Розвиток преси першої половини ХІХ ст.

На початку ХІХ ст. лише деякі видання приносили прибутки сво­їм видавця. Тому почали шукати альтернативу партійним виданням. Зросла роль комерційних оголошень. Впроваджувалися технологіч­ні новини, які сприяли оперативності друку та його здешевленню. Збільшувалися тиражі видань.

Наприкінці 1820 – початку 1830 рр. в американській журналіс­тиці з’явилися нові тенденції, зокрема загострення ідеологічного та морального протистояння між Північчю та Півднем. Кількість антирабовласницьких видань на поч. 1830 р. збільшилася до 50. Найбільш помітні: щотижнева газета Бенжаміна Ланді «The Genius of Universal Emancipation» («Дух загального визволення») (1821 – 1839 рр., Балтимор), бостонський щотижневик Уільяма Ллойда Гаррисона «The Liberator» («Визволитель») (1831-1865). Хоча тираж останнього всього 3000 примірників, вплив його дуже вагомий, і в південних штатах він був заборонений, а за голову Гаррисона давали 5 000 доларів.

Серед антирабовласницьких газет варто відзначити і першу негритянську газету «Freedom’s Journal» («Журнал свободи»). Вона побачила світ 16 березня 1827 р. у Нью-Йорку за редакцією Джона Б. Рассверма, першого негра, який отримав вищу освіту у США, та священика пресвітеріанської церкви Семюеля Корніша. Позиція цієї газети заявлена уже в першому номері: «Ми хочемо самі захищати власну справу. Занадто довго інші говорили за нас». Газета про­існувала два роки.

Натомість малочисельна преса півдня також почала відстоювати свої погляди. Серед впливових періодичних видань Півдня були: «The Southern Review» («Південний огляд») (1828-1832), «The Sou­thern Literary Messenger» («Південний літературний вісник») (1834-1864), «The Southern Quarterly Review» («Південний щоквартальний огляд») (1842-1857) тощо. На сторінках цієї преси друкувалися різноманітні «міфи», завданням яких було переконати громадськість у певній «особливості» Півдня.

Окрім політизації преси, вибудувалися й інші тенденційні особ­ливості її розвитку. Однією з них стало відкриття жіночої читацької аудиторії. Традицію американських жіночих журналів заклало у 1830 р. видання «Godey’s Lady’s Book» («Жіноча книжка Годі»). Цей журнал засновано у Філадельфії Луісом Годі. До того ж він запросив на редакторську посаду жінку – Сару Джозефу Хейл, яка була відома як авторка сентиментальних романів. Часопис містив кольорові ілюстрації мод, сентиментальні та повчальні оповідання, вірші і був популярним майже до кінця століття. Тираж у 1850-х р. сягав 150 000 примірників.

Подібного типу ілюстровані жіночі видання одразу стали дуже популярними. Зокрема, в Цинциннаті та Бостоні виходили «Ladies’ Repository» («Жіночі секрети»), в Чикаго – «Lady’s Western Maga­zine and garland of the Valley» («Західний жіночий журнал і вінок долини»).

Ще однією тенденцією в розвитку американської журналістики 1830-х рр. стало освоєння читацької аудиторії, яку становили най­бідніші верстви населення. Вона з кількох причин довго залишалася поза увагою ЗМІ. По-перше, газети і журнали були недоступні через свою дорожнечу. По-друге, ця специфічна читацька аудиторія ви­магала особливої, більш зрозумілої для неї мови журналістської продукції, а також не дуже важких для сприйняття тем, переважно розважального та сенсаційного характеру. Поява «penny press», тобто преси, що продавалася за максимально низькою ціною, стала значним явищем в американській журналістиці. Піонером цієї справи вважається Бенжамін Дей, який 3 вересня 1833 р. почав ви­давати в Нью-Йорку газету «The Sun» («Сонце») під девізом «Воно (сонце) світить для всіх». Низька ціна та цікавий зміст швидко привернули увагу читачів, і через чотири місяці щоденний тираж газети сягнув 5 000 примірників, а через два роки – 15 000. Для порівняння, найпопулярніша газета у Нью-Йорку, до появи «Сон­ця», «Кур’єр і довідник» мала щоденний тираж 4 500 примірників.

