Методи вивчення змісту праці й затрат робочого часу
Тема 6 Організація технічного нормування праці
Методи вивчення змісту праці та затрат робочого часу
Весь робочий час працівників поділяється на час здійснення виробничого процесу (роботи) (Тр) і час перерв (Тп).
Час роботи - період, протягом якого працівник здійснює трудову діяльність.
Час перерв - це час, протягом якого трудовий процес не здійснюється незалежно від причин і виконавець ніяких трудових дій не виконує.
Час роботи поділяють на час виконання виробничого завдання і час зайнятості іншими видами робіт.
Виходячи зі змісту праці робочий час поділяють на піОготовчо-завершальний час (Ти з), час оперативної роботи (Топ) і час обслуговування робочого місця (і'обс).
Підготовчо-завершальний час — це час, який витрачається на підготовку до виконання заданої роботи і дії, пов'язані з її завершенням (отримання інструментів, технологічної та планово-облікової документації, інструктаж про проведення робіт, здавання інструменту й документації, для ІТР і службовців - час на отримання завдання, звіт про виконання робіт, приймання і здавання зміни тощо).
Час оперативної роботи охоплює час основної роботи (То) і час допоміжної роботи (Тдоп). Час основної роботи - це час, протягом якого працівник видозмінює форми і якість предмета праці. За характером праці час основної роботи можна поділити на:
час ручної роботи час на виконання технологічних операцій з оброблення предмета
праці без використання машин та обладнання);
час машинно-ручної роботи. Працівник здійснює технологічні операції з
використанням машин або пересування предмета праці за допомогою спеціальних
механізмів;
час спостереження за роботою обладнання.
Час допоміжної роботи - це час на забезпечення виконання основної роботи.
Час обслуговування робочого місця це час, протягом якого здійснюються роботи з нагляду за обладнанням і підтриманням робочого місця в нормальному стані. Він поділяється на час технічного обслуговування робочого місця (Ттех) /' час організаційного обслуговування робочого місця (Торі).
Час технічного обслуговування робочого місця - це час на догляд за робочим місцем, пов'язаний із виконанням конкретних операцій.
Час організаційного обслуговування робочого місця — це час на підготування робочого місця до виконання всього обсягу робіт протягом зміни.
Перерви поділяють на регламентовані й нерегламентовані. Час регламентованих перерв (Тпр) є об'єктивно необхідним і заздалегідь передбаченим. До нього належать:
Час перерв з організаційно-технологічних причин (ТІІ0Т) - це перерви в роботі, передбачені технологією виробництва певного виду продукції.
Час перерв на відпочинок, особисті потреби (ТІЮП). Цей час передбачено законодавством для запобігання втомі, підтримки нормальної працездатності та особистої гігієни.
До нерегламентованих перерв відносять час перерв, які виникають унаслідок порушення встановленої технології та організації виробництва (Тцнот), наприклад, перебоями в постачанні, несправністю обладнання. Крім того, до нерегламентованих перерв відносять і час перерв, зумовлених порушеннями трудової дисципліни (Тптд),- запізнення на роботу, передчасне залишення робочого місця, прогули тощо.
Методи вивчення змісту праці й затрат робочого часу
Для виявлення резервів раціонального використання робочого часу працівників застосовують такі методи його вивчення.
1) Анкетне та усне опитування. Його проводять із метою вивчення стану організації праці на виробництві; раціональності використання робочого часу; виявлення та узагальнення пропозицій працівників про можливі заходи з покращення використання фонду робочого часу.
Для проведення анкетного опитування визначають коло питань та осіб, що будуть опитуватися, розробляють анкету. До анкети можуть бути внесені, наприклад, такі питання:
а) Чи чітко визначено коло ваших обов'язків9
б) Чи доводилося вам виконувати невластиві для вас роботи?
в) Чи раціонально організовано ваше робоче місце?
На основі оброблення та аналізу даних анкетного опитування розробляють заходи, спрямовані на покращення використання фонду робочого часу.
2) Самофотографія робочого дня. Передбачає облік робочого часу, що проводиться самим працівником. За результатами попереднього ознайомлення розробляють робочу програму дослідження, в якій визначають: об'єкт дослідження; тривалість проведення робіт; коло осіб, відповідальних за здійснення самофотографії. Особливу увагу в проведенні самофотографії робочого дня слід приділяти визначенню переліку елементів затрат праці. Для зручності проведення подальшого аналізу ефективності використання робочого часу дані, отримані в результаті самофотографії робочого дня, можна оформити в табл. 1.
