Періодизація італійського Ренесансу

Батьківщиною Ренесансу і класичним зразком його стала Італія, тому що там зв’язок з римською (а це означає і з грецькою) культурою був органічним і ніколи не переривався. Саме тут у другій половині ХІІІ ст. і з’являються ознаки нового світогляду і культури.

Періоди розвитку італійського Ренесансу визначені послідовною відмовою від принципів і норм Середньовіччя.

Передвідродження (Проторенесанс) – ІІ пол. ХІІІ – ХІV ст. – дучченто (двохсоті роки) і триченто(трьохсоті, починаючи з тисячного року).

Найвидатніший мислитель цього періоду, періоду переходу від Середніх віків до Ренесансу, періоду, що поєднує в собі риси Середньовіччя і нового погляду на світ – Данте Аліг’єрі (1265 – 1321 рр.). Його збірка сонетів та прози “Нове життя” (1293 р.) – перший автобіографічний твір у європейській літературі. Саме тут з’являється образ, який став символом кохання – Беатріче. Написано твір “новим сладісним стилем” (dolce stil nuovo) – італійською літературною мовою, на базі народної мови (не однієї якоїсь провінції, а вульгарної латині).

Найвидатніший твір Данте – “Божественна комедія” (1307 – 1321 рр.), видана в 1502 р., яку Белінський назвав “Іліадою Середніх віків”. Тут поєднується середньовічна картина світу (його структура), середньовічні символи і новий погляд на людину. “Комедією” твір назвав сам Данте (бо так у той час називали всі твори, що мали гарний кінець), “божественною” – його сучасник Боккаччо, оцінюючи її художній рівень.

Сюжетом поеми є мандри Данте по Пеклу, Чистилищу і Раю в супроводі спочатку Вергілія, а потім, у раю, де не місце язичнику-римлянину, – Беатріче. Числова і образна символіка поеми, втілює, з одного боку, середньовічний культурний код, а з іншого – є відображенням особистої символіки Данте – людини Ренесансу, для якої земне щастя і кохання є найважливішим.

Ще дві фігури цього періоду: “перша людина Відродження”, поет Франческо Петрарка (1304 – 1374 р.) – автор збірки “Канціоніере”, яка об’єднує 360 віршів, з них 317 – сонети, присвячені його коханій Лаурі.

Третя фігура – Джованні Боккаччо (1313 – 1375 рр.) – автор відомого “Декамерона” – десятиденника (1348 – 1351 рр.), де виявився гедоністичний, новий погляд на природу людини.

Р.І. Хлодовський зазначає, що в “Декамероні” не тільки горезвісна готична вертикаль змінюється на ренесансну горизонталь, а людина переходить від трансцендентної думки середньовічного християнства до думки іманентної: людина відкриває і по-новому дивиться на світ, сприймаючи його красу і гармонію не як спокусу Диявола, а як “ясність Божого обличчя” (Блок). При цьому Хлодовський не погоджується з М.М. Бахтіним, що в “Декамероні” торжествує матеріально-тілесний низ: справа в тому, що людина починає бачити промисел Божий в усьому.

В образотворчому мистецтві Проторенесансу великого значення набуває живопис: монументальний, а не станковий. Змінюється метод зображення і місце мистецтва взагалі. В епоху Відродження починається процес відокремлення художніх цінностей від релігійно-етичних. Ренесансний гуманізм висунув ідею самостійності світа людини, який існує поряд із небесним і янгольським. Ось чому і мистецтво почали розглядати як самостійну галузь, частину світу, створеного людиною, світу, який має свої закони, що не можна підвести під надприродні закони.

Художники почали не тільки спостерігати і відтворювати природу, але й відкривати її закономірності. Художник і зодчий стали й філософами, що було неможливо у Середні віки з їх традиційною, канонічною і анонімною культурою, головною метою якої було слідування вічним істинам і зразкам, обумовленим Біблією.

