ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ У ІННОВАЦІЙНІЙ СФЕРІ

Ахрамеева Марина Васильевна

Студентка факультету економіки та менеджменту

Сумський державний університет

Співавтор:

Грищенко Олена Федорівна

ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ У ІННОВАЦІЙНІЙ СФЕРІ

У статті розкриті основні теоретичні аспекти процесу прийняття управлінських рішень та їх особливості у інноваційній сфері, а також проаналізовано міжнародний досвід з цього питання. Також розглянуто основні види, моделі та стилі прийняття рішень у сфері інновацій.

Ключові слова: управлінське рішення, інноваційна сфера, динамічність розвитку, інноваційна діяльність, нововведення.

Постановка проблеми. На сьогоднішній день інноваційна сфера є дуже динамічною частиною економіки кожної країни. Час на прийняття рішень обмежений, адже той, хто зможе першим вийти на ринок з нововведенням, той зможе отримати найбільшу частку ринку. І тому процес прийняття рішень в даній сфері повинен бути максимально швидким. Прийняття рішень є однією з основних ланок у менеджменті інновацій, адже саме вони у підсумку призводять до кінцевого результату (позитивного чи негативного).

Актуальність теми. Актуальність даної статті пов’язана в першу чергу з особливостями та важливістю прийняття управлінських рішень у сфері інновацій. На сьогоднішній день, дана тема розглянута не достатньо, особливо з урахуванням сьогоднішньої ситуації на ринку України. Часткове усунення старих міжвідомчих бар'єрів не забезпечила необхідної організації механізму прийняття рішень у сфері інновацій, координованого забезпечення ресурсами НДДКР. Такі проблеми повинні бути вирішені якнайшвидше з метою підвищення рівня конкурентоспроможності української економіки.

Аналіз останніх публікацій. Питанням щодо управлінських рішень у інноваційній діяльності присвячено ряд наукових праць вітчизняних та закордонних науковців таких як: Балабанов І. Т. [2], Біловодська О.А. [3], Городова И.Б. [5], Грищенко О. Ф. [6], [7], Єрмасов С. В. [8], Казак А.Н. [9], Комков Н. І. [10], Микитюк П. П [11]., Оголева Л. Н. [12], Шахбазов А. Ш. [18].

Метою даної статті є виявлення особливостей процесу прийняття рішень у сфері інновацій, аналіз іноземного досвіду прийняття таких рішень та можливості використання цього досвіду у вітчизняній практиці. Відповідно до поставленої мети були встановлені такі завдання: аналіз основних видів, моделей, стилів та етапів прийняття інноваційних рішень, а також виявлення особливостей цього процесу у інших країнах світу.

Основний матеріал.Сьогодні, справедливо, багато говорять про інновації. Без якісних, істотних проривів у технологіях, матеріалознавстві, техніці і відповідному мисленні не може бути розвитку цивілізації [14]. Тенденції розвитку сучасної світової економіки показують, що передові країни досягли реальних успіхів, просуваючись саме інноваційним шляхом розвитку [15]. А прийняття результативних рішень у цій сфері є надійним фундаментом для її ефективного використання.

Згідно зі статистикою, з 10 виведених на ринок нових товарів, 8 зазнають невдачі. Згідно з іншими дослідженнями, комерційний крах терплять 40 % товарів споживчого призначення, 20 % товарів промислово - виробничого призначення, 18 % послуг.

Фахівці виділяють наступні причини невдач, що осягають нову продукцію при виведенні на ринок:

- помилкове визначення обсягу попиту - 45 %;

- дефекти товарів, що призводять до повернення товарів - 29 %;

- недостатні зусилля з просування товарів до покупця (слабка реклама та ін) - 25 %;

- завищення ціни - 19 %;

- відповідні дії конкурентів ( виражаються в зниженні ціни , посиленні реклами тощо) - 17 %;

- невірно вибраний час виведення товару на ринок - 14 %;

- невирішені виробничі проблеми , що не дозволяють розгорнути випуск товару до попиту - 12 %.

