Отже, ознакою держави є організація населення за територіаль­ним принципом, наявність чітко визначеної території, обме­женої кордонами. 3 страница

Державно-політичний режим характеризує способи взаємодії органів державної влади з населенням, рівень і способи впливу держави на суспільство, роль і місце об’єднань громадян у політич­ній системі держави.

2.

На сучасному етапі розвитку людства майже всі держави нама­гаються стати демократичними. В конституціях багатьох держав міститься твердження про демократичний характер держав, є таке твердження і в Конституції України.

Демократія (від грец. влада народу) —це вид державно-полі- тичного режиму, при якому реалізується принцип участі людей в управлінні державою, забезпечуються права та свободи людей, їхня рівність.

Запропонуйте ознаки, які ви вважаєте притаманними для де­мократичної держави.

Демократичному режимові характерний ряд ознак. У демо­кратичній державі народ є основним джерелом влади, носієм суверенітету. При цьому важливою ознакою демократичної дер­жави є регулярне проведення демократичних вільних виборів. Характерним для демократичної держави є поділ влади на три гілки, що унеможливлює узурпацію влади в одних руках.

Демократія передбачає забезпечення свободи особи в різних сферах суспільного життя, гарантії прав людини з боку держави. У демократичній державі забезпечується політичне, ідеологічне й економічне багатоманіття, можливість існування й вільної діяль­ності об’єднань громадян. Важливою ознакою демократичної дер­жави є взаємна відповідальність держави перед особою й особи перед державою, забезпечення верховенства права в усіх сферах суспільного життя.

Існує декілька форм демократичного режиму.

Ліберально-демократичний режим використовує гумані­стичні принципи діяльності держави. У такій державі визнається, гарантується й реально забезпечується свобода людини, її права та свободи як вища цінність. Обов’язковою ознакою є рівність усіх пе­ред законом. Такий режим існує нині в більшості країн Західної Європи — Франції, ФРН, Нідерландах тощо.

Консервативно-демократичний режим передбачає збере­ження принципів державного управління, які склалися історично. Протягом багатьох століть вони закріпилися у свідомості більшості суспільства, притаманні для певної держави. Суспільна звичка до цього порядку призводить до небажання змінювати їх, незважаючи на застарілість цих порядків. Найкращою ілюстрацією такого ре­жиму є Велика Британія, у якій численні опитування доводять не­бажання суспільства відмовитися від застарілої, на перший погляд, монархічної системи.

Радикально-демократичний режим є до певної міри антипо­дом консервативно-демократичного режиму. Адже в ньому замість «консервування» звичних методів управління, які склалися істо­рично, постійно запроваджуються нові методи управління, прово­дяться сміливі експерименти з підвищення ефективності держав­ного управління.

Спалення книжок у тоталітарній На демонстрації Німеччині. 1933 р.

3. Антидемократичний режим.

Антиподом демократії є антидемократичний режим. За такого режиму права й свободи громадян не забезпечуються, забороня­ється діяльність об’єднань громадян. У ряді випадків в антидемо­кратичних державах здійснюються репресії проти своїх громадян. Характерними ознаками антидемократичної держави є:

— обмеження й утиски прав людини;

— здійснення контролю з боку держави за більшістю або й усі­ма сферами суспільного життя;

— високий рівень концентрації влади в руках однієї особи або невеликої групи осіб;

— ігнорування інтересів певних груп населення за релігійною, соціальною, національною ознаками;

— одержавлення профспілкових, спортивних, молодіжних, на­віть дитячих та інших громадських організацій.

Авторитарний режим (від латин. аисіогНаз — цілковита влада) був характерний для держав, де здійснено державний переворот, де влада здійснюється силовими методами, повністю ігноруються демократичні способи й методи управління державою. У державі встановлюється фактично (а іноді й формально) безстрокове прав­ління певної особи. Діяльність опозиції або забороняється взагалі, або суттєво обмежується, представницькі органи влади відіграють лише формальну роль. Опорою влади є силові структури. Характер­ним є суттєве обмеження за допомогою цензури свободи слова, за­собів масової інформації. Характерним для авторитарної влади є пе­ребільшення ролі однієї особи — глави держави, її культ.

