Етапи ландшафтно-геохімічних досліджень

Ландшафтні, ландшафтно-геохімічні та геолого-екологічні дослідження містять чотири послідовні етапи: підготовчий, польовий, лабораторний і камеральної обробки інформації.

Підготовчий етап ландшафтно-екологічних досліджень складається з:

-планування робіт з визначенням території, масштабів, термінів, завдань і кінцевих результатів робіт;

-складання та затвердження проектно-кошторисної документації з визначенням сполучення компонентів усіх послідовних видів робіт, їх складу й обсягів;

-збір та узагальнення попередніх досліджень на території робіт; складання попередньої схеми ландшафтної або ландшафтно-геохімічної структури території досліджень з визначенням точок або маршрутів польових спостережень.

Точки спостережень розміщують у профільному або площинному варіантах. Профілі вибирають за лініями геохімічного сполучення ландшафтів. Цей вид дослідження раціонально вибирати при поглибленому вивченні закономірностей міграції хімічних елементів у разі достатнього обсягу інформації про ландшафтну структуру території досліджень. Це дає змогу комплексного сполученого аналізу всіх компонентів ландшафту та використання багатьох аналітичних досліджень за рахунок скорочення загальних обсягів робіт. За правилом профільний варіант використовують на полігонах екологічного моніторингу, для дослідження рухомих форм хімічних елементів, розроблення науково-методичних питань ландшафтної екології. У площинному варіанті точки розташовують на сітці відповідно до масштабу дослідження. Відстань між точками спостережень становить: 5 км – при масштабі 1: 500 000; 2 км – при масштабі 1:200 000, 1 км – при масштабі 1:100 000; 0,5 км – при масштабі 1:50 000; 0,25 км – при масштабі 1:25 000; 0,1-0,01 км – при масштабі 1:10 000. Площинний варіант застосовують найчастіше для визначення структури і складу техногенних аномалій та ореолів розсіювання за умов відомого джерела антропогенного впливу на ландшафти або техногенного забруднення, а також у регіональних дослідженнях ландшафтно-екологічної структури територій.

Польовий етап у загальному випадку містить:

-уточнення точок спостережень;

-комплексний опис геоморфологічних, ботанічних гідрологічних, гідрогеологічних, ґрунтових ознак ландшафтів, прояву антропогенних і техногенних процесів;

-відбір проб рослинності, ґрунтів, ґрунтоутворювальних порід, підземних і поверхневих вод, донних відкладень, іноді – ґрунтового й атмосферного повітря, промислових стоків і твердих скидів.

Об’єкти польових спостережень – території ландшафтів і компоненти їхньої структури. Межі ландшафтів, антропогенні зміни природного стану, ознаки та джерела техногенного забруднення, визначені на попередній схемі ландшафтної або ландшафтно-геохімічної структури території, уточнюються маршрутами та розкриттям ґрунтових розрізів. Визначаються території та ділянки прояву екзогенних процесів, заболочування, підтоплення та антропогенних чинників їх посилення.

Точки спостережень та їхні номери виносять на карту фактичного матеріалу польових ландшафтно-екологічних досліджень.

Опис природних та антропогенно-техногенних ознак точки спостережень вносять до польового журналу.

Найбільш повний комплекс спостережень містить такі характеристики:

1. Місцезнаходження точки спостережень: назву населеного пункту, найближчого водотоку, переважаючі висотні позначки, шляхові магістралі та ін.

2. Геоморфологічну характеристику: розташування точки у рельєфі (рівнинна поверхня, схил – пологий чи крутий, підвищення, зниження – улоговина, видолинок, балка), фація, елементарний ландшафт.

3. Гідрогеологічну характеристику: зволоженість і рівень появи ґрунтових вод, рівень води у колодязях, динамічний тип джерел, фізичні і хімічні властивості підземних вод – температура, прозорість, запах, механічні й органічні домішки.