Найважливішим відкриттям епохи Відродження в образотворчих мистецтвах стає відкриття перспективи. Якщо в Середні віки художній метод був побудований на зворотній перспективі, коли масштаб кожного окремого зображення залежав від ступеня його значення для розуміння внутрішнього смислу цілого (тобто вічних істин), то мистецтво Відродження прагнуло надати таке бачення, яке охоплює простір у цілому. Це привело до відкриття перспективи (спочатку лінійної, а потім і повітряної), коли з’являється єдина точка зору, з котрої й сприймається вся композиція.

Змінюється метод зображення. Якщо в Середні віки треба було розуміти мову символів (яка мала багатовікову традицію, через яку мистецтво було зрозумілим для обраних), то в епоху Відродження мистецтво було адресовано будь-якій людині, яка бачила й розуміла красу світу й людини. Мова мистецтва стала зрозумілою масам. Виникає атмосфера естетизму, і Відродження називають “золотим віком” європейського мистецтва.

Джотто ді Бондоне (1266/67 – 1337 рр.) – центральна фігура цього періоду – збагачує живопис мистецтвом світлотіні, завдяки якій фігури починають сприйматися як об’ємні, рельєфні. Він уводить елементи пейзажу та лінійної перспективи.

Сюжети фресок Джотто ді Бондоне взято здебільшого з Біблії, міфології (історичний, міфологічний жанри – головні), але вони вирішуються як сцени з сучасного життя (жанровий живопис). Фрески для капели дель Арена в Падуї – 1303 – 1305 рр. У різних жанрах відчувається реалістичне начало і Джотто називають родоначальником реалістичного напряму в мистецтві Відродження (“Втеча до Єгипту”, “Поцілунок Іуди”).

Див.: слайди 1, 2

 

 

Другий період – Ранній Ренесанс – ХV ст. – кватроченто.

В архітектурінароджується суто ренесансний стиль – римський, або пластичний, який замінив “німецьку”, або “сучасну”, манеру, тобто готичний стиль, що домінував в Середні віки. Творцем нового стилю був Філіппо Брунеллескі (1377 – 1446 рр.). Він розпочав використовувати традиції римської архітектури, ордерну систему в рішенні інтер’єру: коринфський портик, античний ордер усередині капелли (Капелла Пацци в церкві Санта Кроче у Флоренції. 1425 р.).

Див.: слайд 3

Найвідомішим твором Ф. Брунеллескі є купол собору Санта-Марія дель Фьоре у Флоренції. Діаметр купола – 42 м. Покритий червоною черепицею, з’єднаний 8 білими ребрами і прикрашений біломармуровим світловим ліхтарем, цей купол сприймався як величний символ Флоренції й став предтечею багатьох купольних храмів Італії та інших європейських країн.

Див.: слайд 4

Палаццо Пітті – ще один шедевр Брунеллескі, де впроваджено руст (рустична кладка блоками), який використовує й учень Брунеллескі Мікелоццо да Бартоломео.

Див.: слайд 5

Леон Батіста Альберті (1404 – 1427 рр.) запровадив ордерне декорування фасаду (Палаццо Ручеллаї у Флоренції – 1446 – 1451 рр.).

Див.: слайд 6

Скульптура

Флоренція стає центром розвитку скульптури Раннього Ренесансу. Саме тут розкривається талант Лоренцо Гіберті(1378 – 1455 рр.) – першого великого скульптора Відродження.

У 1402 р. міська влада оголосила конкурс на виготовлення бронзових дверей до баптистерію Флорентійського кафедрального собору. Гіберті став переможцем цього конкурсу, прикрасивши двері рельєфами, в яких він повернувся до античного культу тіла, що вступало в протиріччя із християнським аскетизмом Середніх віків: так, Ісаак, який приносив жертву, був виліплений нагим, з досконалим тілом стародавнього бога (“Ворота раю” із східних дверей).

Див.: слайд 7

Двері баптистерію стали головною прикрасою собору, а Гіберті підготував багато талановитих скульпторів.

Одним з них був Донателло (1386 – 1466 рр.) – реформатор італійської скульптури.

Його “Давид” – перше з часів античності скульптурне зображення вільно стоячої людської оголеної фігури: це переможець, що поставив ногу на відсічену голову Голіафа:

Див.: слайд 8

Донателло стає автором і першого бронзового пам’ятника Відродження – круглої скульптури, кінної статуї кондотьєра Гаттамелаті.

