Мовні засоби наукового стилю

Основними мовними засобами наукового стилю є велика кількість термінів, схем, таблиць, графіків, абстрактних (часто іншомовних) слів, наукова фразеологія (стійкі термінологічні словосполучення), цитати, посилання; уникання емоційно-експресивних синонімів, суфіксів, багатозначних слів, художніх тропів, індивідуальних неологізмів.

До мови наукової літератури ставляться особливо суворі вимоги щодо дотримання норм, що сприяє посиленню логізації викладу. Адже метою наукових творів є ознайомлення читача з результатами досліджень учених у різних галузях знань. Меті підпорядковані спосіб викладу матеріалу, і, відповідно, мовні засоби, які використовуються. Вони повинні забезпечувати повне й точне осмислення теми, послідовність і взаємозв'язок думок. Усі міркування автора твору мають спрямовуватися на переконливе обґрунтування висновків, результатів, яких було досягнуто він під час дослідження. Чітка послідовність мислення автора передбачає насамперед логічне, а не емоційно-чуттєве сприйняття наукового твору, тому емоційно-експресивні мовні засоби не мають бути домінантними в ньому.

Розглянемо головні мовні засоби в науковому стилі за рівнями літературної мови.

Лексика та фразеологія. Загальновживані слова, загально-наукова лексика й терміни визначають мовні особливості стилю творів, у яких ідеться про результати досліджень, досягнення науковців. Слова у таких текстах вживаються у своїх прямих значеннях, синонімів майже немає. Із зображальних засобів переважають порівняння. Вони допомагають скласти виразніше уявлення про предмет розповіді.

Фразеологія наукової мови також вельми специфічна. Вона покликана, з одного боку, визначати логічні зв'язки між частинами висловлювань (наприклад, такі стійкі словосполучення, як навести результати, як показав аналіз, на підставі отриманих даних, підсумовуючи сказане, звідси випливає, що тощо; див. наведений нижче перелік); з іншого боку, позначати певні поняття, будучи термінами (вільна економічна зона, мертва мова, струм високої напруги, форма релігійного світогляду).

На лексичному й фразеологічному рівнях слід виділити наявність великої кількості термінів із різних галузей знання, а отже, - виразно іменний характер висловлювання, адже більшість термінологічної лексики становлять іменники. Оскільки наука оперує не образами, а поняттями, то наукові твори також насичені абстрактною лексикою.

Найбільшу частину інформації викладено з застосуванням наукових і спеціальних термінів. Вживають також слова й усталені словосполучення, що допомагають послідовно, логічно пов'язати між собою окремі елементи наукового тексту:

Цитати – це підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або критичний аналіз надрукованого іншим автором. Наукова етика вимагає точно відтворювати цитований текст, не спотворюючи змісту, закладеного автором.

Загальні вимоги до цитування:

1. Текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться у граматичній формі, в якій він поданий у цитованому джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання. Наприклад: Л.Левчук стверджує, що "сюрреалізм – це своєрідна художня ілюстрація психоаналізу" [.., ..].

2. Цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск повинен позначатися трьома крапками. Якщо перед пропущеним текстом чи після нього стояв розділовий знак, то він не зберігається. Наприклад: На думку Ю.М.Антоняна, "...міфологія є ефективним способом пізнання людини...оскільки міфологічні категорії і поняття є не що інше, як проекції розуму і душі людини" [..,..].

3. Кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело.

4. При непрямому цитуванні (переказ, виклад думок інших авторів своїми словами) слід бути максимально точним у викладі думок автора, коректним щодо оцінювання результатів його дослідження, робити відповідні посилання на джерело. Наприклад: Митцеві, на думку Бергсона, не потрібно спілкуватися зі світом або вивчати його, адже він виступає творцем цього світу [..,..].

5. Цитування повинно бути ні надмірним, ні недостатнім, бо й те й інше знижує рівень наукової праці: надмірне цитування створює враження компілятивності праці, а недостатнє – знижує наукову цінність викладеного матеріалу.

6. Якщо автор хоче виявити своє ставлення до окремих слів чи думок цитованого, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику чи знак запитання. Наприклад: Гарольд Блум стверджує, що "Фрейд, по суті, – це прозаїчний (нецікавий) Шекспір (!). Фрейдівське бачення людської психології виходить з його прочитання шекспірівських п'єс" [..,..].

7. Якщо автор роботи, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження: (курсив наш. – І.К.), (підкреслено мною. – І.К.), (розрядка наша. – І.К.), (виділення автора. – І.К.). Наприклад: М. Мамардашвілі стверджує, що наша психіка – найтемніша й руйнівна сила людини. Як зазначає науковець, "незбагненне, чому ця худібка на двох ногах(виділення наше. – І.К.) продовжує все ж радіти життю" [..,..].

