Виклад основного матеріалу.

Сучасний етап реформування Спільної аграрної політики в умовах глобалізації

Постановка проблеми.

Досвід розвинених західних країн свідчить, що в умовах ринкової економіки ефективність агропромислового виробництва і розвиток сільських територій значною мірою залежать від державного регулювання й підтримки.

У Європейському Союзі державна підтримка сільськогосподарського виробництва здійснюється у межах Спільної аграрної політики (САП (CAP – Common Agricultural Policy)), яка спрямовується насамперед на розвиток села. Так, Регламентом Ради ЄС 1698/2005 від 20.09.2005 р. щодо підтримки розвитку села з боку Європейського сільськогосподарського фонду розвитку села (ЄСФРС) передбачено наступні пріоритетні напрями підтримки розвитку сільських територій на 2007-2013 pp. [1, С. 15]:

- підвищення конкурентоспроможності секторів сільського і лісового господарства;

- поліпшення природного середовища і сільської місцевості;

- підвищення якості життя на сільських територіях і диверсифікація сільської економіки;

- підтримка місцевих стратегій сільського територіального розвитку за ініціативою програми „Лідер”.

Дане питання в умовах поглиблення інтеграційних процесів актуальне та може бути предметом наукових досліджень.

Аналіз останніх досліджень.

У вітчизняній і зарубіжній економічній літературі приділено достатньо уваги адаптації аграрної політики країн Європейського Союзу (ЄС) до ринкової економіки. Ґрунтовні дослідження здійснили у своїх працях О.М. Бородіна [2], В.І. Власов [3], П.Т.Саблук [4],В.Г. Ткаченко [5], В.В. Юрчишин [6] та інші. Але чимало питань стосовно напрямків державного регулювання розвитку і підтримки аграрного сектора в ринкових умовах залишаються недостатньо дослідженими.

Мета статті.

Дослідити ключові сфери регулювання та підтримки агросектору на сучасному етапі реформування спільної аграрної політики в умовах глобалізації.

Виклад основного матеріалу.

Основною метою САП, що залишалася незмінною протягом більш як 30 років, є гарантування закупівельних цін для виробників аграрної продукції та підтримка стабільного рівня доходів суб’єктів сільськогосподарського виробництва. У той же час, реагуючи на актуальні економічні, технологічні, політичні виклики, країни-члени Європейського Союзу вносили корективи у поточну аграрну політику та змінювали поточні пріоритети у залежності від актуалізації аграрної проблематики. Так на початкових етапах реалізації САП в ЄС домінували галузеві підходи, що були сконцентровані виключно на регулюванні агропромислового комплексу та рибної промисловості; на більш пізніх етапах політика була значно розширена, охопивши проблематику розвитку сільських територій, безпеки продовольчих продуктів, екологічного розвитку тощо [7, с. 15].

Остання реформа САП розпочалася в 2007 році значною мірою під тиском світових процесів лібералізації (з вимогами скасування субсидій), загроз продовольчих криз та викликів продовольчої безпеки. Відтак нова стратегічна програма розвитку сільського господарства ЄС на 2007-2013 р. визначає наступні ключові сфери регулювання та підтримки агросектору:

1. Посилення конкурентоспроможності сільського господарства. Для вирішення цього завдання члени ЄС мають зосередити зусилля в наступних напрямах: реструктуризація та модернізація аграрного сектора; підтримка інтеграційних і продовольчих зв’язків; забезпечення доступу до науково-технічних досягнень і підтримка їхнього впровадження; забезпечення доступу до інформації та впровадження інформаційних технологій; підтримка виробництва нової продукції сільського господарства та лісового господарства; підтримка кооперації виробників.

2. Захист навколишнього середовища в сільській місцевості. Державна підтримка в цій сфері повинна сконцентруватися на впровадженні енергозберігаючих технологій; збереженні водних, ґрунтових і лісових ресурсів; зниження шкідливого впливу аграрного сектора на клімат та пов’язані з ним сфери.