Отже, більшість причин провалу виведених на ринок товарів пов'язано з недоліками в галузі проведення маркетингової діяльності.

Безліч досліджень в США також присвячені розгляду причин невдач інновацій. Один з номерів американського журналу «Science» практично цілком присвячений дослідженню причин невдач інновацій.

Першою і основною причиною провалу інновацій в американських компаніях, за даними опублікованими у журналі, є - відсутність ентузіаста. Що стосується вітчизняної практики, то у нас безліч винахідників, але вони не мають належної підтримки. Але чомусь США видає патентів на винаходи в 15 разів більше, ніж будь-яка інша країна в світі.

Друга причина невдач досліджень – перефінансування. 86 % інноваційних проектів так і не були доведені до розуму, тому що в них вкладали надто багато грошей. Виходить , що « недофінансування » може бути ефективним.

Третя причина невдач - відсутність роботи з кінцевим користувачем. За дослідженнями, описаними в «Science» в 82 % випадків інновації ведуть до провалу, якщо не було відповідних взаємодій зі споживачами ( не проводяться опитування кінцевих споживачів, ігноруються побажання майбутніх споживачів, неправильна інтерпретація їх відповідей та ін.).

Четверта причина збитковості інноваційних вишукувань - слідування заздалегідь обраної концепції. У 69 % випадків розробки провалювалися, через небажання дослідників зійти з наміченого шляху та внести певні зміни в продукт. Хоча з таким твердженням можна і посперечатися, так як ті винахідники, які вірять в геніальність своїх думок та йдуть до кінця, частіше показують відмінні результати.

П'ята причина теж незвичайна - великий колектив. Як і у випадку з перефінансуванням, тут виводиться зворотна залежність розміру колективу і вдалості винаходів. Наводиться аргумент, що в 61% випадків саме великий колектив призводить до провалу розробок. У журналі навіть наведена статистика, згідно з якою 1 винахідник забезпечує приблизно в 4 рази більше інновацій на кожен 1 $, вкладений у наукові дослідження і розробки, ніж середні колективи з 5 чоловік, і приблизно в 24 рази більше ніж проектні групи чисельністю понад 50 співробітників.

Шоста причина - це потенціал ринку (56 % - тупикові розробки), а сьома - економіка проекту ( 54 % - нежиттєздатність інновацій).

Американці порахували, що норма прибутку від 17 найвдаліших нововведень, зроблених в 70-х роках, склала в середньому близько 56%. У теж час середня норма прибутку від інвестицій в Американський бізнес за останні 30 років складає всього лише 16%. Тому немає нічого дивного в тому, що, незважаючи на всю авантюрність їхніх проектів, новатори з гарними ідеями і конкретними досягненнями привертають увагу великої кількості потенційних інвесторів [15].

Як вважає Шахбазов А., основними причинами недостатньої успішності впровадження інновацій у вітчизняній практиці є: [18]:

- низький рівень інноваційної «зрілості»;

- відсутність потреби російського бізнесу у інноваціях;

- втрата інноваційної культури (розквіт якої припав на 70-80 рр.. минулого століття).

До речі, краху нових товарів не уникають навіть корпорації-гіганти:

"SONY" зазнала невдачі з відеомагнітофонами, що використовують касети типу "бета", "Du Роnt" — із штучною шкірою "Корфам", а корпорація "FORD" — з автомобілем "Едсел". Причини невдачі різні: "SONY" недостатню увагу приділяла формуванню каналів збуту. Свою роль також відіграла позиція конкурентів, що виготовляють відеокасети системи VHS. "Du Pont” і "FORD" не зуміли зорієнтуватись у запитах споживачів [4].

Загалом, про недостатність інноваційних процесів в Україні можна сказати, що коли з'явиться реальний запит на інновації у країні, то знайдеться і необхідний персонал, і ресурси для реалізації проектів, і сформується необхідна інфраструктура.

Щодня кожен з нас стикається з безліччю можливих варіантів вибору з тих чи інших питань (починаючи від повсякденних життєвих ситуацій, закінчуючи важливими науковими питаннями). Той варіант, який людина обирає серед інших альтернатив і є рішенням.