4. Гідрологічну характеристику: форма та розмір русла, структура долини річки, глибина та ширина водної поверхні, фізико-механічний склад алювіальних утворень водостоків (донні відкладення), фізичні властивості поверхневих вод – температура, прозорість, запах, швидкість руху, механічні й органічні домішки.

5. Геологічну характеристику четвертинних і дочетвертинних відкладень, вкритих ерозійною сіткою: літологічний склад осадових відкладень, назва порід, текстура та структура порід, колір, мінералогічний склад, імовірний генезис і геологічний вік.

6. Опис рослинного покриву: тип і видовий склад рослинності, замкненість крон лісу, густина та склад ярусу кущів, проектне покриття дерновим шаром поверхні ґрунту, висота та фенологічні фази трав’яного покриву, вияв фітопатології рослин (суховершинність, побуріння, плямистість листя та ін.), антропогенний вплив на рослинність (вирубування, пожежі, висаджування дерев, випасання худоби).

7. Опис ґрунтового розрізу, включаючи ґрунтоутворювальну породу: визначення генетичних горизонтів, їхні потужності й індекс, колір і механічний склад горизонтів, структура, текстура, вологість, механічні й органічні домішки, новоутворення.

8. Джерела техногенного впливу на поверхню ландшафту: дороги, відвали, відстійники, будівлі, смітники та ін.

У точках спостережень здійснюють відбір проб природних вод, ґрунтів, рослинності, позначаючи їх номер у польовому журналі та на етикетці стандартного зразка. Кількість проб та інтервали опробування відповідають проектній документації, обсяги проб – виду лабораторних досліджень. Номери проб, вид проби та запланований метод аналітичних вимірів заносять до польового журналу, вносять на етикетку проби та до журналу опробування.

Лабораторний етап досліджень суттєво відрізняється залежно від цільового змісту робіт. Вимоги до лабораторних робіт пов’язані з їхньою точністю та чутливістю методів аналізу. Достовірність лабораторних аналізів визначають за матеріалами лабораторного контролю, що виконується в обсязі 5% контрольних вимірювань, – контрольні проби відбирають як частину основної, надаючи їм інший номер. За основними та контрольними вимірами розраховують систематичні та випадкові похибки вимірювань.

До найбільш загальних методів ландшафтно-екологічних досліджень належать:

-визначення агрохімічних характеристик ґрунтів;

-визначення зольності рослинності;

-визначення хімічного складу проб ґрунтів, донних відкладень, золи рослинності, природних вод;

-визначення форм існування елементів, включаючи передусім рухомі форми.

Актуальність питання пов’язана з вибірною властивістю рослин поглинати та засвоювати хімічні елементи у специфічних рухомих формах існування.

До супутніх аналітичних досліджень входять:

1.Фізичні методи дослідження: приблизно-кількісний спектральний з визначенням до 40 елементів на спектрографах ДФС, СТЕ та ін.; кількісний спектральний аналіз на квантометрі ОФС і спектрографах ДФС.

2.Фізико-хімічні методи: атомно-абсорбційний аналіз – виконують на атомно-абсорбційних аналізаторах АА – 1 «Сатурн».

3. Хіміко-спектральний аналіз.

4. Хімічні методи аналізу природних вод і ґрунтового витягання. Застосовують методи колориметричні, хроматографічні та ін.

Методи обробки й аналізу ландшафтно-екологічних матеріалів визначають передусім відповідно до цільового завдання та завдань досліджень загалом, які можна об’єднати у три групи питань:

1. З’ясування радіальної та латеральної структури ландшафтів території досліджень.

2. Якісно-кількісна оцінка антропогенно-техногенного стану, процесів, явищ і джерел впливу на територіях відповідних ландшафтів.

3. Прогнозна оцінка динаміки техногенних процесів та антропогенних змін території ландшафтів.

Екологічне прогнозування

Екологічне прогнозування–це передбачення можливої поведінки природних систем, що визначається природними процесами і дією на них людства.