Таблиця І. Аналіз затрат робочого часу
| № | Елементи затрат праці | Тривалість роботи | Аналіз затрат часу | Пропозиції | ||||
| Початок | Закінчення | Всього | необхідні роботи | інші роботи | ||||
| Скоротити | ||||||||
| не можна | можна | |||||||
На основі виявлених даних розробляють заходи, спрямовані на вдосконалення організації праці з урахуванням виявлених вад.
3) Фотографія робочого дня. Також є обліком робочого часу, але, на відміну від самофотографії,
вона проводиться спеціально призначеною особою. Фотографія робочого часу може бути суцільною, коли
фіксуються всі затрати робочого часу протягом зміни, а також вибірковою. Остання застосовується для
вивчення затрат робочого часу з окремих видів робіт і операцій, що повторюються, або окремих періодів
робіт. Проведення фотографії робочого дня потребує ретельної підготовки (визначення мети і об'єкта
дослідження, періоду проведення робіт, детального вивчення їхнього змісту і т. ін). Фотографія
робочого часу може проводитися з використанням анкети, подібної до картки самофотографії.
4) Метод момвнптих спостережень. Умовно його можна від нести до вибіркової фотографії
робочого часу. Його суть полягає в тому, що відбувається фіксація стану працівника в досліджуваний
період часу, причому це може відбуватися як через рівні проміжки часу, так і у випадково обрані
моменти. Для визначення затрат часу на кожний елемент праці застосовують формулу:
Тк=(К/п)*Т„
де Тк - затрати робочого часу на кожний елемент праці;
К - кількість спостережень за цим елементом;
п - загальна кількість спостережень за досліджуваний період;
Т0 - фонд робочого часу, за яким визначають затрати праці на К-й елемент (зміна, місяць тощо).
Дані, отримані в результаті моментних спостережень, заносять до листа індивідуальної фотографії робочого часу і складають баланс робочого часу. Потім аналізують затрати робочого часу, визначають нераціональні його затрати і втрати робочого часу, виявляють причини їх виникнення. Після цього складають нормативний баланс робочого часу, з якого виключають усі втрати і нераціональні його затрати.
5) Хронометраж - метод вивчення затрат робочого часу, використовуваний для вивчення
трудомісткості елементів трудового процесу, що повторюються, а також для аналізу раціональності
способів праці. Як і фотографія робочого часу, потребує серйозної підготовки до проведення (вибір
об'єкта спостереження, поділу робіт на окремі елементи, визначення кількості спостережень, підготовку
спеціальної документації тощо). Результати хронометраж них спостережень використовуються в
основному для нормування праці робітників і службовців. Проводити хронометраж доцільно в
тих випадках, коли норма виробітку не виконується на виробництві; тоді, провівши спостереження за
затратами праці працівника, можна встановити причини невиконання норм. Матеріали
хронометражних спостережень можуть бути підставою для перегляду норм виробітку.
Сутність нормування праці
де Н0 - норма обслуговування;
Н,ІО - норма часу на обслуговування одиниці обладнання, одиниці виробничої площі;
К - коефіцієнт, що враховує виконання додаткових функцій, не врахованих нормою часу, а також час на відпочинок і особисті потреби.
Різновидом норм обслуговування є норма керованості, яка визначає чисельність працівників і кількість структурних підрозділів, що припадають на одного керівника.
Норматив чисельності - заздалегідь установлена розрахункова величина, яка визначає чисельність працівників для виконання одиниці конкретної роботи чи обслуговування конкретних об'єктів. Норматив чисельності відрізняється від норми чисельності працюючих. Під останньою розуміють чисельність працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідну для виконання виробничого завдання.
Норма чисельності працюючих визначається за формулами:
Нч = 0\Но, або Нч = О * Нч.о\Тзм,
де О - загальна кількість одиниць обладнання, що обслуговується;
Но - норма обслуговування.
На основі норм праці інколи працівникам можуть установлювати нормовані завдання. Нормоване ■завдання — встановлений обсяг роботи, що його працівник або група працівників повинні виконати за певний період із дотриманням певних вимог до якості продукції.
