Від операційної діяльності 6 страница
В якості одиниці оподаткування може прийматися і фізична величина: гектар, тона, метр, літр та ін. Такий підхід використовується, коли об’єкт має натуральну форму: земельна ділянка, обсяги водокористування, видобуток корисних копалин та ін.
Установлюється податкова ставка в процентах до об’єкта оподаткування або в грошових одиницях. Так, ставка податку на прибуток підприємств, прибуткового податку з громадян, податку на додану вартість та ін., як правило, приймається в процентах до величини об’єкта оподаткування. Натомість, ставки акцизного збору на підакцизні товари можуть визначатися не в відсотках, а в грошовому еквіваленті в розрахунку на одиницю об’єкта. Зокрема, ставка акцизного збору на каву установлюється в грошових одиницях (вітчизняних або ВКВ) на кілограм продукту, пива – на літр, тютюнових виробів – на штуки.
Податкова ставка – це розмір податку, що установлюється на одиницю об’єкта оподаткування з метою вилучення доходів до державних фондів. Визначення об’єктів оподаткування, їх одиниць та податкових ставок здійснюється законодавством країни. Що ж стосується місцевих податків і зборів, то їх ставки затверджуються органами місцевого самоврядування. Так, в Україні ставки податків і зборів встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами. З метою забезпечення стабільної роботи платників ставки оподаткування не мають бути зміненими протягом бюджетного року.
За способами побудови податкові ставки поділяються на дві групи: тверді та часткові. Тверда ставка установлюється в фіксованій сумі на одиницю об’єкта оподаткування. Вони використовуються тоді, коли об’єкт має натуральну форму. Прикладами можуть бути плата за землю, податок з власників транспортних засобів та ін. Часткові (процентні) ставки мають місце тоді, коли податок розраховується в частках (процентах) до об’єкта оподаткування. Перевагою твердих ставок є їх визначений характер на майбутні періоди. Разом з тим, в умовах наростання інфляційних процесів такі ставки досить швидко втрачають раціональні межі. Тому нерідко їх визначають в одиницях вільно конвертованої валюти. Ще одним способом зменшення впливу інфляції є використання таких показників як мінімальна заробітна плата або неоподаткований мінімум доходів громадян як основа визначення податкових ставок.
В процесі оподаткування важливим є врахування особливостей діяльності суб’єктів, а також специфіки об’єктів оподаткування. Виходячи з цього ставки податків поділяються на універсальні та диференційні. При встановленні універсальної ставки передбачається, що вона буде однаковою для будь-яких платників, незалежно від сфери їх діяльності. Прикладом може бути оподаткування прибутку підприємства, виплата податку на додану вартість, податок з реклами та ін. Диференційні ставки передбачають неоднакове оподаткування. Вони можуть установлюватися як до платників, так і до об’єктів оподаткування. В такому разі враховуються особливості діяльності суб’єктів, або різнорідність об’єктів оподаткування.
З метою врахування особливостей діяльності платників податків в процесі оподаткування використовуються різні види ставок. До них, зокрема, відносяться базова, знижена та підвищена ставки. Базова ставка податку – це ставка, що установлюється без врахування сфери діяльності суб’єкта. Вона є основою при проведенні розрахунків зниженої та підвищеної ставок. Базова норма є найбільш поширеною. Як правило, вона установлюється для переважної більшості платників.
Ставки відмінні від базової впроваджуються з метою надання пільг, або навпаки, збільшення оподаткування окремих суб’єктів. Пільги можуть використовуватися для стимулювання розвитку окремих галузей, зменшення податкового навантаження підприємств, що мають обмежені доходи, та ін. Установлення вищих ставок від базової є одним із засобів застосування більш жорстких умов діяльності суб’єктів. Це пов’язано або з високою їх доходністю або з необхідністю обмеження діяльності в окремих сферах. Прикладами базових ставок є ставки на прибуток підприємства, ставки податку на додану вартість, земельного податку та ін.
Зниженими ставками в Україні є норми, що застосовуються при оподаткуванні прибутків нерезидентів (15%), суми доходів, одержаних нерезидентами у вигляді страхових платежів або страхових премій (10%), валових доходів резидентів, отриманих від страхової діяльності (3%). Прикладами підвищених ставок є: ставки прибуткового податку з громадян за авторську винагороду, отриману спадкоємцями (20-70%); податку на землю за землі природоохоронного призначення, тимчасово передані для використання у виробничій діяльності (50%) та ін.