Головна мета прогнозу – оцінка передбачуваної реакції довкілля на пряму або опосередковану дію людини, вирішення завдань майбутнього раціонального використання природних ресурсів у зв’язку з очікуваними станами довкілля. Сучасні прогнози повинні здійснюватися, виходячи із загальнолюдських цінностей, головна з яких – людина, її здоров’я, якість довкілля, збереження планети Земля як дому для людини.

Прогнози можна поділити за часом, масштабами прогнозованих явищ і змістом (додаток А, рис.А.20).

За часомрозрізняють такі види прогнозів: надкороткочасні (до 1 року), короткострокові (до 3-5 років), середньострокові (до 10-15 років), довгострокові (до кількох десятиліть наперед), наддовгострокові (на тисячоліття і більше).

Проте чим більший довгостроковий прогноз, тим він менш точний.

За масштабамипрогнозованих явищ прогнози діляться на чотири групи: глобальні (їх називають також фізико-географічними), регіональні (у межах кількох країн світу), національні (державні), локальні (край, область, адміністративний район або ще менша територія).

За змістомпрогнози належать до конкретних галузей наук: геологічні, економічні, демографічні, метеорологічні та ін.

Методи прогнозування наслідків антропогенної дії на довкілля.Усі методи прогнозування можна об’єднати в дві групи: логічні і формалізовані (додаток А, рис.А.21).

До логічних належать методи індукції, дедукції, експертних оцінок, аналогії.

Методом індукції встановлюють причинові зв’язки предметів і явищ. Індуктивний метод дослідження, як правило, починають із збору фактичних даних, виявляють ознаки схожості і відмінності між об’єктами і роблять перші спроби узагальнення.

При дедуктивному методі роблять навпаки – від загального до приватного, тобто, знаючи загальні положення і спираючись на них, доходять висновку. Цей метод допомагає визначити стратегію прогнозних досліджень.

Індуктивний і дедуктивний методи тісно взаємозв’язані.

За відсутності достовірних відомостей про об’єкт прогнозу і якщо об’єкт не піддається математичному аналізу, використовують метод експертних оцінок, суть якого полягає у визначенні майбутнього на підставі думки кваліфікованих фахівців-експертів, яких залучають для винесення оцінки з проблеми. Існують індивідуальна і колективна експертизи. Для прогнозування методом експертних оцінок фахівці використовують статистичні, картографічні та інші матеріали.

Метод аналогій випливає з того, що закономірності розвитку одного процесу з певними поправками можна перенести на інший процес, для якого потрібно скласти прогноз. Метод аналогій найчастіше застосовують у розробленні локальних прогнозів. Так, у прогнозуванні впливу майбутнього водосховища на довкілля можна використовувати дані щодо вже наявного водосховища, яке має схожі умови.

Формалізовані методи поділяють на статистичний, екстраполяції, моделювання та ін.

Статистичний метод спирається на кількісні показники, які дають змогу зробити висновок про темпи розвитку процесу в майбутньому.

Метод екстраполяції – це перенесення встановленого характеру розвитку певної території або процесу на майбутній час. Так якщо відомо, що у створенні водосховища при неглибокому розташуванні ґрунтових вод на ділянці почалося підтоплення і заболочування, то можна припустити, що надалі ці процеси триватимуть і призведуть зрештою до утворення тут болота.

Моделювання – метод дослідження складних об’єктів, явищ і процесів через їх спрощене імітування (натурне, математичне, логічне). Ґрунтується на теорії подібності (схожості) з об’єктом-аналогом.

Моделі прийнято ділити на дві групи: матеріальні (наочні) і ідеальні (уявні) (додаток А, рис.А.22).

З матеріальних моделей у природокористуванні найпоширеніші фізичні моделі. Наприклад, при створенні великих проектів, таких, як будівництво ГЕС, пов’язаних зі змінами довкілля. Спочатку будують зменшені моделі пристроїв і споруд, на яких досліджують процеси, що відбуваються за наперед запрограмованими діями.