Обсяг роботи, встановлюваний нормованим завданням, може бути вираженим у трудових (нормовані людино-години) або натуральних (кг, шт, м) показниках. Залежно від організації виробництва і характеру робіт, що виконуються, нормоване завдання може встановлюватися на зміну, місяць або на період виробництва заданого обсягу робіт.
Види нормативів і праці
Нормативи д:ія нормування праці — вихідні величини режимів роботи обладнання, затрат праці і часу перерв у роботі, розроблені на основі заздалегідь проведених досліджень і призначені для багатократного використання при розрахунку конкретних норм затрат праці стосовно визначення організаційно-технічних умов.
Розрізняють такі види нормативів: нормативи режимів роботи обладнання, нормативи часу, нормативи часу обслуговування і нормативи чисельності.
Нормативи режимів роботи обладнання, необхідні для розрахунку основного машинного і машинно-ручного часу (наприклад, температура печі, час знаходження виробу в закалювальній ванні тощо).
В основі розробки нормативів часу лежить вивчення технологічно однорідних операцій, що складаються з певної кількості однотипних елементів. Ці нормативи є вихідними для встановлення обгрунтованих норм часу. В залежності від структури затрат робочого часу виділяють нормативи: основного (технологічного) часу; допоміжного часу; часу на обслуговування робочого місця; часу на відпочинок і особисті потреби; підготовчо-завершального часу.
Різновидом нормативів часу є типові норми, які встановлюються на виробіток одиниці продукції в умовах типового і технологічного
процесу, що відбувається при конкретних організаційних і технічних умовах виробництва.
Нормативи часу обслуговування визначають затрати праці на обслуговування одиниці обладнання, робочого місця, виробничої бригади тощо. За цими нормативами розраховується явочна чисельність працівників, необхідна для виконання конкретного обсягу робіт.
Нормативи чисельності — це регламентована чисельність робітників певного професійно-кваліфікаційного складу, яка потрібна для виконання одиниці або всього обсягу робіт.
Нормативи режимів праці обладнання і нормативи часу необхідні для визначення норм часу на виробництво одиниці продукції. Нормативи обслуговування і чисельності використовуються для розрахунку норм обслуговування і загальної чисельності працюючих, які виконують протягом року певний обсяг робіт з випуску продукції, управління агрегатами, апаратами тощо.
За сферою прикладання нормативи з праці поділяють на місцеві, галузеві і міжгалузеві.
В умовах переходу економіки України до ринкових відносин об'єктивно зростає роль нормування праці як однієї з суттєвих ланок економічного механізму, що визначає ефективність діяльності підприємства. Як свідчить досвід, ефективність використанняпраці тісно пов'язана з загальними економічними результатами діяльності підприємства, тому надзвичайно актуальним є проведення систематичної роботи зі зниження питомих витрат праці, а тому значно зростає роль і значення нормування праці на підприємстві. Використання прогресивних норм праці в сучасних умовах господарювання стає однією з найважливіших умов економічного добробуту підприємства і конкурентоздатності його продукції.
Нормування праці на підприємстві - система засобів і методів установлення міри праці, необхідної для об'єктивної оцінки його ефективності й відповідного рівня його оплати. До засобів нормування праці відносять централізовано розроблені нормативні матеріали, засоби вимірювання та аналізу трудових процесів, комп'ютерну техніку. Що стосується методів нормування, то вони, власне, є технологіями встановлення й застосування норм праці.
Метою нормування праці на підприємстві є забезпечення ефективного використання його матеріальних і трудових ресурсів, конкурентоздатності продукції на основі цілеспрямованих заходів щодо зниження трудових витрат у результаті впровадження досягнень науки і передового досвіду.
Нормування праці на підприємстві покликано вирішувати такі завдання:
- забезпечувати науково обгрунтовану базу для внутрішнього виробничого планування та організації праці;
- сприяти виявленню й використанню резервів росту продуктивності праці та зниження собівартості продукції;
- стимулювати підвищення кваліфікації працівників на основі наукового узагальнення і масового розповсюдження передового виробничого досвіду;
- сприяти вдосконаленню оплати праці, встановленню повнішої відповідності між мірою праці та мірою винагороди за працю.