Подача матеріалів визначалася сенсаційністю, тут публікувалися історії про злочини та скандали, а коли подібних матеріалів не вистачало, газета сама займалася містифікаціями.

З’являються дешеві жіночі видання. Переважно вони були не­довговічні: «Women» («Жінка», 1834), «The Ladies Morning Star» («Жіноча ранкова зірка», 1836). Газети такого зразка були дуже популярними, зокрема, «The Baltimore Sun» («Балтиморське сонце», 1837) існує дотепер.

У Нью-Йорку в 1835 р. Джеймс Гордон Беннет заснував газету «The New York Herald» («Нью-Йорк Геральд»). З часом вона стала однією з найпопулярніших газет, а в 1836 р. її тираж налічував 20 000 примірників. Секрет успіху газети Беннета – якомога швидше повідомляти про все нове та цікаве, незалежно від витрат. Ще один принцип – відсутність заборонених тем. Газета критикувала владу, церкву, поліцію, якщо в цих сферах виникали проблеми, які ці­кавили передплатників. У квітні 1836 р. Джеймс Беннет провів одне з перших журналістських розслідувань в історії американської преси, повідомляючи читачам деталі з місця вбивства 23-річної проститутки Еллен Джудіт. Присутність журналіста на місці події та достовірність поданої інформації – обов’язкові умови журналіст­ського методу Беннета. Факт, сенсація, швидкість подачі інформації – складові успіху «The New York Herald». Ще одна умова опера­тивного отримання інформації – широка мережа кореспондентів як усередині країни, так і за кордоном.

Незважаючи на великий вклад Беннета в розвиток американської журналістики, його репутація була неідеальною. Видавця часто кри­тикували забезпринциповість, а саму газету бойкотували, що при­звело в 1840 р. до падіння тиражу на третину.

З 10 квітня 1841 р. на нью-йоркському газетному ринку з’явилося нове видання «The New York Tribune» («Нью-Йорк Трибун»). Редактор – Хорас Грилі. Ціна – 1 цент. Тираж – 5000 примірників. Газета мала свою чітко визначену позицію (підтримка демократії, фемінізму, соціалістичних ідей), неординарні авторські постаті.

Тріумф принципів «penny press» призвів до структурних змін у самій газеті. Минули часи «персонального журналізму», і для до­сягнення успіху з’явилася потреба в штаті репортерів і редакторів, які б працювали на постійній основі. На середину 1850-х рр. штат «The New York Tribune» складався з 14 кореспондентів і 10 редак­торів. Основним завданням для подібного типу преси стало отри­мання так званої «scoop», тобто сенсаційної новини, опублікованої до її появи в інших виданнях. На отримання таких новин ви­трачалися величезні суми, але зростаючі тиражі перекривали ці витрати. На сторінках такої преси часто подавалася неперевірена інформація, бажане часто видавалося за дійсне. «Рenny press» на­прикінці 1840-х рр. почала приносити великі прибутки. Редактори і видавці найбільших газет ставали незалежними від політичних партій та фінансових організацій. Натомість самі мали великий вплив на політичні та суспільні події.

Перевагу появи телеграфу у 1844 р. також одними з перших оці­нили представники преси. Можливість оперативної передачі інфор­мації визначила нову еру у розвитку журналістики. Телеграф змі­нював характер переданої інформації. Короткі повідомлення першо­чергової ваги друкувалися в особливих колонках під заголовками «Останні новини телеграфом», «Морзеографіка» чи «Блискавка». Однією з перших можливості телеграфу оцінила «The New York Herald». Витрати на телеграфні послуги були великими, однак сенсаційні повідомлення приносили чималі прибутки.

До 1840-х рр. відноситься поява перших американських рек­ламних агентств (наприклад, філадельфійського рекламного агент­ства В. Палмера в 1841 р.), які налагоджували тісні контакти з пресою. Реклама стала одним із видів економічної діяльності, і фінансові вливання від рекламних оголошень у журнальну та га­зетну продукцію призвели до того, що реклама і преса стали взаємозалежні.

