ВИСНОВКИ ДО ЧЕТВЕРТОГО ПИТАННЯ
Філософія права Канта долає традиційно слабкі місця теорії природного права. Тому вона була взята за основу багатьох «теорій справедливості», зокрема концепцій Дж. Ролза, Ю. Ґабермаса, О. Хеффе. Проте при всій оригінальності і фундаментальності цієї теорії вона містить низку спірних запитань, що викликають критику і дискусії, серед них: абсолютизація безумовних моральних вимог в обґрунтуванні права, ігнорування мотивів доцільності і вигоди у створенні правових норм; суто трансцендентальний характер його підходу, що не достатньо враховує емпіричні моменти права; наполягання на універсальному характері права, єдиного для всіх культур тощо.
V. РЕАЛІЗАЦІЯ ПРОСВІТНИЦЬКИХ ІДЕЙ У ТВОРЧОСТІ Г. СКОВОРОДИ
Григорій Савич Сковорода (1722 – 1794 рр.) – видатний український філософ, поет і педагог. Був всебічно обдарованою людиною: за свідченнями сучасників та біографів він вільно грав на декількох музичних інструментах, мав неординарний голос та музичні здібності, феноменальну пам'ять, талант до малювання.
За життя мислителя не було опубліковано жодного з його творів, а розповсюджували їх у вигляді рукописів сам автор і його прихильники. Внесок Сковороди в ідеологію вітчизняного праворозуміння і державотворення полягає у розробленні загальних проблем людини, її природи, ідеї щастя, самопізнання, рівності і свободи.
Свобода для мислителя «навіть не злото», оскільки «проти свободи воно лиш болото». Спираючись на здобутки античних філософів (Піфагора, Сократа, Платона, Епікура, Горація, Вергілія, Плутарха, Цицерона, Сенеки) та мислителів епохи Відродження (Лейбніца і Руссо, Прокоповича), мандрівний філософ у процесі роздумів над проблемами суспільства і держави створив власну етико-гуманістичну систему розуміння ідеального, людини, особистості − «філософію серця».
Демократичні ідеї сивої античності і народні ідеали XVIII ст. стали предметом глибокого філософського аналізу Г. Сковороди. Він з болем говорив про беззаконня, нестерпне свавілля царських чиновників і воєначальників, безглузде марнотратство російських дворян і українських панів і разом з цим − про страждання селянських мас, що зубожіє у цьому світі несправедливості і зла. Мислитель-гуманіст вважав, що поширені серед імущих і знатних членів суспільства сребролюбство та лихварство породжені владолюбством і неробством. У своїх творах письменник-філософ не раз називає володарів влади «лицемірами», «мавпами святості».
Знаючи порядки царського двору, мислитель дійшов висновку: чим менше буде прав, тим менше стане «беззаконників», тих, хто «ломиться крізь законів цивільних паркани». Він неодноразово наголошував на «дикості» самодержавної влади, на посиленні ненависті до неї з боку простого народу, закликав «визначати смак не по шкаралупі, а по ядру», вимагав від чиновників «не панувати над тілами, а керувати душами».
Із творчої спадщини Сковороди постає образ майбутнього державного діяча нового типу − Людини з великої літери. Людини, для якої верховним каноном буття є моральний закон, висока духовність, чистота серця, душевний спокій, цілісна натура, самопожертвування, совість, розум, потяг до справедливості, «сродна праця».
ВИСНОВКИ ДО П’ЯТОГО ПИТАННЯ
Сковорода увійшов до історії вітчизняної філософсько-правової думки як концептуальний основоположник народовивчення, як ідейний предтеча національного відродження, як поборник справедливого суспільного устрою, де панують моральний закон, висока духовність і свобода, де завдяки «сродній праці» і любові людей одне до одного немає місця злим вчинкам і помислам.
ВИСНОВКИ ЗА ТЕМОЮ
1. Ключовою ідеєю Просвітництва було повалення станово-феодального ладу і утвердження суспільства, заснованого на рівності людей, їх правах і свободах. В процесі вироблення принципів організації майбутнього суспільства постійно обговорювалося питання про зв'язок власності із ступенем реалізації прав і свобод особи. Буржуазною стала та політико-правова ідеологія, яка або визнавала неподоланність майнової нерівності (Вольтер, Монтеск’е та ін.), або пропонувала пом'якшити полярність багатства і убогості, певною мірою зрівняти майно людей, залишивши власність приватною (Руссо та ін.). Від буржуазної відрізнялася соціалістична ідеологія, основна ідея якої полягала в заміні приватної власності спільністю майна. Важливим здобутком програми створення громадянського суспільства було уявлення теоретиків-соціалістів про необхідність майнових, економічних гарантій прав та свобод особи.
2. Німецька класична філософія залишається неперевершеним досягненням філософської думки, до якого й сьогодні звертаються філософи. Вона тому має загальнолюдське значення, подібне за значущістю до мистецтва і науки, що намагалася відповісти на питання, які людство ставило перед собою з самого початку розвитку філософії, на ті питання, якими воно переймається й сьогодні. І німецькі класики здебільшого пропонують на них загальнолюдські способи вирішення.
3. Сковорода увійшов до історії вітчизняної філософсько-правової думки як концептуальний основоположник народовивчення, як ідейний предтеча національного відродження, як поборник справедливого суспільного устрою, де панують моральний закон, висока духовність і свобода.