Основний матеріал дослідження
Стан та тенденції розвитку Спільної аграрної політики національних виробників України
В умовах глобалізації
Постановка проблеми
Європейський Союз (ЄС) є одним з найбільших в світі виробників, споживачів, експортерів та імпортерів сільськогосподарської продукції. В 2010 році ЄС експортував сільськогосподарської продукції на 91 млрд євро (ІІ місце в світі після США) а імпортував на 83 млрд євро (І місце в світі). В товарній структурі експорту ЄС переважає готова сільськогосподарська продукція. Відповідно до класифікації СОТ „аграрна продукція” обліковується у кількох категоріях: 1) commodities - аграрна сировина (зернова пшениця, насіння соняшнику тощо), 2) intermediate products – напівфабрикати (наприклад, борошно, фарш); 3) final products – кінцева продукція, тобто продукція, готова до споживання (продукти харчування тощо); 4) „інше” (продукція, що прямо не пов’язана з аграрним виробництвом, але СОТ обліковується у групі „аграрної продукції”, наприклад, вода, парфуми) з високою доданою вартістю на яку припадає 60 % від загального експорту сільськогосподарської продукції ЄС. Провідні позиції ЄС у агровиробництві та світовій торгівлі сільськогосподарською продукцією значною мірою обумовлені особливими умовами розвитку аграрного комплексу Євросоюзу, що були створені в результаті запровадження Спільної аграрної політики ЄС (далі - САП). Дане питання в умовах поглиблення інтеграційних процесів актуальне та може бути предметом наукових досліджень.
Аналіз останніх досліджень і публікацій
Серед вітчизняних дослідників мають місце неоднозначні оцінки впливу євроінтеграційних процесів на вітчизняний АПК. Це зумовлено недостатнім ступенем вивчення процесів, які зародились та стрімко розвиваються у спільному економічному просторі країн-членів ЄС. Тому всебічне дослідження сутності, принципів та механізмів єдиної аграрної політики ЄС є актуальним з огляду на зусилля України щодо прискорення створення зони вільної торгівлі з ЄС та перспективи більш тісної інтеграції у майбутньому.
Основні напрями розвитку вітчизняного АПК в контексті євроінтеграційних процесів відображені у роботах В.Андрійчука [1], О.Бородіної [2], В.Власова [3], Ю.Лопатинського [4], Т.Осташко [5], Б.Пасхавера [6], П.Саблука [7], В.Юрчишина [8] та ін. Проблематикою формування та реалізації заходів Спільної аграрної політики (САП) ЄС займались такі вітчизняні дослідники, як В.Білозубенко [9], С.Дем’яненко [10], Могильний О.М. [11], Т.Зінчук [12], С.Кваша [13], А.Корольков [14], М. Кирієнко [15] та ін.
В той же час, окремі аспекти порушеної проблеми все ще залишаються недостатньо опрацьованими та висвітленими в економічній літературі. Насамперед, йдеться про економічні зміни в агропромисловому комплексі ЄС у світовій торгівлі агропродукцією та перспективи його розвитку найближчим часом.
Мета статті
Дослідити сучасний стан та тенденції розвитку спільної аграрної політики національних виробників України в умовах глобалізаційних процесів.
Основний матеріал дослідження
САП поєднує елементи регуляторно-ринкової, цінової, зовнішньоторговельної й структурної політики. Оскільки в аграрній економіці галузевий і територіальний фактори інтегровані в одне ціле, поступово цілі САП змістилися з вирішення проблем сільського господарства до завдань розвитку сільських територій [5, с. 16]. Тому, говорячи про сучасну аграрну політику ЄС, треба розуміти, що вона формувалася та функціонує на фундаменті та у рамках регіональної, у першу чергу структурної, політики. САП ЄС в широкому розумінні – це напрям загальної політики ЄС, спрямований на:
• покращення правового регулювання відносин в аграрній сфері,
• вдосконалення адміністративних відносин між відповідними інститутами та суб’єктами господарювання в сільському господарстві,
• прийняття економічно доцільних та ефективних регуляторних актів, які сприяють підвищенню конкурентоспроможності сільського господарства ЄС та розвитку сільської місцевості,
• сприяння подальшій лібералізації сільського господарства ЄС у відповідності з вимогами СОТ.
Основні цілі САП були закріплені в ст. 39 установчого Римського договору про створення ЄС (1956 р.) та залишаються досі незмінними, зокрема це:
• підвищення продуктивності аграрного сектора шляхом сприяння технічному прогресу;
• забезпечення раціонального розвитку сільськогосподарського виробництва та оптимального використання факторів виробництва;
• забезпечення прийнятного рівня життя для зайнятих у сільському господарстві, зокрема через збільшення їхніх доходів;
• стабілізація ринків агропродовольчої продукції, захист виробників і споживачів від зовнішніх чинників;
• гарантування забезпечення населення країн-членів Співтовариства якісним продовольством за рахунок власного виробництва сільськогосподарської продукції;
• забезпечення населення продовольчою продукцією за доступними цінами [10, с. 11].
Протягом трьох останніх років, ЄС та США були провідними світовими експортерами сільськогосподарської продукції. Європейський Союз також зберігав позицію найбільшого світового імпортера з 2008 року. Сьогодні основною тенденцією у зовнішній торгівлі ЄС сільськогосподарською продукцією із країнами, що не входять до ЄС, є посилення експортних позицій ЄС-27. У 2010 році, вперше за останні 4 роки, ЄС став нетто- експортером продукції аграрного сектору – позитивне сальдо зовнішньоторговельного балансу склало 6 млрд. євро, тоді як негативне сальдо становило 2,5 млрд. євро у 2009 році [15, с. 12].
Такий результат, як пояснюють аналітики Європейської Комісії (Global and EU agricultural exports rebound. European Commission. Directorate-General for Agriculture and Rural Developmen), зумовлений передусім зростанням вартості експорту: вартість експортованих сільськогосподарських сировинних товарів (commodities) збільшилася у 2010 році на 31 %, продукції проміжного споживання – на 24 %, а сільськогосподарських продуктів кінцевого споживання – на 13 %, у порівнянні до 2009 року. Аграрії Євросоюзу одержали пряму вигоду від обмежень на експорт зерна, що діяли в Україні й Росії. Експорт агропродукції з ЄС в 2010 році виріс на 21% до 91 млрд євро.
Таблиця 1