Заповідники і НПП лісостепової зони

Збереженість природи лісостепової зони нижча, ніж в лісовій зоні. Лісистість більша в її західній частині (за деякими схемами районування цю територію відносять до широколистянолісової зони).

Два із чотирьох заповідників ("Розточчя" і "Медобори" з філіалом "Кременецькі гори") і обидва НПП лісостепової зони ("Яворівський і "Подільські Товтри") знаходяться в Західно-Українській лісостеповій провінції.

Природний заповідник "Розточчя" площею 2084 га розташований у Львівській області в межах однойменної гряди22. Ця територія лежить у межах Розтоцько-Опільської фізико-географічної області. Рельєф горбистий. Переважає лісова рослинність, яка дуже різноманітна. Найбільші площі займають букові, буково-соснові, соснові, дубово-соснові та дубові ліси. Особливо характерними для Розточчя є буково-соснові ліси, які в інших регіонах не трапляються. До складу заповідника входить невелике, але флористично цінне болото. Для флори заповідника характерна наявність багатьох пограничноареальних видів – бореальних, центральноєвропейських, монтанних.

Національний природний парк "Яворівський" площею 7078,6 га також знаходиться у Львівській області в Розтоцько-Опільській фізико-географічній області23. На півдні національний парк межує з природним заповідником "Розточчя". Рослинність парку майже повністю лісова. В лісах переважають сосна, бук, дуб звичайний. Серед рідкісних видів рослин особливо цінним є зростання ендемічного виду товстянки двоколірної. Рослинний і тваринний світ, в цілому, дуже подібні на рослинний і тваринний світ природного заповідника "Розточчя", але дещо бідніші внаслідок меншої представленості лучної і болотної рослинності.

Природний заповідник "Медобори"знаходиться в Тернопільській області, його площа 10516,7 га24. Він складається з двох значно віддалених одна від одної частин - медоборської частини та філіалу "Кременецькі гори".

Медоборська частина заповідника має площу 9516,7 га. Вона розташована у східній частині Тернопільської області. Територія знаходиться в основному в межах Товтрової гряди і входить до Західно-Подільської височинної області. На вершинах пагорбів, які є залишками міоценового бар'єрного рифу, відслонюються вапняки. Переважає лісова рослинність. Найбільш поширені дубово-грабові ліси, ділянки з кам'янистими ґрунтами, що сформувалися на вапняках, зайняті кленово-ясеновими лісами. Є в заповіднику заплавні і позазаплавні луки. Близько 80 га займає степова рослинність. Найбільш созологічно цінними видами рослин на території заповідника є шиверекія подільська, сон великий, відкасник осотовидний. Територія заповідника важлива для охорони кажанів, із рідкісних їх видів тут виявлені нічниця Бехштейна, підковоніс малий, вечірниця мала.

Філіал "Кременецькі гори" мас площу 1000,0 га. Він знаходиться в північній частині Тернопільської області (Середньоподільська височина і в меншій мірі - область Малого Полісся). Природна рослинність представлена переважно дубово-грабовими лісами, меншу площу займають незаболочені чорновільхові ліси, є ділянки природних березових лісів та соснових культур з остепненим травостоєм. Фрагментарно трапляються соснові і березові ліси на кислих грунтах. Є степові ділянки і скелі. Серед рідкісних видів рослин на особливу увагу заслуговують сонцецвіт сивий і костриця бліднувата.

Національний природний парк "Подільські Товтри"має площу 261 316 га. Це найбільший національний природний парк України. Він знаходиться в південно-західній частині Хмельницької області. Це високоосвоєна територія. Неприродні території (в основному орні землі та населені пункти) займають біля 80% території. Найкраще збереженими є території Товтрової гряди та глибоко врізаних долин Дністра і його приток.

Товтри - це місцева назва скелястого дугоподібного пасма Західного Поділля, яке тягнеться з північного заходу на південний схід. Довжина його сягає 250 км (80 км у межах національного парку), ширина - 5-20 км, а абсолютні висоти коливаються від 400 до 436 м над рівнем моря. Над рівниною, що його оточує, це пасмо підіймається на 60-65 м. Товтри являють собою бар'єрний риф міоценового моря, складений мшанковими, мембранопоровими та черепашковими вапняками.

