Коротка історія фізіології
ФІЗІОЛОГІЯ ЛЮДИНИ І ТВАРИН
ПРЕДМЕТ ФІЗІОЛОГІЇ ЛЮДИНИ І ТВАРИН.
ОРГАНІЗМ І ЙОГО ФІЗІОЛОГІЧНІ ФУНКЦІЇ
Предмет фізіології, її місце серед інших біологічних наук
Фізіологія – це наука, що вивчає закономірності функціонування живих організмів та їх складових частин у їх єдності і взаємозв'язку з навколишнім середовищем. Діяльність організму або окремої його частини називають фізіологічною функцією. Фізіологічні функції носять пристосувальний характер.
Фізіологія складається з окремих у значній мірі самостійних дисциплін. Загальна фізіологія досліджує природу таких основних життєвих процесів, як обмін речовин і енергії, подразливість і збудливість, збудження і гальмування, м'язову і нем'язову рухомість, ріст і старіння. Одним з розділів загальної фізіології є фізіологія клітини. Узагальнюючий характер мають порівняльна, еволюційна та екологічна фізіологія. Поряд з узагальнюючими існують спеціальні або часткові розділи фізіології. Це фізіологія окремих груп тварин (наприклад, фізіологія сільськогосподарських тварин), окремих класів (комах, риб, плазунів), окремих видів (медоносної бджоли), фізіологія окремих органів (серця, нирок, печінки), фізіологія окремих тканин (нервової, м'язової), фізіологія окремих функцій (травлення, кровообігу). Фізіологія людини – належить до часткових фізіологічних дисциплін. Окремими її галузями є такі прикладні дисципліни, як фізіологія праці, фізіологія спорту, фізіологія харчування, вікова фізіологія, космічна фізіологія і т.д. Крім того, фізіологію прийнято ділити на нормальну і патологічну.
Фізіологія людини і тварин тісно пов'язана з іншими науками. Зокрема з анатомією, з якої вона веде своє історичне походження, а також з іншими морфологічними науками? – гістологією і цитологією. (Оскільки структура і функції організму взаємообумовлені). Лише в минулому столітті біохімія і біофізика відділились від фізіології як окремі дисципліни. Фізіологія має зв'язки з хімією і фізикою (використовує їх методи), із зоологією, генетикою, ембріологія (використовує їх дані). А такі дисципліни, як психологія, педагогіка, медицина, кібернетика, біоніка використовують відкриття фізіології.
Коротка історія фізіології
Термін "фізіологія" означає "природознавство" і вживається з ХУІ ст. як наука про тваринний і рослинний світ. З часом з неї виділились самостійні дисципліни: ботаніка, зоологія і анатомія. І лише у ХІХ ст. Від анатомії відокремилось вчення про функції організмів, для якого взяли стару назву "фізіологія".
Перші відомості з фізіології людини і тварин були відомі ще в античну епоху. Так, Гіппократ (460-370 рр. до н. е.) знав, що жовч надходить у кишечник, м'язи зумовлюють рухи, а за пульсом він визначав роботу серця. Відома його теорія, за якою організм людини містить 4 основні соки: кров (sangvis), жовту жовч (hole), чорну жовч (melanhole) і слиз (phlegma). Цими термінами і тепер називають темпераменти людини.
Аристотель (384-322 рр. до н.е.) стверджував, що кров утворюється в печінці, а артерії – це розгалуження аорти, але приписав їм функцію проведення повітряної субстанції. Органом мислення він вважав серце, а мозок на його думку виробляє холодний слиз.
Найбільшого розвитку фізіологічні уявлення досягли в працях римського лікаря Галена (129-201). Він започаткував розтини (вівісекції) тварин (мавп і свиней). Гален показав, що кров рухається не лише по венах, а й по артеріях, описав сім пар черепних нервів, довів існування чутливих і рухових нервів. Галена вважають першим фізіологом-експериментатором.
В епоху Відродження праці основоположників анатомії А. Везалія (1514-1564), М. Сервета (1509-1553) і Г. Фаллопія (1523-1562) підготували ґрунт для нових фізіологічних відкриттів, зокрема великого кола кровообігу. І в 1628 р. англійський лікар У. Гарвей (1578-1657) довів, що кров рухається від серця по артеріях, а до серця – по венах і що її постійна течія зумовлена скороченнями серця. Цей рік і вважають роком виникнення фізіології людини і тварин. Але Гарвей не знав як кров переходить з артерій у вени. Це питання розв'язав італійський вчений М. Мальпігі (1628-1694), який відкрив капіляри.
У ХУІІІ ст. італійський лікар Л. Гальвані відкрив живу електрику (біоелектричні явища), а чеський вчений І. Прохаска описав основні властивості рефлексів.
У ХІХ ст. відбулось відокремлення фізіології від анатомії і гістології і з'явились перші фізіологічні школи. Найбільш відомими їх представниками є:
в Німеччині – І. Мюллер (1801-1858), Г. Гельмгольц (1821-1894), Е. Дюбуа-Реймон (1818-1896), Р. Гейденгайн (1834-1897), К. Людвиг (1816-1885); у Франції – Ф. Мажанді (1783-1855), К. Бернар (1813-1878); у Англії – Ч. Белл (1774-1842), Д. Ленглі (1850-1916) і Ч. Шеррингтон (1855-1949); у США – У. Кеннон (1871-1945).
Батьком російської фізіології є І.М. Сєченов (1829-1905). Він створив вчення про гази крові, теорію втоми, є засновником фізіології праці. А в 1904 р. був удостоєний Нобелівської премії І.П. Павлов (1849-1936) за роботи в галузі фізіології травлення. Відомі його праці про умовні рефлекси, типи ВНД, дві сигнальні системи. В Україні В.Ю. Чаговець (1873-1941) сформулював іонну теорію біоелектричних потенціалів, В. Я. Данилевський (1852-1939) розвивав ендокринологію.