Основні суб’єкти стихійної поведінки.
Політичне життя суспільства можна вивчати як мінімум з двох методологічно різних точок зору. Перша, що робить наголос на аналізі політичних інститутів, ставить в основу розгляд статичних політичних структур і інститутів влади. Друга точка зору, що спирається на аналіз процесуальний, бачить центр вивчення в динаміці політичних процесів, звичайно, обумовлених спонтанною активністю широких мас суспільства, детермінованої такими факторами, як власна політична психологія і, насамперед, власні політичні настрої мас. Перша позиція найбільш адекватна при вивченні стабільних соціально – політичних систем. Друга – при дослідженні швидко мінливих ситуацій із розмитим впливом інститутів влади. Ситуації другого роду звичайно визначаються поняттям «перехідного» політичного процесу. Правомірним є застосування такого поняття і стосовно сучасної України.
Масові настрої є тісно пов’язаними з такими поняттями політичної науки, як: «політична свідомість», «політична культура», «політичне поводження». Так, масові настрої виступають як стрижень, «ядро», що організує «поле» масової свідомості. Настрої є своєрідним провісником такого важливого компоненту політичної свідомості, як суспільна думка. Вони є однією з перших реакцій політичної свідомості, її первинним оцінним, а іноді і безпосередньо діючим компонентом.
Можна констатувати наявність трьох видів зв’язків між політичною культурою і масовими політичними настроями:
1. Політична культура, як більш широке явище, ніж політична свідомість, включає останню разом із настроями, що виступають як основа актуальної політичної свідомості.
2. Настрої входять у політичну культуру як не завжди усвідомлювані компоненти колишніх, зруйнованих або витиснутих варіантів політичної свідомості – у виді соціально – політичної пам’яті суспільства, як нашарування колишніх політичних систем, як елементи традицій.
3. Масові настрої входять у політичну культуру як можлива основа майбутніх ідеологічних побудов, як прообраз майбутньої політичної свідомості і, можливо, майбутнього варіанту політичної системи.
Найбільш тісно масові політичні настрої зв’язані саме з політичною поведінкою – вони виступають одним з істотних механізмів, що визначає її.
Таким чином, роль масових настроїв полягає в тому, що це один зі стрижневих механізмів політичних процесів, вплив яких простежується наскрізним шляхом: від зовнішніх умов, крізь їхню внутрішню оцінку, крізь політичну свідомість і політичну культуру – на політичну поведінку. У цілому ж, всі основні компоненти політичної системи так чи інакше пов’язані з масовими настроями. Держава – оскільки вона змушена рахуватися з такими настроями і містити в собі визначені інститути впливу на них. Політичні партії – оскільки вони формуються на основі і для вираження тих або інших досить масових настроїв. Ті ж причини зв’язують настрої з громадськими організаціями. Однак, особливе значення настрої мають для такого важливого компонента політичної системи, яким є масові суспільно – політичні рухи. Виникнення і розвиток таких рухів необхідно пов'язувати з недостатньо усвідомленими, стихійними факторами.
У політико-психологічному вимірі масові політичні настрої – це однорідна для досить великої кількості людей складна сигнальна реакція, що відбиває задоволення або незадоволення загальними соціально – політичними умовами життя, я також суб’єктивну оцінку можливості реалізації соціально – політичних домагань.
Виникнення масових політичних настроїв пов’язане із взаємодією двох факторів: 1) об’єктивного, предметного (реальна дійсність), і 2) суб’єктивного (різні уявлення людей про реальну дійсність, різні її оцінки у світлі інтересів і потреб).
Розвиток масових політичних настроїв, як правило, носить циркулярний характер, що нагадує своєрідне «емоційне кружляння»: ті самі настрої, що мають загальну основу (звичайно, саме незадоволені соціально – політичні домагання) відтворюються за визначеним циклом знову і знову. Цикл розвитку масових настроїв, зазвичай, включає п'ять основних етапів: від зародження настроїв – через їхнє нагромадження і кристалізацію – до максимального підйому, що виявляється в політичних діях – потім до спаду настроїв, а в останньому випадку, протягом часу – до нового підйому. Суб’єктом політичних настроїв є маса як сукупність людей, згуртованих загальними переживаннями.