Див.: слайд 9

У живописі реформатором стає ще один флорентієць – Мазаччо (1401 – 1428 рр.), який не тільки поєднує фігури і пейзаж, а вводить повітряну перспективу, розвиваючи традиції Джотто (“Чудо із статіром” 1427 – 1428 рр., де сцена з Біблії вирішується як жанрова сценка).

Див.: слайд 10

Сандро Боттічеллі (1445 – 1510 рр.) – продовжує традиції Мазаччо. Чіткість ліній і фігур, насиченість кольорів створюються завдяки особливим боттічеллівським прийомам, серед яких контурна лінія своєрідної конфігурації займає центральне місце і стає головним засобом емоційної виразності.

Змінюються пропорції тіла. Подовжене тіло, складний візерунок лінії волосся, характерні рухи країв одежі – стильові ознаки живопису Сандро Боттічеллі. Художник був, перш за все, гарним рисувальником (ілюстрації до “Божественної комедії” Данте). Найбільш відомими роботами Боттічеллі є “Весна” (1477 – 1478 рр.) і “Народження Венери” (1483 – 1484 рр.), що яскраво свідчать про прихильність художника до античної міфології й філософії.

Див.: слайди 11, 12

Художник використовує тонку штриховку золотом окремих деталей: квітів, променів, малюнків тканин й вінців, ніби “цитуючи” середньовічну ідею кольорової символіки. Динаміка рухів, прозорість малюнка надають зображенням музичного ритму, переключаючи небесне, міфологічне в земне.

Високе Відродження – чінквеченто(1490 – 1530-і рр.)

Це епоха розквіту художньої культури Ренесансу, епоха титанів, таких як Леонардо да Вінчі, Рафаель Санті, Донато Браманте, Мікеланджело Буонарроті.

Ці майстри в повній мірі оволоділи перспективою, грою світла й тіні, мистецтвом кольорової й сюжетної композиції.

Центром художньої культури стає Рим, де в ролі головних меценатів виступила вже не світська влада (як Медичі у Флоренції), а служителі церкви – папа Лев Х і папа Юлій ІІ. Саме вони запросили до себе художників, що створили такі шедеври, як розписи Сікстинської капелли й розкішні мармурові скульптури собора Св. Петра в Римі.

Трьома центральними фігурами цієї епохи були Леонардо, Рафаель і Мікеланджело.

Леонардо да Вінчі (1452 – 1520 рр.) мав різноманітні таланти. Він був художником, архітектором, скульптором, медиком, інженером. Так само, як Сандро Боттічеллі, він пройшов школу майстерні художника Андре Верроккьо у Флоренції.

Леонардо одним з перших в Італії перейшов від темперного живопису до олійного. Він володів і технікою фрескового живопису й був талановитим рисувальником.

Однією з найвідоміших його фресок була “Таємна вечеря” (1495 – 1497 рр.), написана для трапезної монастиря Санта Марія деллє Грація в Мілані. Розміри фрески 4,6 х 8,8 м; вона займає всю торцеву стіну трапезної. Використовуючи закони лінійної та повітряної перспектив, Леонардо ніби продовжує стелю трапезної, вписуючи стіл із Христом й апостолами в реальний інтер’єр монастирської їдальні.

Христос стає колористичним і духовним центром композиції, а постать Іуди – хоча й не намальована по інший бік стола (що було традицією), а знаходиться серед апостолів, виділена затемненим профілем і нервовим жестом руки, що стискує кошик.

На жаль, фреска багато разів руйнувалася, коли в трапезній зробили сховище для сіна й прорубали двері на торцевій стіні (ХVІІ – ХVІІІ ст.), коли живопис почав осипатися. І зараз після кількох реставрацій фреска зберігається ледь-ледь.

Див.: слайд 13

Картина, яка ще за життя Леонардо стала своєрідним “міфом”, – славнозвісна “Мона Ліза”, або “Джоконда” (1503 р.), – портрет жінки комерсанта Франческо дель Джокондо (дошка, олія; зберігається в колекції Лувра).