Деспотія (від грец. сіезроґеіа — необмежена влада) — форма ре­жиму, за якої вся влада зосереджується в руках однієї особи й за­стосовуються надзвичайно жорсткі методи управління. За такого політичного режиму права та свободи людини піддаються жорст­ким утискам, повністю ігноруються. Відкрито проголошується нерівність громадян, відсутні будь-які механізми захисту прав лю­дини. Деспотія є здебільшого історичним поняттям, цей режим був притаманний періоду рабовласництва.

Тоталітарний режим (від латин. Шш — увесь, цілий) харак­теризується встановленням повного контролю держави над всіма сферами суспільного життя, у тому числі за сімейною, релігійною сферою, засобами масової інформації, громадськими організаціями тощо. У тоталітарних державах обмежується діяльність політич­них партій, як правило, запроваджується однопартійна політична система. В економіці встановлюється жорсткий контроль держави, їй належать основні засоби виробництва. Панує єдина офіційна ідеологія, обмежуються права місцевого самоврядування. У ряді випадків здійснюються репресії щодо опозиції.

Деякі вчені вважають, що державно-політичний режим є швид­ше політологічрюю, аніж правовою категорією, і пропонують вилу­чити його з поняття «форма держави». Однак більшість правознав­ців дотримуються традиційних поглядів.

Державно-політичний режим характеризує реальні методи й способи здійснення державної влади, взаємодії держави та насе­лення.

Розрізняють демократичний та антидемократичний політич­ний режими, які поділяються на декілька різновидів.

Державно-політичний режим, демократія, антидемократич-

ний режим, тоталітаризм, авторитаризм, деспотія.

1. Поясніть поняття державно-політичний режим, демократія, тота-

літаризм, авторитаризм, деспотія.

2. Які ознаки демократичного режиму?

3. Порівняйте різні види демократичних режимів.

4. У Конституції України знайдіть норми, які закріплюють державно- правовий режим нашої держави.

5*. Використовуючи знання з історії, повідомлення засобів масової інформації, наведіть приклади держав, у яких існували (чи існу­ють) різні види політичних режимів.

6*. Проаналізуйте, якою мірою наша держава відповідає визначенню «демократична».

7*. Запропонуйте заходи, які треба вжити для підвищення рівня де­мократії в нашій державі.

Практичне заняття 1 «Визначаємо форму держави»

Ви ознайомилися з поняттям «форма держави» та її складови­ми. Спробуємо застосувати отримані знання на практиці — визна­чити форму держави для умовних держав. Для цього ознайомтеся з прикладом визначення форми держави, наведеним нижче.

Умовна країна складається з трьох історичних частин, у кож­ній з яких діють органи місцевого самоврядування, обрані насе­ленням. Повноваження місцевих органів обмежуються питаннями житлово-комунального господарства, місцевого транспорту, по­чаткових і середніх шкіл. Крім обраних органів місцевого самовря­
дування, призначаються представники королеви, які контролю­ють стан справ на місцях. Глава держави — королева, яка отрима­ла владу й титул у спадок від батька. Вона призначає прем’єр-мі­ністра й міністрів уряду. Законодавчі акти приймаються обраним на загальних виборах парламентом, набувають чинності після підписання їх королевою, уряд є дорадчим органом. Діюче законо­давство передбачає гарантування прав населення, його право оскаржити дії всіх органів влади, а також судовий розгляд конфліктів. Суддів пожиттєво призначає королева за поданням кваліфікаційної комісії суддів.

Почнемо з визначення форми правління. Передусім ми маємо встановити, ця держава є монархією чи республікою. Ми бачимо, що в цій державі главою є королева, яка отримала владу в спадок і здійснює владу одноособово. Це є ознакою монархії. Наступний крок — визначення виду монархії. Звертаємо увагу на те, що в за­пропонованому описі згадується парламент, який приймає за­кони, судову владу здійснюють суди, — отже, ця монархія є обме­женою.

