Вплив другої сигнальної системи на формування емоцій
Емоції є результатом діяльності мозку. Їх виникнення викликане змінами, які відбуваються у зовнішньому світі. Ці зміни приводять до підвищення або зниження життєдіяльності, пробудження одних потреб і згасання інших, до змін у процесах, що відбуваються в організмі.
Усі емоції – радість, любов, тривога, страх, сум, сором тощо – завжди виникають під впливом дії на нервову систему людини зовнішніх і внутрішніх подразнень. Під час виникнення емоцій нервове збудження поширюється на вегетативні центри і викликає зміни в життєдіяльності організму. Емоції з реакціями у вигляді змін у діяльності внутрішніх органів, виразних рухів виникають за механізмом як безумовного, так і умовного рефлексів.
Отже, умовно-рефлекторне виникнення емоційних реакцій пов’язане з численними безумовними подразниками, з якими людина зустрічається у своєму індивідуальному досвіді, та впливом сигнальної системи [14].
Емоційні реакції, що виникають за механізмом безумовних рефлексів, мають постійний характер. Такі емоції, як страждання від голоду, спраги, болю, емоції задоволення, страху з типовими захисними рефлексами, емоції гніву з його оборонними рефлексами наступального характеру та ін., виникають постійно й обов’язково з відповідними станами організму і за відповідних зовнішніх умов. Ці реакції мають життєво важливе значення і є успадкованими формами рефлекторних реакцій, однак механізм реакцій навіть за простих емоцій у людини значно складнішій, різноманітніший, ніж у тварини: вони не такі стереотипні, мають багато різних відтінків інтенсивності та якості. У людини природа цих безумовно-рефлекторних емоційних реакцій невіддільна від умовно-рефлекторних реакцій.
Фізіологічні процеси, характерні для емоцій, мають своїм підґрунтям як складні безумовні, так і умовні рефлекси, а тому переживання почуттів людиною є завжди результатом спільної діяльності кори і підкіркових центрів. В умовних рефлексах, що виникають на базі безумовних, рух нервового збудження можливий як від підкірки до кори, так і в зворотному напрямку – від кори до підкіркового центру [23].
Емоції пов’язані з функціонуванням деяких центрів, розміщених у таламусі та гіпоталамусі, у лімбічній системі (її називають «емоційним мозком»). Кора великих півкуль головного мозку відіграє провідну роль у виявах емоцій, здійснюючи регулювальну функцію стосовно підкоркових процесів, спрямовуючи їхню діяльність відповідно до усвідомлення людиною своїх переживань [32].
Чим більшу значущість для людини набувають зміни, які відбуваються навколо неї, тим більш глибокими є переживання почуттів. Перебудова систем тимчасових нервових зв’язків, які внаслідок цього виникають, викликає процеси збудження, які, поширюючись по корі великих півкуль, захоплюють підкіркові центри. У відділах мозку, які лежать нижче кори великих півкуль, знаходяться різні центри фізіологічної діяльності організму: дихання, серцево-судинної системи, травлення тощо. Збудження підкіркових центрів викликає успішну діяльність деяких внутрішніх органів. У зв’язку з цим переживання почуттів супроводжується змінами ритму дихання, серцевої діяльності, змінами кровопостачання окремих частин тіла, порушенням функціонування секреторних залоз (сльози від горя, пересихання в роті від хвилювання).
Підкірка функціонує під контролем кори великих півкуль головного мозку. Підкірка позитивно впливає на кору великих півкуль як джерело їхньої сили, тонізує кору мозку, надсилаючи до неї потужні потоки подразнень. Кора регулює збудження, що йдуть з підкірки, і під її впливом одні з цих збуджень реалізуються в діяльності та поведінці, а інші гальмуються залежно від обставин і станів особистості, тобто людина може регулювати силу емоцій, не піддаватися їм, затримувати зовнішні прояви своїх переживань. Водночас підкірка чинить позитивний вплив на кору великих півкуль, виступаючи як джерело їхньої сили. Підтримка або порушення стійкості нервових зв’язків зумовлюють виникання різноманітних емоцій і почуттів.
