Філософія, її походження, проблематика та функції

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ І СОЦІАЛЬНИХ НАУК

Методичний матеріал:

СЛОВНИК

ФІЛОСОФСЬКИХ ТЕРМІНІВ»

(для студентів усіх спеціальностей та форм навчання)

М. Кривий Ріг

Розробник: Микольченко В.С., викладач

 

Рецензент: Капіца В.Ф., доктор філософських наук, професор

 

Відповідальний за випуск: Капіца В.Ф., доктор філософських наук, професор

 

Словник філософських термінів складено відповідно до програми курсу «Філософія» для вищих навчальних закладів та ґрунтовно висвітлює основні філософські концепції, погляди та догмати, що розкривають зміст філософського знання. Словник направлений на допомогу студентам під час підготовки до семінарських занять, на формування у них філософського світогляду. Наведено список рекомендованої літератури.

Словник розрахований на студентів усіх спеціальностей та форм навчання.

 

 

Розглянуто Схвалено

на засіданні кафедри філософії на засіданні вченої ради

та соціальних наук будівельного факультету

протокол № 5 протокол № 9

від 04.05.2012р. від 25.05.2012р.

 

 

ЗМІСТ

РОЗДІЛ І. ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ЯК ШКОЛА ЛЮДИНОЗНАВСТВА……………………………………………………..……2

1. Філософія, її походження, проблематика та функції…………………..…....2

2. Філософія стародавнього Світу. Філософія Античності. Зародження основних парадигм осмислення людини та світу……………………….….….5

3. Філософія Середніх віків……………………………………………….…......9

4. Західноєвропейська філософія епохи Відродження та Нового часу………12

5. Німецька класична філософія та некласичні філософські вчення ХІХ ст………………………………………………………………………………......14

6. Гуманістичні тенденції розвитку сучасної філософії………………...…….18

7. Філософська думка в Україні…………………………………………...…....20

РОЗДІЛ ІІ. ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ З ОСМИСЛЕННЯ ІСТОРИЧНОГО ДОСВІДУ ФІЛОСОФІЇ ЛЮДИНИ………………..……23

8. Світ людського буття……………………………………………………...….23

9. Проблема походження і існування людини………………………….….….25

10. Людина як суб’єкт пізнання……………………………………………..….26

11. Філософська антропологія……………………………………………..……29

12. Соціальна філософія………………………………………………….….…..30

Список рекомендованої літератури……………………………………….....35

 

РОЗДІЛ І

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ЯК ШКОЛА ЛЮДИНОЗНАВСТВА

Тема 1

Філософія, її походження, проблематика та функції

Філософія(з грец. phileo - люблю, sophia - мудрість; любов до мудрості) особлива форма пізнання світу, що виробляє систему знань про фундаментальні принципи та основи людського буття, про найбільш загальні характеристики відношення людини до природи, суспільства та духовного життя в усіх його основних проявах. Філософія прагне раціональними засобами створити узагальнену картину світу та місця людини в ньому. На відміну від міфологічного та релігійного світоглядів, що спираються на віру та фантастичні уявлення про світ, філософія базується на теоретичних методах осягнення дійсності, використовуючи особливі логічні та гносеологічні критерії для обґрунтування своїх положень. Необхідність філософського розуміння світу полягає в динаміці соціального життя та диктується реальними потребами у пошуку нових світоглядних орієнтирів, що регулюють людську діяльність.

Міф(з грец. mythos — сказання, легенда)форма цілісного масового переживання та трактування дійсності за допомогою чуттєво-наглядових образів, які вважаються самостійними явищами реальності. Міфологічна свідомість відрізняється синкретизмом, сприйняттям картин, народжених творчою уявою людини, в якості «незаперечних фактів буття» (Лосєв). Для міфу не існує грані природного та надприродного, об’єктивного та суб’єктивного; причинно-наслідкові зв’язки підмінюються зв’язком по аналогії та різноманітними асоціаціями. Світ міфу гармонійний, впорядкований та не підвладний логіці практичного досвіду.

