Нормування і методи визначення забруднень
Попередження негативного впливу на природне середовище та забезпечення екологічної безпеки біосфери можливо лише при застосуванні в господарській діяльності людини безвідходних технологій. Рівень розвитку техніки на сучасному етапі не має можливості розробити такі технології тому залишається один шлях – нормування кількості забруднень, що можуть потрапити в природне середовище, на спричинивши йому шкоди.
В основі нормування лежить установлення гранично допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих речовин (полютантів) в атмосферному повітрі, воді, грунті, харчових продуктах. Для фізичних забруднень встановлюють гранично допустимі рівні (ГДР) того чи іншого забруднила.
ГДК чи ГДР полютанта – це такий його максимальний вміст в об’єєкті навколишнього середовища , який не знижує працездатності та самопочуття людини і в разі постійного контакту не може визвати захворювання чи відхилення в стану здоров’я, а також не викличе небажаних наслідків у нащадків.
ГДК визначаються окремо для кожного середовища. Для атмосферного повітря визначається ГДКмр – максимальна разова ( при вдиханні такого повітря впродовж 20 хвилин не повинна спричиняти негативних наслідків); ГДКсд – середньодобова ( не повинна впливати негативно в разі дії впродовж всього життя), для повітря робочої зони – ГДКрз – не повинна впливати при дії впродовж усіх років праці на виробництві. Для водного середовища ГДКв – для водойм господарсько-питного призначення, ГДКВР – для водойм рибо-господарських. Для грунту – ГДКгр.- не повинна впливати не тільки на людину, а й на самоочисну здатність грунту. Для продуктів харчування – ГДКпр, або допустима залишкова кількість (ДЗК).
У разі наявності в якомусь середовищу декількох шкідливих речовин враховують їх сумарну шкідливість. Сума відношень концентрацій шкідливих речовин до їх ГДК не повинна перевищувати одиницю.
На сьогоднішній день встановлені ГДК для повітря робочої зони більш ніж на 1500 хімічних речовин, для атмосферного повітря – більше 500, для води водойм – більше 1000 , для грунту – 50, для продуктів харчування – більше 100 хімічних речовин.
Теорія нормування різних чинників середовища ґрунтується на декількох принципах, основні із них:
1. Принцип першочерговості медичних показань: беруть до уваги тільки особливості впливу на організм. Жодні докази про відсутність ефективних засобів зниження діючих концентрацій не враховуються.
2. Принцип пороговості – основа методології гігієнічного нормування. В кожному разі експериментально виявляється найменша концентрація, яка ще визиває якісь зміни в організмі – визначається порог дії. Ця концентрація і береться за основу для встановлення ГДК.
3. Принцип лабораторного експерименту. Він дозволяє проводити нормування у стандартизованих, порівняльних умовах, що веде до уніфікації досліджень у всіх лабораторіях і дає можливість порівнювати результати.
4. Принцип лімітую чого показника. При встановленні ГДК вивчають дію забруднила по декількох показниках і за основу для встановлення ГДК береться той показник, який виявився найбільш чутливим до дії забруднила.
Для нормування різних викидів в атмосферу і викидів у водойми запропоновано норматив гранично допустимий викид в атмосферу (ГДВ), або гранично допустимий скид у водойму (ГДС). Гранично допустимий викид (скид) – це максимальна кількість шкідливих речовин, яка не повинна перевищуватися під час викиду в повітря (скиду у водойму) за одиницю часу, щоб концентрація полютантів на межі санітарної зони не перевищувала їх ГДК. Встановлюють ГДК та ГДС не основі розрахунку розсіювання чи розведення.
Екологічне навантаження
Для оцінки рівня забруднення навколишнього середовища використовують такий показник як гранично допустиме екологічне навантаження (ГДЕН) та техногенне навантаження на природне середовище. Техногенне навантаження характеризується модулем техногенного навантаження, під яким розуміють обсяг промислових і побутових стічних вод і твердих відходів, рознесених по адміністративних одиницях, які вимірюються в тисячах тон на квадратний кілометр за рік. В різних областях України модуль техногенного навантаження від 10 до 1000 тисяч тон на квадратний км. Найбільший він у Донецькій, Дніпропетровській і Запорізькій областях – від 100 до 1000 тис.т/км2..
За ступенем гостроти виділяють 5 видів екологічної ситуації: катастрофічні, критичні, напружені, задовільні, умовно сприятливі. Катастрофічні характеризуються глибокими і незворотними змінами природи. При цьому істотно погіршується стан здоров’я людей, втрачається генетичний фон біоти і унікальні природні об’єкти. У разі критичних – виникають значні зміни ландшафту, наростає загроза втрати ресурсів та унікальних природних об’єктів. У «Методичних вказівках з виділення зон екологічного лиха (1992) виділяють зони екологічного лиха, екологічної небезпеки та екологічної кризи.