Лімбічна система – нейронна основа емоцій. Морфологічним субстратом утворення та прояву емоцій є великі відділи мозку, що лежать на межі нового мозку і стовбура мозку. Вони належать до структур, що називаються лімбічною системою. До неї входять філогенетичні старі відділи мозку (рис.2.1): давня кора, представлена у вигляді нюхового мозку (нюхові цибулини й горбки), стара кора переднього мозку (поясна й звивина гіпокампа, основа гіпокампа), підкіркові ядра (мигдалики, септальні ядра), переднє таламічне ядро [32].
1 – склепіння; 2 – мигдалик і поясна звивина; 3 – морський коник; 4 – сосочкове тіло; 5 – зубчаста звивина; 6 – приморськоконикова звивина; 7 – мигдалеподібне тіло; 8 – гачок; 9 – нюхова цибулина; 10 – передні ядра таламуса; 11 – мозолисте тіло
Рис.2.1 – Лімбічна система
Найважливіша особливість лімбічної системи – наявність численних замкнутих нейронних ланцюгів, що забезпечують реверберацію (тривалу циркуляцію) збудження всередині її утворень. Приклад такого ланцюга – коло Пейпеца: процес збудження, що виникає в гіпокампі, поширюється в склепіння і мамілярні (сосочкові) тіла, потім у передні ядра гіпоталамуса, а далі у поясну звивину й знову в гіпокамп. Тривала реверберація збудження сприяє формуванню емоцій та участі їх у механізмах, що забезпечують пам’ять.
Елементи лімбічної системи мають численні зв’язки (аферентні й еферентні) з багатьма структурами кори й підкірка. Найпотужніші зв’язки існують між лімбічною системою і гіпоталамусом, через який у прояви емоцій утягуються вегетативна нервова система і гормональні механізми (рис.2.2).
Рис.2.2 – Зв’язок лімбічної системи (а) з гіпоталамусом (б) і активація лімбічною системою інших відділів ЦНС (в)
Лімбічна система має широкі двобічні зв’язки з новою корою, особливо зі скроневою і лобовою частками. За рахунок цих зв’язків лобові частки нової кори регулюють діяльність самої лімбічної системи. Саме вони дають змогу свідомо керувати виникненням або проявом емоцій. Провідна роль у формуванні емоцій належить правій півкулі, де зароджуються негативні афекти. Ліва півкуля кори бере участь у наданні емоціям позитивного забарвлення [32].
Скроневі ділянки відповідають за передачу інформації від зорової, слухової і соматосенсорної кори до мигдаликів і гіпокампа. Клінічні й експериментальні показники свідчать про значущість скронево-амігдалярної системи у формуванні мотиваційних поведінкових реакцій організму. Імовірно, у ній відбувається зіставлення найважливішої сенсорної інформації зі слідами її в пам’яті. Інформація, що надійшла, набуває певної значущості для організму й зумовлює запуск емоційних поведінкових реакцій, які в минулому виявилися корисними в аналогічних ситуаціях.
Психофізіологічні дослідження виявили, що у ссавців існують у гіпоталамусі «центри насолодження» і «центри страждання». При подразненні перших тварини відчувають задоволення, причому такі інтенсивні, що вони шукають їх повторення; при подразненні других вони тремтять, намагаються втекти, а потім уникають тих ситуацій, які супроводжувалися подібними емоціями [31].
Характерним є те, що центри задоволення і центри страждання розміщені близько один від одного (нібито парами). Збудження одного з них викликає позитивну або негативну емоційну реакцію, якщо ж збудження поширюється на суміжні центри, виникає подвійна (амбівалентна) реакція. Центри задоволення і страждання є не тільки в гіпоталамусі, а й в інших відділах мозку. Центри страждання, які знаходяться в різних відділах мозку, пов'язані один з одним в одну систему, тому негативні за своєю основною властивістю емоції переживаються як загальний неблагополучний стан організму. Центри задоволення, розкидані по різних відділах мозку, більш незалежні один від одного, внаслідок чого позитивні за якістю емоції сильніше відрізняються одна від одної і переживаються більш локально.