Нині існує досить велика кількість сучасних наукових дисциплін, що вивчають проблему прийняття рішень. До них відносять математичне програмування, теорію ігор, теорію статистичних рішень, теорію оптимального автоматичного управління. Поряд з ними з'явилась низка новітніх прикладних дисциплін, назва яких ще не була відома років сорок тому. Це — дослідження операцій, системний аналіз, економічна кібернетика. Усі ці дисципліни вивчають одну й ту саму проблему — наукового аналізу можливих способів дії з метою визначення найефективнішої з них в сучасних умовах, тобто пошуку оптимального рішення стосовно об'єкта управління [13].

Що стосується управлінського рішення, то воно відрізняється від рішення звичайного тим, що стосується більше вирішення проблем виробничо-комерційного, виробничо-господарського характеру та є продуктом управлінської праці.

Тобто управлінське рішення – це результат економічної формалізації економічних, технологічних, соціально-психологічних, адміністративних методів менеджменту, на основі якого керівна система організації безпосередньо впливає на керовану [11].

Загалом серед науковців нема єдиної точки зору щодо визначення поняття «управлінське рішення».

Особливості прийняття рішень у інноваційній сфері пов’язані з високим ступенем невизначеності, динамічністю розвитку та мінливістю даної сфери. Тому важливо мати цілісну картину того, що має бути результатами (проміжними, кінцевими) інноваційної діяльності. До того ж, дана діяльність є творчим процесом, яка пов’язана з рішеннями нестандартними, креативними та інтуїтивними.

Кожному етапові інноваційного процесу притаманні своя конкретна мета і ситуація під час її досягнення, що потребує адекватних рішень у процесі управління [13].

Імпульсом для використання рішення у інноваційній сфері є потреба у ліквідації, зменшення актуальності чи вирішення проблеми, тобто наближення в майбутньому дійсних параметрів об’єкта (явища, системи) до бажаних (прогнозованих) [7].

Спеціалісту – інноватору, який займається управлінською діяльністю, добре відомо, що зміст такої діяльності у загальному випадку визначається зрозумілою для всіх схемою «аналіз – планування – контроль», а основа управління – рішення, тобто є якийсь вибір з ряду можливостей, що має організатор. Складна інноваційна система функціонує успішно тоді, коли вона створювалася за допомогою науково-обгрунтованих рішень [5].

Управління інноваціями спрямовано на прийняття таких рішень, які могли б забезпечити створення конкурентоспроможної продукції, досягнення ефективних результатів інноваційної діяльності [13].

Види і моделі прийнятих рішень в інноваційній сфері залежать від етапу життєвого циклу інновації. На етапі генерування ідей рішення, що приймаються, залежать від процесів підсвідомості менеджера і носять більш творчий та інтуїтивний характер. На другому етапі, матеріалізації ідеї нововведення, прийняття рішень складається в основному з цілеспрямованих та раціональних дій. На етапах впровадження, виробництва та комерціалізації нововведення використовуються, як правило, методи прийняття рішень, засновані на математичному моделюванні . Отже, прийняття рішень у інноваційній діяльності носять множинний і в значній мірі альтернативний характер.

Серед моделей прийняття ухвалення рішень, найбільш відомими є модель Кепнера-Трего, «кошик для сміття», модель Ringi або «прохання про вирішення».

Ініціаторами першої моделі прийняття рішень були Бенджамін Трего та Чарлз Х. Кепнер. Вони виділили наступні складові процесу ефективного прийняття рішень:

1. Якість рішення відносно чинників, що вимагають уваги;

2. Якість оцінки можливих альтернатив;

3. Якість усвідомлення того, що можна отримати від цих альтернатив.

Дану модель можна представити наступною послідовністю етапів:

1. Формулювання рішення, визначення рівня ухвалення рішення (на думку авторів моделі, це краще за все робити в групі).

2. Постановка цілей і їх розподіл на «обов’язкові» й «бажані».

3. Розроблення й оцінка альтернатив..

4. Оцінний бал для кожної альтернативи виводиться із суми коефіцієнтів, помноженої на відповідний показник за шкалою від 1 до 10.