Нині найбільшого значення набувають ідеальні моделі: математичні, кібернетичні, імітаційні, графічні.

Суть математичного моделювання полягає в тому, що за допомогою математичних символів будують абстрактну спрощену подібність системи, що вивчається. Далі, змінюючи значення окремих параметрів, досліджують, як поведеться ця штучна система, тобто як зміниться кінцевий результат.

Математичні моделі, що будуються із застосуванням ЕОМ, називають кібернетичними.

Дослідження, в яких ЕОМ відіграє важливу роль у самому процесі побудови моделі і проведення модельних експериментів, отримали назву імітаційного моделювання, а відповідні моделі – імітаційних.

Графічні моделі становлять блокові схеми (додаток А, рис.А.23) або розкривають залежність між процесами у вигляді таблиці-графіка. Графічна модель дає змогу конструювати складні еко- і геосистеми.

За охопленням території всі моделі можуть бути: локальними, регіональними і глобальними.

Головну мету ландшафтно-екологічного прогнозування можна сформулювати як перспективну оцінку у часі динаміки й особливостей розвитку антропогенних змін ландшафтів і процесів техногенної міграції, здатних впливати на живу речовину у межах ландшафту.

Ландшафтно-екологічне прогнозування – це розгалужена мережа передбачень динаміки параметрів стану довкілля, здатних впливати на здоров’я людини взагалі, або клінічних ознак здоров’я населення у кожному окремому випадку.

Ландшафтно-екологічний прогноз враховує загальнотеоретичні аспекти географічного прогнозу в межах вирішення спеціальних завдань екологічного напряму. Складність і недостатня розробленість загальнонаукової основи методології в екологічному прогнозі загалом зумовлюють спрямованість прогнозних оцінок, як правило, у межах лише кількох компонентів ландшафтів, найчастіше ґрунтів або підземних вод. Ландшафтно-екологічний прогноз передбачає ландшафтну оцінку територій, що є неодмінним джерелом планування та проектування характеру їхнього господарського використання та обґрунтування екологічних наслідків розвитку ландшафтних структур або їхніх комплексів.

Прогнози екологічного стану ландшафтів можна поділити на якісні, кількісно-якісні та кількісні.

Якісні прогнози виконують найчастіше у формі графічної моделі на підставі якісних та якісно-кількісних оцінок властивостей ландшафтів. Ці оцінки є непрямими причинами процесу прогнозу.

Якісний прогноз дає відносну оцінку ділянок території, ранжуючи їх за інтенсивністю та характером прояву явища (або процесу) антропогенного та техногенного походження. Виокремлені ділянки можуть включати і один ландшафт, і угрупування ландшафтів. Якісні та кількісно-якісні оцінки прогнозу відрізняються принципом оцінки природних чинників і відповідно ступенем точності. Якісні оцінки є загальнотеоретичними уявленнями про відношення ландшафту до відповідного елемента прогнозування. Якісно-кількісні включають систему обґрунтованих кількісних параметрів характеристик ландшафту, здатних впливати на вияв у часі елемента прогнозу. Широко використовується принцип оцінки ландшафтних чинників щодо елемента прогнозування у балах, сума яких відповідає результативному рівню ландшафту щодо елемента прогнозу.

Кількісно-якісний прогноз виконують у формі карт і таблиць з відповідними поясненнями щодо розвитку елемента прогнозу. Базується на прямих кількісних ознаках територій, що зумовлюють диференціацію у просторі (інколи – у часі) територій ландшафтів. Прогнози цього типу виконують за розрахунками для окремого компонента ландшафту та їх узагальнень за сумарними показниками забруднення, гранично допустимими концентраціями вмісту токсичних елементів, верхніми та нижніми граничними концентраціями есенціальних елементів.