Релігія(з лат. religio - набожність, святиня) світогляд, світовідчуття, світорозуміння, а також поєднана з ними поведінка людей та форми її концептуалізації, що визначається вірою в існування надприродної сфери, яка виступає в зрілих формах релігії у якості Бога, божества. Релігія передбачає домінування в душах людей почуття залежності по відношенню до опорної і достойної поклонінню трансцендентної, тайної сили. Релігія відображає прагнення людини та суспільства до безпосереднього зв’язку з Абсолютом (Богом, богами, субстанцією – безумовним акумулятором всього сущого, головною святинею).

Мистецтво –термін, що використовується в двох значеннях: 1) майстерність, вміння, спритність, розвинені знанням справи; 2) творча діяльність, направлена на створення художніх творів, естетично виразних форм. Поняття «мистецтво» формується історичними змінами типів культури, їх взаємодією, а також характером філософських, мистецьких, художньо - поетичних рефлексій і до сьогодення представляє собою багатогранне смислове утворення, принципово відкрите для включення нових змістовних елементів, який породжується художньо-естетичним досвідом людства.

Наука –особливий вид пізнавальної діяльності, направлений на вироблення об’єктивних, системно організованих та обґрунтованих знань про світ. Взаємодіє з іншими видами пізнавальної діяльності: повсякденним, художнім, релігіозним, міфологічним, філософським осягненням світу. Наука ставить собі за мету виявити закони, за якими об’єкти можуть перетворюватися людською діяльністю.

Світогляд -система узагальнених поглядів на світ і місце людини в ньому, на ставлення людей до навколишньої дійсності і самих себе, а також зумовлені цими поглядами їхнього переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності. Виділяють три основні типи світогляду: життєвий (буденний) світогляд, в якому відбиваються подання сенсу, традиційні погляди на світ і людину; релігійний світогляд, зв'язаний з визнанням надприродного світового початку; філософський світогляд, в якому узагальнюється досвід духовного і практичного засвоєння світу. На основі раціонального осмислення культури філософії виробляє нові світоглядні орієнтації. Носій світогляду - особистість і соціальна група, що сприймають дійсність крізь призму певної системи поглядів. Має величезний практичний сенс, впливаючи на норми поведінки, життєві прагнення, інтереси, працю і побут людей.

Метод(з грец. methodos – шлях до чогось, дослідження) -шлях досягнення мети, сукупність прийомів та операцій теоретичного і практичного освоєння дійсності, а також людської діяльності, організованої певним чином. Метод в науці – це також заданий гіпотезою шлях вченого до осягнення предмету дослідження. Систематичне дослідження методу пов’язане з генезисом експериментальної науки. Метод забезпечує регуляцію та контроль в дослідницькій діяльності, задає її логіку.

Метафізика(з грец. meta ta physika – після фізики: вислів, введений в обіг Андроніком Родоським)1) в традиційній і класичній філософії – вчення про надчутливі (трансцендентні) основи та принципи буття; 2) в некласичній філософії - спекулятивно-філософький метод, який критикується і оцінюється у якості альтернативного емпіризму (в позитивізмі), специфічній діалектиці (в марксизмі), суб’єктивному моделюванню реальності (в феноменології0 тощо.

Онтологія(з грец. on, ontos - суще, logos - вчення)- вчення про буття:в класичній філософії – вчення про буття як таке, що виступає базовим компонентом філософської системи; в сучасній некласичній філософії – інтерпретація способів буття з нефіксованим статусом. Термін «онтологія» був введений Р.Гокленіусом і – паралельно – І.Клаубергом, що ввів його в якості еквіваленту поняттю «метафізика»; в практичному категоріальному вжитку закріплений Х.Вольфом, який дистенціював семантику понять «онтологія» та «метафізика».