5. Попередній варіант вивчається з точки зору оцінки пов’язаних з ним ризиків, що не піддаються кількісному визначенню. При високому рівні ризику, варіант відхиляється, розглядається наступний.

Модель «кошик для сміття» пов’язана з процесом генерування безлічі ідей при ухваленні рішень та «відкиданням» більшості з них у «кошик для сміття». Таким чином, ті рішення та шляхи вирішення проблеми, які залишаються після всебічного аналізу мають, як правило високу ефективність.

Модель Ringi або «прохання про вирішення» - ця система демонструє японський підхід до ухвалення рішень «знизу вгору» і, можливо, є найбільш відомим прикладом колективного ухвалення рішень у бізнесі. Ringi проходить дорогу знизу вгору по всіх відділах, що мають відношення до даної проблеми, поки не потрапляє на стіл до вищого керівництва. Воно, у свою чергу, передає вниз рішення про те, чи приймається врешті-решт пропозиція чи ні. Ця система дозволяє всім співробітникам брати участь у корпоративному процесі ухвалення рішень [3].

Виділяються чотири основних стилі прийняття управлінських рішень в інноваційній сфері: директивний, аналітичний, концептуальний і поведінковий.

1. Директивний стиль характерний для індивідів, що віддають перевагу простим, чітко окресленим рішення проблем. У багатьох випадках вони розглядають лише один- два варіанти рішення.

2. Менеджери з аналітичним стилем люблять знаходити комплексні рішення, причому їх судження ґрунтуються на вичерпному обсязі інформації.

3. Схиляються до концептуального стилю прийняття рішень індивіди воліють аналізувати широкий спектр інформації.

4 . Поведінковий стиль зазвичай властивий менеджерам із загостреним почуттям відповідальності за інших людей, вони зазвичай приділяють увагу персонального розвитку оточуючих і можуть приймати рішення, що сприяють досягненню іншими людьми їх власних цілей.

Управлінських рішення відносяться до різних форм, методів прийняття рішень, рівнів менеджменту, функціям управління. Розподіл характеру рішень за рівнями інноваційного менеджменту показано в табл. 1.

Існує велика кількість підходів формування етапів прийняття управлінських рішень. Наприклад, Герчикова И.Н. виділяє наступні етапи прийняття управлінських рішень: формування і постановку цілі, вивчення проблеми на основі отриманої інформації; вибір і обгрунтування критеріїв ефективності (результативності) і можливих наслідків прийнятого рішення, обговорення з фахівцями різних варіантів рішення проблеми; вибір і формулювання оптимального рішення; прийняття рішення; конкретизація рішення для його виконавців.

Таблиця 1. - Розподіл характеру рішень за рівнями інноваційного менеджменту [14]

Мескон М. Х. виділяє 5 етапів (плюс впровадження і зворотній зв'язок) прийняття рішення: діагностика проблеми, формулювання обмежень і критеріїв прийняття рішення, визначення альтернатив, оцінка альтернатив, вибір альтернативи. [12].

Але всі ці підходи зводяться до одного – вирішення необхідної проблеми або задачі. Так, вихідним моментом для прийняття рішень при будь-якому підході є виникнення проблемної ситуації. На наступному етапі з'ясовується необхідна інформація і правова сторона виниклої проблеми. Коли проблема і можливості усвідомлені і проаналізовані, починається стадія розробки варіантів рішень, а далі – реалізація обраного варіанту. На наступному етапі відбувається контроль та оцінка отриманих результатів, на основі яких аналізують чи правильне рішення було прийнято і робляться відповідні висновки. Але процес прийняття рішень у сфері інновацій має свої особливості і краще використовувати підхід, який включає етапи прийняття рішень, які зображені на рис. 1.

До першого етапу входять патентні дослідження, які допомагають у виборі конкурентної стратегії підприємства, що планує впровадження інновацій.

Що стосується завершальних етапів, то при оцінці певного набору варіантів управлінських рішень, необхідно враховувати у тому числі специфічні впливи, що були викликані прийняттям цього рішення.