У травні 1848 р. десять представників шести провідних газет Нью-Йорка зібралися, щоб обговорити можливість зменшення витрат на отримання новин. Після тривалих переговорів відбулася епохальна зустріч, на якій створено корпоративне об’єднання газет під назвою «Associated Press of New York», а в подальшому просто «Associated Press» («Ассошіейтед Прес»). Спочатку діяльність цієї асоціації зводилася до спільних витрат на телеграфні послуги та утримання власного катера. Пізніше стало зрозумілим, що отриману інформацію можна продавати й іншим газетам. Так виникло перше американське інформаційне агентство.

До середини ХІХ ст. провідні позиції в американській журналіс­тиці утримувала преса Нью-Йорка, Філадельфії, Бостона і Вашинг­тона. А в 1851 р. з’явилася ще одна газета, яка швидко завоювала популярність і репутацію надійного та правдивого видання за­гальнонаціонального масштабу. Це «The New York Times» («Нью-Йорк Таймс») Генрі Реймонда.

Протягом 15 років стартовий капітал, необхідний для заснування нового видання, значно збільшився. Якщо Джеймс Беннет для за­снування «The New York Herald» в 1835 р. користувався сумою в 500 доларів, а Хорасу Грилі в 1841 р. для «The New York Tribune» потрібно було 3000 доларів, то в 1851 р. Генрі Реймонд і два його компаньйони змушені були починати з 70 000 доларів.

Поряд з впливовими загальнодержавними виданнями своє місце в журналістськім процесі зайняли місцеві газети, які відігравали важливу роль у висвітленні подій місцевого регіонального харак­теру. Серед них варто відзначити «Chicago Tribune» («Чикаго Три­бун», 1847), «Missouri Democrat» («Міссурійський демократ» (Сент-Луіс, 1852), «Charleston News and Courier» («Чарлстонські новини і кур’єр», 1803), «Cleveland Leader» («Клівлендський лідер», 1854-1885).

На середину ХІХ ст. більшість великих газет уже мала можли­вість утримувати своїх власних столичних кореспондентів, щоб до­помагати читачу розібратися в різноманітних політичних перипе­тіях. Найбільшими тиражами в період 1850-х рр. могли похвалитися «The New York Herald» та «The New York Tribune». Причому значна їх частка розповсюджувалася за межами Нью-Йорка. Тижневий тираж «The New York Tribune» сягав 176 000 примірників, доходячи майже до кожного дому на Півночі та Заході США.

Газети в період 1850-1865 рр. були популярніші за журнали. З 1850 по 1860 рр. їхня кількість подвоїлася, досягнувши приблизно 3000 в 1860 р. Поряд зі щоденними газетами популярними були тижневики. Протягом багатьох років одним з найкращих тижне­виків вважалося «The New York mirror» («Нью-Йоркське дзеркало», 1823-1857) Натаніеля Уілліса. Окрім нього, в Нью-Йорку популяр­ності досягли три ілюстровані щотижневики. Спочатку успіх при­ходить до «The New York Ledger» («Нью-Йорк Леджер», 1844-1898). Роберт Боннер доводить тираж цього видання в 1851 р. до 300 000, а до 1860 р. тираж піднявся до 400 000 примірників. Тиж­невик коштував усього чотири центи, орієнтувався на масового чи­тача, друкував багато реклами, а з 1850 р. ввів практику публікації роману з продовженням. Літературна якість цього видання була досить високою.

У 1855 р. Френк Леслі почав видавати «Leslie’s Illustrated News­paper» («Ілюстровану газету Леслі», 1855-1922). Тут чимало уваги приділялося опису злочинів і сенсацій, видання було бульварного типу. Ще більш сенсаційним характером визначалася «The National Police Gazette» («Національна поліційна газета»), п’ятицентовий ілюстрований щотижневик, заснований у Нью-Йорку в 1845 р. відомим журналістом і шукачем сенсацій Джорджем Уілксом. Він заявив, що газета обіцяє читачу «найбільш захоплюючі деталі жах­ливих вбивств, найвідоміших пограбувань, безсоромних обманів, вражаючих уяву крадіжок, найвідвертіших зґвалтувань, вульгарних зваблень». Газета користувалася великою популярністю, розповсю­джувалася в 40 містах США.