Див.: слайд 14

Це був величезний крок у розвитку ренесансного портрета. У портретному жанрі з’являється образна багатозначність та емоційне багатство, характерні до цього тільки для релігійного живопису. Тут Леонардо використовує й закони повітряної перспективи, побудованої на специфічному розташуванні кольорів за трьома планами зображення (перший – охрово-коричневий, другий – зелений, третій – блакитно-синій). А м’який контраст пластичної, детально виписаної центральної фігури й пейзажу, що ніби розчиняється в димці, дозволяє об’єднати реалістичну конкретність із таємничим узагальненням.

До шедеврів живопису Високого Відродження належать фрески й картини найгармонічнішого художника цієї епохи Рафаеля Санті (1483 – 1520 рр.). Його називали Майстром мадонн, найвідомішою з яких була вівтарна картина “Сікстинська мадонна”, що створена (1515 – 1519 рр.) для церкви Святого Сікста в П’яченці, а в 1754 р. придбана королем Саксонії Августом ІІІ (Дрезденська галерея).

Див.: слайд 15

Картина поєднує іконописну кольорову й іконографічну символіку (Єлеуса, пурпурний колір мафорія й синій колір хітона Богоматері) із реалістичними принципами портретних зображень епохи Ренесансу (світлотінь, тілесність).

Для папських покоїв у Ватикані, так званих станців (парадних кімнат), Рафаель написав багатофігурні фрески, найвідомішою з яких є “Афінська школа” з центральними фігурами Платона (Леонардо) й Арістотеля. Біля них математик Евклід, астроном Птоломей, а мислитель, який спирається на руку на передньому плані – це портрет Мікеланджело.

Див.: слайд 16

Мікеланджело Буонарроті (1475 – 1564 рр.) – третя ключова фігура Високого Відродження, автор мармурової колосальної статуї Давида (1501 – 1504 рр.) висотою 5,5 м.

Див.: слайд 17

До 1873 р. “Давид” прикрашав площу біля Палаццо Веккьо, а потім оригінал перенесли до Галереї Академії мистецтв у Флоренції, а на площі поставили мармурову копію. Копія “Давида” знаходиться й у музеї образотворчих мистецтв ім. О.С. Пушкіна в Москві.

Статуї “Мойсей”, “П’єта” (собор Святого Петра в Римі) теж широко відомі і поєднують античну тілесність, динаміку скульптурних форм із притаманними Середньовіччю релігійними біблійними сюжетами

Див.: слайд 18

Творчим подвигом Мікеланджело-живописця став розпис Сікстинської капели у Ватикані, який художник здійснював самостійно протягом 4 років, з травня 1508 р. Площа плафона – 600 м², зображення включає майже 300 фігур. Тут відтворено всю історію людства, починаючи з перших днів Творення. Але й Бог, й перші люди – Адам, Єва – це не іконоподібні безтілесні символи, а свято античної тілесності, досконалі, чуттєві тіла.

“Створення Адама”, “Створення Єви”, “Страшний Суд” – фрески, написані в 1536 – 1541 рр. на торцевій стіні Сікстинської капели.

Див.: слайди 19, 20, 21

Усі вони теж використовували античні традиції і навіть ремінісценції: порівняйте фреску Рафаеля “Амур та три Грації” (вілла Фарнезіна в Римі, 1518 р.) та античних “Дівчат, що грають у кості” (ІV ст. до н. е.). Ренесансна фреска – це ремінісценція античного сюжету.

Див.: слайди 22, 23

У ХVІ ст. розпочався розквіт ренесансного живопису у Венеції. На відміну від флорентійців венеціанці головну увагу приділяли колориту і тільки у зв’язку з ним вирішували такі завдання, як передача лінійної та повітряної перспектив, світлотіньове моделювання форми.

Свого розквіту венеціанська школа досягає у творчості Джорджоне і Тиціана, набуваючи значення загальноіталійської. Звертаючись до біблійних сюжетів, художники вирішують їх уже в ренесансній манері, включаючи в зображення пейзаж, відтворюючи психологію героїв.

