Характеристика юнацького віку в контексті формування життєвих перспектив

Твердоступ Ольга

Черкаський національний університет

імені Богдана Хмельницького

Науковий керівник: викладач кафедри практичної психології

Л. Я. Галушко

Актуальність теми. Соціально-політичні та соціально-економічні зрушення, які відбуваються в Україні, зумовили суттєві зміни в сприйнятті світу та самих себе молодими людьми. Зазначені зрушення актуалізують процеси пошуку юнаками і дівчатами власної перспективи в житті, яка б найбільшою мірою відповідала їхнім здібностям і можливостям, і, водночас, реалізація якої дозволила б у майбутньому зайняти гідне місце в суспільстві. В сучасних умовах, коли процес особистісного та професійного становлення молодої людини, отримання бажаної освіти, а згодом і роботи за фахом, пов'язані зі значними, часто непередбачуваними труднощами, проблема становлення життєвої перспективи у період юнацтва набуває особливо гострої актуальності.

Виклад основного теоретичного матеріалу. Активне усвідомлення власного життєвого шляху особистістю припадає на юнацький вік. Юнацький вік – час відповідального життєвого самовизначення особистості. Випробовування різних соціальних ролей та видів діяльності, розвиток рефлексії закладають фундамент для вироблення молодою людиною активної життєвої позиції, власної філософії життя. Суттєвою особливістю юнацького самовизначення є його орієнтованість на майбутнє (Л.І.Божович, І.С.Кон, Л.О.Регуш та інші).

У сучасній зарубіжній та вітчизняній психологічній науці проблемою життєвого шляху займалося багато вчених – представників різних шкіл та напрямів. Встановлено, що зарубіжні фахівці акцентують увагу на об'єктивних закономірностях – етапах онтогенетичного розвитку людини. Життєвий шлях розуміється як: послідовність життєвих подій, зміна переживань та цінностей (Ш. Бюлер); розгортання життєвого сценарію (Е. Берн); історія індивідуалізації та самоусвідомлення, сповнена внутрішніх конфліктів (К. Юнг), послідовність стадій психосоціального розвитку (Е. Еріксон) та ін. Суб’єктний підхід розглядає життєвий шлях через його об'єктивацію в результатах життєдіяльності особистості, її здатності організовувати та скеровувати власний розвиток.

Структурним виміром життєвого шляху є часова перспектива, яка визначає спрямованість людського життя та наділяє ознаками тривалості життєву перспективу. Складовими життєвої перспективи виступають психологічне минуле, теперішнє та майбутнє, органічна єдність яких становить часову цілісність. Життєва перспектива є образом бажаного, усвідомлюваного як можливого майбутнього життя за умов досягнення певних цілей. За К. О. Абульханова-Славською, життєві перспективи включають сукупність обставин та умов життя людини, які надають можливості для оптимального життєвого просування. Становлення життєвої перспективи характеризується емоційно забарвленим ставленням особистості до свого майбутнього. Окрім того, цей процес тісно пов'язаний з рівнем розвитку когнітивних здібностей індивіда.

Суттєвим моментом теоретичного аналізу проблеми є обґрунтовані Є. І. Головахою критерії оцінювання часового виміру життєвої перспективи: 1) оптимістичність, 2) диференційованість, 3) довготривалість, 4) реалістичність, 5) узгодженість, які лягли в основу нашого емпіричного дослідження.

Усвідомлення та переживання людиною життєвої перспективи починається в ранній юності, впливає на побудову особистістю життєвого шляху, розгортання процесу життєтворення, виступає показником зрілості особистості, тому юнацький вік заслуговує на більш пильну увагу, порівняно із іншими віковими етапами розвитку людини. У зв'язку із труднощами і дискусіями щодо визначення періодизації життєвого шляху особистості [7, с. 57; 4].

Висновок. Отже, існуюча соціальна потреба у подальшому вивченні означеної проблеми, її психолого-педагогічна та практична значущість зумовили вибір теми курсової роботи: «Формування життєвої перспективи у ранньому юнацькому віці».

