Національна преса в колоніях і напівколоніях

З розвитком самосвідомості корінного населення на зміну по­міркованим опозиційним реформаторсько-просвітницьким приходи­ли видання, які відкрито проголошували і відстоювали гасла національної незалежності, відображали політичні та ідейні позиції антиколоніальних сил. Їх становлення в колоніях і напівколоніях різних географічних регіонів відбувалося по-різному.

У Латинській Америці перші національні видання з'явилися ще в період антиколоніальних воєн першої чверті XIX ст., які закінчи­лися звільненням більшості колишніх іспанських і португальських колоній. Одним з яскравих прикладів національної преси цього періоду була газета «El Despertador Americano» («Пробуджувач Америки»), заснована в 1810 р. мексиканським священиком та іні­ціатором озброєної антиколоніальної боротьби Мігелем Ідальго. Вона відіграла важливу роль у розповсюдженні ідей звільнення і немало сприяла подоланню настроїв апатії та покірності, що панували в колоніальній Мексиці. Видатний політик, полководець і публіцист періоду антиколоніальних воєн Симон Болівар, що іме­нується в Латинській Америці Визволителем, використовував газету «El Correo de Orinoco» («Пошта Оріноко», 1818–1821 рр.) для про­паганди ідей незалежності в період воєн за ліквідацію іспанського панування в Південній Америці.

Видання, які чітко виражали прагнення корінного населення до звільнення від панування європейських метрополій у кінці XIX - початку XX ст. з'явилися в колоніях і залежних країнах Азії та Африки, в арабських країнах. У 1881 р. радикальний діяч індій­ського антиколоніального руху Тілак приступив до видання двох газет – «Kesari» («Лев») маратхатською мовою та «Mahratta» – англійською мовою, які відразу ж набули великої популярності. Обидва видання спочатку виступали лише за надання індійському корінному населенню політичних прав і свобод, а надалі перейшли на позиції непримиренної боротьби проти британського колоніа­лізму, за національне звільнення, внаслідок чого Тілак неодноразово піддавався тюремному ув’язненню. Надалі цю боротьбу продов­жили газети Індійського національного конгресу – організації, яка очолила антиколоніальну боротьбу. Вагомий слід в історії індій­ської національної преси залишила газета Махатми Ганді «Young India» («Молода Індія»), статті з якої в період боротьби за неза­лежність передруковувалися десятками газет і відіграли важливу роль в організаційному об'єднанні учасників антиколоніального руху.

Наприкінці XIX – початку XX ст. національна преса формується на Півдні та Заході Африки, в інших регіонах Чорного континенту. Газети мальгашською мовою «Ні Іраку» («Послання») і «Ні Мазава» («Світло»), засновані в 1890-ті рр. на Мадагаскарі, засудили наміри метрополії заселити острів переселенцями з Франції, виступили проти масового вилучення земель у корінного населення з метою їх подальшої передачі французьким компаніям і колоністам. Публіку­валися статті з протестами на адресу колоніальної влади. У них проголошувалися вимоги політичних і економічних свобод, анти­колоніальні гасла.

Список рекомендованої літератури

1. Актуальные проблемы журналистики Азии, Африки и Латинской Америки. – М., 1989.

2. Вавилов А. А. Средства массовой информации Саудовской Аравии: традиции и современность // Вестник Моск. ун-та. Сер. 10.: Жур­налистика. – 1999. – №6. – С. 81-93.

3. Від кременя до кремнію. Історія засобів масової інформації. – Львів, 1987.

4. Ворошилов В. В. История журналистики зарубежных стран. – СПб., 2000.

5. Грабельников А. А. Массовые информационные процессы: от перво­бытного до современного гражданского общества // Журналистика. История и современность.– М., 1993. – С. 6-19.

6. Древние цивилизации: от Египта до Китая. – М., 1997. – 1264 с.

7. Ермошин Н., Сучков И. Республика Индия. Печать, радио, теле­видение. – М., 1971.

8. Желтяков А.Д. Печать в общественно-политической и культурной жизни Турции. – М., 1972.

9. Золотуха Л. Н. Возникновение и развитие журналистики в эпоху ста­новления капитализма. – М., 1987.– 58с.

10. Ибрагимов А. Х. Печать Турции. – М., 1965.

11. История мировой журналистики. – М.– Ростов-на-Дону, 2003. – 432 с.

12. Коцарев Н. К. Печать, радио и телевидение ОАР. – М, 1969.

13. Лазарев А. М., Полякова Н. А., Смирнов Б. В. Япония. Печать, радио, телевидение. – М., 1974.

14. Сбруев В. В. Возникновение и развитие прогрессивной печати в Юж­ной Америке (Аргентина, Уругвай, Чили). – М., 1989.

15. Сергеев Г. И. От дибао к «Женьминь жибао»: путь в 1200 лет.– М., 1987.– 224 с.

16. Тимошик М. Історія видавничої справи. – К., 2003. – 496 с.

17. Ученова В. В. Исторические истоки современной публицистики.– М., 1972.– 150 с.

18. Ученова В. В. У истоков публицистики.– М., 1989.– 214 с.

19. Федченко П. М. Преса та її попередники.– К., 1969.

20. Эйнсли Р. Пресса в Африке. – М., 1971.

21. Юефу. Из древних китайских песен.– М.–Л., 1959.

22. Юнг К. Г. Различие Восточного и Западного мышления // Философ­ские науки.– 1988. – № 10.

Питання для поточного самоконтролю та контролю знань

1. Видання для колонізаторів.

2. Світські видання для корінного населення.

3. Релігійна (місіонерська) преса для корінного населення.

4. Національна преса у колоніях та напівколоніях.

5. Перші патріотичні видання.

6. Становлення індійської журналістики.

7. Китайська журналістики ХІХ ст.