Способи визначення співвідношень між податковою ставкою
і величиною об’єкта оподаткування
В процесі застосування податкових ставок важлива роль належить визначенню співвідношення між ставкою податку та величиною об’єкта оподаткування. В світовій практиці використовується декілька способів. До основних з них відносяться пропорційний, прогресивний, регресивний та змішаний.
Використання того чи іншого способу визначається в процесі проведення податкової політики, яка враховує багато факторів. Зокрема, установлюються різні умови оподаткування в залежності від платоспроможності платників податку. При цьому в основу розрахунків покладаються такі показники, як розміри доходів, обсяги споживання, вартість майна, сума активів та ін. Разом з тим, існує багато випадків, коли ставку податку не доцільно коригувати відносно зміни обсягів об’єкта оподаткування. Використання різни способів дає можливість проводити більш гнучку і ефективну податкову політику.
Пропорційна ставка оподаткування передбачає установлення єдиної норми податку незалежно від величини об’єкта. Такий спосіб використовується тоді, коли зміна ставок паралельно зі зростанням (зменшенням) обсягів об’єкта оподаткування є недоцільною або пов’язана зі складними технічними проблемами. Адже запровадження змінних ставок передбачає не тільки одержання додаткової інформації, а і посилення податкового контролю. А це приводе до додаткових витрат, суми яких далеко не завжди може покриватися за рахунок додаткових податкових надходжень. Використання пропорційної ставки відображено на рис. 5.2.
Ставка
податку
(%)
20
10,0 100,0 1000,0 10000,0 100000,0 Сума доходу (тис.грн.)
Рис. 5.2. Визначення суми податку з використанням пропорційного оподаткування
Прикладами застосування пропорційних ставок є: податок з обороту, податок на додану вартість, податок на доходи підприємств, податок на прибуток підприємств, податок на майно, прибутковий податок з громадян в разі, коли він вилучається за єдиною ставкою, установленою для всіх платників, та ін. Та пропорційне оподаткування не враховує багатьох особливостей, які є важливими в процесі проведення податкової політики. Зокрема, впровадження єдиної ставки оподаткування прибутку підприємств для крупного та малого бізнесу не сприяє прискореному розвитку невеликих приватних підприємств. Застосування однакової норми оподаткування громадян без врахування їх сукупних доходів не завжди відповідає принципам соціальної справедливості.
Прогресивний спосіб передбачає, що ставка податку зростає в зв’язку зі збільшенням обсягів об’єкта оподаткування. Він використовується з метою підвищення обкладання податком доходів, які переважають установлені межі. Такий підхід розглядається як доцільний, оскільки суб’єкти, які одержують більші обсяги доходів, виплачують і більші суми податків. Та з іншого боку, використання прогресивного способу не сприяє тому, щоб платник намагався збільшити свої надходження. Адже при цьому зростають його вирахування до державних фондів. Тому прогресивне оподаткування має певні межі, що визначаються рівнем розвитку економіки, добробуту, тіньового капіталу та ін.
Впровадження прогресивного оподаткування здійснюється з використанням двох методів: простої та складної прогресії. Проста прогресія має місце тоді, коли збільшення обсягів об’єкта оподаткування супроводжується зростанням ставки податку. Для розрахунку відрахувань до державних фондів встановлюється відповідні межі. Для кожної межі впроваджуються певні ставки податку. При цьому, коли об’єкт відноситься до відповідної групи, вся сума одержаного доходу оподатковується за визначеною ставкою. Максимальна ставка показує, яка межова сума об’єкта оподатковується за самою високою ставкою. Використання простої прогресивної ставки відображено на рис.5.3.
Ставка
податку А (Максимальна ставка)
(%)
Сума доходу (тис.грн.)