Характеристика юнацького віку в контексті формування життєвих перспектив

Зростання самосвідомості, поява першого часового новоутворення - «почуття дорослості» призводять до розуміння безперервності часового плину, закладають основи для появи в подальшому можливостей реконструкції минулого, передбачення майбутнього, його організації. У ранньому юнацькому віці формується механізм вищих психічних функцій, які забезпечують процес цілепокладання, що призводить до появи перших життєвих цілей-напівмрій, а дещо пізніше – життєвих планів. Мрії і фантазії людини входять до системи уявлень про майбутнє як складові бажаної картини майбутнього (не обов’язково реалістичної чи здійсненої згодом) поряд із очікуваннями неприємних подій, тривогами і побоюваннями, що можуть відбутися у житті кожної людини і яких, по можливості, потрібно уникати [1, с. 16].

Згідно з результатами сучасних досліджень молоді люди у віці 18-23 роки мають цілісні уявлення про часову перспективу: виділяється найбільш значуща часова орієнтація, що залежить від психічного складу, часові уявлення будуються на основі індивідуальних переживань і спостережень. Саме у період юнацтва уявлення про час переходять на найбільш високий рівень і наближаються до абстрактного відображення часу, при чому особистий досвід, побудований на власному переживанні і безперервності сприймання часу, виступає головним фактором у становленні даних уявлень і понять [3]. Слід зазначити, що в юнацькому віці ще невідоме відчуття швидкоплинності часу, його реальної обмеженості для здійснення всіх мрій і планів, що створює позитивний емоційний фон. У зв'язку із цим О.В. Посацький висловив припущення, що у ранній юності образ майбутнього є складним інтегративним утворенням, яке охоплює ціннісні орієнтації, перші життєві плани, плановані та очікувані події, елементи рефлексії та самооцінки, засвоєні стереотипи поведінки, настанови та емоційне ставлення до майбутнього [5, с. 265].

У зарубіжній психології дослідженнями особливостей юнацького віку займалися в різних напрямах: становлення ідентичності (Е. Еріксон, Д. Марсіа), Я-концепції (Р. Бернс), розвитку мотивів самоактуалізації (Е. Шостром) та ін. У вітчизняній психології до вивчення особливостей юнацького розвитку звертались М. І. Алексєєва, Л. І. Божович, І. С. Булах, Л. С. Виготський, І. В. Дубровіна, І. С. Кон, Б. С. Круглов, Л. Е. Орбан-Лембрик, В. А. Петровський, Т. М. Титаренко, Д. І. Фельдштейн, Г. П. Фурманюк та ін.

Особистісне самовизначення в юнацькому віці детерміновано рядом новоутворень: розвитком самосвідомості, що пов'язане зі здійсненням особистісної рефлексії, інтелектуальним розвитком, становленням власної ідентичності, пошуком смислу життя, потребою встановлення індивідуалізованих стосунків зі значущими іншими, “романтизмом” (Л. І. Божович, Е. Еріксон, М. Кле, І. С. Кон, Ж. Піаже, В. А. Роменець, С. Л. Рубінштейн, Т. М. Титаренко).

На відміну від підліткового вікового етапу, в юнацькому віці особливу значущість набуває особисте майбутнє, розширюються хронологічні межі життєвої перспективи, підвищується самооцінка особистості (Дж. Л. Клінеберг, І. С. Кон). Однак створення особистістю образу майбутнього ще недостатнє для організації власного життя. Необхідною умовою є визначення цілей, вміння відбирати необхідні дії та послідовно їх реалізовувати. Молоді люди часто недооцінюють вплив об'єктивних факторів на їхні життєві плани, які недостатньо реалістичні та відображають високі домагання та максималізм у виборі життєвих цілей. Або, навпаки, вони перебільшують значущість об'єктивних чинників, що може бути джерелом сумнівів та тривоги, відмови від проектування життєвих перспектив.

