Застосування принципів публічного управління

Виявлення і опис принципів публічного управління стано­вить складну інтелектуальну проблему. Не менше складностей ви­никає на шляху застосування принципів у практиці публічного управління. Реально в житті вони діють як тенденції. як об'єктив­на передумова, можливість, які для свого дійсного втілення вима­гають активної, цілеспрямованої і організаційної діяльності.

Раціональне і дієве застосування принципів публічного управ­ління відчутне в разі дотримання таких передумов:

1) за постійного і глибокого дослідження закономірностей, відношень і взаємозв'язків публічного управління, їх змісту, вимог до суб'єктивної діяльності, проявів у ситуації, що змінилась;

2) в разі існування і постійного покращення механізму засто­сування принципів публічного управління, що передбачає єдність теорії і практики управління, безперервність процесу вдоскона­лення публічного управління;

3) наявності системи стимулів, гарантій і захисних заходів, які забезпечують практичну реалізацію принципів публічного управ­ління, що безпосередньо пов'язано з їх нормативним закріпленням.

Головним є діалектичне розуміння принципів публічного управління. Це передбачає застосування цих принципів відповідно до конкретних ситуацій. При різноманітності суспільних і управ­лінських факторів один і той самий принцип публічного управлін­ня проявляє себе по-різному. Саме тому не можна застосовувати принцип публічного управління абстрактно, адже кожний раз по­трібно враховувати особливість місця і часу проходження відповід­ного управлінського процесу.

Залежність ролі принципів публічного управління від знань, умінь і дій суб'єктивного фактора зумовлює організацію з боку державних органів цілеспрямованої роботи щодо пошуку засобів, які утворюють реальні передумови для правильного і повного вияв­лення закладених у кожному принципі регулюючих можливостей.

Принципи публічного управління взаємопов'язані між со­бою. І для практики управління є актуальним знання того, який кінцевий результат їх сукупного застосування, адже застосування одного принципу, взятого ізольовано, суттєво відрізняється від його застосування у взаємозв'язку з іншими принципами. У соці­альній реальності всі принципи застосовуються одночасно і необ­хідне цілісне уявлення щодо їх застосування. Щодо системності застосування принципів публічного управління не рідко забува­ють про це і прагнуть застосувати один чи два принципи. Відомо, що принципи законності застосовують вибірково, адже у нас над­звичайно сильне суб'єктивне свавілля, за якого прагнення до ово­лодіння і утримання влади превалює над прагненням досягнути належного публічного управління суспільними процесами.

Для розв'язання цієї проблеми актуальним є розвиток прак­тичних навичок у державних службовців, особливо в посадових осіб керівного складу. Потрібно постійно порівнювати власні вчинки і дії з відповідними принципами публічного управління, а у світлі їх вимог приймати і виконувати управлінські рішення.

Критерієм ефективності застосування принципів публіч­ного управління є перш за все досягнення системності публічного управління, а за її посередництвом - гармонічності і комплексності суспільного життя в цілому і її окремих сфер та галузей. Проблема принципів публічного управління ще раз підтверджує одну и" ту саму думку: все зосереджено в руках людей, залежить від розу­му і, головне, його організаційному застосуванні в кожній справі.

Серед загальносистемних принципів є принцип публіч­ності державного управління. Він відтворює демократичну, правову державність і забезпечує зв'язок публічного управління із суспільством і громадянами. Цей принцип нагадує принцип глас­ності і врахування суспільної думки. Але він ширше останнього за обсягом відтворених явищ, адже включає в себе:

1) доступність публічного управління для громадян, що по­в'язано з їх правом вибору складу відповідних органів і участі в їх діяльності;

2) відкритість функціонування органів публічної влади і місцевого самоврядування;

3) суспільний контроль, зокрема через СМІ, за основними публічними управлінськими процесами;

4) судовий контроль за дотриманням у процесах публічного управління конституційно закріплених інтересів суспільства, прав і свобод громадян.

