В.О. Сухомлинський та його система морального виховання

У будь-якій суспільній формації основний зміст виховання полягає в поєднанні бажань особистості з інтересами суспільства. У сучасних умовах в Україні зростає роль морального виховання підростаючого покоління. У Законі України «Про освіту» метою освіти визначено всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу.

Цілий арсенал методів впливу на особистість із метою виховання в неї моральних цінностей є у творчій і педагогічній спадщині В.Сухомлинського:

«Об’єкт нашої праці – найтонші сфери духовного життя особистості, яка формується, – розум, почуття, воля, переконання, самосвідомість. Впливати на ці сфери можна тільки так само – розумом, почуттями, волею, переконанням, самосвідомістю. Найважливіші інструменти нашого впливу на духовний світ школяра – слово вчителя, створення обставин, у яких найяскравіше виражаються почуття» [6, с.421].

Думки про те, як виховати активну громадянську особистість, яка володіє гуманними моральними, патріотичними й духовними якостями, привели Василя Олександровича до переконання, що необхідно переглянути цілі й завдання морального виховання в школі. Його хвилювало не лише те, ким прагне стати його учень – яку професію він опанує, яку освіту отримає, скільки знань набуде він у школі, а насамперед те, «якою людиною він прагне бути».

Вперше він пише про це в книзі «Духовний світ школяра» у 1961 р., задовго до реформи 1965 р. Уже в ті роки В.Сухомлинський був переконаний, що необхідний новий підхід до морального виховання. Не кожен учень зможе стати інженером, ученим, лікарем, художником, садівником, трактористом, але кожний стане людиною, громадянином, матір’ю, батьком. Кожен повинен стати клітиною для зародження нових якостей, для створення нових цінностей як матеріальних, так і духовних. Таким чином, моральне виховання дістає нову орієнтацію, і ставиться вимога розробити нові цілі й завдання теорії і практики цього виховання.

В.Сухомлинський вважав, що моральне виховання є особливою виховною діяльністю, зі своїми власними закономірностями, які потребують часу й певних форм і методів впливу на свідомість, характер, поведінку людини.

Кожне слово вчителя, кожна його дія, спрямовані на формування гуманістичних почуттів і якостей дітей, повинні пройти через серце дитини й залишити там слід на все життя. Дітей необхідно вчити бачити, відчувати, творити, жити для людей, співчувати, співпереживати.

Ось чому система морального виховання має бути «ясний і конкретний перелік всього, що треба утвердити в кожній людині, зробити її духовним надбанням», там же повинні бути передбачені й побудовані людські стосунки. Це «програма творення добра в людському серці». Її компонентами на думку В.Сухомлинського, є:

− прагнення вчителя пов’язувати будь-який навчальний матеріал, будь-яке урочне чи позаурочне заняття із завданням морального виховання, щоб комплексно впливати на свідомість, почуття й поведінку школяра;

− виховання вміння діалектично мислити, давати правильну оцінку історичним фактам і подіям, емоційно ставитись до них;

− залучення дітей до різноманітних видів творчої діяльності;

− формування в дітей морального ставлення до будь-якої праці, що перетворює соціальну дійсність: людина не може не трудитись, а гармонія особистого щастя і праці – це гармонія права та обов’язку;

− формування морального ставлення до рідних, близьких, до людей, природи, щирої турботи й тривоги, дбайливості про все живе й прекрасне – це основа, елементарна істина шкільного виховання й суті самої школи. Дитину треба з дитинства вчити на ділі, у вчинках співчувати, жаліти, виявити милосердя, брати участь в усіх справах, що здійснює людське для людини.

Водночас ці складові частини ми маємо право назвати завданнями морального виховання, вихованням сучасної моралі, громадянської відповідальності й готовності вчителя внести особистий вклад у спільну справу, виховавши повноцінну, свідому, гуманну й активну особистість, у якої великі перспективи.

В.Сухомлинський застерігає вчителів, що вони не повинні забувати про цілісність цієї системи. Вона спирається на три основи: повинність, вихованість, здібність бути вихованим. Повинність – це тонкощі почуття обов’язку, емоційне розуміння своєї користі, прагнення до добра, непримиренність до зла, і головне, що це не є миттєвою примхою, бажанням, а звичкою, нормою поведінки. При цьому «добро» і «зло» В. Сухомлинський розглядає в педагогічному й філософському аспектах, залежно від віку дитини, її право на спілкування із природою як джерелом духовного й розумового розвитку, спілкування в оточенні, що відповідає її вимогам і потребам.

Однією зі стрижневих складових формування моральної вихованості є розвиток їх моральної свідомості.

Моральна свідомість визначається як «відображення у свідомості людини принципів моральності, тобто норм поведінки, що регулюють ставлення людей один до одного й до суспільства.

Особливої значущості набуває формування моральної свідомості в дітей молодшого шкільного віку. Адже саме цей віковий період є найбільш чутливим для її розвитку, саме в цей час дитині притаманна внутрішня готовність до засвоєння моральних вимог. Хоча моральне виховання дитини починається в сім’ї і в дошкільних закладах, де вони оволодівають першими моральними уявленнями.

