Поняття про творчість. Творчість як розв’язування творчих задач
Життя доводить, що в складних умовах, в умовах, що постійно змінюються, найкраще орієнтується, приймає рішення, працює людина творча, гнучка, креативна, здатна до генерування і використання нового (нових ідей і задумів, нових підходів, нових рішень). Творчість не виростає на порожньому місій, творчість - властивість, як правило, професіоналів своєї справи, які ефективно працюють у відповідній галузі Творчість базується на розвинених мисленні та уяві, інтелекті і є його особистісним дериватом (про це вже йшлося вище).
Водночас готовність до творчості, творчого вирішення проблеми, креативність є загалом одним з механізмів психологічного захисту людини в складних умовах - як у трудовій діяльності, так і в кризових життєвих ситуаціях, таких як безробіття, соціальні та екологічні кризи, сімейні проблеми тощо.
Винахідництво, раціоналізаторство, взагалі різноманітні процеси в сучасному виробництві, в яких виявляється творчий професійний потенціал, забезпечують найбільш суттєві прогресивні зміни у виробництві й соціумі. Важливим дня суспільства є не тільки генерація нових ідей і технічних рішень, а й уміння сприймати й розуміти нове, поважати свіжі, навіть незрозумілі ідеї, впроваджувати їх, не протидіяти новому.
Під творчістю розуміється передусім процес створення новою, корисного продукту. За обсягом принципової новизни результату розрізняють чотири рівні творчості. Перший, найвищий рівень характеризує процес творчості, який приводить до принципово нового результату, нового для всього людства, а може, нового й у космічному масштабі. Це твори геніальних письменників, художників, композиторів, винаходи та відкриття, які перетворюють життя людини й людства в найрізноманітніших напрямах (від атомної бомби до пеніциліну). Зрозуміло, що творчість такого рівня (абсолютна, об'єктивна новизна продукту творчості) властива досить вузькому колу творців-геніїв, є прерогативою еліти людства.
Другий рівень творчості стосується продукту, який є новим для досить великого кола людей, скажімо для певної країни світу. Деякі винаходи з'являються одночасно або з певним інтервалом у різних країнах, однак відповідний рівень творчості, безумовно, досить високий.
Третій рівень характеризує новизну творчого продукту для значно меншого, обмеженого кола людей. Найочевиднішим прикладом творчості цього рівня є раціоналізаторська пропозиція, що реалізується, як правило, в межах якогось підрозділу підприємства, в найкращому випадку - галузі.
І, нарешті, четвертий рівень торкається творчості, новизна продукту якої є суб'єктивною, відносною, значущою тільки для самої людини, що творить. Однак такий обмежений обсяг цього рівня творчості не заважає йому бути чи не найважливішим, початковим етапом в оволодінні вищими рівнями творчості, формуванні вмінь і навичок загальної креативності.
Критерій новизни й оригінальності не є єдиним для визначення творчості. Оскільки творчість - це вид людської діяльності, то деякі спеціалісти наголошують на можливості виявляти мету творчості (творчої задачі), а також об'єктивні (соціальні, матеріальні) та суб'єктивні (особистісні якості - знання, уміння, позитивна мотивація, творчі якості) передумови для творчості. Нарешті, багато дискусій викликає критерій соціальної й особистісної значущості та прогресивності творчості. Чи можна вважати творчою діяльністю талановито продумані та здійснені злочини або нові ідеї й винаходи, спрямовані проти спокою і добробуту людства?
На введенні критерію гуманності та прогресивності для визначення творчості наполягають ті, хто вважає, що коли цієї риси немає, то треба говорити про антитворчість, варварство. Справжня творчість має сприяти розвиткові людської особистості, людської культури.