10,0 100,0 1000,0 10000,0 100000,0
Рис.5.3. Визначення суми податку за простою прогресивною ставкою
Складна прогресія передбачає використання ступеневого оподаткування об’єкта. Для кожного визначеного інтервалу в величині об’єкта встановлюється відповідна ставка. Але оподаткування проводиться для кожного інтервалу окремо. Загальна сума податку визначається шляхом складання його величин, розрахованих для кожного проміжку. Такий підхід розглядається як більш справедливий, оскільки кожна попередня частка об’єкта оподатковується за більш низькою ставкою в порівнянні з поточною. Та з іншого боку, використання складної прогресії передбачає використання більш складних способів розрахунку. Тому контроль за правильністю нарахування податку значно ускладнюється. Складну прогресію показано на рис.5.4.
Ставка
податку
(%)
А (Максимальна ставка)
15 IV
ІІІ
5 ІІ
І
Сума доходу (тис.грн.)
10,0 100,0 1000,0 10000,0 100000,0
Рис. 5.4. Визначення величини податку за складною прогресивною ставкою
Розрахунок загальної величини податку здійснюється шляхом сумування його показників в кожному інтервалі. Так, якщо в наведеному прикладі (Рис.27) визначається загальна сума податку для об’єкта обсягом в 180 тис.грн., необхідно скласти його значення в І, ІІ та ІІІ інтервалах.
Тоді податок (П) буде відповідати такій величині:
П = 10,0 * 0,05 + (100,0 – 10,0) * 0,1 + (180,0 – 100,0) * 0,15 + 21,5 (тис.грн.)
Порівняємо результат з тим, що було б одержано з використанням простої прогресії (27,0 тис.грн.). Він відрізняється на 5,5 тис.грн. Такий підсумок досягнуто за рахунок впровадження ступеневого оподаткування.
При розгляді складної прогресії розрізняють поняття її стрімкості та крутизни. Стрімкість прогресії характеризує розміри інтервалів, на які розбито суми об’єкта оподаткування. Чим меншою є величина інтервалів, тим більшою є стрімкість прогресії. Крутизна відображає співвідношення між максимальною і мінімальною ставками оподаткування, що застосовуються до прогресії. Так, ставки в 50% і 10% є більш крутими, ніж в 35% і 15%. Показники стрімкості та крутизни прогресії використовуються в проведенні податкової політики з метою впровадження більш раціональної та справедливої системи оподаткування.
Особливим варіантом складної прогресії є запровадження дегресивного оподаткування. Дегресивний податок – це податок зі складною прогресією, але за умов, що кожен наступний приріст є меншим, ніж попередній. Зростання обсягів обєкта оподаткування супроводжується збільшенням суми податку. Але при цьому темпи такого приросту зменшуються. Це дає можливість використання більш гнучкого оподаткування. Зокрема, дегресивний податок може використовуватися з метою стимулювання нарощування обсягів об’єкта оподаткування. Такій підхід розглядається як сприяння розвитку ділової активності.
В окремих випадках в процесі проведення фінансової політики використовується регресивне оподаткування. Регресивний податок – це податок, за яким запроваджується зменшення ставок зі збільшенням обсягів об’єкта оподаткування. Так, якщо об’єкт в сумі до 10000 грн. оподатковується за ставкою 15%, а від 10000 до 20000 грн. – 10%; в інтервалі від 20000 грн. до 30000 грн. – 5%, то маємо приклад регресивного оподаткування. Але в прямому розумінні регресивні податки використовуються досить рідко. Адже такий підхід не відповідає принципам соціальної справедливості. Впровадження регресивних податків приводе до того, що податковий тягар в основному перекладається на громадян з низькими доходами.
Поняття регресивного оподаткування часто відноситься до розрахунків непрямого впливу податків на добробут громадян. Так, якщо в країні впроваджено податок з продажу, наприклад, зі ставкою 3%, то він розглядається як прогресивний. Але стосовно окремих категорій платників такий податок виявляється регресивним. Адже придбання товарів, що обкладаються податком з продажу, має неоднаковий вплив на добробут платників. Так, громадянин з доходом в 300 грн. сплачує 9 грн. податку, оскільки він повністю витрачає одержані кошти на споживання. Особа, яка одержує дохід в 3000 грн., витрачає на придбання товарів більшу суму, хай вона складає 2000 грн. Останні 1000 грн. заощаджуються. Але тоді ставка оподаткування першого суб’єкта складає 3%, а другого – 2%.
