Психолого-педагогічна профілактика девіантної поведінки
На відміну від соціально-психологічної превенції девіацій, орієнтованої на соціальні групи загалом, психолого-педагогічна є індивідуально спрямованою. Об’єктом психолого-педагогічної інтервенції виступає не група учнів в цілому, а лише ті з них, у кого виявлено психологічну схильність до девіантний актів - це діти, так званої, «групи ризику». Однією з умов результативності психолого-педагогічного впливу на групу ризику є системний командний підхід, при якому до роботи залучаються психолог, соціальний педагог, вчителі, батьки і, за потреби, - медичні працівники та соціальні служби. У психолого-педагогічній профілактиці девіантної поведінки виділяється три основних етапи: діагностика готовності до девіантної поведінки і складання програми корекції; встановлення довірливих взаємин з учнем, формування у нього мотивації щодо особистісного саморозвитку; реалізація програми психолого-педагогічної корекції.
Діагностика психологічної готовності до девіантної поведінки проводиться у початковій школі з метою виявлення групи ризику. До групи ризику можна віднести дітей, які:
· не встигають у навчанні,
· мають проблеми у взаєминах в сім’ї або школі,
· уникають спілкування з однолітками,
· мають низький соціальний статус в учнівському колективі,
· виявляють обмеженість інтересів та соціальних потреб,
· схильні до імпульсивності, гіперактивності, тривожності, агресії,
· характеризуються зниженими можливостями до саморегуляції поведінки,
· виявляють конфліктну самооцінку та рівень домагань,
· мають асоціально спрямованих або психічно хворих батьків.
Як уже зазначалось, до визначення групи ризику залучаються вчитель, психолог, соціальний педагог. Вчитель шляхом педагогічного спостереження виявляє дітей зі стійкими труднощами у навчанні, з наявністю проблем у поведінці та побудови взаємодії з іншими учнями. Соціальний педагог збирає інформацію про сім’ї учнів, звертаючи увагу на соціальні установки та стан здоров’я батьків, дізнається про наявність стійких конфліктів у родині та визначає їхню природу; оцінює, на скільки сімейна атмосфера може сприяти або перешкоджати формуванню девіацій дитини. Психолог вивчає особливості ставлення учня до родини, його соціальний статус у класі, коло інтересів, наявність та зміст конфліктних переживань, оцінює його здатність до саморегуляції поведінки, ступінь особистісної зрілості, ставлення до навчання і школи, діагностує психологічну схильність до девіантної поведінки на основі визначення виразності прояву негативних особистісних новоутворень.
Цілісний аналіз результатів обстеження дозволяє зважити ризик формування схильності до важковиховуваності та скласти індивідуальну програму психолого-педагогічної профілактичної роботи.
В індивідуальній програмі психолого-педагогічної профілактики девіантної поведінки розробляється система заходів, спрямованих на оптимізацію психічного розвитку і гармонізацію соціальної адаптації дитини. До корекційної роботи залучаються батьки учня
Програма психолого-педагогічної корекційної роботи, спрямованої на профілактику схильності до девіантної поведінки, складається індивідуально на кожну дитину на основі даних психологічного обстеження. Універсальної програми корекції бути не може, оскільки різними є у кожного учня соціальна ситуація розвитку, механізми і причини виникнення важковиховуваності, її глибина, супутні психологічні проблеми, компенсаторні можливості.
Розглянемо завдання і напрямки корекції, які випливають з узагальненого розуміння психологічної сутності схильності до девіантної поведінки.
Вище вже йшлося про те, що головною проблемою, яка штовхає учня до девіацій, є насичення його життя негативними емоціями і зафрустрованість потреби у самореалізації. Тому важливим є створення умов, які б сприяли відреагуванню негативних емоцій. Для цього в практичній психології традиційно використовуються засоби арттерапії (музикотерапія, психомалюнок). Переживання позитивних емоцій забезпечується шляхом моделювання ситуацій успіху, досягнень, долання труднощів.
Оскільки джерелом неприємностей часто виступає відставання у навчальній діяльності, учню надається допомога для його подолання. З допомогою розвивальних вправ розумового характеру вдосконалюються інтелектуальні процеси, досягається підвищення гнучкості мислення, формування пізнавальних інтересів. Корекція розумової діяльності здійснюється на навчальному матеріалі, який відповідає програмі, за якою вчиться клієнт. Це полегшує перенесення сформованих навичок в повсякденне життя. Рольові ігри в школу, репетиція уроків тощо – прийоми, які використовує психолог для підвищення успішності навчання.
Якщо через значні відставання у розвитку, педагогічну занедбаність або з інших причин успішності в навчальній діяльності досягти неможливо, слід знайти вид занять, у якому учень міг би ствердитись і компенсувати неприємні переживання, пов’язані зі школою.
Універсальним джерелом задоволення виступає творчість. Тому кожне заняття повинно бути організоване таким чином, щоб учні могли проявити фантазію, видумку. Творчість дітей та підлітків, обтяжених негативними особистісними новоутвореннями, гальмує невпевненість у собі, соціальні обмеження, страх негативної оцінки. Вивільнення творчої енергії потребує додаткових зусиль. Все залежить від того, наскільки педагогу вдасться створити атмосферу невимушеності, довіри, безумовного прийняття.
