Друга сигнальна система та її роль у життєдіяльності
Емоції і почуття являють собою складну реакцію організму, в якій беруть участь майже всі відділи нервової системи. Емоції і почуття, як і всі інші психічні процеси, мають рефлекторне походження [10].
Сигнальна система – це система умовно-рефлекторного і безумовно-рефлекторного зв’язків вищої нервової системи тварин включно з людиною, рефлекс щодо навколишнього світу. Термін був введений І. П. Павловим для характеристик відмінностей тварин і людей, різниці сигнальної діяльності їх мізків, на виявлення специфічних типів людей.
І. П. Павлов створив вчення про першу і другу сигнальні системи. Вивчаючи вищу нервову діяльність людини, він довів, що в основі вищої нервової діяльності вищих тварин і людини лежать спільні механізми. Проте вища нервова діяльність людини характеризується більшим ступенем розвитку аналітико-синтетичних процесів.
В процесі еволюції тваринного світу на етапі розвитку виду Homo sapiens під впливом трудової діяльності людини відбулася якісна видозміна системи сигналізації, що забезпечує адаптивну пристосувальну поведінку. Це обумовлено появою другої сигнальної системи – виникненням і розвитком мови, суть якої полягає в тому, що у другій сигнальній системі людини сигнали набувають нові властивості умовності – перетворюються на знаки в прямому сенсі цього слова.
Друга сигнальна система – це аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку, яка проявляється в мовних умовних рефлексах, що формуються на своєрідні подразники – слова. Друга сигнальна система – це відображення навколишньої дійсності шляхом узагальнення абстрактних понять з допомогою слів.
З появою другої сигнальної системи з’являється новий принцип нервової діяльності – абстрагування і узагальнення великої кількості сигналів, які поступають в головний мозок. Цей принцип обумовлює безмежну орієнтацію людини в навколишньому світі. Друга сигнальна система є вищим регулятором різних форм поведінки людини в навколишньому середовищі. Проте вона правильно відображає об’єктивний світ лише в тому випадку, якщо постійно зберігається її узгоджена взаємодія з першою сигнальною системою.
У першій сигнальній системі всі форми поведінки, включаючи способи і засоби взаємного спілкування, базуються виключно на безпосередньому сприйнятті дійсності і реакції на натуральні подразники. З виникненням і розвитком другої сигнальної системи з’являється можливість здійснення абстрактної форми відображення – утворення понять, уявлень [23].
Перша та друга сигнальні системи взаємопов’язані. Друга функціонує завдяки інформації, яка надходить від першої сигнальної системи, трансформуючи її у специфічні поняття. Сигнальне значення слова визначається не простим звукопоєднанням, а змістовим.
Друга сигнальна система забезпечує абстрактне мислення людини. Вона є соціально зумовлена, тобто поза суспільством, без спілкування з іншими людьми не розвивається. Протягом перших місяців життя у дитини проявляються умовні рефлекси, не пов’язані із смисловим значенням слів. І тільки в кінці першого року життя дитини слово набуває для нього смислового значення. Розвиток і вдосконалення другої сигнальної системи відбувається безперервно в процесі навчання і виховання. Для нормального функціонування її необхідна взаємодія різних зон кори головного мозку.
На відміну від умовних рефлексів тварин, що відображають навколишню дійсність за допомогою конкретних слухових, зорових і інших сенсорних сигналів, подразники другої сигнальної системи відображають навколишню дійсність за допомогою узагальнюючих, абстрагуючих понять, виражаються словами. Людина з розвиненою другою сигнальною системою оперує не тільки образами, але і пов'язаними з ними думками, осмисленими образами, що містять семантичну (смислову) інформацію. Подразники другої сигнальної системи значною мірою опосередковані розумовою діяльністю людини.