На території парку багато цінних геологічних пам'яток, зокрема "Китайське відшарування", яке є еталонним розрізом силурійських відкладів. Природна рослинність представлена переважно дубово-грабовими, грабово-ясеновими і кленово-ясеновими лісами. Значну площу в північній частині парку займають букові ліси, які тут знаходяться на східній межі ареалу. Великим є різноманіття степової рослинності. НПП "Подільські Товтри" - найбагатша за загальною кількістю видів судинних рослин природно-заповідна територія України (1543 види). Великою є і кількість видів рослин з Червоної книги України (49). Найбільш созологічно цінними з них є бруслина карликова, сон великий, шиверекія подільська, цибуля коса, цибуля переодягнена. На території парку багато цінних історико-культурних об'єктів: Бакотський печерний монастир, Кам'янець-Подільська фортеця (ХІ-ХІІ ст.), Домініканський (XIV ст.), Францисканський (XIV ст.) монастирі та ін.

До складу національного природного парку "Подільські Товтри" увійшли більше 130 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, з них 23 - загальнодержавного значення: 15 заказників (8 ландшафтних та 7 ботанічних), 4 геологічні пам'ятки природи, печера "Атлантида" (гіпсового походження, довжиною 1,8 км), 1 ботанічний сад - у м. Кам'янець-Подільському та 3 парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Особливу цінність і значимість для рекреаційного господарства парку складає запас мінеральних вод, що вже сьогодні дає можливість формування ефективного профілактично - лікувального комплексу на базі мінеральної води типу "Нафтуся" в околицях Сатанова, с.Привороття-2, содових вод типу "Миргородська" в с. Маків, мінеральних вод з унікальними терапевтичними ефектами м. Кам'янець - Подільського, різноманітних розсолів з підвищеною концентрацією літію, брому, йоду та ін.

Канівський природний заповідникплощею 2049,3 га знаходиться у Черкаській області26. Він включає височинну територію на правому березі Дніпра, заплавні острови і частину першої надзаплавної тераси на лівому березі Дніпра. За фізико-географічним районуванням територія належить до двох провінцій - Дністровсько-Дніпровської лісостепової і Лівобережно-Дніпровської лісостепової. Правобережна частина знаходиться в межах Канівських дислокацій, які мають тектонічне і гляціальне походження. Вона сильно почленована ярами і зайнята переважно грабовими лісами та культурами білої акації. На заплавних островах рослинність досить строката. Вона включає ліси з переважанням білої тополі, угруповання аморфи, лучну, болотну та водну рослинність. На першій надзаплавній терасі поширені дубові та соснові ліси, піщані луки. Заповідник, хоч і невеликий за площею, має високе екотопічне різноманіття. Це обумовлює багатство його флори - тут виявлено 973 види вищих судинних рослин.

Відділення Українського степового природного заповідника "Михайлівська цілина"є площею 202,4 га знаходить в Сумській області. За фізико-географічним районуванням ця територія належить до Лівобережно-Дніпровської лісостепової провінції (інколи її відносять до Середньоруської провінції). Михайлівська цілина включає вирівняну плакору ділянку і балки. Переважає степова та лучна рослинність. В кліматичних умовах лісостепової зони степова рослинність є нестійкою і при відсутності вилучення наземної фітомаси відносно швидко замінюється лучною або чагарниковою рослинністю. До створення заповідника тут інтенсивно випасалися коні. Тоді на цій території переважали степові дерниннозлакові угруповання, переважно з домінуванням типчака (костриці валіської). Припинення випасання має наслідком зменшення участі степових видів рослин і поширення більш вологолюбних лучних. Зараз у відділені заповідника переважає рослинність з домінуванням кореневищних лучних злаків. Найбільші зміни відбуваються на абсолютно заповідній ділянці площею 49 га. На решті площі з метою підтримки лучно-степової рослинності проводиться викошування.