Основні положення нормування праці можна звести ось до чого:
1) Обсяг виробництва продукції багато в чому залежить від якості норм, наукового обгрунтування технологічних нормативів, покладених в їх основу.
2) Значний вплив на тривалість виконання роботи здійснює організація виробництва, тому форма організації виробництва повинна бути такою, щоби тривалість операційного, технологічного і виробничого циклів була найменшою за конкретних умов.
3) Рівень кваліфікації та виробничого досвіду, рівень загальної та професійної освіти здійснюють значний вплив на успішність трудової діяльності, тому наукове вивчення, узагальнення і масове розповсюдження передового виробничого досвіду є засобами підвищення ефективності праці, що повинні максимально використовуватись у практиці нормування на підприємствах.
4) Режими праці й відпочинку можуть бути науково обгрунтованими тільки на основі психофізіологічного аналізу, а для забезпечення змістовності й привабливості праці потрібен і соціальний аналіз трудових процесів.
Що повніше ці моменти враховано в розробленні норм, то вищим буде рівень їх наукового обгрунтування.
Види норм праці
У період переходу до ринкових відносин надзвичайно важливим стає вивчення затрат праці. Найбільш узагальнювальним їх вимірником виступає робочий час.
Міра праці - суспільно необхідні затрати робочого часу, які складаються в умовах ринку. Міра праці відображає величину ринкових затрат і виражає затрати абстрактної праці.
Норма праці - конкретне вираження міри праці на кожному підприємстві. Вони можуть бути більшими або меншими міри праці, кожне підприємство зацікавлене у зниженні норм праці на виготовлення продукції, що дає можливість зменшити витрати виробництва.
Обґрунтування норм праці передбачає всебічне врахування факторів, які впливають на їх величину в певних організаційно-технічних умовах.
Норма праці визначає величину і структуру затрат робочого часу, необхідних для виконання певної роботи, і є еталоном, з яким порівнюються фактичні затрати праці з метою встановлення їхньої раціональності. У нормуванні праці робітників і службовців застосовуються такі види норм праці: норми
часу, норми виробітку, норми обслуговування, чисельності, керованості, нормовані завдання.
Оскільки загальним вимірником праці слугує робочий час, усі норми праці є похідними від норм часу.
Норма часу - кількість робочого часу, необхідна для виконання одиниці певної роботи (операції) одним працівником або групою працівників відповідної чисельності й кваліфікації в найбільш раціональних для підприємства організаційних, технічних і господарських умовах з урахуванням передового виробничого досвіду.
Норма часу визначається в людино-годинах, людино-хвилинах, людино-секундах. Щоб установити норму часу, необхідно з'ясувати склад затрат робочого часу і конкретні їх величини для виконання певної роботи.
Склад норм часу можна представити такою формулою:
Нч = Тпз + Топ + Тобс + Твоп + Тптор, Топ = То + Тдоп.
Всі затрати робочого часу (крім підготовчо-завершального) встановлюються на операцію або на одиницю (штуку) виробу і в сумі складають норму штучного часу(ТШЇ), визначувану за формулою:
Тшт = Топ + Тобс + Твоп + Тптор
Тобто, норма часу складається з норми підготовчо-завершального часу і норми штучного часу.
Щтучно-кстькулягпішиіі час визначається за формулою:
де п - кількість виробів у партії.
Норму часу на виготовлення всієї партії виробів або виконання всього завдання визначають таким чином:
Тпарт = Тпз + Тшт *п або Тпарт = Тшт.к*п,
Де Тпарт- час на виготовлення партії виробів.
Тшт.к = Тпарт\п.
Норма виробітку - кількість натуральних (штук, метрів, тонн) чи умовних одиниць, які повинні бути виготовлені за одиницю часу (зміну, місяць) у певних організаційно-технічних умовах одним або групою працівників відповідної кваліфікації. Для визначення норм виробітку застосовують формулу:
Нвир = Тзм\Нч,
де Нч - встановлена норма праці на одиницю виробу.
У тих випадках, де підготовчо-завершальний час, час на обслуговування робочого місця, на особисті потреби й відпочинок нормуються на зміну, норму виробітку можна обчислити за формулами:
Нвир = Тзм - ТпзУТшт, Нвир = Тзм - (Тпз + Тобс + Твоп)\Топ.