Посилання на джерело оформляється у квадратних дужках двома цифрами, де перша – номер джерела зі списку використаної літератури, а друга – сторінка, на якій було взято цитату. Якщо цитата у джерелі розміщена на стику двох сторінок (починається на одній, а закінчується на іншій), треба зазначати обидві сторінки: [15, 123-124], де 15 – номер джерела зі списку використаної літератури, а 123-124 – сторінки, на яких розміщена цитата. Якщо автор аналізує певні тенденції у трактуванні явища, не подаючи цитат, можна лише вказувати на номер джерела зі списку літератури, наприклад: ...у працях В.Власова [8-10], В.Овсійчука [36-38], А.Рубіна [54].

Наукова стаття – це найбільш поширений жанр наукового стилю мовлення. Вона є порівняно невеликою за обсягом письмовою роботою (10-20 сторінок машинопису), у якій розглядається, як правило, одна наукова проблема. Наукова стаття – це обов’язково оригінальне дослідження, яке містить нову інформацію стосовно зазначеної проблеми. Це може бути аналіз ще ніде не описаного матеріалу, розгляд відомого матеріалу в іншому аспекті або міркування автора щодо тих чи інших питань науки. Наукова стаття може містити невелику реферативну частину, якщо йдеться про стан вивчення проблеми.

Написання наукової статті можливе за умови глибокої компетентності автора у відповідній галузі знань. Крім того, автор має усвідомлювати потрібність свого дослідження і необхідність ознайомлення з ним певного кола фахівців. Автор несе відповідальність за достовірність інформації, її оригінальність, об’єктивність своїх оцінок. Крім морально-етичного чинника, тут має значення ще й те, що опублікована стаття може стати джерелом інформації для інших дослідників, отже, ця інформація повинна відзначатися науковою новизною.

Наукова стаття вимагає від автора всебічного вивчення та осмислення певних наукових положень, внаслідок чого він їх або підтримує, або піддає сумніву. Тому наукова стаття зазвичай буває не випадковою, а з’являється як фрагмент глибокої і системної наукової роботи.

Композиція наукової статті багато в чому залежить від галузі науки та тих традицій опису дослідження, які в ній склалися. Але є такі структурні елементи, які необхідні в науковій роботі з будь-якої галузі знань. Це обґрунтування актуальності наукового дослідження, визначення об’єкта, що аналізується, та методів його дослідження, опис процесу дослідження (можливе висунення гіпотези), опис результатів (доведення чи спростування гіпотези), формування висновків.

Ураховуючи невеликий обсяг статті, автор має чітко визначити об’єкт дослідження та систему завдань і, якщо є потреба, обмежити їх. Якщо опис об’єкта та його аналіз займають надто багато місця, то краще частину матеріалу залишити для іншого етапу

Матеріали наукового дослідження можуть слугувати основою наукової доповіді,яка може бути прочитана на будь-якому зібранні фахівців – науковій конференції, симпозіумі, семінарі тощо.

Текст наукової доповіді – це особливий жанр писемного мовлення. Специфіка його зумовлена тим, що доповідь – це різновид усного мовлення, отже, складаючи текст, треба враховувати, що сприймання на слух має свої особливості. Текст повинен чітко ділитися на частини, що відображають логіку міркування. Речення мають бути прості або складні з невеликою кількістю частин (не більше 2-3 одиниць). Краще не зловживати дієприслівниковими та дієприкметниковими зворотами. Без зайвої потреби не варто загро­маджувати речення однорідними членами. У текст наукової доповіді, як правило, не включають громіздкі переліки позицій, оскільки слухачеві досить важко втримати їх у пам’яті. Ілюстративний матеріал добирають із урахуванням можливостей його сприймання. Цифрові дані, якщо це не впливає на зміст, краще подавати не в абсолютних, а у відносних вимірах (відсотки, порівняльні величини тощо). Складаючи текст доповіді, доцільно також продумати, які засоби активізації аудиторії та підтримання контакту з нею можна використати.

Будь-якій науковій статті передує анотація. Анотація(від лат. annotatio – зауваження, примітка) – коротка узагальнювальна характеристика книги (чи її частини), статті, рукопису тощо, яка розкриває зміст, структуру та інші особливості. Подається на звороті титульної сторінки книжки, а також у видавничих проспектах, журнальних оглядах, бібліографічних покажчиках.

Науковий етикет

Структура мовного етикету в науковому стилі визначається фор­мою спілкування. В усному спілкуванні науковців переважають такі елементи мовного етикету, як звертання, прощання, подяка. Вибір мов­них засобів в усному мовленні майже повністю підпорядковується вимогам структурно-семантичної організації конкретного виду й жанру публічного виступу. Скажімо, форма звертання на науковому сим­позіумі, академічній лекції чи на захисті дисертації буде різною: цього вимагає специфіка комунікативної ситуації, тип адресата. Водно­час вона модифікується залежно від уподобань мовця, умов і мети спілкування. Етикетні вислови звертання (найчастотніші з-поміж інших в усному мовленні науковців) слугують не лише для встановлення контактів зі слухачами на початку доповіді, лекції, бесіди тощо. Їх використовують ще й для діалогізації усного мовлення, активізації уваги слухачів. Сучасні формули звертання, якими послуговуються вчені в офіційних ситуаціях, відзначаються уніфікованістю та стерео­типністю вживання і тільки почасти різняться від звертань в інших функціональних стилях.

