Подолання державного боргу
Державний борг, особливо за умови його зростання, викликає певні негативні наслідки для національної економіки. Тому важливим завданням органів системи управління зовнішнім боргом є здійснення системного аналізу і контролю за ефективним використанням іноземних кредитів, відповідно до реальних можливостей країни обслужити свій зовнішній борг.
Тому уряд повинен скористатися низкою заходів, спрямованих на мінімізацію витрат бюджетних коштів у кризових умовах, серед яких виділяють наступні:
− відмовитися від участі держави у збільшенні статутних капіталів фінансово слабких банків, не виключаючи можливості банкрутства великих банків;
− вдосконалити механізми і процедури підтримки ліквідності банків;
− ініціювати процес реструктуризації зовнішніх боргів корпоративних позичальників;
− відмовитися від практики емісійного фінансування дефіциту бюджету та дотримуватися курсу поміркованої грошово-кредитної політики;
− встановити граничний розмір дефіциту Державного бюджету на рівні, що не перевищує 3 % ВВП;
− посилити роль внутрішніх ринкових позик у процесі фінансування дефіциту бюджету, запровадити ОВДП з плаваючою відсотковою ставкою, прив’язаною до темпів інфляції, перейти до випуску ощадних облігацій, які розповсюджуватимуться серед фізичних осіб;
− продовжити співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями та провадити стриману політику залучення іноземних кредитів від урядів іноземних держав [32].
Серед схем реструктуризації зовнішнього боргу слід виділити наступні:
− перенесення платежів (пролонгація);
− нові кредити з цільовим призначенням оплати минулих боргів;
− списання боргу, викуп із дисконтом на вторинному ринку;
− обмін боргу на акції національних підприємств, національну валюту;
− сек’юритизація боргу [33].
Окрім цього, регулюючі органи повинні провести низку заходів, спрямованих на:
− поповнення золотовалютних резервів до рівня, достатнього для задоволення основних потреб резидентів в іноземній валюті;
− підвищення рівня фінансового управління на державних підприємствах і суворий контроль з боку міністерств за цільовою спрямованістю і обґрунтованістю джерел погашення зовнішніх кредитів;
− посилення пруденційного регулювання та встановлення більш жорстких вимог до формування резервів банків під кредитні ризики по операціях з іноземною валютою;
− поширення нормативів обов’язкового резервування на ресурси, залучені українськими банками від нерезидентів [34].
Підсумовуючи вищезазначене, слід наголосити на необхідності оптимізації державного боргу в розрізі строків погашення, валют, відсоткових ставок. Держава повинна приділяти увагу не тільки зобов’язанням державного сектора, але й боргам інших суб’єктів. Ефективність політики по управлінню державним боргом буде визначатись відсутністю суттєвого боргового навантаження на економіку країни, його поступовим зменшенням в довгостроковій перспективі.
ВИСНОВКИ
Кредит - одна з найскладніших економічних категорій. Б. Івасів узагальнюючи всі ознаки кредиту дає таке визначення: ”Кредит – це система економічних відносин, що виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та їх використання на умовах повернення й платності.”
На сучасному етапі роль кредиту є надзвичайно вагомою. Так можна виділити ряд напрямків, в яких зростає роль кредиту:
1) перерозподіл матеріальних ресурсів в інтересах виробництва і реалізації продукції за допомогою надання позик і залучення коштів юридичних і фізичних осіб;
2) вплив на безперервність процесів відтворення через надання кредитів;
3) участь у розширенні виробництва через видачу позикових коштів на поповнення основного капіталу та лізинговий кредит;
4) економне використання позичальниками власних і позичених коштів;
5) прискорення споживачами отримання товарів, послуг за рахунок використання позикових коштів;
6) регулювання випуску в обіг та вилучення з нього готівкових грошей на основі кредитних відносин і забезпечення безготівкового грошового обороту платіжними засобами.
Виділяють дві форми кредиту: товарну і грошову. Щодо видів кредиту, то існує значна кількість видів кредиту, які поділяються залежно від організації кредитних відносин, сфери економіки, галузевої спрямованості, строку, цільового призначення, організаційно-правових та інших ознак, і в сукупності формують структурну цілісність кредиту. Найбільш точно виявляють сутність кредиту його функції. О. Зайцев виділяє такі чотири функції кредиту: перерозподілення, емісійну, та контрольно-стимулюючу та функцію капіталізації вільних грошових доходів.Дослідивши сучасний стан кредитної діяльності в Україні можна дійти наступних висновків:- український ринок відмічається занадто швидкими темпами росту кредитів, не підкріпленими реальними доходами населення;
- внаслідок надання переваги кредиторами видачі кредитів юридичним особам перед фізичними спостерігається розрив сфери виробництва та споживання;
- існуючий великий відсоток проблемних кредитів свідчить про проблеми з виплатою заборгованості. По даним НБУ, обсяг простроченої заборгованості збільшився з 18 млрд. грн на початок 2009 р. до 83 млрд. грн. за станом на 01.11.2011 р.;
- показники динаміки державного боргу свідчать про його постійне зростання. Починаючи з 2008 року державний і гарантований державою борг відносно ВВП зріс майже у три рази, досягнувши у 2010 році 39,8 % до ВВП (29,8 % до ВВП і 10,0 % до ВВП відповідно до його складників). Абсолютні обсяги державного боргу за цей період зросли більше, ніж у 6 разів;
- стуктура боргу свідчить про про значне переважання зовнішнього боргу над внутрішнім;
- . котирування українських єврооблігацій, котирування CDS знаходяться на відносно невисокому і стабільному рівні.
Виявлені проблеми потребують вирішення. Серед основних заходів спрямованих на подолання даних негативних наслідків можна виділити наступні:
- необхідно наростити ресурси Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, вони мають покривати суму вкладів хоча б у двох-трьох системоутворюючих банках країни;
- обрати й реалізувати модель реструктуризації проблемних активів у банківській сфері;
- забезпечити публічність та прозорість інформації, яка стосується обсягів та отримувачів бюджетно-податкових стимулів інноваційної діяльності;
- покращити регулятивну базу, втому числі закони, які захищають права кредиторів;
- Знизити ціну кредиту та розширити його доступ до широкого кола клієнтів;
- встановити граничний розмір дефіциту Державного бюджету на рівні, що не перевищує 3 % ВВП;
- відмовитися від участі держави у збільшенні статутних капіталів фінансово слабких банків, не виключаючи можливості банкрутства великих банків.