Між нормою часу і нормою виробітку існує зворотна залежність.
Між змінами норм часу і нормами виробітку існують такі співвідношення:
Процент підвищення норми виробітку = = 100 * % зниження виробіткуМОО - % зменшення норм виробітку.
Процент зменшення норми часу = = 100 * % підвищення норм виробіткуМОО + % зменшення норм виробітку.
Норма обслуговування - встановлення кількості одиниць обладнання (кількість робочих місць, квадратних метрів площі і т. ін.), яке повинно обслуговуватися одним працівником або групою робітників відповідної кваліфікації за певних організаційно-технічних умов протягом зміни. Вона є похідною від норми часу. Для розрахунку норм обслуговування необхідно визначити норму часу обслуговування.
Норма часу обслуговування — кількість часу, необхідна за певних організаційно-технічних умов на обслуговування протягом зміни обладнання, квадратного метра виробничої площі і т. ін.
Но = Тзм\Нч.о = Тзм\Нч * п *К,
Місцеві нормативи - нормативи на види робіт і операцій, характерні для даного підприємства, розробляються нормативними бюро, відділами підприємства, науковими організаціями.
Галузеві нормативи - нормативи, які застосовуються для нормування праці на однорідних за типом виробничих підприємствах і враховують особливості техніки, технології, організації виробництва і праці. Для однорідних підприємств нормативи розробляються галузевими науково-дослідними організаціями. Галузеві і міжгалузеві нормативи є рекомендаційними для підприємств.
Міжгалузеві нормативи призначені для нормування праці працівників однакових професій і спеціальностей, зайнятих виконанням однорідних технологічних процесів на підприємствах різних галузей народного господарства. Наприклад, загально машинобудівні нормативи на верстатні, зварювальні, інші роботи.
В залежності від поділу структури трудового процесу на складові і категорії затрат робочого часу нормативи часу поділяють на диференційовані і укрупнені.
До диферетііиованнх належать нормативи часу на виконання окремих трудових прийомів, дій і рухів. Такі нормативи називають мікроелементними нормативами. Мікроелементне нормування засноване на тому, що найбільш складні трудові дії складаються з простих, або первинних елементів. Мікроелемент складається з одного або декількох рухів, які виконуються безперервно, і являють собою елемент трудового процесу.
Укрупнені нормативи враховують поопераційну технологію, яка визначає послідовність переходів, режими роботи обладнання, властивості і конструктивні особливості інструменту тощо.
Основним методом розробки нормативів є метод дослідження, яке може проводитися як у лабораторіях НДІ, так і безпосередньо на виробництві.
Процес розробки нормативів складається з п'яти послідовних етапів:
1. складання схеми розробки нормативів;
2. проведення хронометражних досліджень;
3. графоаналітичної обробки даних хронометражу;
4. складання таблиць нормативів;
5. перевірки і коректування нормативів
Від послідовності і ретельності розробки нормативів залежить їх якість, остання в свою чергу визначає обгрунтованість і якість норм праці. Важливість роботи по визначенню нормативів в ринкових умовах зростає, оскільки науково обгрунтовані нормативи є основою впровадження найбільш продуктивних режимів роботи обладнання, вдосконалення організаційно-технічних умов виробництва і трудових процесів.
Тема 6. Методи нормування
найпоширеніших виробничих процесів
МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ
Вважається, що ця тема є ключовою у вивченні всього курсу, бо її зміст розкриває сутність визначення норм при виконанні різноманітних виробничих процесів. Ось чому на вивчення цієї теми відводиться так багато навчального часу (12 год — лекції, 6 год — практичні заняття). Відповідних затрат часу потребує самостійна робота. Коло питань, що вивчаться, дуже широке, але його можна розділити на дві частини: теоретичну і практичну.