Закономірності й механізми творчого процесу сьогодні проаналізовані далеко не повністю, відповідні дослідження тривають. Однак визначено астральну ланку психологічного механізму творчості (дослідження Я. О. Пономарьова). Згідно з його підходом, ця ланка характеризується єдністю логічного (що розуміється як дії зі знаковими моделями) та інтуїтивного (що в даному разі розуміється як дії з оригіналами). Функціонування механізму творчості проходить, за Я. О. Пономарьовим, кілька фаз, а саме: 1) логічного аналізу проблеми - використання наявних знань, виникнення потреби в новому; 2) інтуїтивного розв'язування - задоволення потреби в новому; 3) вербалізації інтуїтивного рішення - набуття нового знання; 4) формалізації нового знання - формулювання логічного рішення.
Принципове значення у творчому процесі мас так званий непрямий (або побічний) продукт творчої діяльності, який не відповідає безпосередній усвідомленій меті і є здебільшого неусвідомленим. Для роз'яснення нього поняття можна навести такий приклад. Скажімо, листи паперу, що лежать на столі, здуває вітер. У людини виникає бажання чимось їх придавити (книгою, папкою тощо). Виконавши відповідну дію, людина часто не може відповісти, яким предметом скористалася, де саме поклала його (це і є непрямий продукт). Деякі властивості цього предмета, суттєві з точки зору мети дії (обсяг, маса), людина усвідомлює. Тут ідеться про прямий продукт дії.
Отже, тільки та творча робота, яка стає справою життя, знаходить своє рішення, бо вона цілком захоплює особистість, усю діяльність, свідомість і підсвідомість творчої людини. Вирішення таких проблем, які стали життям людини, здійснюється інколи завдяки так званому "інсайту" - осяянню. Ідеї приходять до людини вві сні (таблиця Менделєєва), в зоопарку (формула бензолу Кекуле), у ванні (згадаймо "Еврику!" Архімеда). Все це добре відомі в історії науки приклади того, як творча задача заволоділа особистістю і розв'язалася нібито раптово, ніби сама собою. Однак найчастіше творча задача (наукова, технічна, художня тощо) розв'язується систематичною, організованою, інтелектуальною працею, поступовим проходженням усіх етапів і фаз розв'язування, використанням спеціальних прийомів звуження поля пошуку, формування й перевірки гіпотез тощо.
Принциповою для творчих задач є "нульова фаза" - бачення задачі, самостійність у її пошуку та постановці. Про цю фазу вже йшлося вище. Наведемо перелік прийомів розв'язування задачі відповідно до фаз та етапів розв'язування (Ільясов).
Перша фаза розв'язування -аналіз умов задачі:
1) виділення даних, того, що шукається, відомих і невідомих явищ задачі;
2) віднесення явищ задачі до об'єктів і процесів, перше моделювання їхніх якостей;
3) установлення основної трудності (конфлікту) задачі
Друга фаза розв'язування-пошук невідомого в задачі (висунення гіпотез).
1-й етап - до визначення умов:
1) зниження рівня збудження;
2) розгортання визначень понять, що стосуються всіх явищ задачі;
3) виведення інших характеристик явищ задачі і як наслідок установлення наявності в них властивостей, даних у визначеннях. Повторне моделювання отриманих нових засобів, явищ;
4) зближення даних і вимог задачі;
5) усунення зайвих умов у формулюванні задачі.
2-й етап - пошук невідомого за допомогою більш визначених за змістом прийомів:
1) підвищення рівня впевненості в собі;
2) знаходження й використання подібної задачі;
3) визначення сфери пошуку невідомого;
4) "перевтілення" в образ явищ задачі (емпатія);
5) розподіл задачі на частини.
3-й етап - пошук невідомого за допомогою прийомів, менш визначених за змістом:
1) узагальнення задачі;
2) конкретизація (спеціалізація) задачі;
3) переструктурування явищ задачі;
4) формулювання і рішення зворотної задачі;
5) висунення будь-яких гіпотез;
6) переключення на інші проблеми.
Третя фаза розв'язування-перевірка й аналіз гіпотез:
1) перевірка висунутих гіпотез;
2) виділення обґрунтувань гіпотез;
3) аналіз переваг і недоліків гіпотез;
4) розгляд причин неспроможності гіпотез;
5) виявлення схожості ідей у гіпотезах і умов, що залучаються.
