Розвиток банківської діяльності у Стародавній Греції
Опорний конспект лекцій
Курсу “Банківська система” належить важлива роль у підготовці висококваліфікованих спеціалістів освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр” за напрямом “Економіка та підприємництво”, позаяк метою стратегічного розвитку банківської системи України є створення надійної, ефективної і прибуткової банківської системи, яка б максимально задовольняла вимоги та очікування клієнтів, інвесторів і була б стійкою до криз.
Мета вивчення курсу “Банківська система” полягає у формуванні в майбутніх спеціалістів теоретичних знань та практичних навичок у сфері функціонування банківських систем, особливостей їх регулювання на сучасному етапі розвитку економічних систем.
Головне завдання курсу полягає у необхідності надання майбутнім фахівцям з економіки сукупності знань про структуру банківської системи, роль, функції та основи операцій комерційних банків, статус, форми організації і функції центрального банку, вивчення банківської системи України та основ організації діяльності Національного банку України, а також формування у студентів теоретичної та методологічної бази, необхідної для наступного оволодіння практикою використання грошово-кредитних інструментів та основами ведення банківського бізнесу і взаємодії з інститутами кредитної системи країни.
Мета проведення лекцій полягає в ознайомленні студентів із головними теоретичними та методологічними питаннями теорії банківської справи, світовим та вітчизняним досвідом, а також сучасним станом організації грошово-кредитних відносин.
Тема 1. Еволюція банківської діяльності
Уявлення про сутність банку з позиції його історичного розвитку
У будь-якій державі незалежно від домінуючої економічної моделі та способу організації суспільних відносин банківська система відіграє ключову роль. Саме вона забезпечує економіку необхідним обсягом фінансових ресурсів, забезпечуючи вільних рух капіталу, розрахунки суб'єктів господарювання, кредитування економіки, а також реалізацію інших функцій та завдань.
Розвиток банків, товарного виробництва і обороту історично йшов паралельно і тісно переплітався. При цьому банки проводячи грошові розрахунки і кредитуючи господарство, виступаючи посередниками в перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва, сприяють зростанню продуктивності суспільної праці.
Виникнення банків і банківської справи історично пов'язано з потребою ринку в посередницькій діяльності з розміну та обміну цінностей, що виконували функцію грошей при обмінних та торговельних операціях. Потреба в розвитку банківських послуг посилювалась одночасно з розвитком і розширенням торгівлі.
Поява грошей як універсального товару перетворила примітивний механізм бартерного обміну в обіг товару через операції купівлі-продажу. Між виробником товару та його споживачем почали виникати різні посередники. На окремих етапах розвитку та розширення ринку посередниками виступали, з одного боку, перекупники, купці або система торговельних послуг, а з іншого – міняйли, банкіри та фінансово-кредитна система.
Зародження банківської діяльності відбулося в рабовласницькому суспільстві. Центром зародження банківництва дослідники вважають Вавилонське царство (VІІ –VІ ст.. до н.е.) в період існування якого діяли вавилонські банківські дома Мурашу, Ігібі, які видавали позики під письмові зобов’язання та під заставу різних цінностей, здійснювали платежі за рахунок клієнтів, були поручителями за різними угодами, брали участь у торговельній справі на пайових засадах, приймали процентні вклади.
Розвиток банківської діяльності у Стародавній Греції
У Стародавній Греції банкірів називали "трапезитами". Більшість із них за походженням були іноземцями та рабами-вільновідпущениками, які згодом ставали
громадянами.
Характерною особливістю ведення банківських операцій того часу був низький розвиток їхнього юридичного оформлення. У суді велике
значення мали репутація і слово банкіра, а також зізнання свідків.
Трапезити здійснювали:
Ø обмін монети;
Ø приймали вклади;
Ø проводили безготівкові розрахунки;
Ø надавали кредити під заставу рухомого та нерухомого майна. Середній процент за позику становив 10—20 %.
Держава не втручалася у діяльність трапезитів, майже не регулювала розмір процентів і не користувалася послугами приватних банкірів.
Державними банками були храми. Вони:
Ø залучали вклади;
Ø надавали довгострокові кредити;
Ø проводили операції з державними коштами.
Храми були надійним місцем для збереження цінностей. Злодії боялися Бога і, з поваги до вівтаря, не грабували. Вклади, недоторканність яких гарантувалася шанобливим ставленням до релігії, перетворили знамениті грецькі храми (Дельфійський, Делоський, Самоський, Ефеський) у своєрідні банківські установи. У храмі Артеміди в Ефесі накопичувалися вклади з малоазійського узбережжя, а в храмі Аполлона в Дельфах концентрувались вільні грошові кошти всієї європейської Греції.
Перші банкіри зрозуміли, що накопичені грошові багатства можна віддати в тимчасове користування або самостійно відкривати торговельні та ремісничі підприємства, маючи від них значну користь. Насамперед, вони почали видавати кредити під заставу. Заставою при цьому були кораблі, товари, а в деяких випадках — будинки, дорогоцінні речі та навіть люди (раби). Отже, почали здійснюватися перші операції зі залучення капіталу, а потім і розміщення його з певною вигодою.