадурської лірики, любовна танцювальна пісня.
Буколістична поезія(від д.-грец. βουκόλος (от др.-греч. βουκόλος — bukolos, «пастух») –один із жанрів олександрійської поезії, засновником якого вважають Феокріта. Основна тема –життя пастухів на лоні чарівної природи.
Ваганти (від лат. Vagantes – мандруючі) – мандрівні поети та актори, які складали вірші або пісні латинською мовою вільнодумного, антиклерикального та легковажного характеру.
Гекзаметр (грец. Hexámetros – шестимірник) – в античній поезії шестистопний дактиль, де в кожній стопі, окрім п’ятої, два короткі склади можуть замінюватися спондеєм; цезура в стопі є обов’язковою.
Гіменеї (д.-грец. Ὑμήν) – різновид хорового мелосу в Стародавній Греції, шлюбні пісні.
Гіпорхема (грец. hyporchema) – різновид хорового мелосу в Стародавній Греції; пісня для хору, що супроводжувалась танцем.
Гнома (гномічна поезія) (грец. gnomos – думка, судження, висновок) – афористичний вислів філософсько-повчального характеру, який має універсальне значення.
Діатриба (лат. diatriba) – жанр античної літератури, в якому переважала філософсько-етична тематика та була наявна настанова на суперечку з уявним співрозмовником.
Дифірамб (грец. Διθύραμβος) – хорова пісня на честь бога Діоніса; визнається одним з джерел формування грецької трагедії.
Ексод (грец. exodos – вихід) – заключна частина давньогрецької драми, остання пісня хору.
Елегія(грец. elegeia, elegos – скаpга) – жанр давньогрецької лірики різноманітного змісту; являв собою двовірш, що складався з гекзаметра і пентаметра.
Елліністична література – давньогрецька література доби еллінізму (сер. IV ст. до н.е. – IV-V ст. н.е.), повязаної із завоюваннями Александра Македонського.
Епілій(грец. epyllion – малий епос) –невеличка поема на міфологічний сюжет, написана гекзаметром.
Епінікій (др.-греч. ἐπινίκιον – переможна пісня) – різновид хорового мелосу в Стародавній Греції; пісня, що уславлювала переможця в спортивному змаганні.
Епісодій (грец. Epeisodion – вступаючий) – діалогічні частини (між хором і акторами) давньогрецької трагедії і комедії.
Епіталама (від грец. Epithalamios – вільний) – різновид хорового мелосу; шлюбна пісня юнаків та дівчат, що виконувалась перед входом молодят до опочивальні.
Жонглери (д.-франц. – «jougleor», «jongleur», з лат. «joculator» – «потішник») – мандрівні співці, лицедії та музиканти, виконавці героїчних жестів у Франції.
Кансона (оксит. canso – «пісня») – жанр трубадурської лірики, невелика пісня любовного характеру.
Комос – хода з музикою, танцями і піснями під час святкування сільських Діонісій. Від ходи комоса з його веселими витівками пішов термін «комедія».
Коммос – частина давньогрецької трагедії, спільний піднесено-скорботний плач хора і акторів.
Корифей(греч. κορυφαῖος) – керівник хору в давньогрецькій драмі.
Лірика – род літератури, який виник у VII ст. до н.е. в Стародавній Греції. Походить від слова «ліра» - музичний інструмент, під акомпанемент якого віконувалися поетичні твори. У Давній Греції вірші супроводжувалися музикою. Давньогрецькі ліричні жанри визначалися у зв’язку з видом струнного музичного інструменту, яким супроводжувалась пісня. Виділялись два блоки лірики: декламаційна лірика та мелос. Декламаційна поезія виконувалась речитативом у супроводі флейти та була представлена двома жанрами: елегією та ямбом. Мелос був третім і найпоширенішим жанром давньогрецької лірики, являв собою, за словом Платона, поєднання слів, гармонії (музики) і ритму (танцю). Мелос був представлений у двох видах: хоровий мелос та сольний (монодійний).
Мелос(др.-греч. Μῆλος) – жанр давньогрецької лірики, поряд з елегією та ямбом. Мелос виконувався у супровід ліри.
Містерія(від грец. Mysterion – таїнство, тайна) – один з жанрів європейського середньовічного театру, пов'язаний з релігією. В основу цієї релігійної драми були покладені біблійні сюжети. Містерія інсценізувала народження, смерть і воскресіння Христа.
Міф (др.-грец. μῦθος) – слово про богів і героїв.
Орхестра (від грец. Orcheomai – танцюю) – основна частина театральної споруди в Стародавній Греції; круглої форми майданчик, на якому стояв хор і актори.
