Поняття та підстави припинення зобов»язання.Співідношення їз цивільно-правовою відповідальністю.
Тема: зміна та припинення зобов’язання
Зміна умов зобов»язання
Різновидом зміни зобов'язання є заміна осіб у зобов'язанні. Іншими словами, якщо сталися зміни і не мають своїм наслідкам заміну одного зобов'язання іншим, наявності зміна, а не припинення зобов'язання. Навпаки, при припиненні зобов'язання, зокрема, шляхом заміни одного зобов'язання іншим, колишнє правовідносини не зберігається. Не зовсім точно говорити про зміну зобов'язання при частковому його виконанні, так як в цьому випадку зобов'язання не зазнає змін, а лише припиняється в якійсь своїй частині. Наприклад, при прийнятті кредитором часткового виконання від боржника боку має право в установленому порядку оформити факт часткового припинення зобов'язання. Стосовно до договору в ст. 453 ЦК йдеться, що при зміні договору зобов'язання сторін зберігаються в зміненому вигляді, а при розірванні договору зобов'язання сторін пре-скорочується. У деяких випадках зобов'язання може бути змінено на вимогу лише однією з його сторін. Зокрема, така можливість може бути передбачена в договорі, який пов'язує сторони. Оскільки більшість існуючих зобов'язань є двосторонньо зобов'язуючими (або взаємними), коли кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, то на практиці виділити окремо цесію або переведення боргу іноді неможливо. Тому в таких випадках виникає певний гібрид - суміш двох цих інститутів, який в літературі пропонується позначати узагальнюючим терміном "заміна сторони у договорі". При цьому заміна сторони взаємного зобов'язання має відбуватися на основі застосування тієї норми, яка передбачає більш жорсткі правила заміни. Наприклад, якщо заміна кредитора в зобов'язанні за загальним правилом не потребує згоди боржника (ст. 516 ЦК), а боржник може бути заміненим іншою особою лише за згодою кредитора (ст. 520 ЦК), то заміна сторони в двосторонньому договірному зобов'язанні (з договору купівлі-продажу, міни, оренди тощо) можлива тільки за згодою іншої сторони договору1.
Поняття та підстави припинення зобов»язання.Співідношення їз цивільно-правовою відповідальністю.
Ст 598 підстави припинення зобовязання:
- зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
- припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
- особливості припинення зобовязань за договорами купівлі-продажу цінних паперів, укладених на фондовій біржі, встановлюються законодавством.
- законом можуть бути встановлені випадки, коли припинення зобовязань на певних підставах не допускається.
Цивільно-правові зобов'язання характеризуються цільовим характером і строковістю. Навіть тривалі зобов'язання (наприклад зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я - ст. 1195 ЦК України) при настанні конкретних юридичних фактів припиняють своє існування.
Такі юридичні факти, з настанням яких закон або договір пов'язують припинення зобов'язання, називаються підставами припинення зобов'язання. Іншими словами, підстави припинення зобов'язання є тими фактичними обставинами, з якими закон пов'язує припинення правовідношення, тобто є юридичними фактами. Як юридичні факти всі підстави припинення зобов'язання за своїми правовими наслідками є правоприпиняючими. Проте вони відрізняються одна від одної так само, як і юридичні факти взагалі, що дає змогу поділяти підстави припинення зобов'язання за гносеологічною природою - на діяння і події; за юридичною природою (відповідністю правовим приписам) - на правомірні і неправомірні; за складом (структурою) - на прості і складні
1) припинення зобов'язань внаслідок їх здійснення (виконання, зарахування, новація);
2) власне припинення зобов'язань (угода сторін, поєднання, неможливість виконання, смерть громадянина або ліквідація юридичної особи).
Ця класифікація, критерієм якої є способи припинення зобов'язання внаслідок застосування тих або інших підстав, розроблена на основі системного аналізу положень ЦК України і дає змогу наступним чином згрупувати загальні підстави припинення зобов'язання:
а) підстави, які ведуть до погашення зобов'язання: належне виконання (ст. 599 ЦК України); передання відступного (ст. 600 ЦК України); зарахування (статті 601, 603 ЦК України);
б) підстави, в основі яких лежить відмова від зобов'язання: вимога однієї з сторін (ч. 2 ст. 598 ЦК України); домовленість сторін (ч. І ст. 604 ЦК України); новація (частини 2-4 ст. 604 ЦК України); прощення боргу (ст. 605 ЦК України);
в) підстави, в основу яких покладено неможливість виконання: поєднання боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України); неможливість виконання (ст. 607 ЦК України); смерть фізичної особи (ст. 608 ЦК України); ліквідація юридичної особи (ст. 609 ЦК України).