Друга складова форми держави — державний устрій. В описі згадуються три історичні частини держави, однак жодних ознак су­веренітету в них немає. Наявність органів місцевого самоврядуван­ня з обмеженими повноваженнями не є ознакою суверенітету, отже, можемо зробити висновок, що ця держава — унітарна.

І нарешті, державно-політичний режим. У країні проводяться вибори парламенту, існує судова система, законодавство гарантує права людей. Завдяки цьому можна зробити висновок, що ця дер­жава є демократичною.

Отже, ця держава за формою правління є обмеженою монархі­єю, за державним устроєм — унітарною державою, за державно- політичним режимом — демократичною.

Завдання для практичної роботи

Визначте форму правління цих держав

1. Країна складається з п’яти провінцій, у кожній з яких діє ви­борний орган, що вирішує питання місцевого значення. Глава дер­жави — король, який призначає прем’єр-міністра й членів уряду. Законодавча влада належить двопалатному парламенту, нижня па­лата якого обирається раз на чотири роки. Верхня палата парла­менту частково складається з обраних членів, а частина успадковує своє місце. Верхня палата одночасно є вищим судовим органом. Одна з провінцій двадцять років тому була захоплена під час

збройного конфлікту. З того часу в ній відбуваються постійні, часом збройні, сутички з представниками місцевого населення, яке вимагає незалежності своєї землі.

2. Законодавчу владу в країні представляє парламент, який обирається за пропорційною системою на загальних виборах строком на 7 років. Уряд очолює голова ради міністрів, якого призначає президент за згодою парламенту. Міністрів призначає президент за пропозицією голови ради міністрів. Президент є га­рантом збереження державних традицій, вищим представником держави. Він обирається загальними виборами строком на 6 ро­ків. До складу судової системи входять: загальні суди, адмініс­тративні суди та конституційний суд. Управління країною забез­печується поділом її на департаменти й префектури. В кожному департаменті є представник центрального уряду, який призначе­ний президентом та може бути ним звільнений. Одночасно в кожному департаменті й префектурі обирається орган місцевого самоврядування — рада.

3. Країна поділяється на провінції, райони й підрайони. У про­вінціях функціонують обрані населенням органи місцевого са­моврядування — ради. Крім того, у кожній провінції діє призначе­ний урядом країни губернатор, який зобов’язаний упроваджувати в життя рішення центральних органів, а також реалізовувати більшість рішень органів місцевого самоврядування. Конституція була затверджена загальнонародним референдумом. Органом за­конодавчої влади є парламент — великі національні збори, до складу якого входять 450 депутатів, обрані шляхом загальних прямих виборів на п’ять років. На спеціальному засіданні парла­менту строком на сім років обирається президент держави. В разі вчинення президентом протиправних дій парламент має право усунути його з посади. Уряд формується президентом, але має отримати підтримку парламенту, перед яким надалі несе відпові­дальність. У країні діють конституційний, апеляційний та інші суди.

4. Законодавча влада належить конгресу, який формується шляхом загальних прямих і рівних виборів строком на 4 роки. Пре­зидент країни обирається на загальних виборах, має право розпус­тити конгрес, особисто формує й очолює виконавчу владу — уряд. До судової влади належать верховний суд і спеціалізовані суди, а також суди провінцій. До складу держави входять 12 провінцій і федеральний округ. У кожній із провінцій прийнято власну кон­ституцію і закони, які не можуть суперечити конституції держави в цілому. Організація влади в провінціях подібна до організації вла­ди в державі в цілому.

Готуємося до тематичного оцінювання

Підсумкові запитання та завдання до тем 1 -З

1. Пригадайте, що означають поняття влада

держава

цивілізація

суверенітет

монархія

республіка

федерація

2. Порівняйте

— східний і західний шляхи походження держави

— цивілізаційний та формаційний підходи до класифікації держав

— президентську й парламентську республіки

— унітарну (просту) та складну держави

— демократичний та антидемократичний політичні режими

3. Яке поняття є зайвим у кожному з переліків? Свою думку обґрун­туйте

а) наявність території; система правових актів (законодавства); суверенітет; герб, гімн, прапор; податкова система

б) федерація, конфедерація, імперія, унітарна держава

4. Висловіть свою думку щодо найефективнішої для управління дер­жавою форми правління та державного устрою.