Джорджоне (1477 – 1510 рр.) – “Юдиф”.

Див.: слайд 24

Тиціан (1476 або 1477 – 1576 рр.) – “Венера Урбінська” (1538 р.), “Даная” (1554 р.).

Див.: слайди 25, 26

Архітектура цього періоду репрезентована собором Св. Петра в Римі. Починав його створювати Донато Д’Анджело Браманте, а завершували його послідовно: Рафаель, Перуцці Антоніо да Сангалло Молодший, Мікеланджело.

Північне Відродження

Відродження Германії і Нідерландів найбільш яскраво виявляється в живописі. Найвизначнішим художником німецького Відродження став Альбрехт Дюрер (1471 – 1528 рр.), а нідерландського живопису – Губерт та Ян ван ЕйкітаПітер Брейгель Старший, з ім’ям якого пов’язано формування пейзажу в нідерландському живописі: “Зимовий пейзаж”, “Сліпі” (1568 р.), “Полювальники на снігу” (1565 р.).

Див.: слайди 27, 28

У ХVІ ст. виникає широкий антикатолицький рух за оновлення християнства – Реформація як реакція на неспівпадіння ідеалів Ренесансу з дійсністю.

 

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Лосев А.Ф. Эстетика Возрождения. – М., 1972.

2. Наливайко Д.С. Україна і європейське Відродження // Вітчизна. – 1972. – № 5.

3. Гуковский М.А. Итальянское Возрождение. – Л., 1990.

4. Черняк И.Х. Культура Возрождения и проблема гуманистической религиозности // Культура Возрождения и религиозная жизнь епохи. – М.-Л., 1997. – С. 5 – 20.

5. Хлодовский Р.И. Религия общества “Декамерона” // Культура Возрождения и религиозная жизнь епохи. – М.-Л., 1997. – С. 28 – 40.

 

 

Контрольні запитання

1. Що означає термін “Ренесанс”?

2. Де і коли сформувалися ренесансні світоглядні принципи?

3. Чим світогляд ренесансної людини відрізнявся від середньовічного?

4. Назвіть основні періоди розвитку італійського Ренесансу.

5. Який вид перспективи відкрив Джотто ді Бондоне?

6. Назвіть видатних художників і скульпторів Раннього Ренесансу.

7. На якому принципі побудована повітряна перспектива і в яких роботах художників Високого Ренесансу вона використовується?

 

 

Ілюстративний матеріал (слайди)

1.Джотто ді Бондоне. Втеча до Єгипту. Фреска з капели дель Арена в Падуї (1304 – 1305 рр.).

2.Джотто ді Бондоне. Поцілунок Іуди. Фреска з капели дель Арена в Падуї (1304 – 1306 рр.).

3.Філіппо Брунеллескі. Капелла Пацці в церкві Санта Кроче. Флоренція (1430 – 1443 рр.).

4.Філіппо Брунеллескі. Купол собору Санта-Марія дель Фьоре. Флоренція. XV ст.

5.Філіппо Брунеллескі. Палаццо Пітті. Флоренція. XV ст.

6.Леон Батіста Альберті. Палаццо Ручелаї. Флоренція (1446 – 1451 рр.).

7.Лоренцо Гіберті. Врата раю. Східні двері баптистерію у Флоренції. XV ст.

8.Донателло. Давид. Флоренція (1450 – 1460 рр.). Вероккіо. Давид. Флоренція (1450 – 1480 рр.).

9.Донателло. Пам’ятник кондотьєру Гаттамелаті. Падуя (1447 – 1453 рр.).

10. Мазаччо. Диво із статіром (1425 р.).

11. Боттічеллі. Весна (1478 р.).

12. Боттічеллі. Народження Венери (1483 – 1484 рр.).

13. Леонардо да Вінчі. Таємна вечеря (1498 р.).

14. Леонардо да Вінчі. Мона Ліза (1503 – 1505 рр.).

15. Рафаель Санті. Сікстинська Мадонна (1513 – 1514 рр.).

16. Рафаель Санті. Афінська школа. Фреска. Ватикан. (1509 – 1511 рр.)