Гносеологія(з грец. gnosis - знання, logos - вчення)філософська дисципліна, яка займається дослідженням теорії пізнання. Розглядає процес пізнання з точки зору взаємодії суб’єкту пізнання (дослідники) з об’єктом пізнання (досліджуваному об’єкту) або у категоріальній опозиції «суб’єкт-об’єкт». Основна гносеологічна схема аналізу пізнання включає суб’єкта, що наділений свідомістю та волею, та протилежного йому об’єкта природи, незалежного від свідомості та волі суб’єкта і зв’язаних з ним лише пізнавальними відносинами. Основне коло гносеологічної проблематики окреслюється за допомогою таких проблем, як інтерпретація суб’єкта і об’єкта пізнання, структура пізнавального процесу, проблема істини та її критерії, проблема форм та методів пізнання тощо.

Праксеологія — наукова дисципліна, що вивчає умови і методи ефек­тивної практичної діяльності.

Антропологія –1) - спеціальна філософська дисципліна, що займається вивченням людини; 2) – сукупність антропологічних концепцій, що виникли у некласичній та посткласичній філософії в результаті так званого антропологічного перевороту.

Функція(з лат. functio - виконання) роль об’єкту в межах певної системи; вид зв’язку між об’єктами, згідно з яким зміни одного неодмінно призводять до змін іншого об’єкту, при цьому перший об’єкт також називається функцією першого.

Основне питання філософії –питання про відношення свідомості до буття, духовного до матеріального, вирішення якого визначає поляризація філософського вчення, його приналежність до одного з двох головних напрямів у філософії – матеріалізму чи ідеалізму.

Аксіологія (з грец. axios — цінний) теорія цінностей, яка з’ясовує та досліджує якості та властивості предметів, явищ, процесів, способів задоволення потреб, інтересів та бажань людей. Функція аксіології як філософської дисципліни складається із з’ясування цінностей як певних смислотворчих основ людського буття, які обумовлюють направленість та вмотивованість життєдіяльності особистості.

Анімізм(з лат. anima, animus — душа, дух) система уявлень про начебто існуючих особливих духовних, невидимих істот, які управляють тілесною сутністю людини та всіма силами і явищами природи.

Тотемізм - форма родової суспільної самосвідомості, для якої характерна віра в спільне походження і кровну спорідненість між певною родовою групою людей і певним видом тварин, рослин, рідше - тим чи іншим предметом або явищем природи.

Фетишизм (з фр. fetiche — амулет) викривлене відображення в суспі­льній свідомості певних явищ, за яких речі наділяються не притаманними їм властивостями (фетишизація грошей, золота, символів влади і т. ін.).

Міфологія(з грец. methos – переказ, logos - слово, значення) – спосіб духовно-практичного освоєння світу, форма суспільної свідомості та світосприйняття людини первісного суспільства; сукупність міфів певного народу; наука про міфи.

Об'єктивний ідеалізм — філософська система, згідно з якою першоосновою світу є духовна субстанція. Ця субстанція існує об'єктивно, незалежно від суб'єкта. Представниками об’єктивного ідеалізму є Платон, Гегель, неотомісти.

Суб'єктивний ідеалізм — напрям у філософії, згідно з яким свідомість людини є творцем об'єктивного світу. Існує сенсуалістичний суб'єктивний ідеалізм (Берклі, Юм, Мах), який розглядає відчуття як суто суб'єктивне переживання, заперечуючи його об'єктивні джерела, і трансцендентальний суб'єктивний ідеалізм (Кант, Фіхте, неоканціанці, феноменологи, екзистенціалісти), згідно з яким категоріальна (чи інша) структура свідомості є схемою конструювання світу.

Агностицизм (з грец. agnostos — непізнаний) — напрям у філософії, прихильники якого заперечують пізнаванність суті речей, об'єктивної істини (Юм, Кант, позитивісти). Агностики протиставляють світ як він нам даний (пізнаваний) і світ сам по собі (принципово недосяжний). Знання, з їх точки зору, не дає відображення сутності дійсності, а в кращому разі обслуговують утилітарні потреби людей. Корені агностицизму в принциповій незавершеності процесу пізнання.

Парадигма (з грец. paradeigma - приклад, взірець) - поняття, яке використовували в історії філософії і культури для характеристики примату ідеального над матеріальним.

Філософствування –глибоко особистісне уявлення людини про унікальність та неповторність своєї присутності у світі.

Тема 2