ІІІ-5.5. Творче натхнення
Творчість - це не лінійний процес, у ньому бувають підйоми, спади, плато. Найвищий кульмінаційний творчий стан - натхнення. Це стан найвищого піднесення, коли пізнавальна й емоційна сфери поєднані і спрямовані на розв'язування творчої задачі. Людину в стані творчого натхнення нібито несе "потік", вона не все усвідомлює у своїх діях, не завжди може сказати, скільки минуло часу (година, день, доба). Нерідко з перебуванням у стані творчого натхнення пов'язане й виникнення інсайтів, осяяння.
ІІІ. Заключний етап
1. Резюме лекції, загальні висновки.
2. Відповіді на можливі запитання.
3. Завдання для самопідготовки студентів: опрацювати конспект лекцій, виписати не менше 5 психологічних термінів, у психологічний словник.
4. Зміст лекційного матеріалу: конспект лекції
5.Методи і засоби активізації студентів: питання, ілюстративні матеріали і т.п.
6. Матеріали самопідготовки студентів за темою лекції: література
Перелік літератури:
Навчально-методична
1. Загальна психологія: Навчальний посібник / О.Скрипченко, Л.Волинська, З.Огороднійчук та ін. – К.: А.П.Н., 1999. – 436 с.
2. Насиновская Е.Е. Методы изучения мотивации личности. Опыт исследования личностно-смыслового аспекта мотивации: Учебно- методическое пособие. – М.: Изд-во МГУ, 1988. – 80 с.
3. Практикум по возрастной и педагогической психологи / Под ред. А.И.Щербакова. – М., 1987. – 255 с.
4. Психологический анализ учебной деятельности: Сб. научн. тр. / Под ред. В. Д. Щадрикова и др. – М., 1991. – 263 с.
5. Психологія: Підручник / Ю.Л.Трофімов, В.В.Рибалка, П.А.Гончарук та ін. – К.: Либідь, 1999. – 558 с.
6. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки: Посібник. – К.: Академвидав, 2003. – 504 с.
Лекція № 5.
Емоційно-вольова сфера людини
Курс ІІ, ІІІ
Спеціальність Бухгалтерський облік, Фінанси та кредит, Комерційна діяльність
Кількість навчальних годин 2
1. Актуальність теми. Емоції впливають на всі психічні процеси: сприйняття, відчуття, пам'ять, увага, мислення, уява, а також на вольові процеси. Тому для майбутнього спеціалісту важливим є вивчення емоцій і волі, їх ролі у виникненні мотивів як регуляторів професійної діяльності та поведінки особистості.
2. Цілі лекції: навчальні
Тип лекції: тематична
3. План та організаційна структура лекції:
І. Підготовчий етап
1. Організація групи до заняття.
2. Визначення навчальних цілей та мотивація.
ІІ. Основний етап
План викладення лекційного матеріалу
1. Потяги та емоції
2. Емоції та почуття
3. Воля
Людина відчуває потяги, переживає емоції та почуття, здійснює свою волю. Це різні рівні прояву афективної сфери психіки, кожний з яких має свої особливості, характеристики, властивості
Потяги та емоції
Кожний, хто хоче зрозуміти психіку людини, починає з пошуків причин поведінки, факторів, які викликали ту чи іншу дію. Аналіз починається з ситуації. Чому така ситуація викликає саме таку поведінку людини? Які фактори треба вважати вирішальними? Як людина реагує на ситуацію, як вона з нею взаємодіє? Як ця взаємодія впливає на психіку?