Теоретична частина охоплює вивчення існуючих методів установлення норм. На промислових підприємствах набули застосування два головних методи встановлення норм. Аналітичний метод, завдяки якому отримують технічно обґрунтовані норми, і сумарний метод, на основі якого встановлюють досвідно-статистичні норми. Кожний з цих методів має право на існування, хоча за поширенням сумарний метод повинен мати дуже вузьку сферу. Його застосування можна пояснити відсутністю нормативних матеріалів або неможливістю проведення хронометражних спостережень на момент визначення норм. Слід зазначити, що сумарний метод має лише одну перевагу порівняно з аналітичним методом — високу оперативність, а саме: відносно невелику трудомісткість виконання розрахунків. Сутність сумарного методу полягає у визначенні тривалості операції в цілому (загалом) без розчленування її на складові частини. Треба уважно вивчити зміст трьох різновидів сумарного методу: досвідного, порівняльного, статистичного; знати, в яких випадках застосовують ці методи, чому не можна від них відмовитись зовсім.
Найпоширенішим є аналітичний метод, на базі якого розробляють технічно обґрунтовані норми. Сама назва методу розкриває його зміст. Норму затрат праці розраховують на основі детального вивчення виробничих можливостей робочого місця, аналізу технологічного процесу, кожної операції та її елементів. При цьому визначають склад і послідовність виконання окремих елементів трудового процесу: вивчають головні фактори, які впливають на тривалість окремих елементів технологічної операції, проектують раціональні режими роботи машин і механізмів.
Треба уважно вивчити різновиди аналітичного методу: аналітично-дослідний і аналітично-розрахунковий, зрозуміти, чому і коли можна скористатись одним з них. Зате в усіх випадках застосування аналітичного методу дає змогу отримати достатньо обґрунтовані прогресивні норми, зорієнтовані на сучасну технологію, наукову організацію праці, раціональне використання робочого часу.
Другим важливим етапом є визначення окремих складових частин норми часу [1, с. 108— ПО].
Слід пам'ятати, що на методику встановлення норм великий вплив мають тип виробництва і характер участі робітника у виконанні робіт.
В умовах масового і великосерійного виробництва виробничі операції, як правило, поділяються на окремі переходи, а це вимагає застосування диференційованих норм, які відзначаються великою точністю. В умовах індивідуального та малосерійного виробництва вимоги до точності норм значно нижчі, тому поділ операцій недоцільний. Це дозволяє застосовувати методи укрупненого нормування.
При виконанні механізованих робіт норма часу визначається на одиницю продукції (операції) у вигляді норми штучно-калькуляційного часу, тобто суми норми штучного часу і норми підготовчо-завершального часу на одну деталь (операцію).
При виконанні автоматизованих робіт норма часу, як правило, включає час здійснення технологічного процесу і допоміжний час, який не перекривається основним технологічним часом.
При здійсненні апаратурних процесів головна увага приділяється визначенню часу зайнятості робітника виконанням допоміжних робіт щодо обслуговування апаратури. При цьому, не слід забувати, що окрім норм часу, при нормуванні апаратурних процесів здебільшого застосовують норми обслуговування.
Деякі особливості визначення норм мають місце при нормуванні багатоверстатних робіт. Розрахунок норм часу, виробітку й обслуговування здійснюється з урахуванням коригуючих коефіцієнтів (зайнятості, суміщення).
Слід мати на увазі, що головною умовою для визначення норм при виконанні різноманітних виробничих процесів є вміння практичного користування нормативними матеріалами і результатами фотохронометражних спостережень.
На стор. 114—150 [1] наведено приклади встановлення норм при виконанні найпоширеніших трудових процесів.
Найбільшу увагу під час вивчення цієї теми треба звернути на методику встановлення норм при виконанні верстатних робіт, які дуже поширені у машинобудуванні. Верстатні роботи відрізняються особливостями здійснення технологічних переходів, можливостями устаткування з точки зору їх потужності, розмірів, якості інструменту тощо.
Головним завданням при цьому є визначення основного (машинного) часу. Досягти цього можна, користуючись нормативами неповного штучного часу, нормативами режимів роботи устаткування, а в разі їх відсутності — розрахунками за відповідними для кожного виду робіт формулами машинного часу Тм, які враховують тільки конкретний вид верстатних робіт (обточування, фрезерування, свердління, стругання, шліфування тощо).
Як уже зазначалося, норма буде технічно обґрунтованою, якщо враховано оптимальні режими роботи технологічного устаткування, обрано раціональну технологію виконання робіт. Тому треба звернути особливу увагу на питання вибору оптимального режиму обробки матеріалів (режимів різання).
