Аналіз як функція управління
Оновлення загальних функцій управління
Процесуальний підхід до управління
Для сучасного етапу розвитку управління в освіті характерна його інтеграція із загальною теорією та практикою менеджменту. Нарешті представниками наукової думки і практичної діяльності в системі освіти досягнуто розуміння того, що управляти на інтуїтивно-емпіричному рівні у 21 столітті неприпустимо. З огляду на це, останнім часом спостерігається пожвавлення в питаннях теоретичної підготовки з боку відповідних закладів освіти та самонавчання керівників шкіл. Проте аналіз різних програм підготовки керівників із спеціальності “Менеджмент організацій (освіти)” засвідчує, що відсутнє єдине розуміння концептуальних підходів до управління.
У середині 90-х років поряд із поняттям “керівник освіти” набув широкого вжитку термін “менеджер освіти”. Цьому сприяли роботи Даниленко Л.І., Дмитренка Г.А., Єльнікової Г.В., Коломінського Н.Л., В.І.Маслова, Пікельної В.С., Шпалінського В.В та інших вчених, які обґрунтовували та пропагували сучасні теорії та технології управління освітньою галуззю. Разом з тим, досі спостерігаються різні підходи як до визначення самого терміну “менеджмент”, так і до понять “концепції”, “види”, “функції” управління, що свідчить про інтенсивний розвиток теорії управління.
Процесуальний підхід був значною віхою у розвитку управлінської теорії, а його основні функції застосовуються і нині в практиці управління. На думку Анрі Файоля, якому належить авторство концепції, процес управління складається з п’яти основних функцій: передбачення (встановлення мети), планування, організації, розпорядження та координації і контролю. Однак ці види діяльності розглядались як незалежні один від одного. На противагу цьому, сучасна наука вважає функції взаємопов’язаними.
У науковій літературі, яка висвітлювала різні аспекти процесуального підходу, за майже вікову історію представлено різноманітні визначення поняття “функції”. Вони відбивають і зміст, і мету, і сутність управлінської діяльності. Їхні автори спирались на різні принципи та підходи до менеджменту. Так, цим поняттям позначали основні види діяльності керівника, обов’язки, сукупність цілей, стадії процесу управління, коло завдань посадової особи тощо.
З огляду на те, що відсутнє однакове розуміння терміну “функції”, немає і їх єдиної класифікації. Проте більшість авторів схильні виокремлювати загальні (основні, операційні) функції, які засвідчують циклічність діяльності. Таких функцій налічується понад двадцяти. Серед них Б.А Гаєвський називає: передбачення, контроль, планування, аналіз, координацію, програмування; В.Г.Афанасьєв – організацію, контроль, рішення, регулювання; М.М.Поташник – організацію, контроль, планування, керівництво; Ю.К.Конаржевський – аналіз, планування, організацію, контроль, регулювання; М.Мескон – планування, організацію, мотивацію, контроль тощо.
В.І.Маслов вперше на наукових засадах систематизував різні підходи до визначення функцій шкільного управління [56]. Він зазначив, що велика група вчених-дослідників розглядає функції керівника з позиції структури управлінського циклу: М.Г.Захаров, Ю.А.Конаржевський, М.І.Кондаков, Н.Г.Сунцов, В.П.Худомінський та ін. Вони виокремлють такі групи функцій, як: педагогічний аналіз, підготовка до прийняття управлінського рішення, планування, організація колективу на виконання цих рішень та планів, внутрішкільний контроль та облік, коригування та регулювання. "Кожна із цих функцій має своє місце в загальній системі циклу, виконує тільки їй єдиній притаманну роль і не може бути ігнорована без ризику припустити диспропорції в управлінській діяльності".
Глибокий аналіз наукової літератури з питань управління (як педагогічного, так і соціального та виробничого), спостереження за роботою керівників навчальних закладів, безпосередня тривала робота у адміністративному апараті дали можливість визначитись із поняттям "функції управління" та класифікувати їх.На нашу думку, функції – це основні види діяльності, які утворюються шляхом зведення однотипних видів робіт, що виконує керівник, до більш загальних та поєднуються однаковою цілеспрямованістю.
Загальні функції управління, послідовно змінюючи одна одну, утворюють управлінський цикл (Рисунок 6).
Аналіз
Регулювання Планування
Інформація
Контроль Організація
Рис.6. Управлінський цикл
Кожна окрема функція має глобальну та конкретну мету. Глобальна мета співпадає з метою управління в цілому (забезпечення оптимального функціонування та розвитку соціально-педагогічної системи), а конкретна мета пов’язана із завданнями, які керівник розв’язує на певному етапі управлінського циклу. Групу загальних функцій, на нашу думку, складають наступні: аналітико-прогностична, планування, організаційно-координаційна, контрольно-оціночна, регулятивно-корекційна. Саме вони утворюють універсальний управлінський цикл, порушення якого призводить до зниження ефективності діяльності.
