Тема: Аналіз трудового процесу і затрат робочого часу

1 .Завдання аналізу трудового процесу

Трудовий процес як об'єкт нормування праці — явище дуже складне, багатоваріантне. Відмітною рисою будь-якого трудового процесу с цілеспрямована суспільно корисна діяльність людини, що супроводжується, витрачанням фізичної та духовної енергії.

Зміст трудового процесу характеризується певним поєднанням фізичних і розумових зусиль людини. Трудові процеси відрізняються один від одного не лише змістом, а й часом тривалості.

Зміст і час тривалості трудового процесу перебувають у складних взаємозв'язках. Оскільки здебільшого тривалість трудового процесу залежить від його змісту, тобто від кількості фізичних рухів та розумових дій, то для встановлення норми затрат часу необхідно попередньо трудовий процес піддати ретельному структурному аналізу. Трудовий процес здійснюється людиною здебільшого із застосуванням машин та обладнання у певних організаційних та санітірно-гігієнічних умовах. Тому аналіз трудового процесу повинен включати дослідження:

а) якості організації та обслуговування робочого місця — технічного рівня
устаткування, планування робочого місця, наявності потрібних інструментів та
технологічного оснащення, комплексності та своєчасності обслуговування;

б) роботи устаткування — ступеня його використання щодо часу, потужності та
технологічних можливостей;

в) умов праці — фізичних зусиль та розумового напруження людини, темпу роботи,
стану мікроклімату, рівня шуму та вібрації, чистоти повітря тощо;

г) діяльності людини — прийомів та методів праці, затрат робочого часу на
виконання окремих елементів трудового процесу (операцій, переходів, трудових рухів
тощо), фізіологічних змін в організмі.

Щоб аналіз трудового процесу був якісніший та потребував менших зусиль, необхідно правильно обрати метод аналізу та технічні засоби для його проведення. В одиничному та малосерійному виробництві при вивченні трудових процесів застосову­ються здебільшого візуальні спостереження із використанням секундомірів, хронометрів, хронографів та інших простих приладів.

У великосерійному та масовому виробництві, де одні й ті самі трудові прийоми повторюються тисячі разів за робочу зміну, а тривалість кожного з них дуже коротка, вигідно застосовувати метод кінозйомки трудових процесів.

Кінозйомка дає можливість зафіксувати на плівці будь-які дії робітника: рухи пальців, рук, ніг, тулубу, швидкість і маршрут пересування людини, її взаємодію з іншими працівниками. Головна перевага кінозйомки полягає в тому, що зафіксовані нею елементи трудового процесу можна відтворювати на екрані стільки разів, скільки потрібно для вивчення, до того ж як у нормальному, так і в уповільненому темпі. З великою точністю можна визначати час кожного руху, вимірювати довжину траєкторій рухів. Кінозйомка може стати у пригоді, також для навчання робітників найраціональніших прийомів та методів праці.

При аналізі трудових процесів широко використовуються графоаналітичні методи дослідження, що забезпечують добру наочність умовного зображення процесу праці, заощаджують час, потрібний для аналізу.

Комбінація графічної та табличної інформації за графоаналітичного методу дозволяє показувати план робочого місця, положення робітника, його маршрут руху, робочу позу, кількість, послідовність та характер трудових рухів, затрачуваний час.

Аналіз трудового процесу — дуже відповідальний етап його раціоналізації, складовою якої є нормування. Тому велике значення має підготовка дослідника до аналізу.

Насамперед слід визначити об'єкт аналізу (робоче місце, бригаду, дільницю, потокову лінію) та його межі, обґрунтувати доцільність проведення аналізу саме на цьому об'єкті. Для дослідника може бути корисним попереднє вивчення методики аналізу за літературними джерелами, спеціальними випусками науково-технічної інформації тощо.

На підготовчому етапі слід детально вивчити трудовий процес, що обраний для аналізу, устаткування і планування робочих місць, їхнє обслуговування, умови праці, кваліфікацію виконавців, режим праці й відпочинку, оскільки ці всі чинники істотно впливають на зміст трудового процесу та його тривалість.

Аналіз власне трудового процесу краще починати з підготовчо-завершальної роботи. Дуже важливо прослідкувати всі моменти, пов'язані з підготовкою до неї та її завершенням, тобто від одержання змінного завдання робітником до моменту передачі робочого місця наступній зміні.

На особливу увагу заслуговують такі елементи підготовчо-завершальної роботи: видача змінних завдань та їх матеріально-технічне забезпечення, інструктаж виконавців, наладка устаткування, комплектування інструментів та оснастки, прийняття виконаної роботи.

Порівняльні спостереження свідчать, що затрати часу на різні елементи підготовчо-завершальної роботи у різних виконавців здебільшого неоднакові. Це зобов'язує ретельно вивчати причини розбіжностей у затратах часу на одні й ті самі трудові прийоми, навчати робітників найраціональніших методів роботи.

Однак найбільш відповідальним і копітким етапом аналізу є вивчення безпосередньо трудових прийомів і рухів робітника під час виконання технологічних операцій чи окремих їх частин, тобто оперативної роботи. На цьому етапі вивчаються можливості скорочення кількості трудових рухів, застосування менш стомлюючих трудових прийомів, суміщення окремих рухів, поліпшення робочої пози, застосування вигідніших режимів праці й відпочинку, усунення всіляких перешкод нормальній роботі.

Бажаного успіху під час аналізу найбільш масових трудових прийомів можна досягти шляхом їх розкладання на елементарні рухи (мікроелементи) з наступним дослідженням і оцінкою кожного окремого руху. Адже будь-яка робота зрештою є сукупністю обмеженої кількості оригінальних трудових рухів пальців, рук, ніг, тулубу тощо, які багаторазово повторюються в різних комбінаціях.

Завершується аналіз трудового процесу висновками щодо його якості, наявних недоліків та їх причин, шляхів усунення, можливостей подальшої раціоналізації.

2.Класифікація затрат робочого часу

Важливою передумовою ефективного вивчення, опрацювання та оцінки інформації про фактичні затрати робочого часу в тому чи іншому трудовому процесі є класифікація цих затрат. Вона передбачає групування окремих видів затрат робочого часу за їх харак­терними ознаками в межах однієї зміни.