Для юнацького віку характерне розкриття діалектичного зв'язку минулого, теперішнього і майбутнього, формування життєвих планів, абсолютизація перспективної орієнтації [2, с. 63]. Мрії, фантазії, пошуки ідеалу, спрямовані у майбутнє прагнення, сприяють поступовій побудові реальних життєвих планів, пов'язаних із вибором майбутньої професії чи роду діяльності. Формування життєвих планів, утворення усталеного ядра ціннісних орієнтацій особистості на основі узагальнення поставлених цілей та ієрархізації мотивів діяльності виступає найхарактернішою рисою юнацтва.

Отже, становлення узгодженої життєвої перспективи у юнацькому віці є свідченням наявності потенціалу розвитку особистості у майбутньому та виступає основним фактором, від якого залежить подальше життя людини та рівень її соціальної ефективності й успішності.

Психологічною особливістю раннього юнацького віку є спрямованість у майбутнє. Найважливішим фактором розвитку особистості в ранній юності є прагнення старшокласника будувати життєві плани, осмислювати побудову життєвої перспективи. У старшокласників життєві плани найчастіше ще досить розпливчасті і не виділяються із мрії.

Основою для планування суб'єктом власного майбутнього є існуюча в суспільстві модель «типового життєвого шляху» члена даного суспільства. Ця модель закріплена в культурі, системі цінностей суспільства, у її основу покладений принцип своєчасності: у який час суб'єкт повинен укластися, щоб соціально «встигнути» у потрібний час зробити наступний крок. Ці орієнтири не завжди відомі сучасним старшокласникам, крім того, самі ці орієнтири в останні десятиліття піддалися істотному перегляду.

Підростаюче покоління найчастіше надане саме собі, змушено самостійно розробляти життєві цілі і знаходити способи їхнього виконання. У результаті багато аспектів свого майбутнього життя юнаки і дівчата сприймають як проблемні. Якщо старшокласники 1960-1970-х рр. чекали своє майбутнє з оптимізмом, то старшокласники 1990-х рр. переживали своє майбутнє як проблему. У західній психології процес самовизначення визначається як процес формування ідентичності.

Е. Еріксон розглядав пошук особистісної ідентичності як центральну задачу періоду дорослішання, хоча перевизначення ідентичності може відбуватися також в інші періоди життя. Ідентичність як свідомість тотожності суб'єкта самому собі, безперервності власної особистості в часі вимагає відповісти на питання: «Який я? Яким мені хотілося б стати? За кого мене приймають?»

У період дорослішання, на тлі різких фізичних і психічних трансформацій і нових соціальних очікувань, необхідно досягти нової якості ідентичності, тобто об'єднати різні властивості, пов'язані із сімейними, тендерними, професійними ролями, у несуперечливу цілісність (якою я є дочкою і внучкою, спортсменкою і студенткою, майбутнім лікарем і майбутньою дружиною), що суперечать їй відкинути, погодити внутрішню оцінку себе й оцінку, дану іншими.

Еріксон вважав, що криза ідентичності включає ряд протистоянь: тимчасова перспектива або розпливчасте почуття часу; впевненість у собі або сором'язливість; експериментування з різними ролями або фіксація на одній ролі; учнівство або параліч трудової діяльності; сексуальна поляризація або бісексуальна орієнтація; відносини лідер-послідовник або невизначеність авторитету; ідеологічна переконаність або сплутаність системи цінностей.

Якщо індивід успішно переборе цю першу кризу ідентичності, то йому буде легше справитися з подібними переживаннями в майбутньому. На цьому складному шляху можуть бути і невдачі. Дифузія ідентичності (або рольове змішання) характеризується тим, що молода людина протягом більш-менш тривалого часу здатна завершити психосоціальне самовизначення, що змушує її повернутися на ранню ступінь розвитку.