Будь-який живий організм як ціле виділяється з оточення і водночас він з цим оточенням пов'язаний. Це стосується і психічного розвитку: чим більше індивід виділяє себе з оточення, тим міцніше з ним пов'язується. Орієнтування в навколишньому середовищі можливе на основі рецепції - відображення дійсності як реакції на чуттєвий подразник. Рецепція - це початковий момент недиференційованого акту поведінки, представлений в елементарних сенсомоторних реакціях (повернення голови немовляти на світло чи звук). Установлення умовно-рефлекторних зв'язків даних рецепції й ефекторної частини реакції приводить до тоншої диференціації й аналізу чуттєвих властивостей середовища. Індивід загалом реагує не на всі подразнення, які на нього можуть діяти, і навіть не на всі ті, які його рецепторні механізми здатні диференціювати, тобто не на всі фізіологічно можливі, а на ті, які біологічно для нього значущі.
Взаємодія з навколишнім середовищем у стані бадьорості починається з відчуття окремої властивості предмета без співвідношення з цим предметом, з сенсорної диференціації окремого подразника, який викликає реакцію - фіксовану відповідь на сенсорний подразник. На основі відчуття відбувається виділення, диференціація окремих чуттєвих властивостей предмета. Відчуття - це відображення окремої чуттєвої властивості, недиференційоване як не-о предметне не враження від навколишнього середовища.
Проте процес виникнення враження не має пасивного характеру. Враження розрізняються, індивід реагує на біологічно значущі подразники, що передбачає певну активацію: результатом враження є певна реакція, поведінкова акція. Так, активність немовляти коливається залежно від зміни ситуації. Немовля ніби переглядає ряд гіпотез, використовуючи послідовність рухів, щоб пересвідчитись, яка з них ефективна в даний момент. Знайшовши правильну гіпотезу, воно перевіряє її кілька разів і знову припиняє виражену активність. Активність знову зростає тоді, коли попередня послідовність рухів не може бути використана. Ці спостереження зробив Т. Бауер, який дослідив поведінку немовляти у віці 2-3 місяців у ситуації, коли воно навчається вмикати світло поворотом голови. Поведінка немовляти описана також Панучеком (1969). Більшість немовлят, навчившись умикати світло поворотом голови вправо, спочатку роблять це досить часто. Потім частота поворотів голови падає. Якщо змінити умови - світло буде вмикатися поворотом голови вліво - немовля знову почне активно повертати голову вліво. Якщо ситуація не змінюється, частота поворотів падає.
Коли починається перевірка гіпотез, немовля майже не дивиться на джерело світла, а, впевнившись миттєвим поглядом, що світло є, проявляє ознаки задоволення, не звертаючи при цьому уваги на світло. Немовля отримує задоволення від вирішення задачі. Якщо експериментальна ситуація допускає можливість взаємодії, дитина проявляє активність, показує, що вона може навчатися. Але, навчаючись, дитина водночас відчуває і дію Інших подразників (освітлення кімнати, дотик пелюшок, зовнішні шуми). Чому ж вона обирає саме цей зв'язок - поворот голови і лампочку? Які механізми відбору інформації, розрізнення вражень? Не виключене існування вроджених механізмів взаємодії з оточенням.
Переживання
Як суб'єкт дії людина відчуває втілення у середовищі власних дій та вчинків, які змінюють її взаємовідносини з довкіллям; вона переживає те, що з нею відбувається і нею твориться, і через переживання виявляє своє ставлення до того, що її оточує, що вона робить і відчуває. Щось їй подобається, а щось ні, одне приємне, інше неприємне. Ми радіємо, уявляючи собі зустріч з приємним, смуток огортає нас при згадці про прощання з близькими. У переживаннях відображається оцінка людиною явищ, спонукання до дії, передбачення її наслідків.
Переживання завжди суб'єктивні, інтимні. На відміну від речей, явищ, предметів вони не існують поза психікою людини. Наприклад, грає музика. Вона звучить незалежно від нас. Ми сприймаємо мелодію. І вже від нашого досвіду, віку, потреб залежить, що ми відчуваємо - задоволення чи незадоволення і що переживаємо - радість чи смуток. Переживання смутку може навіть супроводжуватися відповідними органічними змінами.