А користуючись класифікацією, спостерігач має можливість аналізувати й оцінювати доцільність окремих видів затрат часу; виділяти нормований і ненормований час у структурі змінного фонду часу; складати фактичний і нормативний баланси робочого часу; виявляти резерви підвищення продуктивності праці.

Залежно від об'єкта спостереження теорія нормування праці рекомендує такі види класифікації затрат часу: працівника, роботи устаткування, тривалості виробничого процесу.

Для зручності систематизації затрат робочого часу користуються умовними літерними позначеннями (символами). Це дозволяє прискорити запис спостережуваного трудового процесу, а також користуватися символами при складанні розрахункових формул, розв'язуванні задач та прикладів, користуванні комп'ютером тощо. Щоправда за відсутності єдиного стандарту позначень елементів робочого часу ускладнюється порівняльний аналіз затрат часу на різних підприємствах, у різних галузях народного господарства. Не дотримуються єдиної індексації елементів робочого часу й деякі літературні джерела, в тому числі підручники.

Відомі й широко практикуються два підходи до аналізу структури змінного робочого часу Тзм. За першого підходу змінний робочий час поділяють на час роботи та час перерв (рисі). За другого підходу змінний робочий час поділяють також на дві частини: на нормований та ненормований час (рис.2). Обидва ці підходи ґрунтуються практично на одній і тій самій класифікації затрат робочого часу, що добре помітно при порівнянні обох рисунків.

Розглянемо детально зміст кожного виду затрат робочого часу, Час роботи Тр — сумарний час у рамках зміни, протягом якого працівник здійснює трудовий процес (працює) иа своєму робочому місці. Час роботи може бути використаний продуктивно весь, проте нерідко якась його частина марнується на непродуктивну роботу.

Час непродуктивної роботи Три — це такий час у межах зміни, протягом якого працівник щось робить, але від такої його роботи корисний результат для підприємства відсутній, а точніше навіть мінусовий, оскільки зношуються інструменти, устаткування, витрачаються матеріали, сировина, енергетичні ресурси, робочий час працівника. До непродуктивної роботи належать: усунення (виправлення) браку продукції, що виник з вини самого працівника; виконання роботи наперед, авансом, тобто такої, що не передбачена змінним завданням; виконання роботи для задоволення власних потреб або на замовлення сторонніх осіб. За даними масових спостережень, що проводилися на київських підприємствах, Трн іноді сягає ЗО—40% змінного фонду робочого часу.

Час продуктивної роботи Трп — сумарний час у межах зміни, протягом якого працівник виконує як свої прямі, так і суміщувані обов'язки, що передбачені регламентом. Включає час: підготовчо-завершальної роботи, оперативної роботи та обслуговування робочого місця.

Час підготовчо-завершальної роботи Тпз витрачається на підготовку до виконання завдання на початку зміни та на завершення роботи наприкінці зміни. Включає затрати робочого часу на одержання змінного завдання, нарядів; ознайомлення із завданням, виробничий інструктаж, одержання і повернення робочих креслень, технологічних карт, інструментів, пристроїв; одержання, огляд і здачу матеріалів, заготовок, деталей і вузлів; налагоджування обладнання, встановлення пристроїв та інструментів на початку зміни та зняття їх наприкінці зміни; випробування обладнання та обробка пробних деталей; здача готової продукції (роботи).

З

Час оперативної роботи Топ —- це найпродуктивніша частина робочої зміни, пов'язана з досягненням мети трудового процесу, тобто із безпосереднім виконанням змінного завдання. Складається з двох частин: часу виконання основних То та допоміжних трудових прийомів Тд.

Час виконання основних трудових прийомів або основний час То витрачається працівником на дії, що безпосередньо спрямовані на перетворення предмета праці. Час виконання допоміжних трудових прийомів або допоміжний час Тд витрачається на: встановлення предмета праці на верстат або стіл для оброблювання, зняття його звідти; управління обладнанням та переходи, пов'язані з виконанням завдання; вимірювання предметів праці під час роботи.

Час обслуговування робочого місця Тоб складається з двох частин: часу організаційного обслуговування Торг та часу технічного обслуговування Ттех,

Час організаційного обслуговування Торг витрачається на догляд робочого місця, що пов'язаний з виконанням змінного завдання в цілому (огляд робочего місця та його впорядкування, поліпшення внутрішнього планування, розкладання інструменту на початку та прибирання наприкінці зміни, чищення та змащування обладнання).

Час технічного обслуговування Ттех витрачається на догляд обладнання у процесі виконання даної конкретної роботи (підналадка обладнання, прибирання стружки, заміна зношеного інструменту тощо).

Час обслуговування робочого місця (особливо технічного) можна скоротити шляхом передачі деяких функцій допоміжним робітникам (наладчикам, заточувальникам, мастильникам, прибиральникам).

Усі перелічені види затрат робочого часу є об'єктивно необхідними, отже повинні враховуватися при визначенні норми часу на конкретну роботу. З цієї сукупності вирізняється час основної роботи тим, що він, по-перше, має найбільшу питому вагу в загальній тривалості робочої зміни, а, по-друге, тим, що витрачається безпосередньо на продуктивну роботу. Чим більша питома вага основного часу, тим продуктивнішою є праця даного конкретного робітника.

Одне із завдань організації праці полягає саме у збільшенні питомої ваги основного часу. На обробних (машинних, автоматизованих та апаратурних) процесах протягом основного часу працюють здебільшого машини, автомати, апарати, а людина є вільною, веде активне або пасивне спостереження за ходом технологічного процесу. Такий основний час набув назви машинного на відміну від ручного, коли основні прийоми виконуються робітником вручну.

Протягом машинного часу робітник, будучи вільним, може виконувати деякі елементи підготовчо-завершальної роботи та обслуговування робочого місця.

Це означатиме, що паралельно з роботою машин (автоматів, апаратів), тобто одночасно, робітник виконує елементи підготовчо-завершальної роботи та обслуговування робочого місця. Таким чином, частина підготовчо-завершального часу та часу обслуговування перекривається основним (машинним) часом і не вводиться до складу штучної норми часу на виготовлення конкретного виробу чи виконання операції. Час, що перекривається основним часом, дістав назву перекривного.