Аналітико-прогностична функція спрямована на аналіз управлінської інформації, визначення проблем, встановлення закономірностей і тенденцій розвитку окремих явищ, на встановлення причинно-наслідкових зв’язків, об’єктивну оцінку ситуації, складання прогнозу та моделювання майбутнього.
Планування – це функція управління, сутність якої полягає у визначенні перспектив, цілей та шляхів їхнього досягнення. Умовну модель функції можна представити як ланцюг: місія – генеральна мета – стратегічні цілі – цілі-напрямки – тактичні цілі – цілі-завдання – комплекс заходів – прогнозовані результати.
Сутність організаційно-координаційної функції управління полягає у визначенні місця і ролі кожного члену колективу в досягненні поставлених цілей та реалізації планів. Ця функція визначає суттєві зв’язки між людьми, задачами та роботою; вона дозволяє інтегрувати та координувати всі наявні ресурси (час, кадри, матеріально-технічні, фінансові).
Контрольно-оціночна функція управління забезпечує моніторинг досягнення цілей. Сучасне тлумачення функції пов’язане із порівнянням стандартів, норм, планів та реального стану явища. Контроль втратив свою авторитарно-бюрократичну сутність. Він отримує нове забарвлення: гуманістичний характер, оптимістичність, навчально-методична спрямованість, гласність та інформаційна достатність. На другий план відходять перевірки з кількісними оцінками, які замінено на самоатестацію. Більше уваги приділяється кінцевим результатам та їх якості.
Регулювання – це функція управління, сутність якої полягає в коригуванні за наслідками контролю. Ця функція дозволяє підтримувати систему організації на оптимальному рівні, упорядковувати всі підсистеми, не припускати надмірного реактивного управління (за наслідками, за відхиленнями).
Позитивне в підході до класифікації функцій управління з позиції управлінського циклу, перш за все, є те, що вони подані авторами у певній системі, висвітлена операційна (технологіча) сторона процесу управління. Проте загальні функції продовжують оновлюватись, удосконалюватись.
Аналіз як функція управління
Інформація – це основа процесу управління. Без неї не можна сформулювати проблему, вірно оцінити ситуацію, визначити цілі управління та прийняти рішення. Управління у широкому розумінні – це процес перетворення інформації.
Завдання аналізу полягають у тому, щоб із різного роду даних, під час розрізнених, відображаючих окремі явища і факти, скласти загальну, цілісну картину процесу, виявити притаманні закономірності і тенденції (В.Г.Афанасьєв. “Социальная информация и управление обществом ”).
В.А.Конаржевський педагогічним аналізом називає функцію управління, яка спрямована на визначення стану та тенденцій розвитку; об’єктивну оцінку результатів педагогічного процесу; розробку на цій основі рекомендацій по впорядкуванню системи або переведенню її у більш високий якісний стан [44].
Рівні педагогічного аналізу
1. Стихійно-емпіричний
Ознаки: Мета аналітичної діяльності відсутня чи не усвідомлюється керівником. Діяльність керівника під час реалізації функції невпорядкована. Предмет ПА чітко не визначено, тому аналізуються розрізнені явища, факти, які між собою не пов’язані. Керівник не встановлює взаємозв’язки між основними компонентами педагогічної системи. Аналіз має хаотичний, безсистемний характер. Низький рівень теоретичної підготовки керівника до управління. Висновки мають загальний характер, базуються не на глибокому аналізі систематизованих фактів, а на рівні їх розуміння керівником.
2. Емпіричний
Ознаки: Мета полягає у встановленні зв’язків між окремими фактами та явищами. Факти не аналізуються, а констатуються. Аналіз замінюється контролем. Усталені елементи аналізу: уроки, виховні заходи, шкільна документація, трудова на навчальна дисципліна тощо. Основні методи аналізу: спостереження, бесіди, перевірка та облік. Висновки мають поверховий характер, рекомендації повчального змісту, реальні причини залишаються не викритими.
3.Науковий
Ознаки: Єдина цільова організація. Планування та систематичність аналітичної діяльності. Реалізація вихідних принципів аналітичної діяльності. Поєднання аналізу із самоаналізом. Застосування теоретичних та емпіричних наукових методів пізнання: індукція, дедукція, абстрагування, моделювання, синтез, тестування, ранжування, експеримент тощо.