Бризантні вибухові речовини зниженої потужності

Такі ВР в основному застосовуються у народному господарстві. За умовами застосування поділяються на кілька класів.

Найбільше розповсюдження мають амонійно-селітренні ВР.

Амонійно-селітреними ВР(амоніти) називаються вибухові суміші, які складаються із амонійної селітри NH4NO3 та будь-яких палив або, найчастіше, вибухових речовин.

Відома велика кількість амонійно-селітрених ВР найрізноманітних складів. Однак практичне застосування мають небагато з них. Причому деякі амоніти застосовуються тільки у гірничій промисловості у шахтах та рудниках у якості ВР, що виділяють отруйні продукти не вище встановлених норм або не запалюють рудниковий газ та вугільний пил, що знаходиться у повітрі. Такі ВР називаються антигризутними або запобіжними.

Для спорядження різноманітних боєприпасів застосовуються в основному амоніти, що включають як другий компонент ВР і рідше – будь-які горючі речовини.

Фізико-хімічні властивості амонітів в основному визначаються відповідними властивостями амонійної селітри. Всі амоніти гігроскопічні, злежуються, вироби з них при тривалому зберіганні внаслідок багаторазової перекристилізації амонійної селітри змінюють об'єм, руйнуються. Останнє може статися навіть у випадку зберігання у тонкій неміцній оболонці. При злежуванні різко знижується сприйнятливість амонітів до детонації.

Амоніти взаємодіють у вологому середовищі з металами, причому аміак, який виділяється при цьому, реагує з тротилом, утворюючи чутливі до механічних та теплових дій вибухові з'єднання, тому боєприпаси, спорядженні амонітами, не слід довго зберігати. Чутливість амонітів до удару приблизно така ж, як у пікринової кислоти, але чутливість до детонації менша ніж у тротилу.

Вони дещо поступаються тротилу за бризантною дією, але за фугасною – перевищують. Потужність амонітів збільшується з підвищенням вмісту вибухового компоненту, а при однаковому вмісті – з підвищенням його потужності.

Підвищується потужність амонітів також із введенням до них алюмінію. Суттєвий вплив на потужність амонітів має ступінь подрібнення складових компонентів і якість їхнього змішування. З підвищенням ступеня дисперсності компонентів і з поліпшенням змішування покращуються вибухові характеристики амонітів.

Боєприпаси, споряджені амонітами, не можуть зберігатися тривалий час, тому амоніти у боєприпасах застосовуються тільки у воєнний час, коли боєприпаси швидко витрачаються після спорядження.

У період Великої Вітчизняної війни з амонітів найбільш широко застосовувалися амотоли. Артилерійські снаряди середніх калібрів споряджувалися амотолом 80/20 (80% амонійної селітри та 20% тротилу), снаряди великих калібрів, авіабомби, морські міни загородження - амотолами 60/40, 50/50 та 40/60, міни сталистого чавуну споряджувались амотолом 90/10 та динафтитом. Крім того, для спорядження мін застосовувались динамони, які вміщували 10-15% рослинного борошна.

До амонійно-селітрених ВР, що використовуються у народному господарстві, належать амонійна селітра (у чистому вигляді), амоніти, динамони та ігданіти.

Найширше застосування мають амоніти, які вміщують від 50 до 90% амонійної селітри та, як правило, мають домішки бризантних ВР. Амоніти випускаються у патронованому вигляді (для підземних робіт) та розсипом у паперових мішках або дерев'яних ящиках вагою до 40 кг (для відкритих робіт). Патрони мають діаметр 23-60 мм та вагу 100-1500 г, складаються у пачки, а пачки – у дерев'яні або металеві ящики.

Окремі види амонітів (В-3 та №6) випускаються у вигляді шнекованих зарядів діаметром 150-310 мм з густиною 1,3-1,35 * 103 кг/м3.

Залежно від умов застосування встановлені розбіжності у кольорі оболонки патронів.

Крім амонітів у народному господарстві застосовуються тротил у гранульованому вигляді (гранулотол) і гранульований тротил з алюмінієм (алюмотол). Для ініціювання зарядів із гранульованих ВР використовуються пресовані тротилові шашки. Гранульовані ВР випускаються промисловістю у паперових мішках.

Можуть застосовуватися також такі ВР, як динамони, що являють собою суміш амонійної селітри з невибуховими паливними твердими домішками (борошно із соснової кори, торф, віджимки тощо) та ігданіти – гранульована амонійна селітра, насичена рідкими паливними домішками (нафта, дизельне паливо тощо) у кількості до 6% від маси селітри. Насичення селітри паливом проводиться на місці вибухових робіт.

Особливо слід відмітити оксиліквіти – вибухові суміші, що складаються із рідкого кисню та твердого горючого поглинача. Як пальне застосовуються різні вуглецевовміщуючі речовини, що мають добру поглинаючу властивість. До них належать деревне вугілля, сажа, деревне та пробкове борошно, мох, торф та деякі синтетичні речовини (карбен, або купрен – продукт полімерізації ацетилену).

Основними позитивними якостями оксиліквітів є необмежена сировинна база й незначна вартість.

Природа поглинача обумовлює й вибухові властивості оксиліквітів. Замінюючи поглинач, можна отримати цілу серію ВР, починаючи з метального, рівного за дією димному пороху, й закінчуючи сильними бризантними.

Маючи у своєму складі рідкий кисень, що швидко випаровується (температура кипіння – 183 0С), оксиліквіти являють собою фізично нестійкі ВР; їхня бризантна й фугасна дії в силу випаровування кисню швидко зменшуються до нуля.

Життєздатність оксиліквітів характеризується даними таблиці 9, причому під нею розуміють проміжок часу від повного насичення патрона до моменту, коли у ньому залишається лише теоретично необхідна для повного вибуху кількість кисню.

Дані таблиці 9 показують, що життєздатність оксиліквітів залежить від діаметра патрона.

Таблиця 9