Чим вищий рівень автоматизації праці, тим меншим є час активного спостереження, коли робітник повинен пильно слідкувати за роботою машини, контролювати й регулювати технологічний процес. Це приводить до збільшення періоду пасивного спостереження, коли робітник не зобов'язаний слідкувати за роботою машиь.і, може виконувати інші функції на своєму робочому місці або розширити зону обслуговування.

Час перерв у роботі Тп — загальна тривалість часу, протягом якого робітник не працює незалежно від причин, що викликали його бездіяльність. Складається з двох груп затрат часу: регламентованих та нерегламентованих перерв.

Час регламентованих перерв Тир — це час, коли робітник не працює з причин, заздалегідь передбачених, об'єктивно необхідних. Це можуть бути особливі умови плину технологічного процесу з певними паузами, неповна синхронність операцій на конвеєрі, зупинки автоматизованого устаткування для заміни інструменту та підналадки. До часу регламентованих перерв так само належать час перерв, зумовлених трудовим законодавством Тзак (наприклад, для обігрівання будівельників у зимовий час), а також час на відпочинок та особисті потреби Твоп. Останній складається з двох частин: часу відпочинку Тв та часу особистих потреб Тос.

Перерва на обід не входить до фонду робочого часу. Трудовий розпорядок лише окреслює початок і кінець цієї перерви, що дає право працівникам використовувати цей час на власний розсуд.

Час нерегламентованих перерв Тпн охоплює зупинки в роботі, що не є об'єктивно необхідними, тобто небажані. Це час перерв, зумовлених недоліками у технології та організації виробництва; чаї. перерв зумовлених порушеннями трудової дисципліни, та час відпусток з дозволу адміністрації.

До часу перерв, зумовлених недоліками у технології та організації виробництва Тпнт, відносять перерви, що спричинилися через несправність устаткування, відсутність у належний час заготовок, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, інструменту, технологічної оснастки, перебої у постачанні електроенергії тощо.

Час перерв, зумовлених порушеннями трудової дисципліни Тптд, складається з часу запізнень на роботу, невиправданого об'єктивними причинами зволікання початку робочої зміни, передчасного завершення зміни, перевищення часу обідньої перерви та нормованого часу на відпочинок і т.п.

Час відпусток з дозволу адміністрації Тпв включає сумарний час відсутності працівника на робочому місці з дозволу його безпосереднього керівника, викликаний особистими потребами, сімейними та іншими обставинами.

В окремих випадках ініціатором відпустки працівника з дозволу адміністрації може виступати сама адміністрація, коли вона не може забезпечити людей роботою через аварії, перебої з електроенергією, зриви у постачанні матеріально-сировинних ресурсів тощо.

Для об'єктивної оцінки трудових затрат дуже важливо знати, які з них об'єктивно необхідні, отже, підлягають обов'язковому нормуванню, а які є зайвими, непотрібними.

Нормуванню, а відповідно і включенню до складу норми, підлягають усі затрати часу, що об'єктивно потрібні для виконання конкретного завдання: підготовчо-заключний, оперативної роботи, обслуговування робочого місця, регламентованих перерв.

Не підлягає нормуванню, отже, не включається до складу норми час непродуктивної роботи, перерв, зумовлених недоліками у технології та організації виробництва, порушень трудової дисципліни та відпусток з дозволу адміністрації (рис. 3.2). При складанні фактичного балансу робочого часу до нього включають усі фактичні затрати, тобто як нормовані, так і ненормовані. Нормативний баланс змінного робочого часу охоплює лише нормовані затрати часу.

У виробничому процесі дедалі ширше застосування знаходять засоби виробництва (верстати, машини, апарати, автоматичні лінії тощо). Продуктивність праці робітників

значною мірою залежить від інтенсивності використання техніки, від співвідношення та узгодженості функціонування робочої сили та засобів виробництва. Цим зумовлена необхідність ретельного аналізу завантаження устаткування, для чого потрібно знати класифікацію часу його використання (рис.З).

Час роботи устаткування — це час, протягом якого воно перебуває в експлуатації незалежно від того, використовується за прямим призначенням чи ні. Завантаження устаткування може бути ефективним, коли його потенційна (паспортна) продуктивність (потужність, технологічні можливості) використовується повністю, або недостатньо ефективним. Причин недостатньої чи низької ефективності роботи устаткування може бути кілька. Головні з них — це недосконала структура устаткування, коли, наприклад, на великих могутніх верстатах обробляють дрібні деталі; свідоме чи вимушене заниження технологічних режимів роботи устаткування, наприклад у зв'язку з поганою якістю металорізального інструменту; виконання зайвої роботи, не передбаченої технологією, якщо розміри заготовок відхиляються від необхідних у більший бік тощо.

Час простоїв устаткування — це такі періоди протягом зміни (або ціла зміна), коли справна техніка не виконує жодної роботи.

Простої можуть залежати від конкретного працівника і не залежати від нього.

Працівник може спричинити простої в зв'язку з перервою на відпочинок та для особистих потреб; порушеннями трудової дисципліни; поломкою устаткування внаслідок недбалого або некваліфікованого обслуговування.

Простої техніки, що не залежать від операторів, мають організаційно-технічний характер. Несвоєчасне забезпечення робочих місць усім необхідним, відсутність електроенергії, випадкові поломки, часті переналадки верстатів, малий обсяг партій виробів — усе це помітно зменшує корисний фонд часу роботи устаткування.

Коли аналізується тривалість виробничого процесу, всі затрати часу групуються таким чином, щоб повніше розкривався характер їхнього змісту (рис. 4).

Тривалість виробничих процесів може виходити за межі змінного робочого часу. Вона складається з тривалості технологічних, облікових, складських, пакувальних, вантажних, транспортних та контрольних процесів, міжопераційних перерв та пролежувань предметів праці у технологічних нагромаджувачах.

Виходячи із завдань та змісту нормування праці, ми не розглядаємо у цій класифікації час міжзмінних, міжцехових перерв та перебування предметів праці у виробничих запасах, позаяк це не впливає на тривалість виконання виробничих операцій — основного об'єкта нормування праці. Щодо внутрішньоопераційних перерв, які часом трапляються внаслідок недостатньої кваліфікації чи помилок робітників, вони аналізуються під час проведення хронометражних спостережень. Метою даної класифікації є з'ясування чинників, що найбільше впливають на тривалість виробничого процесу.