Оптимізація режимів різання потребує трудомістких розрахунків, при яких необхідно враховувати можливості верстата (число обертів, потужність, характеристики матеріалу, що обробляється, геометрію та стійкість інструменту). Ось чому треба уважно ознайомитись з умовами та вимогами, яким має відповідати вибір оптимального режиму різання.
Серед головних умов слід відзначити такі:
1. Кількість проходів повинна бути мінімальною, оскільки це має прямий вплив на
тривалість машинного часу.
2. Припуск на обробку також має бути мінімальним з тим, щоб його можна було зняти з
меншою кількістю проходів.
3. Потужність двигуна верстата має бути вище, ніж фактично можлива ефективна
потужність різання, інакше процес різання не здійсниться.
Вимоги до оптимізації режиму різання такі:
1. Глибина різання має бути максимально технологічно допустимою, тобто, враховуючи можливості верстата, треба забезпечити мінімальну кількість проходів.
2. Подача різального інструменту також має бути максимально технологічно допустимою, тобто такою, що відповідає вимогам точності обробки поверхні й потужності верстата.
3. Швидкість різання обирається як максимально можлива залежно від кількості обертань і характеристики матеріалу заготовки.
4. Сили різання не повинні перевищувати зусиль, що допускаються верстатом, заготовкою, інструментом та системою кріплення.
Слід мати на увазі, що обчислення раціонального режиму різання здійснюється щодо кожного технологічного переходу, бо зміна значення будь-якого елемента режиму обробки може порушити оптимальність вибору.
Треба зазначити, що вибір оптимального режиму обробки (різання) залежить не тільки від визначення співвідношень значень глибини, подачі, швидкості. Щоб норма часу на технологічну операцію була справді обґрунтованою, недостатньо тільки обрати оптимальний режим різання, бо він визначає тривалість машинного часу, а інші складові норми часу залежать від урахування таких чинників, як партія деталей, витрати електроенергії, зношування інструменту і верстата, застосування раціональних трудових прийомів і дій, раціональне використання робочого часу протягом зміни, форми організації праці. Тоді норма буде обґрунтованою не лише технічно, а й економічно, з точки зору мінімальної собівартості в поєднанні з оптимальною трудомісткістю.
У практичній роботі нормувальник-технолог не завжди має можливість розрахувати оптимальний режим обробки через відсутність нормативів режимів роботи устаткування, невідповідність можливостей верстата щодо обрання режимів різання або брак часу. Тому найбільш ефективним є проведення розрахунків за допомогою ПЕОМ.
У навчальних завданнях для самоперевірки знань наведено приклад розрахунку оптимального режиму різання за допомогою обчислювальної техніки.
Під час вивчення особливостей нормування багатоверстатних робіт головну увагу слід приділити визначенню норми обслуговування, тобто кількості верстатів, що обслуговуються одним робітником. Така норма за своєю структурою і змістом значно відрізняється від норми оперативного часу. Але особливо важливо знати умови організації багатоверстатної роботи (коефіцієнт зайнятості робітника на одному верстаті, тривалість циклу обслуговування, кількість циклів за зміну, коефіцієнт завантаження робітника та устаткування, розстановка обладнання і маршрут багатоверстатника).
При нормуванні слюсарних і складальних робіт головну увагу приділяють визначенню норми оперативного часу та корегуючих коефіцієнтів, які враховують змінні фактори (матеріал обробки, партію деталей, кількість і структуру переходів, зручність виконання роботи тощо).
На підприємствах склалося специфічне ставлення до нормування праці допоміжних працівників. З одного боку, низький рівень механізації допоміжних робіт. З другого боку, недостатнє використання можливостей удосконалення поділу і кооперування праці, коли багато основних робітників підсвідомо виконують допоміжні функції (непродуктивну роботу). Тому склалося так, що нормуванню праці допоміжних робітників приділяють значно менше уваги, ніж робітникам основного виробництва. На стор. 133, табл. 6.2 [1] подано рекомендації щодо використання норм і нормативів для нормування праці різних категорій допоміжних робітників.
На завершення вивчення теми 6 треба ознайомитись з особливостями нормування праці службовців [1, с. 146]. Головну увагу слід приділити об'єктам нормування: нормам, що застосовуються — чинникам, які впливають на вибір методів розробки норм праці для службовців.