Зароджуюча в окремих групах і стратах, настрої надзвичайно швидко поширюються і самі формують масу як свого суб’єкта. Так, наприклад, у ході революцій «робоча маса» може швидко перетворитися на масу – «більшість всіх експлуатованих». Особливо яскраво це виявляється в ході радикальних політичних змін, політичних криз. У більш спокійних ситуаціях, коли в межах політичної системи функціонують різноманітні не надто виражені настрої, їхній суб’єкт представлений відносно локально. У найбільш конкретному вираженні – у виді юрби.
До основних функцій масових політичних настроїв необхідно віднести:
1. Функцію суб’єктивного забезпечення динаміки політичних процесів. Дана функція здійснюється через політико-психологічну підготовку, формування і мотиваційне забезпечення політичних дій досить великих людських спільнот.
2. Функцію формування суб’єкта потенційних політичних дій.
3. Функцію ініціювання і регуляції політичної поведінки за допомогою відповідних варіантів настроїв (наприклад, що ведуть до модифікації політичної системи).
4. Функцію стратегічної політико-психологічної оцінки (формується довгострокове відношення до політичної реальності, спосіб її осмислення).
У загальному виді, під масовим політичним рухом розуміється поява і широке функціонування таких політичних сил, що намагаються змінити існуючі умови життя в суспільстві або закріпити їх шляхом впливу на політичні інститути або ж шляхом широкої боротьби за владу. Рух – це завжди якесь спільне прагнення людей до реалізації загальної мети. Основою для появи такого масового прагнення є наявність визначених масових політичних настроїв. Ліворадикальні рухи вбачають перспективи виходу в досягненні нових, ще більш високих домагань, яким підкоряють свою поведінку, спрямовуючи її на заперечення минулого і руйнування існуючого порядку заради якогось бажаного майбутнього. Для того, щоб подібні настрої стали масовими, звичайно необхідно, по – перше, щоб розрив домагань і реальності був очевидний, а по – друге, не залишав надій на швидке поліпшення ситуації. Масові настрої такого роду, звичайно, спрямовані в майбутнє, обґрунтовуючи необхідність радикальних дій новими домаганнями або новими можливостями реалізації потреб («…хто був ніким, той стане всім»).
Масові настрої, що лежать в основі реформістських рухів, формують суб’єкт політичного поводження особливого роду – суб’єкт відносної політичної стабільності. За своєю політико-психологічною суттю - це еволюційні рухи: дії, залучених до них мас спрямовані звичайно на поступове удосконалювання соціально – політичної системи при збереженні її в цілому, стабільному стані. Особливостями настроїв, що лежать в основі реформістських рухів, є, по – перше, помірковано – негативна оцінка реальної ситуації, а по – друге, настільки ж помірна позитивна оцінка можливих у майбутньому змін. Останнє визначається конкретними очікуваннями не принципово нових, а лише великих можливостей реалізації поступово зростаючих домагань у рамках існуючої політичної системи.
В основі праворадикальных рухів звичайно лежать настрої крайнього невдоволення реальною ситуацією і позитивною оцінкою такої потенційної ситуації, що пов’язана з реставрацією старих, традиційних і апробованих домагань і випробуваних можливостей їхнього досягнення. Це критичні стосовно сьогодення, але оптимістичні у відношенні минулого і перспектив його повернення настрої.
Виступаючи як механізм ініціювання і регуляції політичної поведінки, настрої, опановуючи масами, можуть вести до змін у стрижневій ланці політичної системи – в інститутах і функціях влади і політичного керування. На практиці це звичайно викликає зміни в державному устрої, пов’язані з формою правління, зі зміною влади, зі значними політичними реформами або навіть зміною політичного ладу (Чилі, Іран, СРСР).