Загальна тривалість усіх технологічно необхідних механізованих і ручних операцій, а також час на відпочинок та особисті погреби працівника утворюють регламентований час перебігу виробничого процесу. Різні додаткові, зайві операції та міжопераційні перерви збільшують тривалість виробничого процесу, отже, підлягають виявленню під час його аналізу й оцінки ступеня раціональності.

Рис. 1 Загальна класифікація елементів затрат змінного робочого часу

Рис. 2. Структура нормованого і ненормованого робочого часу

Час роботи устаткування

Час простоїв устаткування

Час ефективної роботи

Час неефективної роботи

Час простоїв, що залежать від робітника

Час простоїв, що не залежать від робітника

Необхідний час

Змарнований час

Рис. 1 Загальна класифікація елементів затрат змінного робочого часу

Рис. 2. Структура нормованого і ненормованого робочого часу

Змінний робочий час

Час роботи устаткування

Час простоїв устаткування

Час ефективної роботи

Час неефективної роботи

Час простоїв, що залежать від робітника

Час простоїв, що не залежать від робітника

Необхідний час

Змарнований час

Рис.З. Структура часу використання устаткування

інформацію про фактичне використання змінного робочого часу, причини надмірних перерв у роботі, кваліфікацію виконавців, умови їх праці.

У теорії й практиці нормування поширені два основних методи вивчення затрат робочого часу (рис. 5): безпосередніх вимірів та моментних спостережень.

Метод безпосередніх вимірів полягає в тому, що спостерігач послідовно фіксує тим чи іншим способом тривалість різних елементів затрат робочого часу. Перевагою цього методу є вірогідність і точність реєстрації часу. Є й недоліки: велика трудомісткість підготовки самого спостереження та обробки його матеріалів, неможливість охоплення значної кількості робочих місць одночасно.

Метод моментних спостережень ґрунтується на використанні теорії ймовірності та таблиць випадкових чисел, коли спостерігач через нерівні проміжки часу (моменги) фіксує те, що відбувається на робочих місцях в обраній зоні спостереження. За цього методу значно зростає кількість спостережуваних об'єктів (працівників, верстатів, машин), поліпшується оперативність одержання потрібної інформації, забезпечується достатня точність результатів спостереження.

Підготовка до спостереження складається з обрання об'єкта дослідження та ознайомлення з ним, планування маршруту обходу спостерігачем зони спостереження, визначення кількості моменто-спостережень, попереднього заповнення спеціального бланку.

Необхідна кількість моменто-спостережень визначається за формулами (таблицями, складеними на підставі цих формул), виведеними із застосуванням математичної статистики.

Для стабільного трудового процесу, притаманного велико-серійному та масовому типу виробництва, кількість необхідних моменто-спостережень визначається за табл. 3.1. або за формулою

Після визначення загального обсягу спостереження потрібно розрахувати кількість обходів, яку повинен зробити спостерігач, щоб одержати бажаний результат. Для цього загальну кількість моменто-спостережень слід поділити на кількість об'єктів спостереження (робочих місць, робітників тощо).

Якщо, наприклад, на виробничій дільниці розташовано 31 діюче робоче місце, а загальний обсяг спостереження дорівнює 278, то кількість обходів спостерігача для забезпечення бажаного результату становитиме 278 : ЗІ =9.

Швидкість пересування спостерігача за маршрутом може бути довільною, але постійною. Щоб уникнути певної ритмічності фіксації спостережуваних подій (тобто не потрапити в ритм трудового процесу), перерви між черговими обходами слід встановлювати за таблицею випадкових чисел.

Кожен наступний обхід спостерігач має починати з іншого фіксажного пункту на маршруті. Для забезпечення елемента випадковості чергування пунктів початку обходів їх доцільно добирати також за випадковими числами.

Загальна тривалість спостереження складається з суми часу обходів та часу перерв між обходами. Отже, чим більше число моменто-спостережень, тим більшою буде трудомісткість спостереження, адже вона залежить не лише від швидкості руху дослідника на маршруті та числа обходів, має значення також кількість і загальна тривалість перерв між обходами, скорочувати які недоцільно.

Фіксажні пункти, тобто місця на маршруті обходу, з яких спостерігач фіксує елементи затрат робочого часу чи інші зміни на об'єктах спостереження, обираються заздалегідь і протягом усієї фотографії не змінюються. Лише з'явившись на фіксажному

пункті спостерігач визначає, чим зайнятий у даний момент часу об'єкт його спостереження, і робить відповідний запис у спеціальному бланку.

Запис подій за методом моментних спостережень зводиться до фіксації кількості моментів одноіменних видів затрат часу: підготовчо-завершального, оперативного, обслуговування робочого місця, відпочинку, простоїв тощо. Співвідношення числа моменто-спостережень неважко перетворити у співвідношення кількості часу, що дає можливість аналізу ефективності використання змінного фонду робочого часу.

Прискорений запис числа моменто-спостережень можна вести двома способами: штриховим і прямокутниковим.

За першого способу одиниці дорівнює один штрих, за другого — одна точка вершини, сторона, діагональ прямокутника:

Складність широкого застосування цього методу зумовлена недостатньою кваліфікацією нормувальників та інших фахівців служб організації праці. Адже не кожен спостерігач може правильно оцінити і проіндексувати в конкретний момент часу те, що відбувається у зоні спостереження. Крім теоретичних знань тут потрібен ще й великий практичний досвід.

Недоліками методу моментних спостережень є неможливість точного визначення тривалості тих чи інших видів затрат робочого часу протягом зміни загалом та в розрахунку на кожного конкретного працівника через те, що облік моменто-спостережень ведеться разом на всю сукупність спостережуваних об'єктів. Незважаючи на це, метод моментних спостережень набуває дедалі ширшого застосування, оскільки можливість розв'язання різноманітних організаційних питань на основі швидшого одержання оперативної інформації щодо завантаження роботою широкого кола однорідних об'єктів є досить привабливою.

Незалежно від обраного методу будь-яке вивчення фактичних затрат робочого часу здійснюється у чотири етапи: підготовка до спостереження, саме спостереження, опрацювання одержаної інформації, аналіз результатів.