Кожна людина на власному досвіді переконується у двоякому характері емоцій: переживання нерозривні з їхніми органічними проявами. У переживаннях поєднуються реальне й ідеальне. Ми переживаємо не просто емоцію, а саме радість чи смуток, ніжність чи гнів. Ситуація, яка викликала задоволення чи незадоволення, постає в наших переживаннях ідеально, у формі образу. Наші переживання завжди реальні Наприклад, подія вже минула, а ми переживаємо страх або печаль, коли згадуємо про неї. Переживання - це форма вияву нашого ставлення до об'єкта, ситуації, іншої людини, до себе, до того, що нас оточує, це факт нашого внутрішнього досвіду.
Зміст переживань визначається ставленням суб'єкта до навколишнього середовища. У переживаннях відображається стан суб'єкта, зумовлений взаємовідносинами з довкіллям. У цих взаємовідносинах суб'єкт завжди якоюсь мірою І пасивний, і активний. Незалежно від нього існують речі, предмети, люди. Але вони суть предмети його потреб, і тому він є залежним від них, страждаючим або пасивним. Оскільки предмети потягів і прагнень людини існують поза нею, але ці предмети необхідні, суттєві для прояву й утвердження її суп, людина намагається оволодіти ними, вона активна у своїх переживаннях, у намаганні творення неповторної духовної події, розширення власного досвіду.
Характеристика емоцій
Емоції - це специфічна форма взаємодії людини з навколишнім світом, з середовищем, спрямована на пізнання світу та свого місця в ньому через саму себе. Ця специфічність виявляється в суттєвих якостях позитивного і негативного полюсів емоції. Згідно з трьох-вимірною теорією емоцій В. Вундта, в емоціях присутні полярність приємного і неприємного, протилежності напруження і розрядки, збудження і пригніченості. Поряд із збудженою радістю (радістю-тріумфом) існує радість спокійна (радість-умиротворення, радість-зворушення) і радість напружена (радість палкої, жагучої надії, радість тремтливого очікування). Відповідно існують напружений смуток (тривога); збуджений смуток, близький до відчаю, і тихий сум, в якому відчувається розрядка, смуток, що тяжіє до меланхолії.
Ці висновки Вундта близькі до сучасної теорії диференційованих емоцій К. Ізард (1980). Власний досвід підказує кожній людині, що саме вона відчуває: щастя, печаль чи страх; вона знає, що вони відрізняються за внутрішніми переживаннями і за зовнішнім виглядом. Водночас емоції взаємодіють одна з одною, а також із перцептивними, когнітивними, моторними процесами і впливають як на них, так і одна на одну. Радість послаблює страх, печаль посилює відчай.
Названі особливості виступають характеристиками емоцій. Це якісні характеристики: знак - позитивні чи негативні, модальність - страх, гнів, радість, сором і т. д. І кількісні: сила - слабкість як збудженість та пригніченість, інтенсивність, що визначається через напруженість - розрядку.
Відчуття емоційних органічних змін не обмежується усвідомленням (визначенням) задоволення - незадоволення, а спирається на диференціацію цих змін, насамперед температурних реакцій, м'язових (похолов, закляк від страху, стало гаряче від думки про радість зустрічі тощо). Емоції виявляються в різноманітних периферичних змінах, що охоплюють усі органічні функції і відображаються на внутрішніх, вісцеральних процесах, від яких залежить життя організму. Спираючись на такі емоційні прояви, фізіологи, зокрема Кеннон, підкреслювали позитивну пристосовуючу роль емоцій; емоції приводять організм у стан готовності до термінового витрачання енергії, мобілізуючи всі його сили, які будуть використані, наприклад, при страхові, гніві чи болю.
За визначенням Ізард (1980), емоція - складний процес, що має нейрофізіологічний, нервово-м'язовий і феноменологічний аспекти. Нейрофізіологічний аспект визначається електричною активністю нервової системи (кори, гіпоталамуса, лімбічної системи). Нервово-м'язовий - це насамперед мімічна діяльність, вторинно-пантомімічні, вісцерально-ендокринні, іноді голосові реакції. На феноменологічному рівні емоція виявляється як переживання, що має безпосередню значущість для суб'єкта.