Як вже зазначалося, заповідники і НПП в лісостеповій зоні розміщені дуже нерівномірно, концентруючись в її західній частині. В Правобережному Лісостепу заплановано створення ряду НПП на основі таких великих лісових масивів як Бритавський ліс (Вінницька область), Черкаський бір, Холодний Яр (Черкаська область), Чорний і Чутянський ліси (Кіровоградська область) та ін. На Лівобережжі планується створити кілька НПП в долинах річок (Сейму, Сули, Ворскли, Дніпра). Планується створити нові парки і в придністровській частині Західного Лісостепу.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК "ГОМІЛЬШАНСЬКІ ЛІСИ"

Розташування: Харківська область, Зміївський та Первомайський райони
Площа: 14314,8 га
Підпорядкування: Державний комітет лісового господарства України
Поштова адреса: 63436, Харківська обл., Зміївський р-н, с. Задонецьке, вул. Курортна, 156
gomolsha@yandex.ru
Сайт: http://gomilsha.org.ua

Національний природний парк "Гомільшанські ліси" був створений указом Президента України від 6 вересня 2004 року № 1047. Парк розташовано у мальовничому куточку лівобережної України, у долині річок Сіверський Донець та Гомольша, на відстані 45 км від міста Харкова. Загальна площа парку становить 14314,8 га, із них у постійному користуванні парку знаходиться 3377,3 га.

Перші "заповідні" об'єкти на території нинішнього парку виникли ще за часів Петра І, коли тут був затверджений "Заповідний корабельний гай". Починаючи з 1914 року, вчені Харківського університету на чолі з професором В.М. Арнольді пропонували надати цій території заповідний статус, оскільки вона являє собою цінний резерват рідкісних, реліктових та ендемічних видів рослин та тварин. Відомо, що на початку XX століття була заповідана частина вікового лісу, яка межує з ділянкою, відведеною для Донецької біологічної станції, у 1926 році була об'явлена пташиним заповідником територія в заплаві р. Сіверського Дінця в урочищі "Хомутки". У 1932 році "Ліси Гомільшанської лісової дачі" та "Заплавний ліс "Хомутки" охоронялися в якості пам'яток природи республіканського значення. У 1972 році було оголошено ландшафтний заказник місцевого значення "Гомільшанська лісова дача" площею 9092 га, на базі якого і було створено національний парк.

Національний парк "Гомільшанські ліси" є одним з найбільш мальовничих районів Лівобережної України. Повноводний Сіверський Донець, річка Гомольша і численні озера, прибережні "гірські" кручі і широкі тераси, вікові дуби, гаї і соснові бори, квітучі галявини і луки - все це надає місцевості особливу, неповторну красу.

Парк було створено з метою збереження, відтворення та раціонального використання типових і унікальних лісостепових природних комплексів долини р. Сіверський Донець.

За функціональним зонуванням територія парку розподілена на заповідну зону площею 1022,4 га, зону регульованої рекреації - 1380,3 га, стаціонарної рекреації - 1100,5 га та господарську - 10811,6 га.

Згідно з фізико-географічним районуванням територія парку відноситься до Харківської схилово-височинної області Середньоросійської лісостепової провінції Лісостепової зони.

Клімат в районі розміщення парку належить до помірно-теплого, з поперемінним зволоженням. Середня багаторічна температура повітря становить +7°С, середня температура липня - +21,5°С, середні річна сума опадів - 511 мм. Тривалість безморозного періоду складає 155-160 днів. Глибина снігового покриву становить 18-20 см з тривалістю його збереження близько 3 місяців.

На території парку є геологічні, геоморфологічні та гідрологічні пам'ятки природи. На кручах правого берега С. Дінця в ярах та балках можна прослідкувати за зміною палеографічних обставин, починаючи з еоцену. Тут можна побачити еволюцію ґрунтового покриву та знайти скам'янілості і відбитки древньої флори. До геоморфологічних пам'яток належить урочище "Провалля", яке представляє собою багатосходинковий зсув, вкритий степовою та чагарниковою рослинністю а також зсув на схилах Монастирської гори, висота якого сягає 60 метрів. Цікавими гідрологічними пам'ятками є старичні озера та болота, такі як озеро Біле (довжина 1122 м, найбільша ширина - 297 м, площа 19,6 га), затока Косач (залишок старого русла р. Сіверський Дінець) та ін.

 

На території парку представлений майже весь спектр лісостепових ґрунтів. Переважна їх більшість належать до типових, але на території парку вони мають особливу цінність, так як залягають під природною рослинністю первинного походження, тобто це первинний, антропогенно незмінений, або слабо змінений варіант цих ґрунтів. Найціннішими із них є сірі та темно-сірі лісові ґрунти під первинною давньовіковою дібровою на вододілі, і вони представляють собою еталони цих ґрунтів для лівобережжя Дніпра та для всієї лісостепової зони України.