На першому, підготовчому, етапі обираються об'єкт, виконувана робота, метод і конкретний спосіб спостереження, уточнюються його цілі й завдання. Все це зазначається на лицьовому боці спостережувального бланку. Про майбутнє спостереження, його цілі, строки, порядок проведення обов'язково повідомляють робітників і майстра, яких це стосується, створюють необхідні умови. На другому етапі спостерігач, не заважаючи робітникам і не втручаючись у їхні справи, робить необхідні спостереження (виміри, записи), дотримуючись при цьому об'єктивності, точності, безпомилкового визначення різновидів затрат робочого часу. Уся первинна інформація реєструється на робочому боці спостережувального бланку. На третьому етапі роблять групування одноіменних затрат робочого часу, позбавляються помилкових вимірів, обчислюють середні значення величин, складають фактичний баланс затрат робочого часу тощо.

Четвертий етап є аналітичним. Обчислюють показники використання робочого часу, визначають його втрати, виявляють конкретні причини втрат, виробляють пропозиції щодо поліпшення використання робочого часу.

Залежно від об'єкта дослідження, цілей спостереження, потрібної точності вимірів, техніки та форми реєстрації можливе використання трьох основних способів спостережень: фотографія робочого часу, хронометраж, фотохронометраж.Кожен з цих способів має кілька різновидів, які враховують конкретні виробничі умови, а вже справа

нормувальника обрати той чи інший вид спостереження з метою одержання найбільш вірогідної інформації".

На схемі (див. рис.5,) для кращого розуміння існуючих методів, етапів, способів, видів спостереження показані Ух взаємозв'язок і взаємна обумовленість.

Методика вивчення затрат робочого часу

Метод безпосередніх вимірів

Метод момент них спостережень

Етапи

Підготовка до спостереження

спостереження

Опрацювання одер­жаної інформації

Аналіз результатів

Фотографія робочого часу

Індивідуальна

Безперервний

Індивідуальний

Вибірковий

Груповий

Бригадна

Фотографія часу

використання

устаткування

Масова фотографія робочого часу

Самофотографія

Фотографія робо­чого часу багатоверстатника

Маршрутна

Фотографія ви­робничого процесу

Рис. 5 Класифікаційна схема методів вивчення затрат робочого часу

Враховуючи, що фотографія робочого часу має багато різновидів, слід добре розбиратися в особливостях застосування кожного ' з них, адже помилковий вибір виду спостереження може не лише дати неякісну інформацію, а й підірвати довір'я з боку робітників до необхідності й корисності такої справи.

Іноді можна почути думку практиків про те, що і без спеціальних спостережень ми досить добре знаємо наші втрати, що їх причиною с несвоєчасна доставка сировини, матеріалів, заготовок, зношене устаткування, нестача інструментів. Насправді так воно і є. Але проведення добре організованих цільових спостережень дає можливість виявити додаткові, невидимі, приховані втрати робочого часу, які значною мірою залежать від якості праці виконавців і більш-менш точно відбивають фактичну індивідуальну продуктивність. Поряд з цим спостереження примножують банк даних для розробки нормативних матеріалів, збільшують наші можливості подальшого вдосконалення організації праці.

4. Фотографія робочого часу

Це один з основних методів вивчення затрат робочого часу протягом зміни або за коротший період. Здебільшого фотографи проводиться з метою одержання вихідних даних для розробки (чи перевірки) нормативів часу Тпз, Тоб, Тпт, виявлення втрат робочого часу з різних причин та розробки організаційно-технічних заходів по вдосконаленню використання робочого часу.

Різноманітність трудових процесів дуже широка. Значною є й кількість різновидів фотографії робочого часу, кожен з яких має свої відмітні особливості. Правильний вибір нормувальником (економістом) того чи того виду фотографії для конкретних умов виробництва уможливлює добре знання методики й техніки спостережень, певний виробничий досвід.

1.Індивідуальна фотографія звичайно проводиться методом безпосередніх вимірів під час виконання робітником виробничого завдання на індивідуальному робочому місці. Найчастіше об'єктом спостереження є робітники, які не виконують змінні завдання (тобто виконують менш як на 100%). Мета: виявити причини, що заважають робітникові протягом зміни. Об'єктом спостереження також можуть бути й передові робітники. В цьому разі мета дослідження полягає у вивченні передового досвіду з тим, щоб ефективніше використати робочий час. Спостереження може вестися протягом цілої робочої зміни або окремої її частини.

На підготовчому етапі той, хто проводитиме спостереження, після вибору об'єкта спостереження має ознайомитися з технологічним процесом, організацією робочого місця, порядком його обслуговування, взаємозв'язками робочого місця з оточенням тощо.

Якщо фотографія робиться з метою виявлення витрат робочого часу, то її виконують за існуючої організації праці з усіма її недоліками. Коли матеріали фотографії потрібні для розробки нормативів і норм часу, то на підготовчому етапі необхідно створити таку організацію праці, на яку будуть орієнтовані ці нормативи і норми.

До початку спостереження на фотокарту заносяться всі потрібні вихідні відомості: назва цеху, дільниці, технологічного процесу, прізвище та ініціали робітника, його професія і кваліфікаційний розряд, дата спостереження.

З моменту початку спостереження (це може бути початок робочої зміни) спостерігач, користуючись приладом реєстрації часу (хронометром, годинником), занотовує на фотокарті послідовно всі фактичні затрати часу на спостережуваному робочому місці

незалежно від їхньої доцільності, одночасно фіксуючи поточний час у відповідній графі. Рекомендована точність запису поточного часу ±0,5 хв із заокругленням до однієї цілої хвилини.

По закінченні спостереження починають обробку одержаної інформації. На фотокарті проставляють індекси всіх зафіксованих затрат часу, визначають тривалість кожного елемента.

На фотокарті поточний час у кожному рядку означає закінчення попереднього елемента затрат часу і початок даного. Різниця між значенням поточного часу даного і попереднього рядків становить, тривалість часу даного елемента операції чи роботи. Сума тривалості всіх елементів повинна дорівнювати загальній тривалості всього спостереження від початку до кінця. Обідня перерва не є робочим часом, тому її тривалість не враховується при фотографії робочого часу.

Аналіз матеріалів фотографії починається із складання зведення одноіменних затрат, фактичного і нормативного балансів робочого часу у хвилинах і процентах.