Зміни електричної активності нервової системи можуть спостерігатися на різних рівнях активації (сприймання об'єкта, розв'язання розумової задачі, аналіз конфлікту в процесі спілкування). Наявність емоції, рівень емоційності визначається, крім того, двома іншими чинниками: 1) наскільки включається симпатична нервова система, яка регулює різноманітні периферичні зміни в діяльності внутрішніх органів, тобто тілесні зміни, що відбуваються при емоціях; 2) які переживання виникають на основі значущості ситуації для суб'єкта. Але таке розчленування досить умовне. Емоції хоча й чуттєві у своїй основі, але, на відміну від сприймання, не наочні, відображають не предмет чи явище предметного світу, а внутрішній стан суб'єкта. Тому вони надзвичайно інтимні, лабільні. Як тільки ми звертаємо увагу на свої тілесні зміни або переживання - емоції змінюються. Таке розуміння особливостей емоцій співзвучне з гештальт-теорією емоцій (Крюгер, 1930). Суб'єкт, що переживає емоцію, не може не звернути на неї увагу. Але звернувши увагу, скажімо, на радість, ми втрачаємо радість як емоцію з її інтенсивністю, вираженістю (напруженістю). Тією мірою, якою цілісне емоційне явище розчленовується так, що його частина або окремі моменти починають виступати відносно відокремлено і чітко, вони (за інших рівних умов) утрачають свою інтенсивність і виразність. Два переживання не можуть відчуватися точно в один і той самий момент, вони існують лише послідовно. Будь-які зміни в змісті свідомості виливають на емоційні переживання, змінюючи їх характер, інтенсивність.
Переживання - це неповторна подія в духовному житті особистості, це психічне явище суто особистісного характеру, що зумовлює інтимність переживань. У переживаннях розпредмечується оцінка суб'єктом значущості для нього того чи іншого факту, події. Оцінити - це співвіднести з чимось, з якоюсь мірою. Мірою щодо переживань є сама людина (Геракліт). Цей факт ще раз підкреслює суб'єктивність (вони не існують без суб'єкта) й інтимність (у кожного ця міра своя) переживань.
Ступінь усвідомленості переживань залежить від того, якою мірою усвідомлюються емоції. Усвідомленість емоцій означає відчуття переживання і співвіднесення його з тим предметом чи особою, які його викликають і на які це переживання спрямоване. Неусвідомлені емоції - це не такі, що не пережиті (то неможливо), а ті, які не співвіднесені або неадекватно співвіднесені з об'єктивним світом.
На виникнення і формування емоцій впливають оцінка інформації, фізіологічний стан та оточення.
В емоціях завжди присутня оцінка. Згідно з інформаційною теорією емоцій П. В. Сімонова, емоція - це відображення відношення між величиною потреби та ймовірністю її задоволення в даний момент. Живій істоті потрібно розрізняти впливи, оцінювати їх і будувати на цьому свою поведінку. В оцінці виявляється ставлення до цілей. Це когнітивна сторона емоцій.
Емоція виникає за недостатності знань, необхідних для досягнення цілі, і компенсує цю недостатність. Саме емоція забезпечує продовження пошуку нової інформації. Емоції виникають щоразу, коли задоволення потреби не відбувається, коли дія не досягає цілі. Зв'язок інформації та емоції П. Сімонов показав у вигляді логічної формули:
Е = П(Н - С),
де Е - емоція, П - потреба, Н - інформація, необхідна для задоволення потреби, С - інформація, якою суб'єкт володіє. З цієї формули випливає:
І)Е = 0, коли П = 0;
2) Е - 0, коли Н = С;
3) Е = max, коли С - 0.
Отже, емоції виконують функцію компенсаторного механізму, вони заповнюють дефіцит інформації, необхідної для досягнення цілі, тобто для задоволення потреби.