На території парку переважає лісовий тип рослинності. На високому правому березі р. С.Дінець зростають широколистяні ліси - кленово-ясенево-липові діброви. На третій піщаній терасі лівого берега річки переважають соснові бори та субори. Для заплави найбільш характерні заплавні ліси - берестово-пакленова діброва, а також розповсюджені осокірники, вербняки та вільшняки. Заплавні та суходільні луки, степова рослинність, болота та водна рослинність займають у парку невеликі площі.

Діброви національного парку є одними з найкращих на Лівобережній України. До наших часів збереглося біля 500 га лісу віком 130-150 років, зустрічаються окремі 200-300- річні дуби та найстаріший дуб на території України, якому майже 600 років. На старовинному Муравському шляху, який колись проходив біля цієї території, збереглося біля десятка дубів-велетнів, вік яких сягає 350 років.

Природна рослинність парку має водорегулююче, ґрунтозахисне значення, сприяє поліпшенню якості води та повітря, пом'якшує клімат. Наукове значення природних фітоценозів парку підсилюється наявністю рідкісних та типових рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, яких тут відмічено 9 серед лісових та водно-болотних фітоценозів.

Територія парку лежить на південній межі Лівобережного лісостепу, а тому відрізняється значним флористичним багатством. Всього тут налічують близько 1000 видів судинних рослин. Перелік рідкісних рослин становить 132 види, з яких 37 видів - це рослини нагірних дібров, 34 види - рослини борової тераси, 31 вид зустрічається на заплавних луках та 30 - степових видів. До Червоної книги України та міжнародних "червоних" переліків занесені: хвощ великий, цибуля ведмежа, в'язіль стрункий, що є реліктовою рослиною дольодовикового періоду, аконіт дібровний (ендем басейну С.Дінця), вороняче око, любка дволиста, костриця висока, костриця шорстколиста гніздівка звичайна, гронянка півмісяцева, зозулині сльози яйцевидні, зозулинець болотний, ковила волосиста та дніпровська, косарики тонкі, рябчик малий і ін.

Тваринне населення Гомільшанського національного парку включає різноманітні зоогеографічні групи тварин, переважно з широкими ареалами. Основне ядро тваринного населення складають представники неморального лісового комплексу. Тут зустрічаються також види середземноморського походження, які знаходяться на північній межі свого ареалу. В лісах Гомільшанського лісового масиву виявлено низку реліктів атлантичного, третинного та льодовикового походження. По гіпновим та сфагновим болотам борової тераси ізольовано зустрічаються представники північної тайгової фауни, а на суміжних піщаних стаціях мешкає низка псамофільних і термофільних видів середземноморського і навіть середньоазіатського походження - реліктів ксеротермічного періоду.

Різноманіття біотопів даного природного комплексу сприяє розвитку різних видів наземних хребетних тварин. Тут зустрічається близько 20 видів земноводних та плазунів. На піщаних кучугурах по узліссях бору мешкає рідкісна різнобарвна ящурка - плазун, що зберігся у незмінному вигляді з дольодовикового періоду.

Майже 130 видів птахів мешкає у парку, більша частина з них має статус рідкісних у Європі. Зустрічаються рибалочка голубий, бджолоїдка, сиворакша, вивільга. На заплавних луках зустрічається деркач - вид, занесений до Червоної книги Міжнародної спілки охорони природи (МСОП), до Європейського Червоного списку і є дуже рідкісним у країнах Західної Європи. Гніздяться тут великі хижі птахи, занесені до Червоної книги України - орел-могильник та орлан-білохвіст, скопа, яструб-тювик, змієїд, великий підорлик та орел-карлик. У кронах дерев, дуплах та штучних гніздівлях можна зустріти сіру та вухату сов, хатнього сича, голуба-синяка та інших. У заплаві гніздяться лиска, водяна курочка, чайка, шилохвіст та ін. Над плесами ширяють річкові крячки, мартини, є багато берегових ластівок, що будують нори у крутих берегах С. Дінця. Тут зустрічаються чаплі сіра та руда, журавель сірий.

У затоці Косач мешкають багато видів водоплавних птахів. У цих місцях звичайно трапляються крижні, бугайчики. Саме тут розташована колонія сірої чаплі - у різні роки тут нараховувалося до 100 гнізд цього птаха.