Збудження центрів страждання і задоволення виступає підкріпленням, внаслідок якого виробляються умовні рефлекси, насамперед їх системи (тимчасові нервові зв’язки). Стійка система тимчасових нервових зв’язків, яка відповідає певній комбінації зовнішніх сигналів, була названа І. П. Павловим «динамічним стереотипом». І. П. Павлов вважав, що після вироблення у процесі життя певного динамічного стереотипу «порушення» «ломка» його складає підґрунтя для переживання негативних почуттів, а підготовлена його зміна – підґрунтя виникнення позитивних почуттів.
Цікаві дані були одержані під час вивчення функціональної асиметрії мозку. Зокрема виявилося, що у формуванні емоцій зі знаком мінус, наприклад, смутку, переважає діяльність правої півкулі. Коли причина спаду настрою не усвідомлюється людиною і вона може відчувати безпідставний спад настрою, депресію, у цьому «винна», як правило, права півкуля. Ліва ж півкуля відповідає за позитивні емоції. Як відомо, ліва півкуля вважається «логічною», а права – «образною». Ліва півкуля, відповідаючи за виникнення позитивних емоцій, вносить свій внесок у формування емоційних реакцій. Провідну роль вона відіграє в організації тривожної активності, яка спонукає людину до пошукової діяльності.
Об'єднана діяльність півкуль лежить в основі емоційної сфери людини, забарвлюючи наш настрій залежно від обставин в одних випадках у мажорні, радісні фарби, в інших – у тривожні, похмурі, у третіх – у світло-сумні. Збої у дружній роботі півкуль призводять до порушення емоційної рівноваги, і тоді починають переважати або негативні (страх, смуток), або позитивні (безпричинне, немотивоване пожвавлення – ейфорія) емоції [20].
Складніші переживання людини пов’язані з утворенням систем тимчасових нервових зв’язків, з виробленням, підтримкою і зміною динамічних стереотипів. Динамічний стереотип складається під впливом реальних взаємозв'язків організму з середовищем. Тут виникають почуття важкості і легкості, бадьорості та втоми, задоволення і прикрості, радості, торжества, відчаю тощо. Не тільки встановлення, а й більш чи менш тривале підтримування динамічного стереотипу – нервова праця, що залежить від складності самого стереотипу та індивідуальних особливостей нервової системи людини. Утворення, підтримка і порушення динамічного стереотипу не проходять непомітно для людини, вони переживаються нею.
Динамічні стереотипи змінюються впродовж життя у зв’язку зі зміною його умов. Нові життєві обставини, нові завдання вимагають від людини і нових способів діяння, зміни старої системи зв’язків із середовищем і вироблення нової. Ця зміна одного стереотипу іншим часто супроводжується конфліктом між старим і новим, що виявляється у боротьбі різних переживань людини. Зміни вироблених систем зв’язків переживають діти в різні моменти їхнього життя (наприклад, при переході з родини в дитячий садок, вступі до школи, переході з молодших до середніх класів, закінченні школи тощо). Не все у вироблених системах зв’язків змінюється, багато зберігається, наприклад, усталені почуття.
Усвідомлюючи ситуацію, яка викликає певні почуття, та самі почуття, ми можемо зменшити силу переживання, стримувати, регулювати їх, але зовнішній вияв емоцій, внутрішній емоційний і почуттєвий стан зберігаються.
Різноманітні зовнішні прояви почуттів можна умовно поділити на виразні, або експресивні, рухи і зміни в діяльності внутрішніх органів, або вісцеральні (від лат. viscera – нутрощі). І ті, й інші за походженням бувають природженими, безумовними і надбаними, умовними.
Безумовно-рефлекторні вияви почуттів забезпечуються діяльністю підкірки. Фізіологічним механізмом умовно-рефлекторних виявів почуттів є інтероцептивні тимчасові нервові зв’язки, які утворюються в корі великих півкуль головного мозку і відіграють важливу роль у регуляції нею роботи внутрішніх органів [28].
Емоції мають свої біохімічні основи. Проведені експерименти з психоактивними фармакологічними препаратами (фенамін, адреналін та ін.) показали, що ці препарати по-різному впливають на гіпоталамус і, змінюючи його динамічну рівновагу з вегетативною нервовою системою, викликають у людини різні емоційні стани (піднесення, занепокоєння, депресію, тугу тощо).