Вплив середовища, когнітивних і фізіологічних факторів на виникнення емоцій засвідчує дослід Шахтера і Зінтера (1962). Чотирьом групам досліджуваних - інформованим з ейфоричним оточенням Й інформованим з негативним емоційним оточенням, не інформованим з ейфоричним оточенням і не інформованим з негативним оточенням - було введено адреналін. Група інформованих про побічні ефекти спокійно виконала завдання, не звертаючи увагу на стан свого партнера. Неінформовані відчували емоції, подібні до емоцій партнера, тобто злість або ейфорію. Отже, в одному Й тому самому біохімічному стані людина може відчувати різні емоції залежно від оцінки нею змін, що відбуваються, і впливу на цю оцінку соціального середовища.
Когнітивні компоненти емоцій можуть призводити до помилкової оцінки. Це - різні фобії, за яких оцінка загрози не відповідає дійсності. Наприклад, страх перед закритими приміщеннями - клаустрофобія чи страх перед великим відкритим простором -агорафобія.
Через свою предметну зумовленість емоції визначають спрямованість діяльності, надаючи їй чуттєвого характеру. Це -специфічна форма контролю за діяльністю, за тією її стороною, яка мас вигляд переживань. Переживання виступають регулятором діяльності. Вони можуть як стимулювати діяльність (на радощах "гори перевертають"), так і гальмувати її (у розпачі все "надає з рук"). Причому якщо в органічних відчуттях ми фіксуємо різний ступінь розкладу (аж до хаосу) фізіологічних функцій, то як переживання емоція завжди має сенс, завжди щось означає. Емоційні переживання як регулятор діяльності виконують оцінну й спонукальну функції, про що вже говорилося вище.
Отже, аналіз емоційних переживань дає можливість виділити їхні характеристики (якісні та кількісні); властивості (реальність, суб'єктність, інтимність, предметність і ситуативність) та головні регуляторні функції (оцінну й спонукальну).
Емоції й почуття
Афективний простір особистості не обмежується потягами й емоціями. До нього входять і складніші афективні утворення - почуття. Однак розглядати емоції як нижчі, а почуття - як вищі прояви афективності було б занадто спрощено. Віддавати емоції тварині, а почуття людині неправомірно. Тільки людині, на думку Ч. Дарвіна, притаманне почуття сорому. Ми вважаємо це почуття виявом переживань, пов'язаних з нашим суб'єктивним ставленням до певних суспільних норм, правил поведінки. Але й тваринам властиве переживання провини. Тож провина - це почуття чи емоція?
Усю розмаїтість людських переживань можна поділити на дві групи: і. Відображення ситуаційного ставлення людини до певних об'єктів - це емоції. 2. Стійке й узагальнене ставлення до об'єктів - це почуття (Г. С. Костюк). Взаємовідношення між емоціями і почуттями діалектичне. Вони співвідносяться як становлення і стале. Почуття потребують Для свого виникнення емоцій, але це не кількісне і не часове накопичення емоцій. Емоції - фаза виникнення і визрівання почуттів, момент їхнього перебігу. Почуття є фазою Розкриття, виявлення і демонстрації емоцій. Емоції - це ті безпосередні переживання, з яких внормується ставлення. Почуття ж - це саме ставлення. Емоції людини знімаються в почуттях, що фіксується в мові людини. Ми промовляємо "почуття страху", маючи на увазі емоцію страху як негативну за знаком. Ми звично, як синоніми, вживаємо слова "емоції радості", "радісні емоції", "почуття радості", не розрізняючи, що з них емоції, а що почуття. І разом з тим, коли ми чітко усвідомлюємо життєве значення об'єктів, предметів, інших людей для нас, то говоримо про почуття кохання, почуття патріотизму, пов'язані з цілою гамою емоцій, різних за знаком і модальністю. Слід підкреслити таку дуже важливу властивість емоцій, як амбівалентність, тобто поєднання двох протилежних за знаком емоцій в одному почутті. Так, почуття ревнощів складається з емоцій радості та гніву.