Найбільшою ритуальністю (і консервативністю) вживання по­значені етикетні вислови, що обслуговують процедуру публічного захисту дисертацій (напр., звертання до голови і членів спеціалізо­ваної ради, вислови подяки опонентам тощо). Приміром: Вельмишановний голово спеціалізованої вченої ради.

Мінімальна «свобода вибору», а отже, стереотипність функціо­нування, притаманна етикетним висловам вітання й прощання. У деяких ситуаціях спостерігаються відмінності стильо­вого навантаження таких висловів. Напр., на лекції викладач здебіль­шого скористається нейтральними формулами на зразок: «Доброго ранку!», «Добрий день!» – «До побачення!», «До зустрічі!», «До наступної лекції!». Зустрівши на науковій конференції свого колегу, цей же викладач може привітати його урочистим: «Моє шануван­ня!». Якщо він «господар», організатор конференції, доречним буде вислів: «Радий Вас вітати в нашому місті!».

Стрижень писемного спілкування становлять такі елементи ко­мунікативних ситуацій: згода/схвалення, заперечення, побажання, подяка, що виникають як результат гармонійного співіснування двох – семантичного й комунікативного – потоків інформації в науковому тексті.

Науковий текст, як відомо, комунікативно об’єднує основну й додаткову, пояснювальну інформацію. Семантично вона також є різнорідною: інформація наукового тексту складається з власне авторської інформації та інтекстової (чужої), що є результатом уваги авто­ра до праць попередників і полеміки з ними, якщо їхні позиції не збігаються. Така інформація представлена найчастіше в цитуванні, безпосередньому чи опосередкованому.

Писемна традиція наукового тексту передбачає дотримання певних правил співіснування власне авторської та інтекстової інформації. Мовний етикет регулює три основні різновиди такої взаємодії: 1) нейтральна позиція автора (проста констатація по­глядів інших учених, що виявляється передусім у семантиці дієслів, які входять до складу різних конструкцій (напр.: зазначив, запропонував, наголошував, займався тощо); 2) схвалення позиції інших авторів (зумовлена подібністю чи навіть адекватністю поглядів автора й інших науковців, переважно виражається прик­метниково-прислівниковим лексичним ланцюжком, як-от: слушний/слушно, справедливий/справедливо, а також вставними словами «без сумніву», «безперечно» і т. ін.; 3) несприйняття автором позиції інших авторів (спостері­гається певна градуальність такого несприйняття: сумнів – несприй­няття – заперечення).

Факультативний характер у науковому мовленні мають етикетні вислови подяки, бо вживаються лише в обмежених ситуаціях усного спілкування (напр., після закінчення наукової доповіді чи лекції: «Дякую за увагу!», «Дякую за запитання!», або при захисті дисерта­ції – «Дякую за зауваження!» (у відповіді опонентові) тощо. У кінці передмови здебільшого висловлюють вдячність людям, які були причетні до створення праці (рецензентам, редакторові, праців­никам архівів, бібліотек, а ще – тим, хто допомагав авторові в збиранні фактичного матеріалу). Дуже рідко – такі вислови фіксує­мо в кінці наукових статей, напр.: «Автор складає подяку професорові С. І. Дорошенку за цінні зауваження й поради, вис­ловлені під час обговорення матеріалів цієї статті».

Науковим текстам (і усному мовленню) властиве вживання своєрідного граматичного засобу мовного етикету: авторського «ми» (напр.: на наш погляд, вважаємо, ми переконані, ми дотримуємось іншої класифікації). Правомірність функціонування таких конструк­цій, що є наслідком еволюції авторського «я», залишається дис­кусійною, хоч і не суперечить нормам сучасної української мови.

Мовний етикет наукового мовлення, безперечно, узгоджується з нормами наукової етики. Скажімо, поява в тексті вислову «при­клад взято з» і цитат загалом свідчить не лише про повагу до авторитету інших, а й про дотримання етичних норм, бо, образно ка­жучи, лапки є своєрідною «валютою» за духовний борг перед попе­редниками в науці.

Отже, особливість наукового мовного етикету на проти­вагу текстам інших стилів, виявляється в тому, що етикетні вислови відображають специфічні правила мовної поведінки здебільшого одного з комунікантів. Вибір етикетної формули не залежить від віку, характеру взаємин науковців, місця й часу їх спілкування. Він повністю визначається формою наукової комунікації, її різно­видом, жанром і узгоджується зі структурою наукового тексту.