На території масиву мешкає низка рідкісних та зникаючих видів тварин, занесених до міжнародних "червоних" списків та Червоної книги України. Тут зустрічаються європейська норка, видра річкова, борсук, горностай, 10 видів кажанів: вечірниця мала, нічниця ставкова, вечірниця велетенська, вухань бурий і ін., гоголь, яструб-тювик, пугач, мідянка, гадюка степова, ялець Данилевського, вирезуб, стерлядь. На території парку відмічено 40 видів комах, занесених до Червоної книги України: скарабей священний, дозорець-імператор, вусач мускусний, жук-олень, ведмедиця Гера, стрічкарка орденська блакитна, каптурниця срібляста, бражник мертва голова, бражник дубовий, джміль вірменський, рофітоідес сірий і ін.

Гармонійне сполучення природного ландшафту і культурно-історичних пам'яток та лікувально-кліматичні умови обумовлюють високий рекреаційний потенціал парку й створюють можливості для відпочинку та екотуризму.

На території національного природного парку "Гомільшанські ліси" розміщені десятки археологічних пам'яток (дві з них: Великогомільшанське та Сухогомільшанське городища мають Європейське значення), відкриті (селища) городища, кургани-могильники та інші пам'ятки культури різних археологічних епох - від неоліту (VI-III тис. до н.е.) до епохи Київської Русі.

Велику історичну цінність має Великогомільшанське городище, обнесене земляним валом з курганним могильником (більш тисячі курганів та інших пам'яток скіфського часу VI-III ст. до н.е.) та Сухогомільшанський археологічний комплекс з середньовічними оборонними стінами, оселями, поховальними спорудами VIII-X ст., залишки яких збереглися до наших часів.

Між селищами Коропове та Гайдари розміщене кам'яне городище "Коропове". З трьох сторін воно обнесено ровами і валами з залишками кам'яних стін. Проведені розкопки показали що воно двошарове, нижній шар відноситься до скіфського періоду, а верхній - до роменської культури VIII-X століть.

До сьогоднішнього дня збереглися також і залишки Свято-Миколаївського монастиря, заснованого у 1648 році запорізькими козаками, який був останнім осередком волелюбного козацтва на Україні.

Національний природний парк "Гомільшанські ліси" запрошує на пішохідні екологічні та краєзнавчі маршрути: "Сіверсько-Донецькі крутосхили", "Дубовий Гай", "Козача гора".

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК «БУЗЬКИЙ ГАРД»

Національний природний парк «Бузький Гард» — національний природний парк на території Арбузинського, Братського, Вознесенського, Доманівського та Первомайського районів Миколаївської області

На території парку знаходиться заповідне урочище Ґард на річці Бог (Південний Буг), колишній центр Бого-Ґардівської паланки Війська Запорізького Низового.

Історія

Парк створений 30 квітня 2009[1] року з метою збереження, відтворення і раціонального використання унікальних природних та історико-культурних комплексів у басейні Південного Бугу, що мають важливе природоохоронне, наукове, історико-культурне, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення, відповідно до статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»[2].

Парк підпорядкований Міністерству охорони навколишнього природного середовища України.

Площа парку становитиме 6138,13 гектара, в тому числі 2650,85 гектара земель, що надаються парку у постійне користування, та 3487,28 гектара земель, що включаються до його складу без вилучення у власників земельних ділянок та землекористувачів.

Президент Віктор Ющенко доручив Кабміну протягом двох місяців затвердити положення про парк, за 6 місяців - підготувати матеріали і вирішити питання вилучення 2650 га землі і передачі землі у користування Бузького Гарду, у 2009-2011 роках розробити та затвердити проект організації території парку, передбачити у державному бюджеті кошти на фінансування парку.

У грудні 2006 року Тернопільська обласна рада звернулася до Верховної Ради та Кабінету міністрів України з проханням захистити пам'ятник національної історико-культурної та природної спадщини Бузький Гард (Миколаївська обл.), що входить до складу регіонального ландшафтного парку Гранітно-степове Побужжя, від затоплення при будівництві Ташлицької гідроакумулюючої електростанції (Миколаївська область).

Раніше громадські та екологічні організації заявляли, що завершення будівництва Ташлицької ГАЕС призведе до екологічної катастрофи внаслідок затоплення порогів Південного Бугу, урочища Ґард та однойменного острова.