Емоції поділяються на прості і складні. Прості зумовлені безпосередньою дією подразників, пов'язаних із задоволенням первинних потреб. Це рівень а4юктивної чутливості - задоволення, незадоволення на основі органічних потреб. Звичайно такі емоції створюють емоційний тон відчуттів. Складні емоції пов'язані з усвідомленням життєвого значення об'єктів, це - рівень предметних почуттів, вираження в усвідомлених переживаннях ставлення особистості до світу. Ці емоційні переживання опредметнені Це радість, викликана чимось певним, гнів щодо когось конкретно. Опредметненість дістає свій найвищий вияв у диференціації предметних почуттів залежно від предметної ескери, до якої вони належать. Ці предметні почуття поділяються на інтелектуальні, естетичні та моральні.
У моральних почуттях втілюється ставлення людини до людини й суспільства. Інтелектуальні почуття - подив, цікавість, допитливість, сумнів - засвідчують взаємопроникнення інтелектуальних і афективних моментів. В естетичних почуттях виявляється не лише спрямованість на предмет, а й проникнення в нього. Це специфічне пізнання, яке являє собою проникнення почуттям у власну сутність предмета, це пізнання специфічної якості предмета - краси. Наступний рівень прояву афективного простору особистості - то світоглядні почуття, що виражають найбільш узагальнене ставлення людини до світу, інших людей, до себе самої. Це почуття трагізму, іронії, сарказму.
Розглянуті емоції й почуття подібні до кілець на зрізі зрубаного дерева, що спрямовуються від афективної чутливості до предметних почуттів, емоцій і світоглядних почуттів. Кожний з цих рівнів поглинається наступним, і кожний попередній слугує основою для прояву наступного. Форми прояву афективної сфери органічно вплетені в життя особистості.
Директивна сфера особистості невідривна від розвитку уявлення, уяви, мислення, відчуттів і сприймання. Вона має специфічні прояви, які впливають на ці процеси, і свої особливості. За силою, характером прояву і стійкістю серед емоцій виділяють афекти і настрої.
Афект - це сильне й відносно короткочасне емоційне переживання, що супроводжується різко вираженими руховими та вісцеральними проявами. Афект - особливий тип емоційних процесів, що розвиваються в критичних умовах, коли суб'єкт неспроможний знайти адекватний вихід з небезпечних, травмуючих, найчастіше несподівано виникаючих ситуацій. Афект бурхливо протікає, має значну інтенсивність та найбільш очевидні наслідки своїх проявів, що характеризуються дезорганізацією поведінки і порушенням перебігу психічних процесів (зміна виразу обличчя, дезорганізація моторики, відхилення в мисленні, в розподілі та стійкості уваги, порушення свідомого контролю над вибором тієї чи іншої дії); для афекту характерні більш примітивні реакції значної інтенсивності на противагу складнішій і культурно зумовленій поведінці. Афект немовби нав'язує суб'єктові стереотипні дії, що являють собою спосіб "аварійного" виходу з ситуації (втеча, заціпеніння, агресія й т. ін.), який склався у процесі біологічної еволюції й виправдовує себе лише в типових біологічних умовах. Зміст і характер афективних проявів може змінюватися під впливом виховання і самовиховання.
Настрій - це загальний емоційний стан, що забарвлює протягом значного часу окремі психічні процеси й поведінку людини.
При розрізненні почуттів за силою виділяють пристрасті як складне психічне явище, у якому тісно переплітаються емоційні, вольові та пізнавальні процеси. Пристрасть - це можливість ідеї постійно, впродовж тривалого часу викликати сильну емоційну реакцію.
Емоції й почуття становлять два види специфічних проявів афективної сфери особистості, пов'язаних з переживанням ставлення її до навколишнього середовища, інших людей, самої себе. Емоції й почуття мають, крім загальних, і свої специфічні характеристики.