5*. Висловіть свою думку щодо переваг і недоліків різних форм прав­ління.

6. Запропоновані поняття вмістіть у відповідні стовпчики таблиці

1. Яка ознака НЕ є обов’язковою для держави?

А наявність кордонів Б наявність території В наявність державної мови Г наявність системи права Д наявність податкової системи

2. Яка дія є виконанням внутрішніх функцій держави?

А громадянин К. замовив фотографії в лабораторії «Косіак»

Б Посол України в США провів переговори з представником Державного департаменту щодо угоди про обмеження озброєнь

В співробітники міліції затримали озброєного злочинця, який зробив спробу пограбувати банк Г громадська організація «Міжнародна амністія» опублікувала звіт про порушення прав людини в країнах світу за минулий рік

Д об’єднання профспілок України й об’єднання приватних роботодавців провели переговори щодо змісту генеральної угоди на наступний рік

3. Яка із зазначених функцій НЕ притаманна сучасній державі?

А захист прав і свобод людини Б забезпечення соціального захисту громадян В підтримання панівного становища окремих верств населення Г налагодження та розвиток міжнародних відносин з іншими державами

Д захист територіальної цілісності й недоторканності території держави

4. Якою є форма державного устрою описаної держави?

Держава Т-ландія поділена на департаменти та префектури. В кожному департаменті діють представники уряду Т-ландії, при­значені президентом. Водночас в кожному департаменті та пре­фектурі обираються органи місцевого самоврядування, які вирі­шують питання місцевого життя.

А унітарна держава Б федерація В конфедерація Г імперія Д республіка

5. Визначте, на які форми поділяються держави за державним режи­мом

А монархічні та республіканські Б демократичні та недемократичні В унітарні та складні Г федеративні та конфедеративні

ТЕМА 4. НАРОДОВЛАДДЯ

§10. Народовладдя

1. Поняття «народовладдя» та «народне волевиявлення».

Однією з основних загальновизнаних загальнолюдських цінностей сучасної демократичної держави є народовладдя. Наро­довладдя — належність влади народові та здійснення її ним без­посередньо або через органи державної влади й місцевого само­врядування. Саме народовладдя є основою поняття «демократія», про яке йшлося в попередньому параграфі. Серед тих, хто висунув і розробляв ідею народовладдя, — Ж.-Ж. Руссо, О. Радищев, М. Драгоманов, І. Франко, М. Грушевський.

Ідея народовладдя свого часу отримала закріплення в актах епохи буржуазних революцій, зокрема в документах часів націо­нально-визвольних змагань в Україні 1917-1920 рр.

Ознайомтеся з витягами з актів, прийнятих в Україні в період

1917- 1920ррта порівняйте їх положення із сучасними норматив­но-правовими актами української держави.

З І Універсалу Центральної ради

...Хай народ український на своїй землі має право сам по­рядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські збори (Сейм). Усі закони, що повин­ні дати тут лад, у нас на Вкраїні, мають право видавати тіль­ки наші Українські збори.

З IV Універсалу Центральної ради

Власть у ній [Українській Народній Республіці] буде нале­жати тільки народу України...

З Конституції Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вольності УНР) (прийнята 29.04.1918 р., не набула чинності).

2. Суверенне право в Українській Народній Республіці на­лежить народові України, цебто громадянам УНР всім разом.

3. Це своє суверенне право народ здійснює через Всена­ родні Збори України.

ЗКонституції України (28.06.1996 р.)

Стаття 5. Україна є республікою.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самовряду­вання.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Украї­ні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Ніхто не може узурпувати державну владу.

На сучасному етапі розвитку суспільства необхідними ознака­ми народовладдя є рівні можливості участі громадян в управлінні державою, вирішенні державних справ, рівність громадян перед за­коном, однакове виконання всіма громадянами обов'язків, покла­дених законом, наявність справедливого суду, однаковий доступ громадян до благ, які розподіляє держава.