Справжньою перлиною для туристів є Регіонально-ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя», який розташований у межах Первомайського, Доманівського, Арбузинського, Вознесенського, Братського, Врадіївського районів Миколаївської області, а також в районі міста Южноукраїнськ...

Долину річки Південний Буг недарма вважають однією з найкращих природних «перлин» України. Особливо мальовничою є територія від північної околиці с.Кінецьпіль до м.Вознесенська. Мало хто ще знає про дивовижні річки Мертвовод та Арбузинку, які є притоками р.П.Буг. Так, течія цих річок, не така стрімка, як Бугу, але за мільйони років ці маленькі річки створили неповторний каньйон (фото №1), який захоплює подих. Годинами можна дивитися на цей витвір мистецтва, створений природою.

 

Долини річок Південний Буг, Мертвовод та Арбузинка, які знаходяться на Миколаївщині, необхідно розглядати як один суцільний, комплексний об’єкт .

Для створення унікального ландшафту у долинам цих річок природа працювала понад 3000 мільйонів років (фото №2). На цій території на денну поверхню виходять одні з найстаріших порід Українського Кристалічного Щита – супракрустальні товщі, серії і ультраметаморфічні, інтрузивно-магматичні комплекси.

Супракрустальні товщі та серії представлені:

- відслоненнями дністрово-бузької серії – кристалосланці та гнейси гранулітової фації (абсолютний вік близько 3650 мільйонів років);

- відслоненнями бузької серії – гнейси високоглиноземесті, піроксен-біотитові, графітові, кальцифіри, кварцити залізисті, кварцити безрудні, кристалосланці основного складу (неоархей, абсолютний вік 2800-2560 мільйонів років).

Ультраметаморфічні, інтрузивно-магматичні комплекси представлені:

- відслоненнями гайворонського комплексу – ендербіти (абсолютний вік 3650-3400 мільйонів років);

- відслоненнями бердичівського комплексу – гранат-біотитові, сіліманіт-гранат-біотитові, піроксен-гранат-біотитові (вінницити) граніти та мигматити інколи з кордієритом (2080-1980 мільйонів років).

Ще унікальність даної території полягає в тому, що вона знаходиться на межі двох структурних мегаблоків Українського Щита – Інгульського та Дністрово-Бузького, і в відслоненнях на денній поверхні можна спостерігати контакти між ними (фото№3).

Відслонення кристалічних порід на денній поверхні дають змогу фахівцям розуміти та уявляти процеси створення планети, суходолу, континентів, структурних блоків та взаємодію між ними.

Частину запропонованої площі займає територія регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя». Площа, що знаходиться під охороною, складає 6267 га. земель.

На цій ділянці знаходиться велика кількість унікальних об’єктів живої природи та прибузьких і причорноморських ендеміків:

- 900 видів судинних рослин, 26 з яких занесено до Червоної книги України;

- не менше 9000 видів комах, 56 з яких занесено до Червоної книги України;

- 300 видів хребетних тварин, 46 з яких перебувають під охороною держави.

В долині річки Південний Буг, між селами Мигія та Олександрівка знайдено 98 археологічних пам’яток. Вони мають велику наукову цінність і представляють неперервний хронологічний ряд від палеоліту (які датуються 30 тисяч років до н.е.), та часів формування слов’янського етносу. Особливо цікавими є залишки поховань – кіммерійців, скіфів, трипільців, сарматів, древніх слов’ян, римлян та інші.

Середня течія Південного Бугу була останнім притулком запорізьких козаків після ліквідації козацтва на дніпровських порогах. Тут була створена одна з найпотужніших територіальних одиниць Запорозької Січі – Буго-Гардська паланка з адміністративним центром біля злиття балки Ташлик та Південний Буг (знаменитий острів Гард (фото №4).

 

У кінці ХVІІІ століття бузький острів Мигія був центром Гайдамацького руху. На острові був розташований табір – Гайдамацька Січ, що надавав притулок та захист гайдамакам.

В місті злиття р.П.Буг та р.Синюхи, сьогодні розташоване м.Первомайськ на Бузі, у минулому на цій території були збудовані запорозька фортеця Орлик, турецька — Голта та польська — Богополь.