17. Мікеланджело Буонарроті. Давид (1501–1504 рр.).

18. Мікеланджело Буонарроті. Мойсей. Статуя до гробниці Папи Юлія (1515 – 1516 рр.).

19. Мікеланджело Буонарроті. Створення Адама (1509 – 1510 рр.).

20. Мікеланджело Буонарроті. Страшний суд (1536 – 1541 рр.).

21. Мікеланджело Буонарроті. Буття. Створення Єви (1508 – 1512 рр.).

22. Рафаель Санті. Амур і три Грації (1502 – 1503 рр.).

23. Дівчата, що грають у кості. ІV ст. до н. е.

24. Джорджоне. Юдиф (XVІ ст.).

25. Тиціан. Венера Урбінська (1570 р.).

26. Тиціан. Даная. (1554 р.).

27. Пітер Брейгель Старший. Полювальники на снігу (1565 р.).

28. Пітер Брейгель Старший. Сліпі (1568 р.).

 

 

 
1. Джотто ді Бондоне. Втеча до Єгипту. Фреска з капели дель Арена в Падуї (1304 – 1305 рр.). 2. Джотто ді Бондоне. Поцілунок Іуди. Фрагмент. Близ. 1304 – 1306 рр. Фреска з капели дель Арена в Падуї 200×185 см.  
   
3. Філіппо Брунеллескі. Капелла Пацці в церкві Санта Кроче. Флоренція (1430 – 1443 рр.). 4. Філіппо Брунеллескі. Купол собору Санта-Марія дель Фьоре. Флоренція. XV ст.  
 
5. Філіппо Брунеллескі. Палаццо Пітті. Флоренція. XV ст.  
   
6. Леон Батіста Альберті та Б. Росселіно. Палаццо Ручелаї у Флоренції. 1446 – 1451 рр. 7. Лоренцо Гіберті. Врата раю. Східні двері баптистерію у Флоренції. XV ст.  
 
8. Донателло. Давид. Флоренція. Національний музей. Бронза. 1450 – 1460 рр. Вероккіо. Давид. Флоренція. Національний музей. Бронза. 1470 – близько 1480 рр. 9. Донателло. Пам’ятник кондотьєру Гаттамелаті. Падуя (1447 – 1453 рр.).  
 
10. Мазаччо. Диво зі статіром. Близько 1425 р. Фреска 255×598 см. Капела Бранкачі, церква Санта Марія дель Скарміне, Флоренція.  
 
11. Боттічеллі. Весна. (1478 р.). 12. Боттічеллі. Народження Венери. (1485 р.).  
 
13. Леонардо да Вінчі. Таємна вечеря. Мілан, Санта Марія делла Граціє. Трапезна. Фреска. Близько 1498 р.  
 
14. Леонардо да Вінчі. Мона Ліза (Джоконда). 1503 – 1505 рр. Лувр, Париж. 15. Рафаель Санті. Сікстинська Мадонна (Мадонна з немовлям, Св. Сікстом і Варварою). Картинна галерея. Дрезден. 1513 – 1514 рр.  
 
16. Рафаель Санті. Афінська школа. Фреска. Ватикан. (1509 – 1511 рр.).  
     
   
17. Мікеланджело Буонарроті. Давид. (1501 – 1504 рр.). 18. Мікеланджело Буонарроті. Мойсей. Статуя до гробниці Папи Юлія ІІ. Фрагмент. (1515 – 1516 рр.).  
 
19. Мікеланджело. Створення Адама. Ватикан. Сікстинська капела. Фреска. 1509 – 1510 рр.  
         
  20. Мікеланджело Буонарроті. Страшний суд. Деталь. Сікстинська капела, музей Ватикана, Рим. 1534 – 1541 рр. 21. Мікеланджело Буонарроті. Буття. Створення Єви. 1508 – 1512 рр. Рим, Ватикан, Сікстинська капелла.
   
  22. Рафаель. Амур і три грації. Фреска вілли Фарнезіна в Римі. 1518 р. 23. Дівчата, що грають у кості. ІV ст. до н. е.
 