Кількісне прогнозування виконують у вигляді статистичних моделей за емпіричними або емпірично-теоретичними даними. Це математичні моделі динаміки розвитку антропогенних і техногенних процесів. Розрахунки кількісних ознак прогнозованого елемента виконують на всі можливі інтервали часу. Як правило, за фактичним матеріалом цих прогнозів вибирають матеріали моніторингових спостережень, що містять однорідні ознаки об’єкта, прив’язаного до часу.

Геоінформаційні системи

Серед засобів інформаційного забезпечення досліджень ландшафтів особливе місце посідають геоінформаційні системи (ГІС).

ГІС – це інтерактивні системи, здатні реалізувати збір, систематизацію, зберігання, обробку, оцінку, відображення і розповсюдження даних, і як засіб отримання на їхній основі нової інформації і знань про просторово-часові явища.

До структури ГІС входять чотири обов’язкові підсистеми:

-введення даних, що забезпечує введення і/або обробку просторових даних, отриманих з карт або будь-яких інших джерел інформації;

-зберігання і пошуку, що дає змогу оперативно отримувати дані для відповідного аналізу, актуалізувати і коректувати їх;

-обробки й аналізу, які дають змогу оцінювати параметри, вирішувати розрахунково-аналітичні задачі;

-представлення (видачі) даних у різному вигляді (карти, таблиці, зображення, блок-діаграми, цифрові моделі місцевості та ін.).

Існують різні аспекти класифікації ГІС. Наприклад, за територіальним охопленням (загальнонаціональні і регіональні ГІС); за цілями (багатоцільові, спеціалізовані, зокрема, інформаційно-довідкові, інвентаризаційні, для потреб планування, управління); за тематичною орієнтацією (загальногеографічні, галузеві, зокрема водних ресурсів, використання земель, лісокористування, рекреації та ін.).

Більшість систем орієнтована на вирішення приватних завдань, але щоразу більшу увагу приділяють комплексним аспектам вивчення системи «суспільство – природа».

Саме з погляду всебічного аналізу території, що інтегрує природні, соціальні і економічні складники, створюють глобальну базу даних, відому під назвою Глобального ресурсного інформаційного банку даних (GRID).

GRID функціонує в рамках створеної 1975 року системи моніторингу навколишнього середовища (GEMS) під егідою програми ООН довкілля (ЮНЕП). GEMS нині складається з 22 глобальних систем моніторингу, які управляються через різні організації ООН, наприклад, Продовольчу і сільськогосподарську організацію (ФАО), Всесвітню метеорологічну організацію (ВМО), Всесвітню організацію охорони здоров’я (ВОЗ), міжнародні союзи й окремі країни, що тією чи іншою мірою беруть участь у програмі. Моніторингові мережі організовано всередині п’яти блоків, пов’язаних з кліматом, здоров’ям людей, середовищем океану, далекодіючими забрудненнями, що переміщаються, відновлюваними природними ресурсами.

Головна перевага ГІС перед іншими інформаційними системами – в можливості об’єднання різнорідних даних на основі географічної (просторової) інформації. Можливість зручного пошуку об’єктів за географічною чи іншою просторовою ознакою, пошук об’єкта в базі даних за значеннями його атрибутів з подальшим з’ясуванням його місця розташування на карті-схемі роблять ГІС-технології незамінними у створенні сучасних інформаційно-довідкових систем. З огляду на тенденції розвитку Internet, що найближчим часом може стати одним з основних джерел інформації в усьому світі, інтеграція ПС-технологій і Internet-технологій становить безсумнівну актуальність.

Для забезпечення дотримання законодавства про охорону довкілля в процесі господарської та іншої діяльності в Україні здійснюється екологічний аудит.

