Транспортне право. Його властивості і ознаки

 

Транспортне право - це сукупність правових норм, які регу­люють суспільні відносини у сфері транспорту.

Предметом транспортного права України є врегульовані нормами права суспільні відносини, що виникають між транспорт­ними підприємствами і клієнтами у зв'язку з розбудовою, експлу­атацією та користуванням шляхами і транспортними засобами, а та­кож відносини щодо організації, забезпечення та здійснення про­цесу перевезень.

Транспортне законодавство є найбільш постійним і відносно стабільним за­конодавством.

З метою забезпечення державних і суспільних інтересів, безпеки перевезень, захисту навколишнього природного середовища органи транспорту діють від імені держа­ви, наділені юридично владними повноваженнями.

Регулювання відносин у сфері транспортної діяльності відбува­ється не тільки способом прямих приписів і заборон, а й засобами непрямого впливу, дозволів (наприклад, узгодження, спільний роз­гляд та обговорення тих чи інших питань, урахування майнових ін­тересів), розрахованих на рівність сторін.

Правове регулювання відносин у сфері забезпечення перевезень пасажирів, вантажу, багажу та вантажобагажу зумовлено певними закономірностями об'єктивного характеру, які закріплені у право­вих нормах. Такі закономірності уособлюють правові принципи. Транспортному праву, як будь-якій іншій галузі права, також при­таманні загальноправові принципи, що поділяються на соціально-політичні (демократизм, законність, рівності всіх перед законом, гласність, об'єктивність тощо) та організаційні (нормативність діяльності, поділ праці, відповідальність за прийняте рішення та ін.) принципи. Але, разом із тим, регулювання транспортних відносин відбувається і за суто специфічнимипринципами. До таких прин­ципів належать:

- принцип планування – забезпечення по­треб держави і суспільства в перевезеннях відбувається на плановій основі способом установлення рівномірного подавання рухомого складу відповідно до обсягів перевезень і графіків (розкладу) руху транспортних засобів;

- принцип єдиноначальності, який полягає в тому, що в транс­портній сфері, як у жодній іншій, крім воєнізованих систем, по­трібне вольове одноособове прийняття рішення щодо виконання тих чи інших завдань, оскільки транспорт є джерелом підвищеної не­безпеки, а забезпечення його діяльності потребує жорсткої цент­ралізації управління;

- принцип оперативної самостійності у вирішенні питання ор­ганізації перевезень. Органи управління наділені відповідними мож­ливостями для самостійних дій.

Особливістю норм транспортного права є те, що досить значну їх частину складають норми технічного характеру, які містяться у різноманітних правилах, інструкціях, постановах щодо убезпечен­ня перевезень, кріплення вантажу на транспортних засобах, обме­ження швидкості руху, дотримання правил перевезень тощо. Ці норми, будучи за своєю природою технічними, але закріпленими нормативними актами, набувають усіх ознак юридичних норм, за порушення яких настає (передбачена) юридична відповідальність (цивільно-правова, господарська, дисциплінарна, адміністративна, кримінальна.

Норми транспортного права, що регулюють певну сферу соціаль­них відносин, утворюють відповідну систему юридичних норм, які об'єднуються у правові інститути. Під інститутом транспортного праваслід розуміти організаційну побудову транспортних право­вих норм у такі цілісні групи, які регулюють якісно однорідні су­спільні відносини у сфері транспорту.

Нині існують такі правові інститути на транспорті:

- інститут залізничного транспортного права;

- інститут авіаційного транспортного права;

- інститут автомобільного транспортного права;

- інститут водного (морського і річкового) транспортного права;

- інститут трубопровідного транспортного права.

Можна визначити й такі інститути, як:

- інститут відповідальності за порушення на транспорті;

інститут міжнародних перевезень.