Різні емоційні стани людини, її складні моральні, інтелектуальні та естетичні почуття можуть бути викликані не тільки безпосереднім впливом на нервову систему явищ дійсності. Вони виникають також у процесі спілкування людей за допомогою умовних подразників, слів. Процес перетворення тимчасових нервових зв’язків на словесні сигнали відбувається за основними законами вищої нервової діяльності, за законами іррадіації, концентрації та взаємної індукції нервових процесів, збудження і гальмування. Викликані другосигнальними подразниками, нервові процеси в корі мозку при їхній іррадіації на нижчі відділи мозку спричинюють різноманітні реакції в життєдіяльності організму, характерні для емоцій. Ми часто спостерігаємо в повсякденному житті випадки, коли, наприклад, одержана словесна інформація про якісь події викликає у людини певну емоційну реакцію – вона радіє, виражає задоволення або, навпаки, тривожиться [14].
Таким чином, у виникненні та русі почуттів велику роль відіграє друга сигнальна система в її взаємодії з першою.
Емоційний процес включає три основні компоненти:
– Емоційне збудження – визначає мобілізаційні зміни в організмі. У всіх випадках, коли подія має значення для індивіда і констатується у формі емоційного процесу, відбувається підвищення збудливості, швидкості та інтенсивності перебігу психічних, моторних і вегетативних процесів. В окремих випадках під впливом таких подій збудливість може, навпаки, зменшитись;
– Знак емоції. Позитивна емоція виникає тоді, коли події оцінюються як позитивні; негативна – коли вони оцінюються як негативні. Позитивна емоція спонукає до дій, що підтримують позитивні події, негативна – до дій, спрямованих на усунення контакту з негативною подією;
– Ступінь контролю емоцій. Розрізняють два етапи сильного емоційного збудження: афекти (страх, гнів, радість), за яких зберігаються орієнтація і контроль; крайнє збудження (паніка, жах, екстаз, повний відчай), коли орієнтація і контроль практично неможливі. Емоції розрізняють за тривалістю: короткочасні емоційні стани (хвилювання, афекти) і більш тривалі, стійкі настрої.
Серед якісних особливостей, які відрізняють одні емоції від інших, суттєва невдача, почуття образи на когось через несправедливість, втома від одноманітної діяльності, нудьга, сум, страждання – всі ці почуття характеризуються відтінком неприємного, незадоволення. У них виражається переживання негативного ставлення людини до певних явищ. У житті людини значення позитивних і негативних емоцій однаково важливе. І ті, й інші пов’язані з усвідомленням своїх потреб і з їхнім задоволенням. Те, що створює насолоду, змушує прагнути цього об’єкта і намагатися виконати діяльність так, щоб здобути задоволення. Те, що пов’язане з неприємними переживаннями, також змушує певним чином організувати свою поведінку, боротися проти того, що викликає незадоволення [28].
Важливою особливістю емоцій є їхній безпосередній зв’язок з активізацією або послабленням життєдіяльності організму людини. Залежно від того, який взаємозв’язок тієї чи іншої емоції зі станом готовності організму людини до дії, розрізняють так звані активні і пасивні почуття, або «стенічні» і «астенічні» («стенос» від гр. – сила). Одні емоції можуть надавати сили, активізувати діяльність людини, наприклад, радість, упевненість, гнів; інші, навпаки, викликають пасивний стан, наприклад, смуток, невпевненість, сум тощо. Такі якісні особливості емоцій, як напруження і розрядка, збудження і заспокоєння, багато психологів визначають як ознаки дієвості емоцій. Ці ознаки доповнюють характеристику емоцій у зв’язку з активізацією чи послабленням життєдіяльності організму. Проте залишається невивченою ціла низка питань про вплив цих емоцій на готовність людини до діяльності. Зв’язок між емоціями і діяльністю виражається не тільки в тому, що певні емоційні стани впливають на виконання діяльності, активізують її або знижують активність, а й у тому, що виконувана діяльність і умови, в яких вона відбувається, впливають на виникнення і протікання емоційних процесів.