Відповідно до законодавства та сучасної практики, народовлад­дя (демократія) здійснюється у двох формах — безпосередньої (або прямої) та представницької.

2. Безпосереднє народовладдя (демократія).

Безпосередня (абопряма) демократія є формою безпосеред­ньої участі народу в прийнятті важливих політичних рішень державного й суспільного життя та здійсненні влади у формах, передбачених конституцією та іншими актами законодавства.

Безпосередня демократія може тявлятися в декількох формах — ви­бори, референдуми, загальні збори за місцем проживання, громадські слухання, загальнонародне обгово­рення.

Зібрання громадян Херсонеса

Однак поступово, із збільшенням території держави й кількості населення, реалізація прямого народовладдя через народні збори, зібрання всього населення стає все більш складною. Виникає потреба в пошуку й застосуванні інших форм участі громадян в управлінні державою. Найпоширенішою з них стали вибори, за до­помогою яких формувалися різні органи влади.

Характерною ознакою прямого народовладдя є пряме волеви­явлення громадян, яке здійснюється безпосередньо, без утручання будь-якого державного органу. Громадяни приймають рішення від свого імені, при цьому брати участь у волевиявленні мають право всі дієздатні громадяни, які досягли певного віку.

На сучасному етапі в Україні застосовуються референдуми, ви­бори різних органів державної влади й місцевого самоврядування. Останнім часом досить широкого поширення набули громадські слухання, на яких обговорюються важливі питання місцевого життя — від будівництва певних об’єктів до зміни назв районів, сіл, вулиць тощо. Іноді організовують загальнонародні обговорення певних законопроектів, інших важливих питань суспільного та державного життя.

Пригадайте з власного досвіду, знайдіть повідомлення в засобах масової інформації або дізнайтеся в дорослих, які референдуми, гро­мадські слухання, загальнонародні обговорення були в історії Украї­ни_у вашого міста, села.

Докладніше про різні форми прямого народовладдя ви дізнає­теся на наступних уроках.

3. Представницьке народовладдя (демократія).

Представницька демократія —■ це спосіб вираження й утвер­дження волі громадян через обраних ними представників в орга­нах державної влади та місцевого самоврядування.

Зародження представницької демократії відбулося в процесі розвитку людства, коли, як уже зазначалося, унаслідок розвитку держави й збільшення кількості населення стає неможливим вирі­шити всі питання шляхом загальнонародного голосування. Пошук виходу з цієї ситуації зумовив формування виборних органів, яким надаються повноваження вирішувати певні питання від іме­ні народу.

Поступово кількість питань, які передають на розгляд органів представницької демократії, зростає, ускладнюються форми цієї представницької демократії.

Формуються групи людей, які діють від імені суспільства, рішення цієї групи визнаються обов’язковими для всіх його членів.

Представницькі органи можуть бути загальнодержавними (як­що вони представляють усе населення певної держави) та місцеви­ми (якщо вони представляють населення певної частини держа­ви — міста, області, села тощо), колегіальними (коли до нього входить певна кількість людей-представників — наприклад Вер­ховна Рада, обласні, районні, міські ради тощо) або одноособовими (президент, глава певної територіальної громади).

Необхідно зазначити, що представницька демократія тісно пов’язана з прямою демократією. Адже будь-які представницькі ор­гани формуються шляхом проведення виборів — тобто через фор­ми прямого народовладдя.

На відміну від прямої демократії представницька набагато простіша з точки зору її організації (адже рішення приймають не мільйони чи сотні тисяч людей, а лише десятки чи сотні їхніх пред­ставників), діяльність органів представницької влади набагато де­шевша, аніж прийняття рішень засобами прямої демократії. У той же час при використанні представницької демократії виникає за­гроза викривлення волі народу, адже вона здійснюється не безпосе­редньо, а через представників.

4. Поняття «референдум».

Однією з форм прямого народовладдя є референдум. Референ­дум (від латин, referendum — те, що має бути повідомлено) — фор­ма безпосередньої демократії, прийняття рішень із найважливі­ших питань загальнодержавного чи місцевого значення шляхом загальнонародного голосування. Референдум не безпідставно вва­жається найважливішою формою безпосередньої демократії, адже під час референдуму громадяни безпосередньо висловлюють свою думку та приймають рішення.