Ще одним прикладом непрямого визначення регресивного оподаткування є виплата акцизного збору. Так, якщо акцизний збір на цукор складає 30% і громадянин споживає 10 кг цукру за квартал, тоді ставки податку з доходу в 600 грн. буде більш високою, ніж в 1500 грн. Адже якщо ціна 1 кг складає 1,5 грн., особа з невеликим доходом (600 грн. за квартал) витрачає 15 грн. Таку ж суму виплачує і громадянин з доходом 1500 грн. Але ставки оподаткування будуть неоднаковими (у відношенні до одержаного доходу). В першому випадку – вона складає 0,75 % (15*0,3:600), а в другому – 0,3%. Таким чином, в дійсності тут має місце не пропорційне (як здається на перший погляд), а регресивне оподаткування.
Лекція 6. Бюджет. Бюджетна політика.
Державний бюджет і фінансування державних програм
Державний бюджет – це одна з найважливіших ланок державних фінансів. За допомогою державного бюджету здійснюється мобілізація фінансових ресурсів державою і їх використання з метою забезпечення функцій держави. Формування надходжень до бюджету проводиться в процесі перерозподілу доходів, що створюються в країні. Кошти державного бюджету направляються на забезпечення соціально – економічного розвитку держави. В перекладі з англійської мови бюджет означає мішок, королівські фонди, які використовуються з метою забезпечення державних витрат. Такі фонди є основою фінансування державних видатків.
З розвитком ринкової економіки роль державного бюджету змінюється. З одного боку, все більше програм економічного та соціального розвитку починає фінансуватися за рахунок приватного бізнесу, домогосподарств та іноземних інвесторів. Разом з тим, державний бюджет продовжує відігравати провідну роль в забезпеченні загальнодержавних та місцевих умов розвитку громадян. А в перехідний період до ринкових відносин така роль суттєво зростає, оскільки складнощі економічного та соціального розвитку країни збільшуються.
Державний бюджет – це план формування і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, що здійснюються органами державної влади на різних рівнях. За допомогою державного бюджету держава з одного боку, мобілізує кошти, необхідні для забезпечення розвитку країни. З іншого – витрачає їх з метою виконання функцій, що здійснюються на різних рівнях. Таким чином, частка валового внутрішнього продукту концентрується в складі державного бюджету та використовується з метою забезпечення економічного розвитку країни, вирішення соціальних проблем, утримання органів державного управління, забезпечення обороноздатності та ін.
Функції державного управління виконуються на різних рівнях: загальнодержавному (федеральному), республіканському і регіональному. У зв’язку з цим і бюджети створюються на відповідних рівнях. Таким чином формується бюджетна система країни. Згідно з Конституцією України (ст. 95) “Бюджетна система будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами”.
Державний бюджет включає доходи і видатки. Доходи бюджету формуються тільки за рахунок тих джерел, що передбачаються законодавством України. Видатки бюджету визначаються виключно законом про Державний бюджет України. Вони мають цільове спрямування. Фінансування видатків бюджету здійснюється, як правило, на основі принципу безповоротності виділених коштів. Державний бюджет щорічно приймається законодавчим органом і має статус закону.
В залежності від співвідношення між доходами і видатками державного бюджету розрізняють такі його види: збалансований бюджет, бюджет зведений з позитивним сальдо і зведений з дефіцитом. Збалансований бюджет має місце тоді, коли видатки дорівнюють доходам. В разі перевищення сум доходів над видатками виникає профіцит бюджету (позитивне сальдо). І навпаки, коли доходи недостатні для фінансування видатків, бюджет зводиться з дефіцитом (від’ємне сальдо).
Величина та структура доходів і видатків державного бюджету визначаються багатьма факторами. Формування доходів передбачає стягнення податкових платежів і одержання неподаткових та інших надходжень. Як перша так і друга група мають певні межі, а також багато в чому залежать від прийняття політичних рішень і організації виконання бюджету за доходами. Величина і структура видатків детермінуються історичними, економічними, політичними та іншими факторами.
 |
Рис. 6.1. Структура Державного бюджету
Прийняття державного бюджету (а також бюджету АР Крим та місцевого бюджету) з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел їх фінансування. Профіцит бюджету може бути затвердженим виключно з метою погашення основної суми боргу.
Державний бюджет України складається з загального та спеціального фондів. Розподіл на два фонди пов’язано з тим, що в складі державного бюджету виділяється два основних напрямки надходжень та використання коштів. Один з них має загальний, тобто нецільовий характер. Кошти, одержані з відповідних джерел до такого фонду використовуються за напрямами, що визначаються законодавством в поточному році.
