Передумови модернізації управління освітою
Розділ І. Проблема оновлення управління навчальним закладом
Розвиток управління як передумова розвитку навчального закладу
Передумови модернізації управління освітою
У 90-ті роки 20-го століття соціально-економічні, політичні зміни в суспільстві, розпад Радянського Союзу, проголошення самостійності України, прагнення незалежної країни ствердитись та вижити економічно - все це не залишає без змін і систему освіти. Децентралізація державної влади, подальша демократизація суспільства вимагали змін в управлінні освітою.
У Державній національній програмі "Освіта" (Україна ХХІст.) було визначено стратегічні завдання реформування управління освітою: "перехід від державного до державно-громадського управління, чітке розмежування функцій між центральними, регіональними і місцевими органами управління; забезпечення самоврядування навчально-виховних закладів і наукових установ; утвердження в сфері освіти гармонійного поєднання прав особи, суспільства і держави” та пріоритетні завдання шкільної освіти: "формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного та морального здоров'я, забезпечення пріоритетності розвитку людини, відтворення й трансляція культури і духовності в усій різноматітності вітчизняних та світових зразків". Одним із основних шляхів реалізації цих завдань є "наукове обгрунтування нової системи управління освітою, відпрацювання інноваційних моделей управління галуззю та важливих управлінських рішень".
Проте однією із перших спроб змалювати, як змінились функційні обов'язки керівника школи, як удосконалювати управлінську діяльність в умовах її оновлення, була колективна наукова праця російських вчених Ю.А.Конаржевського, К.О.Нефедової, П.І.Третякова, Т.І.Шамової [11]. Автори констатують той факт, що змінились задачі вищої ланки управління: "не тиснути і обмежувати, а допомагати; не забороняти, а спрямовувати; керувати, а не командувати". Вони доводять, що "неможливо перебудувати соціально-педагогічну систему, залишаючи процес управління нею на архаїчному рівні пресловутого керівництва і контролю, спираючись на стереотип мислення, яке сформувалось багато десятиліть тому". Вчені викрили проблеми невідповідності між завданнями, які висуває суспільство школі, та характером внутрішньошкільного управління.
Постала необхідність вчити керівника школи управляти її розвитком, спрямовувати дослідницьку та пошукову діяльність педагогів та учнів. Т.І.Шамова ще не говорить про нову функцію управління розвитком школи, але своїм дослідженням закладає її теоретичні основи.
Диференціація освіти призвела до інтенсивного розвитку закладів нового типу, авторських шкіл та експериментальних майданчиків на базі загальноосвітніх шкіл. З'явились проблеми, пов'язані зі специфікою управління такими закладами, оновленням функціональних обов'язків керівників шкіл та виробленням нової структури та змісту професійної компетентності директора. "Зміст управлінських функцій в нових умовах передбачає розгляд їх з позиції психологічного, педагогічного та організаційного аспектів і виявляється в органічному поєднанні та послідовності управлінських дій" [11].
В цей час набувають поширення тенденції щодо психологізації управлінської діяльності та адаптації ефективних технологій управління виробництвом до управління освітою, школою, поширення менеджменту в освіті. Оновлення функцій управління школою обумовлюється новими видами діяльності, які виконує директор з тенденцією входження керівників шкіл до загального складу менеджерів.
Саме в середині 90-х років поряд з поняттям "керівник" почав широко вживатись термін "менеджер". Розвивається менеджмент освіти. "Менеджмент освіти - це вид управлінської діяльності, який складається із сукупності засобів, методів та форм впливу на індивідуумів та колективи з метою ефективного функціонування даної галузі". А людина, яка володіє цими знаннями та уміннями, - це менеджер. Наукові роботи Г.А.Дмитренка, Л.І.Каращук, Н.Л.Коломінського, Ю.А.Конаржевського, В.А.Коростєлєва розкривають сутність освітнього менеджменту та зміст діяльності менеджера освіти.
Л.І.Даниленко, Н.М.Островерхова вважають можливим удосконалення управління сучасною школою тільки на основі модернізації функцій керівника. Л.І.Даниленко визначає такі нові функції директора школи, як: прогностична, консультативна, представницька, менеджерська та політико-дипломатична. На її думку, вони існують поряд із традиційними функціями: організаторською та контролюючою [15; 69].
Оновленню функцій управління сприяє світова тенденція щодо моделювання навчально-виховних закладів.
Так, в Фінляндії, Нідерландах, США, Росії знайшов суспільну підтримку процес визначення місії школи. Місія - це загальна мета розвитку школи, яка виробляється, обговорюється, усвідомлюється і підтримуєтья на всіх рівнях навчально-виховного закладу: адміністративному, вчительському, учнівському, батьківському, громадському. Перспектива розвитку школи повинна бути чіткою, зрозумілою для всіх учасників навчально-виховного процесу. Кожен шкільний колектив на чолі зі своїм керівником моделює освітній заклад майбутнього.
В 90-ті роки і в Україні поширюється ідея "знаходження свого обличчя". Вона втілюється в життя кожної окремої школи шляхом складання програми розвитку закладу, в основу якої покладені конкретні принципи, засади організації навчально-виховного процесу, ідеї, завдання. Це ціляспрямовує діяльність всіх, хто працює і навчається в школі.
Однією із основних функцій директора школи стає управління розвитком освітнього закладу. Російські вчені В.І.Єрошин, Г.Ю.Капто, В.С.Лазарєв, О.В.Лоренсов, О.М.Моісєєв, О.М.Моісєєва, М.М.Поташник, О.Г.Хомерікі заклали теоретичні основи управління розвитком школи, розробивши систему, яка вміщує як відомості про школу як об'єкт розвитку, так і про функцію управління розвитком та розвиток керівної системи [96].
Такі підходи до моделювання навчально-виховних закладів несуть в собі величезні можливості щодо створення шкільної культури та розвитку педагогіки співробітництва. Зрозуміло, що школі майбутнього потрібен і керівник майбутнього. Головна його якість - постійна готовність до саморозвитку та самоудосконалення, бо відмова від традиційного навчально-виховного закладу, вибір мети розвитку та місії школи вимагають і відмови від використання сталої моделі управління та потребують постійного оновлення менеджерських знань та умінь. Відтак підвищувати рівень свого професіоналізму вимагає саме розвиток школи.
Наприкінці 20-го століття Ю.А.Конаржевський виказав слушну думку, що школознавство стоїть перед невідкладною задачею оновлення та узагальнення підходів, методів, ознак теоретичного вивчення управління школою, уніфікацію всієї термінології, приведення її у відповідність із загальноприйнятою термінологією теорії управління [43].
В Україні на початку двотисячних років склалися досить сприятливі умови для оновлення управління освітою. Змістовні роботи з проблеми інноваційних підходів до педагогічного менеджменту представили Г.В.Єльнікова, Л.І.Даниленко, Г.А.Дмитренко, В.С.Пікельна та ін.[15; 21; 23; 75]. Саме вони стали підґрунтям державної програми розбудови галузі та управління нею.