Екологічний аудит

Еколого-безпечний розвиток суспільства, держави потребує ефективної екологізації усіх сфер виробництва, постійної об’єктивної та оперативної інформації про екологічний стан (і особливості його змін) усіх об’єктів людської діяльності, тобто ефективних екологічної оцінки та екологічного контролю. Систему такого контролю становлять постійне екологічне інспектування, екологічна паспортизація об’єктів і процесів людської діяльності, екологічний аудит. Екологічний аудит – один з найновіших методів екологічної оцінки і контролю, новий вид важливої підприємницької діяльності в галузі охорони довкілля, який потребує високого рівня екологічної освіти, серйозного досвіду роботи в природоохоронних органах. Особи, які виконують екологічний аудит, повинні мати відповідний державний документ-сертифікат (ліцензія на право здійснення екологічного аудиту), який засвідчує права особи на проведення цього важливого екологічного процесу і відповідний рівень знань і досвіду.

У перекладі з англійської термін «аудит» означає «ревізія звітності» і передбачає два види перевірки – внутрішню і зовнішню. Проте екологічний аудит є процесом більш складним і ширшим. Нині він є одним з механізмів управління в галузі охорони довкілля і ресурсокористування. Тому фахівець-екоаудитор повинен мати глибокі знання в галузі екологічного законодавства і нормування, бухгалтерського обліку й аудиту, екологічного моніторингу і менеджменту, проблем місцевої регіональної і глобальної екології.

Екологічний аудит є одним з нових інструментів, що дають змогу ефективно регулювати еколого-економічні відносини з дотриманням вимог екологічної безпеки.

Екологічний аудит – це процес систематичного оцінювання екологічного потенціалу об’єкта (виробництва, території та ін.) і його потенційних екологічних ризиків для встановлення відповідності вимогам чинного екологічного законодавства згідно з національними і міжнародними екологічними стандартами. Результати екологічного аудиту повинні використовуватися для визначення потрібних природоохоронних заходів, управлінських рішень і пов’язаних з ними фінансових витрат, формування ефективної екологічної політики. Позитивні висновки екологічного аудиту є дуже важливою умовою інвестиційної привабливості об’єкта (підприємства), виходу на міжнародні ринки, пільгову рекламу та пільгове банківське кредитування. У США, Канаді, Японії, Західній Європі екологічно чиста продукція (це підтверджується відповідними екологічним маркуванням та екологічною сертифікацією на основі даних екологічного аудиту) користується значним попитом і перевагами.

Основні причини екоаудиту – потреба отримання достовірної інформації про об’єкт під час страхування, приватизації, для конкуренції на ринку, ефективної екологізації виробництва.

Цілі та функції екологічного аудиту визначають залежно від особливостей об’єкта аудиту, типу останнього та вимог замовника. Ці функції і цілі суттєво відрізняються під час аудиту ділянки території, якості продукції, екологічної безпеки виробничого процесу чи устаткування, системи екологічного менеджменту чи екологічної безпеки інвестиційної програми та ін.

Об’єктами екоаудиту можуть бути будь-які види інвестиційної, господарської, адміністративної діяльності, плани, програми й об’єкти, що здатні негативно впливати на здоров’я людей і довкілля, екологічні паспорти, екологічні ситуації, сировина для виробництва, продукція виробництва, військові об’єкти.

Суб’єктами екоаудиту можуть бути спеціально уповноважені особи, фахівці, які мають відповідні ліцензії, а також аудиторські фірми – організації, до статутної діяльності яких входить надання екологічних аудиторських послуг і які мають відповідну ліцензію на їх виконання. Серед суб’єктів екоаудиту вирізняють замовників екоаудиту (фізичні та юридичні особи, власники об’єктів діяльності, центральні і місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування) і виконавців (фахівці-аудитори, аудиторські групи, аудиторські фірми, виконавчі органи Міністерства охорони природи).

Типи екологічного аудиту:

-екологічна експрес-оцінка інвестиційних ризиків (спрощений аудит);

-оцінка екологічного стану ділянки території (власником якої є підприємство або ділянки, що приватизуються, та ін.);

-екоаудит продукції виробництва;

-екоаудит виробничої діяльності;

-екоаудит системи екологічного менеджменту (управління) підприємств і організацій.