Палліата (від лат. pallium – просторий грецький плащ) – давньоримська комедія з грецьким сюжетом.
Парабаса (вихід вперед, до глядачів) – звернення хору до глядачів під час комедійної вистави, коли хор знімав маски.
Парод(др.-греч. Πάροδος – вихід) – частина давньогрецької трагедії та комедії; перший вступ і перша пісня хору на орхестрі.
Пасторелла (д.-прованс. pastorela / pastoreta, д.-франц. – pastourele / pastourete, – «пісня пр. пастушка») – жанр трубадурської лірики; вірш, сюжетом якого є розмова пастушки або селянки з рицарем, охопленим пристрастю до неї; сюжетом пасторелли другого типу може бути споглядання поета-рицаря за сільським веселим святом.
Претекстата (лат. praetexta) – трагедія з римським сюжетом, персонажі якої були одягнуті в претексту (тога з пурпуровою каймою, одяг римських сенаторів і жерців).
Провансальська лірика –рицарська поезія Південної Франції – королівства Прованс, де зародилась лірика трубадурів у ХІ – ХІІ ст.
Протагоніст (грец., від рrotos – перший, і agonistes – борець) – в давньогрецькій драмі виконувач головної ролі.
Пеан (грец. παιήων, παιάν, παιών) – різновид хорового мелосу, гімн на честь бога Аполлона.
Рапсод (грец.rapsodos від rapto – зшиваю та ode – пісня – «зшивач пісень») – мандруючий співець, виконувач епічних пісень, який об’єднував пісні в єдине ціле, користуючись власним естетичним смаком.
Сага – (д.-сканд. Saga – сказання) – епічні прозові героїчні або історичні твори, записані в Ісландії в ХІІІ – XIV ст. Вони розповідають про життя скандинавських народів у Х-ХІ ст. Ірландські епічні твори також можна називати сагами, але ірландці називають їх скелами (ірл. Scel – «повість», «історія»), адже в них були присутні віршовані вставки і фантастичні сюжети, що надавало цим епічним творам більшої художньої виразності та драматичної напруженості у порівнянні з ісландськими сагами.
Скена (дав.-грец. skene — «намет») – частина споруди в давньогрецькому театрі, знаходилась поза орхестрою і виконувала функцію приміщення, де переодягалися актори та зберігався реквізит.
Сколії(від грец. skolios — кривий) – різновид хорового мелосу, веселі застільні пісні.
Сирвента (окситан. sirventes) – один з жанрів трубадурської лірики; пісня супільно-політичної, моральної, релігійної тематики, часто це були випади поета прогти його ворогів.
Стасим (д.-грец. στάσιμον – нерухомий, стоячий) – стоячі пісні хору в давньогрецьких трагедіях і комедіях.
Театрон(д.-грец.θεάομαΐ – «дивлюсь) –одна з основних частин театральної споруди в Стародавній Греції, місця для глядачів.
Тенсона (фр. tenson, прованс. окс. tenso, від лат. tensio) – жанр трубадурської лірики, вірш, написаний у формі діалогу між двома поетами на визначену тема (політичну, філософську, літературну, моральну, побутову.
Тогата (лат. Comoedia togata або fabula togata, букв. – комедія тоги) – національна давньоримська комедія, персонажі якої носили національний римський одяг – тогу. Писалися тогати на національно-римські сюжети.
Трубадури (франц. troubadours, окс. trobador – вишукувати, віршувати) – середньовічний провансальський поет (ХІ – ХІІІ ст.), який виконував свої твори під акомпанемент музичного інструменту.
Трувери (франц. trouvere, від trouver – знаходити, вигадувати, вигадувати тропи) – так називали поетів на півночі Франції, який складав епічні та ліричні твори під впливом трубадурської поезії.
Фабліо (від лат. fabula – байка, оповідь) – один з поширених жанрів середньовічної міської літератури; невелика віршована новела
Френос (греч. threnos) – поховальний плач, що виконувався по черзі хором і актором.
Шансон де жест (Жести) (фр. Chanson de geste – «пісні про діяння») – французький героїчний епос, що створювався у Х – ХІІ ст. на історичні сюжети; в центрі знаходився один герой, часто це був Карл Великий.
Ямб (грец. ἴαμβος iambus – напасник) – в античній ліриці це і поетичний розмір, і жанр давньогрецької лірики. Як розмір – це двоскладова стопа, що має короткий і довгий склад; як жанр – це вірш жартівливого, насмішкуватого, сатиричного характеру.