3. Поліпшення якості життя в сільській місцевості і стимулювання несільськогосподарської зайнятості. Державної підтримки потребують розвиток малого бізнесу та ремесел у сільських регіонах; розвиток туризму; збереження ландшафтів; розвиток освіти для потреб багатопрофільної сільської економіки; модернізація сільської інфраструктури; створення умов для інноваційного використання поновлюваних енергетичних джерел із використанням аграрної продукції тощо.

В рамках визначених програмних цільових пріоритетів держави-члени ЄС зобов’язуються розробити власні плани розвитку сільського господарства й визначити напрямки регулювання та фінансування аграрного сектора. 2008 року був проведений проміжний огляд реформи САП 2003-2004 років (так звані „перевірки здоров’я”). Він дав можливість врахувати нові виклики (наприклад, пов’язані зі змінами клімату, екологічними катастрофами тощо). За наслідками огляду було скасовано вимоги до аграріїв залишати 10% орних земель під пар; також було прийнято рішення про поступове підвищення молочних квот та про їхню ліквідацію у 2015 р.

Наразі здійснення САП відбувається через низку взаємопов’язаних інструментів, які Європейська Комісія групує у два основні „стовпи” (pillars): перший „стовп” включає спільну організацію ринків (через такі заходи, як експортні субсидії, підтримку ринкових цін, зберігання продукції, митний тариф) та пряму підтримку фермерів (через такі заходи, як єдиний платіж на площу земель, єдиний платіж на ферму, платежі, частково пов’язані з рівнем виробництва та додаткові платежі) (рис. 1).

Більше того, пряма підтримка надається фермерам лише за умови дотримання ними умов перехресної відповідності, що є переліком вимог щодо добробуту тварин, утримання земель у належному стані та збереження довкілля.

 

 

 

 

Рис. 1. Взаємозв’язок „стовпів” САП*

*Джерело: Розроблено автором

 

Другий „стовп” САП передбачає розвиток сільської місцевості (зокрема, заходи щодо забезпечення конкурентоспроможності аграрного сектору та лісництва, збереження довкілля та сільських ландшафтів, підвищення якості життя в сільських місцевостях та диверсифікації сільської економіки, а також програму ЛІДЕР). Обидва „стовпи” пов’язані через принцип модуляції, що передбачає поступове скорочення розміру прямих платежів та спрямування вивільнених коштів на розвиток сільської місцевості. Слід зазначити, що важливим елементом сучасної системи регулювання САП ЄС є фінансова дисципліна, яка полягає у затвердженні максимального обсягу асигнувань на провадження цієї політики.

Загалом цілі, поставлені реформою САП, можна поділити на три групи. До перших двох належить те, що власне ЄС прагне отримати від реформ. Третьою метою є сприйняття реформи серед населення країн ЄС.

Відповідно до порядку денного реформ очікується, що у перспективі САП має приділяти більше уваги підвищенню якості продовольства, гарантуванню його безпечності, підтримці високого життєвого рівня сільського населення, охороні навколишнього природного середовища, забезпеченню гідних умов утримання худоби та птиці.

На фінансову перспективу 2007-2013 рр. передбачено фінансування САП через два основні фонди: європейський фонд гарантій сільському господарству та європейський фонд розвитку сільських територій, сумарний обсяг видатків яких становить близько 60 млрд євро щороку, 60 % з яких направляється на платежі, що не пов’язані з обсягом виробництва, а 20 % - на заходи фінансування розвитку сільської місцевості, які належать до зеленої скриньки СОТ (рис. 2,3).

 

Рис. 2. Фінансування САП на фінансову перспективу 2007-2013 рр. [7, с. 5;]

 

Сільське господарство у Європейському Союзі відноситься до чутливих галузей економіки, що потребує постійних дотацій зі спільного бюджету. Як ми бачимо з рис. 2 фінансування САП на фінансову перспективу стабільно збільшується, що свідчить про серйозні наміри цього виду підтримки.