Історія референдумів сягає майже шість сотень років. У 1439 р. в швейцарському кантоні Берн відбувся перший відо­мий референдум на Європейському континенті. Питання цього референдуму — запровадження додаткового податку на військові потреби. У 1640 р. в колонії (нині — штаті) Массачусетс відбувся перший референдум на Американському континенті. У Швейца­рії в 1802 р. відбувся перший загальнодержавний референдум, який затвердив конституцію Гельветичної Республіки.

На початку XX ст. референдуми поступово поширюються в Європі — у період 1900-1939 рр. їх було проведено в Австрії, Норвегії, Греції, Ірландії, Чехо-Словаччині, Румунії та в Півден­ній Америці — Болівії, Уругваї, Чилі тощо. Більшість цих рефе­рендумів було присвячено прийняттю або внесенню змін до кон­ституційних актів.

На сучасному етапі розвитку конституційного законодавства, політичної практики ставлення до референдумів у різних державах суттєво відрізняється. У Швейцарії (яку іноді називають батьків­щиною референдумів) протягом XX ст. було проведено кілька де­сятків референдумів. На них вирішувалися надзвичайно різнома­нітні питання. Двічі на них порушували питання щодо вступу країни до ООН — у 1986 р. більшість громадян висловилася проти, і лише після повторного референдуму у 2002 р. Швейцарія стала членом всесвітньої організації; питання схвалення нової конститу­ції Швейцарії (1999) і навіть питання збереження чи ліквідації під­розділу поштових голубів швейцарської армії (!). У той же час у Нідерландах (які традиційно вважаються досить демократичною державою) референдум не проводився жодного разу, федеральне законодавство СІЛА також виключає проведення загальнодержав­ного референдуму. Лише один-два рази проводилися референдуми у Великій Британії й Бельгії.

Важливо зазначити, що в історії відомо чимало випадків ви­користання референдумів для закріплення, «консервації» анти­демократичних режимів. Так, тричі проводилися референдуми и Німеччині в період правління Гітлера та фашистської партії. І Іеодноразово за допомогою референдумів продовжувався час правління диктаторських режимів у Бангладеш, Чилі, Іраку, Заїрі тощо.

Досить широко застосовуються референдуми протягом остан­ніх десятиліть. Саме шляхом референдумів були прийняті нині діючі конституції Росії (1993), Румунії (1991), Польщі (1997), Іспанії (1978) та ряду інших держав.

5. Види референдумів.

Нинішня юридична наука поділяє референдуми за кількома критеріями.

Передусім референдуми поділяють залежно від території, на якій вони проводяться. Референдуми, які охоплюють усю терито­рію держави, називають загальнонаціональними (загально- державними). Місцевий референдум проводиться в межах міста, села, селища, району — тобто порівняно невеликої території. У ве­ликих державах іноді також виокремлюють регіональні референ­думи. Так, для США це буде референдум, проведений у межах окремого штату, у Росії — області чи краю, Німеччині — окремої землі тощо.

Рішення референдуму можуть мати різну юридичну силу. В одному випадку рішення референдуму має найвищу юридичну силу, воно не може бути переглянуто іншими органами, установа­ми та не потребує додаткового затвердження — це імперативний референдум. Саме такими були референдуми, на яких приймалися конституції Росії й Польщі. А от на референдумах щодо вступу в ООН, які проводилися в Швейцарії, не приймалося безпосередньо рішення — органи влади держави отримували своєрідну пораду свого народу, на підставі якої приймалося офіційне рішення. Так само з метою вивчення громадської думки у Швеції проводилися референдуми щодо використання атомної енергії (1980), про зміни принципів пенсійного забезпечення (1957) тощо. У цьому випадку йдеться про референдум консультативний.

• ⇐ Назад
• 1
• 2
• 3
• 456
• 7
• 8
• 9
• 10
• 11
• 12
• 13
• 14
• 15
• 16
• Далее ⇒