Відмінність в емоційних переживаннях розглядають також на основі їхнього зв’язку з певним об'єктом.
Це, по-перше, «безпредметні» емоції дифузного характеру, які не мають певної спрямованості й переживаються як загальний стан. До них належать найелементарніші за своєю структурою переживання задоволення і незадоволення, пов’язані з органічними відчуттями або розмитим органічним самопочуттям людини, наприклад, безмежна туга, тривога. Сюди можна віднести генералізовані переживання страху, бадьорості тощо.
По-друге, розрізняють предметні, або ситуативні, емоції, що мають диференційовану спрямованість, відтворюють ставлення людини до певного об’єкта або явища.
По-третє, вирізняють узагальнені почуття, які виражають загальне, більш або менш стійке ставлення особистості до дійсності. Вони виникають унаслідок узагальнення досвіду емоційних переживань і є вищими категоріями людських почуттів. Це стійкі моральні почуття любові до людини, почуття обов’язку, честі; це можуть бути і почуття гумору, іронії тощо, не пов’язані з якоюсь однією ситуацією або одним об’єктом. Узагальнені почуття є основою суттєвих особливостей емоційної сфери особистості [9].
ВИСНОВКИ ДО 2 РОЗДІЛУ
Друга сигнальна система – це аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку, яка проявляється в мовних умовних рефлексах, що формуються на своєрідні подразники – слова. Друга сигнальна система – це відображення навколишньої дійсності шляхом узагальнення абстрактних понять з допомогою слів.
Різні емоційні стани людини, її складні моральні, інтелектуальні та естетичні почуття можуть бути викликані не тільки безпосереднім впливом на нервову систему явищ дійсності. Вони виникають також у процесі спілкування людей за допомогою умовних подразників, слів. Емоції виникають, формуються і функціонують в процесі діяльності, в ході спілкування між людьми, в ході реалізації потреб людини по взаємообміну думками, поглядами, знаннями, вміннями.
Процес перетворення тимчасових нервових зв'язків на словесні сигнали відбувається за основними законами вищої нервової діяльності, за законами іррадіації, концентрації та взаємної індукції нервових процесів, збудження і гальмування. Викликані другосигнальними подразниками, нервові процеси в корі мозку при їхній іррадіації на нижчі відділи мозку спричинюють різноманітні реакції в життєдіяльності організму, характерні для емоцій.
Таким чином, у виникненні та русі почуттів велику роль відіграє друга сигнальна система в її взаємодії з першою.
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Емоції людини є продуктом суспільно-історичного розвитку і впливу соціального середовища, у якому вона розвивається. Вони пов'язані з усією різноманітністю явищ і сторін дійсності, а не тільки з інстинктивними потребами та їх задоволенням. Емоції — це система внутрішніх сигналів про те, що з того, що відбувається у світі, має значення для людини як для особистості.
Емоції являють собою складну реакцію організму, в якій беруть участь майже всі відділи нервової системи, та мають рефлекторне походження за механізмом як безумовного, так і умовного рефлексів. Переживання емоцій людиною є завжди результатом спільної діяльності кори і підкіркових центрів.
Емоційні реакції, що виникають за механізмом безумовних рефлексів, мають постійний характер. Умовно-рефлекторне виникнення емоційних реакцій пов'язане з численними безумовними подразниками, з якими людина зустрічається в індивідуальному досвіді, та впливом сигнальної системи.
У формуванні емоцій велику роль відіграє друга сигнальна система – аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку, яка проявляється в мовних умовних рефлексах, що формуються на своєрідні подразники – слова. Для її нормального функціонування необхідна взаємодія різних зон кори головного мозку.
Друга сигнальна система є вищим регулятором поведінки людини в середовищі. Вона соціально зумовлена, тобто поза суспільством, без спілкування з іншими людьми не розвивається. Розвиток і вдосконалення другої сигнальної системи відбувається безперервно в процесі навчання і виховання. Друга сигнальна система дає людині величезні переваги в адаптивно-пристосувальній поведінці, в пізнанні і раціональному використанні навколишньої природи або середовища.