Реалізація кожної форми мови (слухової, зорової, кінестатичної (письмової, жестів) забезпечується функціонуванням відповідного аналізатора. У процесі мовлення беруть участь багато структур кори півкуль великого мозку, але найістотнішу роль відіграють центри мови. В задніх відділах нижньої лобової закрутки знаходиться центр артикуляції і мови. В задній частині верхньої вискової закрутки розташований слуховий центр Верніке. На присередній поверхні потиличної ділянки знаходиться зоровий центр. Мовна (аналізаторна) функція виконується, як правило, лівою півкулею, а зони кори, які контролюють артикуляцію, локалізуються в обох півкулях головного мозку.
Ліва півкуля відповідає за розвиток абстрактного логічного мислення, пов’язаного з обробкою інформації на рівні другої сигнальної системи. Права півкуля забезпечує сприйняття і переробку інформації, переважно на рівні першої сигнальної системи. Функціонування другої сигнальної системи визначається роботою цілісного мозку.
Словесні сигнали поєднують в собі дві властивості: смислову (зміст) і фізичну (звучання в усному мовленні, обриси букв і слів – у письмовій). З допомогою слова здійснюється перехід від чуттєвого образу першої сигнальної системи до поняття другої сигнальної системи.
Істотна відмінність словесних сигналів від природних сигналів першої сигнальної системи обумовлена особливостями, що лежать в основі безумовних подразників. Сигнальне значення слова визначається всім колективним досвідом людей, що користуються системою словесних знаків. Інформація, що міститься в словах, пов’язана не з природою сигналізації явищ і предметів реальної дійсності, а з відбитою людською свідомістю діяльністю [32].
Вміння використовувати знакову систему мови дозволяє людині оперувати усвідомленими поняттями про довкілля і представляти предмет, ситуацію у формі уявних моделей. Здатність оперувати абстрактними поняттями, що виявляється словами, є основою розумової діяльності і становить сутність вищої форми абстрактно-узагальненого відображення навколишньої дійсності.
Таким чином, оволодіння мовою суттєво доповнює здатність до сприйняття навколишнього світу на базі першої сигнальної системи. Друга сигнальна система за допомогою оперування мовою дає людині величезні переваги в адаптивно-пристосувальній поведінці, в пізнанні і раціональному використанні навколишньої природи або штучного середовища.
Функція мови включає в себе здатність не тільки кодувати, але і декодувати повідомлення за допомогою відповідних умовних знаків. Це дає можливість використання цієї форми спілкування у міжособистісній комунікації. Люди перестають розуміти один одного, якщо вони користуються різними кодовими елементами (різними мовами, недоступними всім, хто бере участь у спілкуванні). Таке ж взаємне нерозуміння настає і в тому випадку, якщо в одні і ті ж мовні сигнали закладається різний смисловий зміст.
Усна мова служить в якості засобу безпосереднього прямого спілкування, письмова дозволяє накопичувати знання, інформацію і виступає в якості засобу опосередкованого у часі і просторі спілкування. При сприйнятті слів, складів та їх поєднань у імпульсної активності нейронних популяцій мозку людини формуються специфічні патерни з певною просторовою і часовою характеристикою.
Активний вплив індивіда на процеси сприйняття і переробки інформації пояснює неоднозначну інтерпретацію вхідної інформації в різні часові моменти і в різному стані людини. Одні і ті ж слова, словосполучення також можуть означати різні явища, предмети (бор, ласка, коса і т. д.).
Людський мозок в процесі розвитку його другої сигнальної системи, елементи якої допускають неоднозначні відносини між явищем, предметом і його позначенням (знаком – словом), придбав чудову властивість, що дозволяє людині діяти розумно і раціонально в умовах імовірнісного оточення, інформаційної невизначеності. Саме «розмита» логіка розумової діяльності людини, заснована на функції другої сигнальної системи, забезпечує можливість евристичного вирішення багатьох складних проблем, які неможливо вирішувати звичайними алгоритмічними методами [23].