 

Рис. 3. Розподіл цільових видатків САП [7, с. 8;]

На даному етапі (з 2000 р.) триває обговорення майбутнього реформування САП у якому беруть участь представники європейських екологічних організацій та фермерів, організацій захисту прав споживачів та тварин, транснаціональні компанії та Європейська Комісія тощо. Наразі рішення не прийняте, але пропонується зменшення загальної підтримки та обумовлення її чинником „суспільних благ”, що надаються фермерами (та які потребують додаткової формалізації), а також підвищення стандартів утримання тварин, захисту довкілля та забезпечення якості продукції шляхом повного відстеження походження всіх компонентів.

Як ми бачимо, ЄС має найбільший захист власних виробників сільськогосподарської продукції з-поміж найбільших виробників агропродукції, відтак лібералізація цієї галузі є складним завданням для ЄС. З метою компенсації потенційних втрат ЄС від більш ліберальних правил світової торгівлі в реформування САП робиться акцент на наступних кроках:

Висновки.

Переформатування субсидій. Під впливом тенденції відмови від прямих субсидій, цінової підтримки та інших заходів „Угоди про сільське господарство” СОТ „жовту скриньку”, реформи САП направлятимуть все більшу частину таких субсидій на заходи пов’язані з програмами регіонального розвитку, науковими дослідженнями та удосконаленням інфраструктури (заходи „зеленої скриньки”. На відміну від заходів „жовтої скриньки”, заходи, що відносяться до „зеленої скриньки” можуть фінансуватися в будь-якому обсязі залежно від можливостей бюджету країн-учасниць СОТ.

Санітарні та фітосанітарні заходи. Відмовлюючись від тарифного захисту, ЄС все частіше застосовуватиме нетарифні бар’єри для сільгосппродукції конкуруючої з її власним виробництвом. В першу чергу будуть використовуватися вимоги до безпеки їжі, а саме в сфері санітарного та фітосанітарного контролю.

Захист прав інтелектуальної власності. Значна кількість товарів у сфері сільського господарства у своїх назвах містять посилання на географічні назви. Історично склалося, що ці географічні зазначення знаходяться на території країн-учасниць ЄС. Через це ЄС прагне використовувати інструмент географічних зазначень для зайняття своєю сільськогосподарською продукцією кращих позицій як на внутрішньому, так і світовому ринках. Паралельно ЄС лобіюватиме внесення змін у правила СОТ, що орієновані на більш жорсткий захист географічних найменувань та загалом прав інтелектуальної власності.

Література

1. Регламент Ради (ЄС) від 20 вересня 2005 р. №1698/2005 щодо підтримки розвитку села з боку Європейського фонду розвитку села (ЄСФРС). Міністерство юстиції України. // Official Journal L 125 від 21.10.2005. – Р. 15.

2. Аграрний сектор України на шляху до євроінтеграції / [Бетлій М. Г., Бородіна О. М., Бородін С. В. та ін.)] ; за ред. О. М. Бородіної. – Ужгород : ІВА, 2006. – 496 с. – (Ін-т економіки та прогнозування НАН України).

3. Власов В.І. Підтримка сільгоспвиробників у зарубіжних країнах // Економіка АПК. – 2009. – № 5. – с. 22-26.

4. Світовий досвід розвитку державної політики щодо підтримки сільськогосподарського товаровиробника / Ю.С. Коваленко, І.В. Охріменко, М.І. Асаула, О.В. Демченко // Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку: Інформ.- аналіт. зб.: (Вип. 5) / За ред. П.Т. Саблука та ін. – К., 2009. – 647 с.

5. Ткаченко В.Г. Восстановит ли Украина статус житницы Европы: [монографія] / В.Г. Ткаченко. – К.: „Аристей”, 2010. – 196 с.

6. Юрчишин В. Економічні виклики для України в умовах глобалізації. – К.: НАДУ, 2005 - 36 с.

7. Офіційний сайт Міністерства аграрної політики та продовольства України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www. minagro. gov. ua.

 

УДК 338.439.5:631.115.2(477)