Еріксон ввів поняття «психосоціальний мораторій» для позначення певного інтервалу часу між підлітковим періодом і дорослістю, коли суспільство терпимо ставиться до проб різних соціальних і професійних ролей молодими людьми. Так, системі вищої освіти іноді приписують роль відстрочки остаточного вибору дорослих ролей. Таким чином, вибудовування життєвої перспективи може проходити відносно благополучно при оптимальному сполученні минулого, сьогоднішнього і майбутнього Я, а може відбуватися і у кризових формах.

Переоцінка власних можливостей, «юнацька самовпевненість» зустрічається досить часто і часом штовхає молодих людей на невиправданий ризик. Негативна Я-концепція (низька самооцінка і низький рівень домагань, слабка віра в себе, острах одержати відмовлення) впливає найбільш негативно. Із заниженою самоповагою і негативною самооцінкою пов'язують соціальну пасивність, самотність, конформістську позицію, деградацію, агресивність і, нарешті, злочинність.

Розвитку самосвідомості й особистості Л. Виготський відводив у юності центральну роль. У цьому віці відбувається відкриття Я власного світу думок, почуттів і переживань, що здаються самому суб'єкту неповторними й оригінальними. Тенденція сприймати свої переживання як унікальні має небезпеку перерости у відгородженість і замкнутість, засновані на помилковій переконаності в тому, що зрозуміти його (підлітка) особливий внутрішній світ не зможе ніхто.

Прагнення пізнати себе як особистість призводить до рефлексії, до заглибленого самоаналізу: як і чому вчинив у тих або інших обставинах, проявив себе розумно, стримано або поводився розв'язно, або послухав пораду іншого. Міркуючи про риси характеру, про свої достоїнства і недоліки, молода людина починає вдивлятися в інших людей, зіставляти властивості їхньої особистості і поведінки і власні, відшукувати подібність і несхожість. Це пізнання інших і самопізнання призводить до постановки задач самовдосконалення.

У юності формуються ціннісні орієнтації (науково-теоретичні, філософські, моральні, естетичні), у яких виявляється сама сутність людини. Складається світогляд як система узагальнених уявлень про світ у цілому, про навколишню дійсність, про інших людей і самого себе, про готовність керуватися цим світоглядом у діяльності.

Формується усвідомлене, узагальнене, підсумкове ставлення до життя, що дозволяє вийти на проблему змісту людського життя. У юності створюються сприятливі умови для становлення інтегративного психічного утворення, сенсу життя. Наявні життєві сили, нові можливості спрямовують підлітків, особливо юнаків, на пошук перспективи і життєвого змісту. З'являється зацікавлене, схвильоване ставлення до особистого сенсу життя.

Активно розвивається в юності сфера почуттів. Спрямованість на майбутнє, відчуття розквіту фізичних і інтелектуальних можливостей, нових перспектив створюють у юнаків і дівчат оптимістичне самопочуття, підвищений життєвий тонус. Загальне емоційне самопочуття стає більш рівним, ніж у підлітків. Різкі афективні спалахи, як правило, залишаються в минулому; але в деяких ситуаціях, наприклад, коли погляди молодої людини, її максималістські судження розходяться з поглядами співрозмовника, можуть виникати несподівані реакції.Юність – це період, якому властиві суперечливі переживання, внутрішнє невдоволення, тривожність, метання, але вони менш демонстративні, ніж у підлітковому віці. Емоційна сфера в юності стає значно багатшою за змістом і тоншою за відтінками переживань, підвищується емоційна сприйнятливість і здатність до співпереживання.

У той же час емоційна сприйнятливість часто сполучається з категоричністю і прямолінійністю юнацьких оцінок навколишнього середовища, з демонстративним запереченням моральних аксіом, аж до морального скепсису. Отже, важливо усвідомлювати, що це відображення власного інтелектуального і морального пошуку, прагнення критично переосмислити «абеткові істини» і прийняти їх не як нав'язані ззовні, а як вистраждані і змістовні.