Процедура аналізу використання робочого часу передбачає розрахунки, принаймні, трьох відносних показників (коефіцієнтів): ефективного використання змінного робочого часу К; неприхованих (явних) втрат робочого часу К₂; прихованих втрат робочого часу

К₃.

Таким чином, фотографія робочого часу дозволяє виявляти наявні втрати, нічим не загрожуючи робітникові. Навпаки, він зацікавлений у тому, щоб за кращої організації праці більше зробити корисної роботи, отже мати відповідно більший змінний заробіток, оскільки розцінка за кожну одиницю роботи не зменшується.

На завершальному етапі аналізу робочого часу методом індивідуальної (та й всіх інших видів) фотографії складають план заходів щодо поліпшення організації праці, усунення причин втрат робочого часу з метою більш продуктивного його використання.

2. Групова фотографія проводиться тоді, коли є потреба проаналізувати
використання робочого часу групою робітників, розташованих недалеко один від одного.
На спеціальному бланку заздалегідь проставляється часовий інтервал спостереження.
Чим він менший, тим вища точність очікуваного результату спостереження. Найчастіше
інтервал становить від однієї до десяти хвилин. При цьому одна людина може вести
якісне спостереження за групою робітників до 12 чол. За такого методу запис затрат
робочого часу ведеться за допомогою індексів.

Спостерігач розташовується таким чином, щоб міг безпомилково визначити, чим конкретно зайнятий кожен робітник протягом кожного інтервалу часу (підготовчо-завершальною, оперативною роботою, обслуговуванням робочого місця, відпочинком тощо). По закінченні спостереження обробка результатів ведеться за кожним робітником окремо. Зведення і аналіз результатів виконуються аналогічно індивідуальній фотографії.

3. Бригадна фотографія застосовується тоді, коли виникає необхідність аналізу
затрат часу бригадою, яка обслуговує колективне робоче місце (потокову лінію,
складальний конвеєр, монтажний стенд тощо), тобто виконує спільне виробниче
завдання.

Запис спостереження найзручніше вести індексно-графічним методом. Після проведення бригадної фотографії робочого часу складається єдиний фактичний баланс па всю бригаду. Коефіцієнт завантаженості роботою обчислюється для кожного члена бригади окремо. Ретельний аналіз структури затрат часу бригадою а цілому та кожним її членом дасть цінну інформацію для подальшого удосконалення організації колективної праці.

4. Самофотографія — різновид індивідуальної фотографії, розрахований на те, що працівник сам вестиме спостереження за своєю роботою і фіксуватиме втрати робочого часу з різних причин, у першу чергу ті, що трапляються не з його вини Цей досить ефективний метод спостереження за трудовим процесом і виявлення резервів економії робочого часу, пов'язаних із якістю обслуговування, зародився ще в І946 р, як своєрідне мікросоціологічне обстеження. Але досить швидко він був забутий через те, що адміністрація підприємтсв не була заінтересована у виявленні та використанні прихованих внутрішніх резервів.

Беручи до уваги ефективність самофотографії як методу контролю знизу за якістю організації праці і виробництва, її доцільно проводити не менш як 2—3 рази на рік на кожному робочому місці. Наслідками кожного туру самофотографії мають бути узагальнення зібраної інформації, докладне обговорення, розробка і реалізація дійових заходів щодо усунення причин втрат або непродуктивного використання робочого часу.

Самофотографія є також засобом залучення робітників до активної участі в управлінні виробництвом, отже її слід вдосконалювати і всіляко підтримувати.

5. Фотографія робочого дня багатоверстатника багато в чому схожа з груповою. Відрізняється тим, що одноіменні затрати часу зводяться у двох варіантах: відносно до робітника і до обслуговуваних ним верстатів, машин, апаратів. Матеріали фотографії використовуються для обгрунтування норми обслуговування багатоверстатника, визначення тривалості перерв у його роботі і в роботі устаткування.

6. Фотографія виробничого процесу застосовується за умов безперервного
апаратурного виробництва. Спостереження одночасно ведеться за діями оператора
(апаратчика), параметрами технологічного процесу та випуском готової продукції.
Вперше цей вид фотографії з'явився у 1934 р. під назвою метода двосторонньої фо­
тографії. Основне завдання його полягає у встановленні чіткої взаємодії людей і
устаткування, розробці детальних професійних інструкцій та карт організації праці.
Фрагмент робочої частини цієї фотографії наведено у табл. 3.9.

Такий вид спостереження потребує значної спеціальної підготовки спостерігача, який повинен добре знати, якою мірою існуюча організація праці відповідає проектній, Опрацювання даних спостереження ведеться окремо відносно до робітника і устаткування. Під час аналізу важливо виявити ваємозв'язок затрат робочого часу і результатів праці оператора.

7. Маршрутна фотографія застосовується тоді, коли виникає потреба проаналізувати
завантаженість робітників, які не мають постійних робочих місць, а виконують свої
обов'язки на пересувних робочих місцях (водії, машиністи кранів, трактористи тощо) чи
працюють на досить розлогих зонах обслуговування (черговий персонал слюсарів,
електриків, наладчики устаткування, прибиральники, підсобні робітники і т.п.).

Такий вид фотографії звичайно виконується двома спостерігачами. Один перебуває на початку, а другий — наприкінці маршруту або зони. Можливий і такий варіант, коли спостереження веде одна людина, пересуваючись разом з рухливим робочим місцем. Якщо спостерігач один, він може, залишаючись на одному місці, фіксувати роботу кількох транспортних одиниць, реєструючи їх появу в одних і тих самих пунктах, що дістали назву фіксажних точок. Цей вид фотографії ще не набув широкого визнання через недостатню увагу до допоміжного виробництва.

8. Цільова фотографія —- різновид групової фотографії. Застосовується з метою
розв'язання вузького, конкретно-цільового завдання щодо оцінки якості використання
робочого часу протягом певної частини робочої зміни або виконання працівниками

конкретної виробничої функції. Наприклад, необхідно дослідити, як використовується

(за якими напрямами) робочий час у першу або останню

годину зміни, які величини втрат часу при одержанні інструментів, заготовок, креслень

тощо.

Проводиться цільова фотографія здебільшого раптово, без попередження відповідних служб і людей з метою одержання вірогідної інформації. Це дійовий засіб зміцнення трудової та виконавської дисципліни, поліпшення організації праці.

