Методологія та методи наукового дослідження

 

Для дослідників-початківців дуже важливо мати уявлен­ня про методологію та методи наукової творчості, оскільки саме на перших кроках до оволодіння навичками наукової роботи найбільше виникає питань саме методологічного ха­рактеру. Передусім бракує досвіду у використанні методів наукового пізнання, застосуванні логічних законів і правил, нових засобів і технологій.

Не можна ігнорувати факти тільки тому, що їх важко пояснити або знайти їм практичне використання. Зміст но­вого в науці не завжди бачить сам дослідник. Нові наукові факти і навіть відкриття, значення яких погано розкрите, можуть тривалий час лишатися в резерві науки і не викори­стовуватися на практиці.

При науковому дослідженні концентруючи увагу на основних або ключових питаннях теми, не можна не зважати на побічні факти, які на перший погляд здають­ся малозначущими. Проте саме такі факти можуть прихову­вати в собі початок важливих відкриттів.

Для дослідника недостатньо встановити новий факт, важ­ливо дати йому пояснення з позицій сучасної науки, розкри­ти його загальнопізнавальне, теоретичне або практичне зна­чення.

Виклад наукових фактів має здійснюватися в контексті загального історичного процесу, історії розвитку певної га­лузі, бути багатоаспектним, з урахуванням як загальних, так і специфічних особливостей.

Накопичення наукових фактів у процесі дослідження — це творчий процес, в основі якого завжди лежить задум уче­ного, його ідея.

У філософському визначенні ідея — це продукт людського мислення, форма відображення дійсності. Ідея відрізняється від інших форм мислення тим, що в ній не тільки відобра­жається об'єкт вивчення, а й міститься усвідомлення мети, перспективи пізнання і практичного перетворення дійсності. Тому важливе значення має історичне вивчення не лише об'єк­та дослідження, а й становлення та розвитку знань про нього.

Ідеї народжуються з практики, спостережень навколиш­нього світу і потреб життя. В основі ідей лежать реальні факти і події. Життя висуває конкретні завдання, однак час­то не відразу знаходяться продуктивні ідеї для їх вирішен­ня. У такому разі на допомогу приходить здатність дослід­ника проаналізувати ідеї, погляди попередників, запропону­вати новий, зовсім незвичний аспект розгляду завдання, яке протягом тривалого часу не могли вирішити при загальному підході до справи.

Вивчення історичного досвіду, визначення етапів станов­лення, розвитку об'єкта дослідження та ідеї від часу виник­нення до стадії вирішення завдання значно збагачує науко­ве дослідження, свідчить про достовірність його результатів і висновків, підтверджує наукову об'єктивність і компе­тентність дослідника.

Нова ідея — не просто зміна уявлень про об'єкт дослі­дження — це якісний стрибок думки за межі сприйнятих почуттями даних і, здавалося б, перевірених рішень. Нові ідеї можуть виникати під впливом парадоксальних ситуацій, коли виявляється незначний, неочікуваний результат, який надто розходиться із загальноприйнятими положеннями науки — парадигмами. Отримання нових знань відбуваєть­ся за схемою: парадигма — парадокс — нова парадигма. Розвиток науки — це зміна парадигм, методів, стереотипів мислення. Перехід від однієї парадигми до іншої не піддаєть­ся логічному опису, бо кожна з них відкидає попередню і несе принципово новий результат дослідження, який не мож­на логічно вивести з відомих теорій. Особливу роль тут відіграють інтуїтивні механізми наукового пошуку, які не ґрунтуються на формальній логіці.

 

1.1 Методологія дослідження

Складність, багатогранність і міждисциплінарний статус будь-якої наукової проблеми приводять до необхідності її вивчення у системі координат, що задається різними рівня­ми методології науки.

Методологія (гр. теthodos — спосіб, метод і iogos— на­ука, знання) — вчення про правила мислення при створенні теорії науки.

Питання методології досить складне, оскільки саме це поняття тлумачиться по-різному. Багато зарубіжних науко­вих шкіл не розмежовують методологію і методи досліджен­ня. У вітчизняній науковій традиції методологію розгля­дають як учення про науковий метод пізнання або як систе­му наукових принципів, на основі яких базується дослідження і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, мето­дів, прийомів дослідження. Найчастіше методологію тлума­чать як теорію методів дослідження, створення концепцій, як систему знань про теорію науки або систему методів дослі­дження. Методику розуміють як сукупність прийомів дослі­дження, включаючи техніку і різноманітні операції з фак­тичним матеріалом.

Методологія виконує такі функції:

• визначає способи здобуття наукових знань, які відобра­жають динамічні процеси та явища;

• направляє, передбачає особливий шлях, на якому дося­гається певна науково-дослідницька мета;

• забезпечує всебічність отримання інформації щодо про­цесу чи явища, що вивчається;

• допомагає введенню нової інформації до фонду теорії науки;

• забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію тер­мінів і понять у науці;

• створює систему наукової інформації, яка базується на об'єктивних фактах, і логіко-аналітичний інструмент науково­го пізнання.

Ці ознаки поняття "методологія", що визначають її функції в науці, дають змогу зробити такий висновок: методоло­гія — це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання максималь­но об'єктивної, точної, систематизованої інформації про процеси та явища.

Методологічна основа дослідження, як правило, не є само­стійним розділом дисертації або іншої наукової праці, однак

від її чіткого визначення значною мірою залежить досягнення мети і завдань наукового дослідження. Крім того, в розділах основної частини дисертації подають виклад загальної методи­ки і основних методів дослідження, а це потребує визначення методологічних основ кваліфікаційної роботи.

Під методологічною основою дослідження слід розумі­ти основне, вихідне положення, на якому базується наукове дослідження. Методологічні основи даної науки завжди існу­ють поза цією наукою, за її межами і не виводяться із самого дослідження.

Методологія — вчення про систему наукових принципів, форм і способів дослідницької діяльності — має чотирирів-неву структуру. Нині розрізняють фундаментальні, загаль-нонаукові принципи, що становлять власне методологію, кон-кретнонаукові принципи, що лежать в основі теорії тієї чи іншої дисципліни або наукової галузі, і систему конкрет­них методів і технік, що застосовуються для вирішення спеціальних дослідницьких завдань.