Майстерність виховання моральних цінностей у молодших школярів, як показує досвід практичної роботи В.О.Сухомлинського, полягає в тому, «щоб дитину з перших кроків її шкільного життя переконували насамперед власні вчинки, щоб у словах вихователів вона чула відгуки власних думок, переживань – усього, що народилося в процесі активної діяльності. Багатство духовного життя починається там, де благородна думка й мо­раль­ні почуття, зливаючись воєдино, проявляються у високоморальному вчинкові. Ми повинні спонукати вихованців до таких вчинків». Цей метод В.Сухомлинський назвав спонуканням до активного виявлення думки й почуття.

До свідомості учня необхідно доносити благородство, чистоту моральних ідей, ураховуючи його вік, його сили й можливості

Роль окремих складників духовного життя – інтелекту, вольових зусиль – змінюються залежно від віку. У молодшому шкільному віці вирішальну роль у формуванні, утвердженій дійозості думки, що спонукає до активних вольових дій, відіграє, вважав В.Сухомлинський, яскравість і виразність тих предметів і явищ, за допомогою яких вихователь намагається донести до свідомості вихованців певну ідею. Чим переконливіше для дитини передаються в конкретній картині, образі істотні риси явища, тим помітніші почуття, що їх переживає дитина, там зрозумілішою стає їй абстрактна думка, тим більше прагне дитина виявити свою активність.

Якщо школа й сім’я не змогли досягти наступності й безперервності процесу морального виховання від молодшого шкільного віку до підліт­кового, то в подальшому житті з вихованця не виросте гуманна, чуйна особистість, здатна на самопожертву, ентузіазм, активність, доброту, милосердя.

Дуже важливим для морального виховання школярів є особистий приклад учителя, особливо з урахуванням того, що у віці діти схильні до наслідування всього, що їм до вподоби. Тому духовне обличчя учнів насамперед залежить від того, які вчителі ведуть їх по «стежині життєвого шляху» [3, с.362].

З уст учителя дитина часто чує моральні повчання та настанови. Як стверджував В.О.Сухомлинський, усе це набуває авторитету в очах дитини лише тоді, коли вона бачить у своєму вчителеві людину одухотворену, закохану у свою працю: «Приклад вчителя – це не тільки те, що учитель уміє робити своїми руками (хоч і це має велике значення), це весь уклад його духовного життя, це його одухотвореність усім, що він робить разом з дітьми, усім, що приносить дітям радість» [3, с.362].

Отже, щоб виховати в дитини моральні цінності, досвідчений вихо­ватель добивається того, щоб перед свідомістю вихованців розкривалися одухотворені образи людей із високою моральністю, духовністю, які боролися за утвердження в житті ідеалів добра й справедливості.

Дуже важливо, казав Василь Олександрович, щоб специфічні стосунки між учителями й учнями не обмежувались розподілом оцінок, дисциплінарних покарань, поділом на сильних і слабких учнів, а ґрун­тувалися на їхніх індивідуальних якостях, як от: почуття власної гідності, гордість, доброта, чесність, щедрість, чуйність, щирість. У тому разі, коли вчитель будує свою «програму виховання на цих якостях, та йому вдається швидше й легше поєднати принцип демократичного виховання й складові моралі – гуманність, патріотизм, працелюбність – з поняттями загально­людської моралі.

Оскільки такі моральні поняття, як добро й зло, милосердя й жор­стокість, справедливість і неправда, вірність і зрада, відвертість і лице­мірство, краса і потворність, щедрість і егоїзм, лежать в основі загальнолюдської особистої моралі, а також є психолого-педагогічною структурою гуманізму, то вводити їх у процес виховання необхідно вже в ранньому дитинстві. У молодшому шкільному віці все, що сприймає, робить і думає учень, більшою мірою переймається емоційними почуттями, а в підлітка до почуттів приєднується усвідомлення мотиву поведінки, то не можливо уявити систему морального виховання без таких компонентів, як почуття радості й горя, задоволення і незадоволення, упевненості й невпевненості, ствердження й заперечення. Отже, лише тоді, коли школяр правильно й глибоко усвідомлює, відчуває ці поняття, він готовий до сприйняття таких понять, як громадянин, батьківщина, народ тощо. Від простого до складного – така діалектика моральності В.Сухомлинського.

Якщо ж це не закласти в дитинстві, то школа працює даремно: дитина дістає набір знань, великий обсяг інформації, знає, чим займатиметься після школи, але зовсім не знає турботи, поваги, щирості, дбайливості, обов’язку. Вона не принесе в дитинстві і в юності нікому ні зла, ні користі, крім самому собі. В. Сухомлинський називав це моральною хворобою й говорив, що в дитинстві людина повинна пройти емоційну школу, що в неї має виробитись емоційне ставлення до дійсності. «З малих років учись жити так, щоб тобі було добре, приємно, коли ти робиш добро для людей, і неприємно, коли зробив щось погане, негідне [Т.2, с. 261].

Розкриваючи суть моральних цінностей на конкретних прикладах, педагог розвивав і збагачував духовне життя дитини. Саме така особистість, з її потенційними можливостями морального й духовного зростання, фантазією, активністю, готовністю вирішувати проблеми нинішнього й завтрашнього днів, повинна вийти зі стін школи.

Література:

1. Сухомлинський В. О. Вибрані твори в 5-ти томах. -Т.4. – К.: Радянська школа, 1976.

2. Сухомлинський В. О. Методика виховання колективу // Вибр.твори: У 5-ти т. – Т.1. – К.: Радянська школа, 1976.

3. Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину // Вибр.твори: У 5-ти т. – Т.2. – К.: Радянська школа, 1976.