Описані вище види фотографії робочого часу звичайно здійснюються методом безпосередніх вимірів, фіксацією поточного часу з обмеженою кількістю спостережуваних об'єктів.

Якщо виникає потреба аналізу завантаження устаткування або масової фотографії з метою одержання оперативної вірогідної інформації із залученням до участі у цьому процесі мінімальної кількості спостерігачів, то найбільше виправдовує себе метод моментних спостережень.

9. Фотографія часу використання устаткування проводиться 2—3 рази на рік з метою визначити степінь завантаження устаткування в часі. Проходячи за маршрутом, спостерігач фіксує лише дві події: "працює" або "не працює". В його завдання також входить дотримуватись методики спостереження.

Не кожне включення устаткування означає його продуктивну роботу, адже машинна може працювати й на холостому ходу. Машина "працює" — це коли вона виробляє нові споживні вартості, здійснює певний технологічний процес.

Використання методу моментних спостережень дозволяє незначними силами кваліфікованих фахівців спостерігати практично за всім верстатним парком підприємства одночасно.

10. Масова фотографія робочого часу застосовується при одночасному обстеженні великої сукупності працівників методом моментних спостережень. Поширена на великих підприємствах, де достатньо підготовлених фахівців.

Проведення значної кількості повторюваних масових фотографій виправдовує себе з метою створення місцевих нормативних матеріалів з праці, обґрунтування нормативних значень підготовчо-завершального часу, часу обслуговування робочого місця, перерв на відпочинок та особисті потреби.

5. хронометраж

Фотографія в усіх її різновидах дає цікаву й корисну інформацію про ефективність екстенсивного використання робочого часу протягом зміни. Чим більша питома вага корисних витрат часу, тим продуктивнішою є праця людей.

Скорочення або повне усунення непотрібних перерв V роботі подовжує корисний фонд змінного часу, проте ніяк не впливає на якість технологічних процесів, на вдосконалення прийомів і методів праці. Звичайно, якщо порівнювати питому вагу часу оперативної роботи у змінному фонді, наприклад, у токаря і гальваника, то можна з'ясувати, у кого більш завантажений робочий день. Однак наскільки інтенсивно працює певний робітник за даними фотографії вирішити неможливо. Для цього потрібен детальніший аналіз трудового процесу, цільове дослідження окремих видів затрат робочого часу, розчленування технологічних операцій на дрібні елементи та ретельний хронометраж фактичних затрат часу.

Об'єктом хронометражу найчастіше виступає повторювана технологічна операція або окремі її частини. За потреби може проводитися хронометраж затрат часу на виконання підготовчо-завершальної робота та обслуговування робочих місць. Хронометраж є одним з основних способів вивчення затрат часу при виконанні циклічно повторюваних елементів операції. Хронометраж може проводитися з метою:

встановлення фактичної тривалості основних і допоміжних елементів виробничої операції;

виявлення причин невиконання норм часу (виробітку), встановлених розрахунковим шляхом;

виявлення і вивчення передових прийомів і методів праці для їх наступного поширення;

одержання вихідних даних для розробки нормативів з праці; встановлення нових або уточнених діючих норм затрат праці.

Залежно від числа працівників, робота яких вивчається хронометражним способом, розрізняють індивідуальний і груповий хронометраж.

Індивідуальний хронометраж дозволяє вивчати трудові процеси (операції) найгрунтовніше, з максимальною деталізацією.

Перевагою групового хронометражу є те, що він дозволяє поряд із вивченням структури і трудомісткості операції визначити реальну міру участі у колективному результаті кожного з членів бригади або ланки з метою раціональнішого поділу функцій та обов'язків.

На етапі підготовки до хронометражного спостереження необхідно насамперед визначити об'єкт і мету цього заходу. Ігнорування цієї вимоги може спричинити дискредитацію самої ідеї хронометражного дослідження, звести його до банального перегляду діючих норм затрат праці.

Велике значення має кваліфікація фахівця, який здійснює хронометражні спостереження. В його обов'язки входить глибоке ознайомлення з призначенням і змістом технологічної операції, організацією та оснащенням робочого місця, кваліфікацією виконавців, а також виявлення основних факторів, від яких залежить тривалість операції.

До початку безпосередніх вимірів досліджувану операцію слід розчленувати на складові відносно самостійні частини (технологічні переходи або трудові прийоми), встановити фіксажні точки, визначити необхідну кількість повторних вимірів часу .

Якщо хронометраж проводиться з метою встановлення обґрунтованих норм, необхідно до його початку усунути всі перешкоди нормальній роботі, а за об'єкт спостереження брати робітника чи групу робітників із середнім рівнем виконання норм. Коли хронометраж проводиться з метою виявлення і поширення передових методів праці, т за об'єкт спостереження обирають передового працівника і ще кілька інших, щоб можна було порівнювати фактичні затрати часу, встановлювати розміри відхилень та їх причини.

Хронометраж дій робітника, який не виконує норми, дає можливість віднайти справжні причини цього негативного явища і вжити дійових заходів до поліпшення справи.

Для забезпечення точності вимірів затрат часу необхідно якнайточніше визначити фіксажні точки, що означають закінчення одного елемента операції і початок наступного.

Кожен робітник звичайно виконує свою операцію безперервно, якщо цього не вимагає специфіка технології. Отже, спостерігачеві не так легко визначити фіксажні точки і негайно реагувати на їх появу під час хронометражу. Для полегшення роботи фіксажні точки краще пов'язувати з чітко фіксованим зоровим чи звуковим сприйняттям. Це можуть бути, наприклад, моменти дотику руки виконавця операції до органів керування верстатом, інструменту, деталі тощо.

Перелік складових елементів операції та фіксажні точки, що їх розділяють, заносяться до відповідних граф хронокарти. Хронометражист розчленовує операцію таким чином, щоб полегшити в подальшому нормування операції або аналіз попередньо встановлених на неї норм.