Не можна не звернути увагу на той факт, що держава за до­помогою правових норм і використання "легітимного насилля" встановлює і підтримує в країні необхідний порядок, але й сама підпорядковується суспільству, служить йому і обирається ним. Інакше кажучи, в будь-якому суспільстві між ним і державою існує взаємозв'язок, якість і рівень якого визначається ефективністю політики у сфері управління.

Теорія публічного вибору суттєво вплинула на характер і зміст діяльності державного сектору. Як відмічає один з представ­ників цієї теорії У.Бомол: "Нас мало турбує, чим займається уряд. Основна проблема, якій ми приділяємо увагу, є аналіз обставин, в яких діяльність уряду може принести вигоду тим, ким він управляє".

В економіці, як і в інших суспільних сферах, існують свого роду межі, в яких можуть існувати державні і ринкові механізми, що ефективно працюють з точки зору цілевих функцій. Йдеться, зокрема, про приватні і державні освіту, охорону здоров'я, послуги зв'язку, транспорту тощо. Сюди можна віднести і соціальні про­грами приватних корпорацій, які співіснують із державними про­грамами, значною мірою доповнюючи їх.

Бізнес у цілому і корпорації зокрема діють у певному соці­альному і політико-культурному середовищі, через що не можуть ігнорувати інтереси суспільства, з якими вони повинні співвіднес­ти свої інтереси. Взаємодія держави і бізнесу в соціальній сфері перш за все охоплює:

1) формування, функціонування і розвиток системи соці­ального партнерства, враховуючи національні й історичні особ­ливості розвитку даної країни;

2) побудову раціональної інфраструктури, яка забезпечує загальні умови ефективної підприємницької діяльності.

Сам вираз "змішана, чи соціально орієнтована ринкова економіка " передбачає наявність діалогу і консенсусу суспільних сил, особливо держави і підприємництва, не лише в економічній, а й у соціальній сфері. Це насамперед стосується напрацювання кон­цепції і механізму реалізації соціальних функцій держави, які по­в'язані з перерозподілом прибутків і багатств, корекцією розподілу ресурсів з метою зміни структури національного продукту для забез­печення суспільства товарами і послугами. Що стосується бізнесу, то оскільки стабільність суспільства є необхідною умовою ефектив­ного функціонування бізнесу, він просто змушений розробляти і здійснювати заходи, здатні забезпечити таку стабільність. Розви­ток і покращення соціального середовища відповідають довго­строковим інтересам бізнесу і корпорацій.

Суспільство має право чекати від бізнесу того чи іншого рівня соціальної відповідальності в питаннях охорони природ­ного середовища, забезпечення безпеки транспорту, матеріальне забезпечення бідних тощо. Однак технічні, фінансові та й інші мож­ливості бізнесу в цьому плані не безмежні.

Не випадково, починаючи з кінця XIX ст. і протягом усього XX ст. поряд з ідеями соціального ринкового господарства і держави благоденства сформувались також ідеї соціальної відповідальності бізнесу перед суспільством у цілому і найманими працівниками зокрема. Всі ці ідеї в сукупності сприяли формуванню і утверджен­ню теорії і практики, які отримали назву соціальний контракт, яка передбачає тісне співробітництво суспільства, держави і бізнесу у вирішенні багатьох суспільних проблем, реалізація багатьох з яких неможлива без такого партнерства.

Соціальні програми стають невід'ємною частиною право­вої держави. На цій основі відбувається розширення функцій дер­жави, у багатьох випадках доповнюючи, а в низці випадків заміня­ючи функції інституцій громадянського суспільства. В умовах пра­вової держави і ринкової економіки на перший план виходить соці­альна захищеність людини в суспільстві, що передбачає гаран­тію її прав на певний рівень життєвих благ, вона захищає її від життєвих незгод та негараздів.