  24. Джорджоне. Юдиф (XVІ ст.).
 
  25. Тиціан. Венера Урбінська (1570 р.).
 
  26. Тиціан. Даная. (1554 р.).
 
  27. Пітер Брейгель Старший. Полювальники на снігу (1565 р.).
 
     
  28. Пітер Брейгель Старший. Сліпі. Фрагменти. 1568 р.
                     

 


Лекція 13

УКРАЇНСЬКЕ БАРОКО

 

Місце бароко в світовому процесі художнього розвитку

Бароко – це своєрідний етап духовного розвитку, що, подібно Ренесансу, охоплює мистецтво, літературу, філософію, історію, культуру в цілому і характеризується сукупністю тих поглядів і уявлень, які в Європі мали місце в період від занепаду Ренесансу аж до початку Просвітництва.

Довгий час вчені різних країн сприймали бароко як антиреалістичне, тобто негативне, явище. Наприклад, швейцарський вчений Г. Вельфлін (Г. Вельфлин. Ренесанс и бароко. – СПб., 1913; Г. Вельфлин. Основные понятия искусства. – М.; Л., 1930) бачив у ньому зворотний бік Ренесансу, занепад, формалістичну течію. Є. Курціус (Curtius E.-R. Europäische Literatur und Lateinisches Mittelalter. – Bern., 1948; Curtius E.-R. La literature européenne et le Moyen Age latine. – P., 1956) підмінює його маньєризмом (стиль європейського мистецтва XVI ст., у якому зловживання декоративністю, прикрашуванням, витонченістю форм поєднувалися з містикою); а Д. Чижевський пов’язує його з контрреформацією і характеризує як клерикальний та аристократичний напрям.

Протягом останніх двох і особливо останнього десятиріччя ця позиція змінюється. У бароко вбачають зміну світосприйняття в перехідну епоху, коли в надрах феодалізму формуються буржуазні відносини, суспільне життя ускладнюється, зростають соціальні суперечності. Це призводить до того, що оптимізм, гуманізм, сувора простота і прозора ясність, властиві творчості митців відродження, перестають задовольняти.

Народжуються свої способи відображення дійсності, які і складаються у стиль бароко. Тобто бароко – це перший для всіх європейських культур художній напрям. Це загальноєвропейський стиль.

Серед країн православно-слов’янського кола бароко найраніше виникло в Україні і Білорусії, які входили тоді до Речі Посполитої і тісніше стикалися з європейською, зокрема польською бароковою культурою, зазнаючи її впливу з кінця XVI ст.

Хронологічні рамки бароко в Україні: кінець XVI ст. – XVIІІ ст. Якщо два твори Герасима Смотрицького, вміщені в Острозькій біблії, і “Хронологія” Андрія Римші вийшли в 1581 р., а їх вже вважають бароковими, то початок бароко, наприклад, у сербській літературі датується 1648 р. У І половині XVIІІ ст. у Західній Європі складаються інші напрямки.

В Україні (як у Білорусії та в Росії) значення бароко було іншим, ніж у західноєвропейських країнах, де воно прийшло на зміну Ренесансу і мало значення реакції на Ренесанс. У східних слов’ян не було Ренесансу, тому бароко взяло на себе функцію Ренесансу і включало такі ренесансні явища:

· розвиток особистого начала в культурі;

· секуляризацію культури;

· розвиток наукового світосприйняття.

До того ж не було відходу від Середньовіччя, зберігалися його елементи.

Східнослов’янське бароко – це частина того “сповільненого Ренесансу”, що продовжувався аж до початку ХІХ ст. у східнослов’янських культурах.

Крім цього, в Україні бароко було шляхом європеїзації своєї культури, переключаючи її в європейську систему жанрів і художніх форм. Саме воно об’єднало культуру слов’ян з культурою Західної Європи. А українська культура стала провідником цих процесів і для Росії, включивши і її у європейські процеси.

Через ці особливі умови бароко в Україні й Росії, як зазначив О. Морозов, було більш життєрадісним, ніж у католицьких країнах, йому був чужий пафос типової для бароко трагічної ідеї “vanitas” (суєти).