Цінові методи конкуренції — це конкуренція, в якій головним засобом боротьби є ціна.
За цінової конкуренції перемагає той, хто домагається нижчої ціни продукції, ніж конкуренти. Це, по суті, боротьба за скорочення затрат виробництва завдяки використанню досягнень науково-технічного прогресу, наукової організації праці, підвищення ЇЇ продуктивності тощо.
Залежно від форм і цілей конкуренції формуються такі види цін: монопольно високі, монопольно низькі, демпінгові, дискримінаційні.
Монопольно висока ціна — це різновид ринкової ціни речового товару або послуги, яка встановлюється монополіями вище від вартості товару і забезпечує їм прибуток. Ця ціна встановлюється внаслідок виробництва монополіями переважної кількості товарів чи послуг певного виду, обмеження ними конкуренції, досягнення панівного становища на ринку. У цьому випадку монополісти обмежують конкуренцію, порушують права споживачів і отримують внаслідок цього високі прибутки.
Практика встановлення монопольно високих цін призводить до зменшення платоспроможного попиту населення, зменшення їх реальних доходів. На перший погляд, продавці мають бути зацікавлені у високих цінах на свою продукцію для отримання більш високих прибутків (що, в принципі, відповідає дійсності), але в умовах сучасної конкуренції цей принцип дещо модифікується. Наявність на ринку конкурентів утримує продавців від тривалого встановлення надвисоких цін на свою продукцію. Загальне правило можна сформулювати так: чим більше на ринку конкуруючих між собою продавців, тим нижчі на ньому ціни (за інших однакових умов), та навпаки: чим менше на ринку конкуренція між продавцями певної продукції, тим вищою буде ціна на неї (за інших однакових умов).
Монопольно низькі ціни встановлюються на товари та послуги, які закуповують великі компанії, на комплектуючі деталі у дрібних та середніх фірм через контрактну систему; на сировину, яка закуповується в країнах, що розвиваються; на товари, виготовлені у державному секторі економіки і т. ін.
Демпінгові ціни — це надзвичайно занижені ціни на товари при продажу їх на внутрішніх і зовнішніх ринках з метою розорення та усунення конкурентів з уже освоєних ринків, що з часом дає можливість компенсувати свої втрати значним підвищенням цін на товари.
Дискримінаційні ціни — це різні ціни на один і той самий товар для різних покупців. Тобто, встановлюючи різні підходи обслуговування покупців, фірма здійснює цінову дискримінацію. Розрізняють три види цінової дискримінації.
Цінова дискримінація першого ступеня, або абсолютно цінова дискримінація, існує тоді, коли кожному споживачеві встановлюють індивідуальну ціну на рівні його готовності платити за благо, тобто найвищу із цін, за якою споживач погоджується на купівлю певної одиниці товару або послуги.
Цінова дискримінація другого ступеня полягає у встановленні різної ціни за різні одиниці одного й того ж товару. Цей спосіб дискримінації, як і у попередньому випадку, використовує спадну криву ринкового попиту, що відбиває зменшення готовності покупця платити однакову ціну при збільшенні обсягу закупівель.
Цінова дискримінація третього ступеня (на сегментованих ринках) запроваджується монополістом тоді, коли можна виділити кілька окремих груп споживачів з різною еластичністю попиту, тобто визначити так звані сегменти ринку. Після цього тим покупцям, попит яких є значно нееластичним, буде запропонована вища ціна, а тим, чий попит еластичний — нижча.
Це найпоширеніший варіант цінової дискримінації. Звичайно, і в цьому випадку монополіст отримує можливість збільшити власні прибутки.
Елементи так званої прихованої цінової дискримінації мають місце під час продажу товарів з додатковим "навантаженням", з "подарунком", а "нижчою ціною" для постійних покупців, сезонних розпродажів тощо.
В умовах сучасної конкуренції переважають нецінові методи конкуренції.