Про величне козацьке минуле свідчать назви місцевості по долині р.Південний Буг – острів козака Мамая, острів Гард, урочище Протіч з Протічанською скелею (фото №5), скеля Турецький стіл, Брама, Сова, Пугач, Гайдамацька балка та інші.

Так на площі збереглися чудові історико-архітектурні об’єкти – гідроелектростанція (фото №6) в с.Мигія, яка була побудована понад 100 років тому представниками шляхетського роду Скаржинських,

 

та млиновий комплекс, збудований паном Сабанським в 1902р. на північній околиці с.Кінецпіль (Фото №7).

Від с.Кінецьпіль до м. Южноукраїнська проходить чергування ділянок порогів та спокійної течії. Найкращі пороги, які є Меккою водного туризму і місцем паломництва тисяч спортсменів та туристів, розташовані біля с.Мигія , с.Куріпчино, с.Семенівка, с.Львове, с.Іванівка, с.Констянтинівка і останні біля м.Южноукраїнська (фото №8 ).

 

Стрімкі скелі, які утворюють каньйони по берегам річок сягають висоти до 50 метрів і є чудовим місцем для тренувань альпіністів. Каньйони знаходяться біля с.Куріпчино, м.Южноукраїнська, гирла річки Велика Корабельна (Іванівський міст) по руслу Південного Бугу та с.Актово і с.Петропавлівка по руслу Мертвовода.

Територія має надзвичайно високий рекреаційний потенціал – дивовижні краєвиди, історико-культурну цінність, велику кількість радонових джерел, хорошу автотранспортну розв’язку і є однією з найкращих в Європі природних трас для водного слалому.

Сучасна площа регіонального ландшафтного парку становить 7394,3 га. Вже у 2008 році планується оформлення переходу Регіонального ландшафтного парку у Національний природний парк, який стане першим національним парком на Миколаївщині. Передбачається, що в разі створення цього парку до його складу увійде і знаменитий острів Гард.

Прорізаючи південний відріг прадавніх гір (Українського щита), Південний Буг протягом майже 40 км протікає долиною з крутими скельними берегами, висота яких іноді досягають 40-60 м. На дні такого глибокого і вузького (300-400 м шириною) каньйону ( «каньйон» у перекладі з іспанської - труба) шумить велика річка. Іскра водоспадами, ревуть 12 (тільки великих!) Порогів, які в історичному минулому називали тут брояками.

У славні козацькі часи на цій території доглядали один за одним запорізька фортеця Орлик, турецька - Голта і польська - Богополь. Тобто сходилися кордони Запорожжя, Туреччини та Польщі. Сюди щороку, в літній час, із Січі вирушав полковник з особливою командою (до 600 чоловік) для охорони кордону та підтримки порядку. Тут була козацька митниця.

Місцева флора налічує понад 800 видів судинних рослин, з яких близько 100 занесено до Червоної книги України та Європейського червоного списку. Крім типового різнотрав'я (лучного, наскального тощо), тут надзвичайно багато ендеміків і реліктів із далекого геологічного минулого, оскільки цей регіон (як уже зазначалося) є одним із центрів флористичного розмаїття і, загалом, формування біоти cтепного краю. Багатий світ тварин: до 50 «червонокнижників»! - Хоча це «похоронний» показник, далеко не найкраща характеристика фауни. Взагалі ж місцева орнітофауна нараховує 186 видів! Природне (водночас історичне) урочище Бузький Гард, яке входить до складу парку, є пам'яткою історичного ландшафту вільностей Запорозької Січі, першої козацької республіки. На сьогоднішній день це останні автентичні ландшафти володінь знаменитого Війська Низового Запорозького, своєрідний оберіг козацької старовини.

Актовський каньйон біля села Актів Вознесенського району - частина Національного природного парку "Бузький Гард". Звідси - велика кількість об'єктів живої природи. Рокитне скелі іноді досягають 50 метрів. Актовський каньйон представляє собою унікальне поєднання лісової та водної екосистем з ансамблем скель та гранітних валунів і займає площу більше 250 гектарів, глибина каньйону - до 40-50 метрів. В глибині каньйону річка Мертвовод, затиснута скелями, долає свій шлях, протискуючись через кам'яні брили. Опускаючись з вершин каньйону до річки, потрапляємо в долину, оточену з трьох боків стрімкими скелями. Каньйон р.. Мертвовод цікавий і в історичному плані, так як є сакральним (регіліозним) центром Скіфії.