Прийняття управлінського рішення щодо впроваджень інновацій повинно бути глибоко обґрунтованим як у контексті безпосередньо запланованої та відображеної у бізнес-плані економічної доцільності, так і у рамках довгострокового стратегічного планування [16].

Рис. 1 - Етапи процесу прийняття управлінських рішень в інноваційному підприємництві

Управлінські рішення повинні прийматися з урахуванням діючого законодавства. До того ж, вони повинні спиратися на достовірну та повну інформацію щодо внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства з метою максимального врахування ситуації на внутрішніх та зовнішніх сторонах підприємства.

Інноваційний процес в розвинутих країнах не менш ризиковий. Однак у них існують

створена за підтримки держави і ринку інфраструктура і механізми управління фінансовими потоками, що знижують ці ризики до прийнятного рівня, «фільтруючі» надризикові проекти та ідеї, не допускаючи їх передчасної реалізації. У цій технології управління велика роль ринку нематеріальних активів, інноваційних посередників і др. (табл.. 2) [10].

Таблиця 2 - Досвід фінансового забезпечення комерціалізації технологій в розвинених країнах світу [1]

Продовження таблиці 2

Таким чином, Україна має йти власним шляхом інноваційного зростання, але враховуючи світовий досвід і тенденції інших країн.

Більш адекватною формою організації інноваційної діяльності стає науковий системний інтегратор (НСІ), що забезпечує можливість застосовувати ті елементи дослідницької і промислової інфраструктури, які найбільшою мірою прийнятні для реалізації проекту. Звичайно, ключовою складовою НСІ залишається людський фактор. Розробники проекту вивчають ринок, формують обгрунтування цілей і завдань, залучають виконавців і постачальників з різних країн, контролюють заключні етапи «виходу у світ » нової технології і забезпечують її комерціалізацію [9].

На сьогоднішній день залишається багато проблем у процесі прийняття управлінських рішень у сфері інновацій. Основні з них наступні:

- традиційні механізми розроблення і впровадження інновацій у більшій мірі зруйновані, а нові ще не сформовані належним чином;

- більша частина людей, що приймають управлінські рішення на різних рівнях, не мають належного досвіду. Часто цей досвід несе в собі принципи, що були притаманні керівникам у колишньому Радянському Союзі.

- низький рівень економічної підготовки більшості керівників, що виявляється у недостатньому опрацюванні з фінансового боку інноваційного проекту;

- недостатній рівень інформованості особи, яка приймає рішення;

- дефіцит часу необхідного для детальної перевірки досвідної бази для прийняття рішення;

- проблема створення фінансово-економічних умов, що впливають на стимулювання інноваційної активності ринкового середовища (особливо на регіональному рівні);

- недосконалість інфраструктури підтримки інноваційної діяльності.

Висновок. Актуальність розробки та впровадження управлінських рішень у інноваційній сфері пов’язана з не вирішеними проблемами, що стосуються у першу чергу сучасного економічного стану України.

Вчасне застосування правильних управлінських рішень у сфері інновацій дасть можливість суб’єктам господарювання адекватно відреагувати на ситуацію, що склалася у його внутрішньому та зовнішньому середовищі, швидко адаптуватися до тих чи інших змін та отримати значні конкурентні переваги.

Наявність кваліфікованого інноваційного менеджера допоможе організації знизити витрати, мінімізувати ризики і помилки при просуванні інноваційних технологій, розвитку товарів і послуг, впровадження нових бізнес-ідей.

В умовах реструктуризації актуалізується необхідність формування нових механізмів прийняття управлінських рішень в інноваційному менеджменті з урахуванням інноваційного потенціалу та інноваційного клімату на підприємстві.

Україні, як країні, що ще не повністю адаптувалася до сучасних ринкових змін, вкрай важливо враховувати і переймати досвід розвинутих країн світу, коректуючи при цьому під свої особливості (фінансове забезпечення, економічний стан, пріоритетні галузі).