Певну складність для хронометражиста становить визначення економічно оптимальної кількості вимірів. На практиці часто-густо ігноруються наукові рекомендації і хронометражист робить стільки вимірів, скільки вільних граф містить хронокарта (звичайно від 10 до 15). Але ж цілі проведення хронометражу можуть бути різні, і кожній з них має відповідати обґрунтована кількість повторних вимірів. На це справляють свій вплив, наприклад, такі чинники, як тип виробництва, величина допустимої похибки при спостереженні, рівень механізації трудового процесу, повторюваність операції (величина партії деталей), тривалість операції, коефіцієнт сталості хронометражного ряду тощо. Врахувати всі ці чинники для визначення оптимальної кількості вимірів неможливо, тому на практиці здебільшого користуються довідковими таблицями.

До початку спостереження у хронокарту заносять загальні відомості, що характеризують:

робітника (прізвище та ініціали, табельний номер, спеціальність, стаж роботи за фахом, тарифний розряд, середній процент виконання норм);

виконувану роботу (назва операції або деталі, матеріал і маса заготовки, кількість деталей у партії);

організацію робочого місця (тип, модель та інвентарний номер устаткування, перелік інструментів та пристроїв, планування робочого місця, порядок його обслуговування тощо);

технологічні параметри роботи (швидкість, глибина різання, подача тощо).

За потреби у відповідному місці хронокарти робиться спрощений рисунок (ескіз) оброблюваної деталі.

Хронометражні виміри протягом робочого дня рекомендується проводити за два прийоми: перший — за 1-1,5 години після початку зміни, другий — за 0,5—1 годину після обідньої перерви, тобто коли робітник входить у звичайний нормальний темп роботи. Закінчувати спостереження доцільно не пізніше, як за 0,5 години до завершення зміни.

Визначити тривалість окремих елементів трудового процесу можна двома способами; безперервним і вибірковим.

За безперервного хронометражу послідовно фіксуються затрати часу на всі елементи трудового процесу від початку до закінчення операції. Цей спосіб звичайно застосовують, якщо тривалість елементів операції перевищує 10 сек. У хронокарті зазначаються зміни поточного часу в рядку "П", тобто момент закінчення одного елемента трудового процесу і початку наступного.

За вибіркового хронометражу ведеться облік часу, що його витрачає робітник на окремі, заздалегідь обрані елементи трудового процесу (операції).

До цього способу спостереження звертаються здебільшого у двох випадках: коли немає потреби хронометрувати геть усю операцію, а особливий інтерес становлять якихось 2—3 елементи (ручні прийоми), або коли після безперервного хронометражу один чи дна хроноряди виявилися недостатньо сталими, отже виникає потреба критичного перегляду методу роботи та додаткового хронометрування.

Під час вибіркового хронометражу неважко відразу визначити тривалість спостережуваних елементів операції, яка фіксується на хронокарті у рядку "Т".

Різновидом вибіркового є цикловий спосіб хронометражного спостереження. За цього способу суміжні короткочасні елементи операції (тривалістю менше 3 сек) спочатку об'єднують у групи різного складу (цикли). Спочатку вимірюється тривалість кожного окремого циклу. Потім з допомогою системи алгебраїчних рівнянь обчислюється тривалість кожного окремого елемента, що включений до того чи іншого циклу.

Найпоширенішими технічними засобами проведення хронометражу є одно- та двострілочні секундоміри і хронометри типу "Стріла".

Спостереження за безперервним способом ведеться таким чином, щоб у хронокарті заповнити всі рядки і клітини у рядках, позначені літерою ТІ" (поточний час). При цьому кількість повторюваних операцій, за якими ведеться спостереження, повинна дорівнювати заздалегідь визначеному числу спостережень п.

Після закінчення спостереження починається обробка його результатів. Насамперед слід визначити тривалість кожного елемента операції. Для цього від показника поточного часу закінчення даного елемента віднімають показник поточного часу закінчення попереднього елемента. Одержана різниця становитиме час тривалості даного елемента, а відповідний запис робиться у клітині рядка "Т" .

Після таких розрахунків у хронокарті проти кожного елемента в.рядку "Т" утвориться ряд неоднакових, проте близьких за величиною чисел, що утворюють хронометражний ряд або скорочено — хроноряд.

Людина, виконуючи ручні трудові прийоми, не може працювати у такому усталеному темпі, як машина. Тому кожен хроноряд, незалежно від способу його одержання,* становить низку неоднакових числових величин затрат робочого часу. Співвідношення між найбільшою і найменшою величиною хроноряду, обчислене у вигляді коефіцієнта, характеризує сталість хроноряду, тобто

Розрізняють нормативні і фактичні коефіцієнти сталості. Хроноряд вважається сталим, якщо його фактичний коефіцієнт сталості не перевищує нормативного. Значення нормативних коефіцієнтів сталості залежить від серійності виробництва, тривалості елементів операції та характеру роботи.

Виробнича практика свідчить, що серед показників хроноряду можуть зустрічатися аномальні величини, що значно відрізняються від усіх інших. Таке може статися внаслідок помилки спостерігача під час фіксації затрат часу, помилки робітника-виконавця або з інших причин, що вплинули на дії цього робітника та тривалість того чи іншого, елемента операції.

Такі помилкові або дефектні величини слід виключати з хронорядів і в подальших розрахунках не брати до увага. Загалом дозволяється виключати не більш як 20% загальної кількості вимірів одного хроноряду. У противному разі хроноряд визнається невірогідним, що тягне за собою повторне спостереження відповідного елемента операції вибірковим способом.

Ступінь сталості хроноряду залежить від характеру й змісту трудового процесу. На ручних процесах коливання показників хроноряду більші, ніж на машинно-ручних. Свій вплив на якість хроноряду можуть справляти інші об'єктивні, а також суб'єктивні об­ставини: тривалість елемента операції, серійність виробництва, кваліфікація робітника і спостерігача тощо, Хроноряд вважається сталим, вірогідним, якщо його фактичний коефіцієнт сталості є меншим або дорівнює нормативному.

Після очищення хронорядів та їх перевірки на сталість починають обчислення середньої тривалості кожного елемента операції та всієї операції загалом, що, зрештою, є кінцевою метою хронометраже» адже середнє значення тривалості операції за даними хро-нометража можна вважати за норму затрат часу, визначену аналітико-дослідним методом.

Середня тривалість операції, або її окремого елемента

де - величина кожного окремого значення тривалості часу очищеного

• ⇐ Назад
• 21
• 22
• 23
• 24
• 25
• 26
• 272829
• 30
• 31
• 32
• 33
• 34
• 35
• 36
• Далее ⇒