Не менш важливим завданням корекції є усунення феномену афекту неадекватності шляхом формування умінь правильно реагувати на невдачі. З цією метою учням пропонуються ігри-змагання, в яких психолог має можливість моделювати ситуацію успіху і невдачі. При цьому розглядаються різні варіанти поведінки у випадку поразки і обираються для наслідування найбільш прийнятні, аналізуються можливі почуття та установки людини, що програла.
Труднощі адаптації важковиховуваних часто пов’язані з властивим для них егоцентризмом, нездатністю сприймати ситуацію з позиції інших людей. Для формування здатності до емоційної децентрації учням пропонують аналізувати причини вчинків, думки й переживання героїв літературних творів.
Проблемним в особистості важковиховуваного є також все, що пов’язано з міжособистісною взаємодією – від несформованості навичок спілкування, невміння прийнятним способом висловлювати свої почуття до нездатності йти на компроміс, конструктивним способом вирішувати конфлікти. Розвиток комунікативних навичок здійснюється шляхом їх відпрацювання на моделях типових для даного учня життєвих ситуацій. Завдання полягає не в тому, щоб вказати єдино правильний шлях вирішення конфлікту чи спосіб поводження, а в тому, щоб зробити поведінку дитини гнучкішою, показати існування великої кількості варіантів реагування на той чи інший подразник.
Головним завданням корекції схильності до девіантної поведінки є подолання незрілості особистості, розвиток самосвідомості та саморегуляції. Довільна регуляція власної поведінки, прагнення до самовдосконалення виникають на основі адекватного, зрілого, диференційованого уявлення про себе як особистість. Учень повинен усвідомити свої потреби, позитивні та негативні якості, побудувати образ ідеального “я”, визначити різницю між ідеальними прагненнями та реальною поведінкою і на основі цього намагатись керувати власними вчинками. Процес формування самосвідомості повинен відповідати загальним закономірностям його розвитку в онтогенезі.
Спочатку увагу дітей привертають до власної зовнішності та фізичних якостей, а згодом пропонують дослідити й особисті внутрішні якості. На перших порах діти навчаються виділяти ці якості у літературних героїв, у своїх однокласників, а потім вже у себе.
Психологи неабияку роль у цьому процесі відводять казці, в якій добро і зло є чітко розмежованим, все, що є добрим, перемагає, викликає позитивні емоції, а все, що є зло, стає переможеним, викликає негативні емоції. Сприймаючи казку, діти ідентифікують себе з позитивним героєм, відповідно приписують собі його якості, прагнуть бути на нього схожим. Тому в ситуації вибору вчинку їм можна запропонувати повестись спочатку так, як би це зробив негативний герой казки, потім – як позитивний, а після цього так, як він сам хоче чинити в залежності від того, на кого прагне бути схожим.
Необхідно стимулювати учнів до вибору ідеалу, який може виступати у вигляді конкретного образу, а пізніше – як абстрактний набір позитивних якостей. До свідомості учня поступово доводиться, що образ “я-реального” не співпадає з “я-ідеальним”, а отже необхідно прагнути до самовдосконалення. Створюються умови, за яких дитина одержує задоволення від того, що долає труднощі, змінюється на краще. Кожна така щонайменша зміна одержує позитивну оцінку. Заняття організовуються таким чином, щоб учні мали можливість проявити свої кращі якості та пережити в зв’язку з цим позитивні емоції.
У розвитку особистості велике значення має формування почуття власної унікальності, сприймання свого “я” неповторним і цілісним у минулому, теперішньому і майбутньому. Цінним у цьому відношенні є обговорення з учнями подій їхнього дитинства, ближніх та перспективних планів, узгоджуючи їх з бажаннями та можливостями, а також із суспільними цінностями, визначаючи, що у реальному сприяє або перешкоджає здійсненню цих планів.
Одним із провідних напрямків корекції особистісної незрілості важковиховуваних виступає формування довільної регуляції поведінки, розвиток волі. У цьому процесі неабияку роль відіграє формування прагнення та умінь самостійно приймати рішення та реалізовувати його, самостійно розв’язувати конфлікти. З цією метою можна використовувати прийом моделювання типових ситуацій вибору з наступним пошуком різних варіантів виходу з них.
Враховуючи загальні психологічні закономірності генези волі, особливу увагу слід звернути на корекцію недоліків регулюючої функції внутрішнього мовлення. За висловом Л.С.Виготського, ключем до останнього виступає писемне мовлення. Тому одним із прийомів формування довільності поведінки є розвиток у них писемного мовлення. Потрібно спеціально спонукати дітей до висловлювання власних думок на письмі, вчити їх писати твори, вести особисті щоденники, листуватися з рідними та друзями, складати ближні та перспективні плани, аналізувати успішність їх виконання тощо.
Отже, корекційна робота щодо профілактики важковиховуваності може включати наступні напрямки:
Розвиток пізнавальної діяльності; стимуляція до творчості та реалізації своїх здібностей; створення умов для відреагування негативних емоцій, зокрема, тривожності й агресивності; забезпечення переживання почуття задоволення від досягнення успіху, долання труднощів; формування умінь адекватної реакції не невдачу; розвиток здатності до емоційної децентрації, навичок асертивності, спілкування, конструктивного вирішення конфліктів; підвищення рівня самосвідомості та довільної саморегуляції поведінки.
Для реалізації зазначених напрямків можна використовувати наступні методи психокорекції: пісочна терапія, арттерапія, ігрова психотерапія, казкотерапія, психогімнастика, психодрама, ведення особистого щоденника тощо.