Список використаних літературних джерел

1. Айешева Г. А. Cовершенствование инновационной деятельности и коммерциализации технологий в Казахстане [Электронний ресурс] / Г. А. Айешева . – Режим доступа: http://www.group-global.org/publication/view/2049

2. Балабанов И. Т. Инновационный менеджмент: уч. пособие / И. Т. Балабанов. — СПб.: ИД Питер, 2001.

3. Біловодська О.А. Розроблення методичного підходу щодо вибору маркетингового інноваційного рішення з множини існуючих альтернатив / О.А. Біловодська, О. Ф. Грищенко // Розвиток сучасної логістико-орієнтованої економіки: збірник наукових праць Донецького державного університету управління. - Донецьк : ДонДУУ, 2012. – Т.ХІІІ. – С. 348-357. – (Серія Економіка; вип.227).

4. Гаркавенко С.С. Маркетинг: підручник / С. С. Гаркавенко. — Київ: Лібра, 2002. — 705 с.

5. Городова И.Б. Развитие теории управления принятия решений функционирования рынка инноваций [Электронний ресурс] / И. Б. Городова. - Режим доступа: http://economics.open-mechanics.com/articles/383.pdf

6. Грищенко О. Ф. Системний аналіз сутності та процесу прийняття інноваційних рішень у системі управління підприємствами / О. Ф. Грищенко // Механізм стратегічного управління інноваційним розвитком : монографія / за заг. ред. О. А. Біловодської. – Суми: Університетська книга, 2012. – 432 c.

7. Грищенко О. Ф. Інноваційне рішення – ключовий фактор забезпечення сталого розвитку сучасного підприємства / О. Ф. Грищенко // Маркетинг і менеджмент інновацій, 2011, №1.

8. Ермасов С.В. Инновационный менеджмент: учебн. для ВУЗов / С. В. Ермасов, Н.Б. Ермасова. – М.: Высшее образование. – 2007. – С.309.

9. Казак А.Н. Перспективи інноваційно-технологічного розвитку економіки на національному і регіональному рівнях / А. Н. Казак // Вісник СевНТУ: зб. наук. пр. Вип. 109/2010. Серія: Економіка і фінанси. — Севастополь, 2010

10. Комков Н.И. Поэтапный механизм анализа, оценки и отбора проектов / Н.И. Комков, С.Ю. Ерошкин, Н.Г. Мамонтова // Проблемы прогнозирования. — 2008. — № 6. — С. 82–86.

11. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту: підручник / О.Є. Кузьмин, О.Г. Мельник. – К. : Академвидав, 2003. – 416 с.

12. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоурі Ф. Основи менеджменту: пров. з англ .- М.: «Справа», 1992 - 702 с

13. Микитюк П. П. Інноваційний менеджмент: навчальний посібник. / П. П. Микитюк. – Тернопіль: Економічна думка, 2006. – 295 с.

14. Оголева Л.Н. Инновационный менеджмент: учебное пособие. / Л. Н. Оголева. - М.: 2004. — 238 с.

15. Тумалев А.В., Шамина Л. К. Традиции, инновации и причины неудач инноваций / А. В. Тумалев, Л. К. Шамина // Россия: потенциал инновационного развития. Сборник научных статей аспирантов и студентов, СПб.: Институт бизнеса и права, 2011.

16. Ульяшина С. Ю. Принятие управленческих решений по использованию интелектуальной собственности при разработке инновационных проэктов и бизнес-планировании / С. Ю. Ульяшина // Аудит и финансовый анализ, 3’2003.

17. Фатхутдинов Р. А. Разработка управленческого решения: учебник. / Р. А. Фатхутдинов. – 2е изд., доп. – М. : ЗАО «Бизнес школа «Интел Синтез», 1998. – 272 с.

18. Шахбазов А. Ш. Инновационный менеджмент. Причины неудач в России / А. Ш. Шахбазов // Инфосистемы Джет, 2012.

М. В. Ахрамеева, студентка факультета экономики и менеджмента Сумского государственного университета

О. Ф. Грищенко, канд. экон. наук, заместитель декана факультета экономики и менеджмента по международной деятельности

12
• Далее ⇒