Нині надзвичайно актуальний екоаудит приватизації, коли оцінюють роль економічного фактора в оцінці майна, території, виробництва, визначають потенційні екологічні ризики і вартість їхньої нейтралізації. Функції екоаудиту є не тільки оцінні, а й рекомендаційні. У виконанні екоаудиту враховують фактори, які впливають на ціноутворення в різних галузях промисловості і в різних регіонах чи районах країни. У процесі ціноутворення використовують показники екологічної небезпеки підприємства (шкода від використання природних ресурсів, від забруднень і перезабруднень довкілля, екологічні штрафи за аварійні та залпові викиди і скиди шкідливих речовин та ін.).

Екоаудит виконують за такою схемою:

1.Підготовка до здійснення аудиту (вибирають об’єкт аудиту, складають команду експертів-аудиторів, визначають обсяги і специфіку перевірки); критеріями екоаудиту є система природоохоронних актів, норм, законів.

2.Безпосереднє виконання екоаудиту (реєструють і аналізують контрольну систему управління, збирають і аналізують дані екологічного характеру, перевіряють статистичні дані, складають звіт про результати перевірки); доказами екоаудиту є документально зафіксовані факти відповідності діяльності об’єкта екологічним нормам і стандартам.

3.Діяльність після завершення аудиту (складають кінцевий звіт, складають і реалізують план заходів з екологізації об’єкта, коригують дії об’єкта).

Об’єктивність і ефективність аудиту залежить від таких чинників: активні дії і підтримка керівництва об’єкта, об’єктивність і незалежність експертів-аудиторів, їхня компетентність і висока кваліфікація, чітка структурна і систематична процедура перевірки, контроль за якістю останньої, активне здійснення запропонованих заходів і виконання рекомендацій.

У розвинених країнах екоаудит є дієвим інструментом оцінки й управління ризиком, передбачення і запобігання позаштатним ситуаціям, інструментом екологічного менеджменту.

Вигоди від здійснення екологічного аудиту:

-підвищення репутації підприємства на внутрішньому і зовнішньому ринках, підвищення інвестиційної привабливості його розвитку;

-зменшення витрат на виробництво через використання нових, більш прогресивних економічних і екологічних технологій;

-розширення ринків збуту більш екологічно чистої продукції і підвищення своєї конкурентоспроможності на світових ринках;

-зменшення витрат на сировину, воду, електроенергію за рахунок впровадження рекомендованих аудиторами заходів.

Екологічний аудит на режимних об’єктах, що містять державну таємницю, здійснюють відповідно до законів «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991), «Про державну екологічну експертизу» (1995), «Про державну таємницю», «Про екологічний аудит» (2004) та ін.

Екологічний аудит обов’язковий для екологічно небезпечних об’єктів і підприємств (відповідно до переліку Кабінету Міністрів України); екологічно небезпечних військових, оборонних об’єктів та інших приватних об’єктів, що здійснюють екологічно небезпечні види діяльності; у банкрутстві юридичних і фізичних осіб, які здійснюють екологічно небезпечні види діяльності. Для інших об’єктів людської діяльності екологічний аудит є процедурою добровільною, хоча, як зазначалося вище, дає низку суттєвих вигод і переваг.

Державне управління у сфері екоаудиту здійснюють Кабінет Міністрів, місцеві ради, органи виконавчої влади, Міністерство охорони навколишнього середовища і природних ресурсів.

Сертифікація (визначення кваліфікації екоаудиторів) здійснює Аудиторська палата України. Термін дії сертифіката не може перевищувати п’яти років. Після цього аудитор повинен підтвердити свою кваліфікацію складанням іспиту спеціальній комісії.

У разі встановлення кількаразових фактів низькоаудиторської перевірки, систематичних чи грубих порушень чинного законодавства України, встановлених норм і стандартів екоаудиту дія сертифіката припиняється.