Спеціальний фонд означає, що надходження до нього є цільовим, тобто напрями витрат є заздалегідь визначеними. Такі витрати можуть здійснюватися тільки в межах надходжень до спеціального фонду бюджету. Поділ державного бюджету на два фонди впроваджено з 2000 р. До цього кошти, що зараз закріплено за спеціальним фондом відносилися до позабюджетних фондів.
Кошти загального фонду формуються за рахунок таких надходжень:
Доходів, що не призначені для зарахування до спеціального фонду.
Коштів, що залучаються в процесі фінансування бюджету.
Під фінансуванням бюджету розуміють надходження та витрати, що мають місце у зв’язку зі зміною обсягів боргу, а також зміною залишку готівкових коштів бюджету, які використовуються для покриття різниці між доходами і видатками бюджету. До видатків загального фонду бюджету відносяться видатки, що здійснюються за рахунок надходжень до загального фонду.
Спеціальний фонд включає:
Бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел
надходжень.
- Гранти або дарунки на конкретну мету.
- Різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.
Передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про державний бюджет Кошти державного бюджету є основою фінансування важливих напрямів розвитку держави, до яких, зокрема, відносяться:
Забезпечення загальних умов діяльності (державне управління, оборона та безпека, формування державних резервів, ліквідація надзвичайних та аварійних ситуацій, проведення зовнішньоекономічної діяльності та ін.)
Фінансування соціально-культурного розвитку (освіта, охорона здоров’я, фізкультура і спорт, засоби масової інформації, житлово – комунальне господарство, та ін.)Реалізація програм соціального захисту та соціального забезпечення населення (виплата пенсій і допомоги)
Фінансування економічної діяльності держави (фінансування та кредитування промисловості, енергетики, будівництва, АПК, транспорту, зв’язку, проведення фундаментальних досліджень та ін.)
Обслуговування державного боргу (внутрішнього і зовнішнього)
Фінансування державних цільових фондів.
Державний бюджет забезпечує фінансування заходів, які мають загальнодержавне значення, а також міжнародних відносин. За допомогою державного бюджету здійснюється перерозподіл ресурсів держави між галузями, регіонами та верствами населення. Державний бюджет є основою проведення державної економічної політики. Замовлення і закупівля державою товарів та послуг, інвестування державних коштів, надання кредитів, амортизація державного боргу, фінансування соціальних програм, та багато інших напрямів діяльності держави тісно пов’язані з бюджетом. Формування доходів та фінансування видатків державного бюджету використовуються з метою проведення регулювання економічного розвитку. Мається на увазі не тільки розвиток державних фінансів. Державний бюджет здійснює вплив на розвиток підприємницької діяльності, окремих галузей, регіонів, міжнародного співробітництва та ін.
Державний бюджет відіграє важливу роль у розвитку економіки:
- Він є орієнтиром, що використовується для прогнозування соціально-економічного розвитку країни.
- Бюджет – це керівний документ, яким визначає діяльність уряду.
- Бюджет є основою планування соціально – економічного розвитку країни в цілому і окремих регіонів.
Прийняття бюджету має за мету обмеження “ручного управління” державними фінансами.
Бюджетна система України та її складові частини
Формування і виконання державного бюджету передбачає фінансування державних функцій на різних рівнях: загальнодержавному, республіканському і місцевому.
Організація державної діяльності на засадах централізації і децентралізації передбачає наявність самостійності бюджетів, які складаються на основі територіального устрою. В систему територіального устрою України входять Автономна республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. На кожному з цих рівнів формуються відповідні бюджети, які є основою фінансування функцій республіканського управління і місцевого самоврядування.
Бюджетна система України – це сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно – територіальних устроїв. Бюджетна система України складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної республіки Крим та місцевих бюджетів. Кожен з бюджетів є самостійним формуванням і прямо не підпорядкований вищестоящому бюджету.
Самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідним органом державної влади. Разом з тим, бюджетна система базується на основі єдиності. Це означає наявність єдиного рахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи.
Єдність бюджетної системи, забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною класифікацією, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною грошовою системою, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності.
До інших основ побудови бюджетної системи України відносяться такі принципи:
- збалансованості (витрати повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету);
- повноти (враховуються всі надходження та витрати бюджету);
- обґрунтованості (обсяги надходжень і витрат бюджету розраховуються згідно з затвердженими методиками та правилами);
- ефективності ( заплановані цілі повинні досягатися при залученні мінімального обсягу коштів та досягнення максимального результату);
субсидіарності (розподіл видатків між бюджетами ґрунтується на максимальному наближенні суспільних послуг до їх споживача);
- цільового використання коштів;
- справедливості і неупередженості (бюджетна система будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу коштів між особами, що їх одержують;
- публічності та прозорості (бюджети та звіти про їх виконання затверджуються відповідними радами);
- відповідальності (кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність)
Склад бюджетної системи відображається в зведеному (консолідованому) бюджеті країни. Зведений бюджет є сукупністю показників бюджетів, що використовуються для аналізу і прогнозування економічного і соціального розвитку держави. Зведений бюджет розраховується на різних рівнях: України, АР Крим, областей, районів, а також міст з районним поділом. Структуру зведеного бюджету України відображено на рис. 6.2.
Доходи бюджетів різних рівнів формуються за рахунок джерел, визначених законодавством. Міжбюджетні відносини регулюються шляхом запровадження розмежування видатків між бюджетами, а також джерел їх фінансування. У разі необхідності використовуються такі способи регулювання, як міжбюджетні трансферти. Вони використовуються з метою вирівнювання доходної спроможності бюджетів.
Міжбюджетні трансферти – це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.
Рис 6.2. Структура зведеного бюджету України
Важлива роль в розвитку бюджетної системи країни належить регулюванню міжбюджетних відносин. Це пов’язано з тим, що кожен з бюджетів повинен мати достатньо фінансових ресурсів з метою забезпечення функцій відповідних органів державного управління.
Міжбюджетні відносини – це відносини між державою, АР Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України. Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями та бюджетними ресурсами бюджетів.
Джерела формування доходів державного бюджету
Надходження до державного бюджету - це кошти, що залучаються до складу доходів державного бюджету з метою фінансування запланованих видатків. Надходження до бюджету включають доходи бюджету та кошти, що залучаються на основі позики. Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:
1. Податкові надходження
2. Неподатної надходження
3. Доходи від операцій з капіталом
4. Трансферти
Фінансування дефіциту бюджету проводиться шляхом мобілізації коштів, шляхом одержання позик. Класифікація фінансування бюджету здійснюється за категоріями кредиторів (або власників боргових зобов’язань) та за типами боргових інструментів.
Податкові надходження – це доходи, що залучаються до складу державного бюджету в формі загальнодержавних і місцевих податків, зборів та інших обов’язкових платежів. Питома вага таких надходжень в структурі доходів Державного бюджету складає від 65 до 70%, а частка в ВВП – від 9% до 12%. До податкових надходжень відносяться прямі і непрямі податки, збори та обов’язкові платежі. Зокрема, податкові надходження включають податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості активів, платежі за використання природних ресурсів, акцизи, податок на додану вартість, ввізне мито, плату за ліцензії та ін.
Неподаткові надходження включають доходи, що одержує держава від власності, підприємницької діяльності, фінансових санкцій та інших, що не відносяться до обов’язкових податків і зборів.
Неподаткові надходження до державного бюджету включають:
1. Доходи від власності та підприємницької діяльності;
2. Адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;
3. Надходження від штрафів та фінансових санкцій;
4. Інші неподаткові
Неподаткові надходження – це стаття доходів бюджету, яка займає друге місце в структурі доходів. Вона складає біля 25% доходів бюджету і 20% величини ВВП. До надходжень від власності та підприємницької діяльності відносяться: рентна плата за нафту та газ власного видобутку, надходження від приватизації державного майна; надходження від реалізації надлишкового озброєння; плата за транзит нафти і газу через територію України; дивіденди, нараховані на акції, частки держави, орендна плата за оренду державного майна та ін.
Третя група надходжень до державного бюджету – доходи від операцій з капіталом. Вона займає відносно невелику частку в структурі доходів – біля 1,5% (і біля 0,05% ВВП). Ця група включає такі доходи: від продажу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та державних запасів товарів з державних резервів.