Вищий представницький орган державної влади.
Вищим представницьким і законодавчим органом в Україні є Верховна Рада (парламент). Вона правомочна вирішувати будь-які питання державного життя, крім тих, що вирішуються виключно всеукраїнським референдумом або віднесені відповідно до Конституції України до компетенції органів виконавчої чи судової влади.
Верховна Рада приймає закони; затверджує державний бюджет; визначає основи внутрішньої і зовнішньої політики; затверджує загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля. Вона затверджує перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації; визначає правові основи вилучення об'єктів права приватної власності; здійснює контроль за діяльністю Президента, призначає його вибори і усуває з посади в порядку імпічменту; здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів.
Верховна Рада призначає на посади голови та інших членів Рахункової палати, голови Національного банку за поданням Президента, половину складу Ради Національного банку, половину складу Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Надає згоду на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету, Голови Фонду державного майна, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення.
Верховна Рада надає згоду на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора і висловлює йому недовіру, що має наслідком його відставку з посади; призначає третину складу Конституційного Суду; обирає суддів безстроково; достроково припиняє повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду про порушення нею Конституції або законів України.
Верховна Рада утворює і ліквідує райони, встановлює і змінює межі районів і міст; призначає чергові і позачергові вибори до органів місцевого самоврядування, надає згоду на укладення міжнародних договорів і денонсує міжнародні договори України та ін.
Парламент України складається із 450 народних депутатів, які обираються'на 4 роки і здійснюють свої повноваження на постійній основі. Особа, обрана народним депутатом України, не може мати іншого представительського мандата: не може бути обрана до будь-якого іншого представницького органу – сільського, міського, районного та ін. Народний депутат має виконувати свої обов'язки парламентаря на постійній основі. Йому заборонена робота на останньому (до обрання народним депутатом України) або будь-якому іншому місці роботи. Чинним законодавством передбачена можливість тільки наукової, викладацької або творчої діяльності під час, вільний від виконання службових обов'язків парламентаря.
Верховна Рада призначає на посаду Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, заслуховує його щорічні доповіді про стан дотримання та захисту прав і свобод в Україні. Інститут парламентського уповноваженого з питань прав людини відомий під загальною назвою омбудсмана.
Верховна Рада обирає із свого складу Голову Верховної Ради, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради.
Парламент України працює сесійно. Його сесії складаються із пленарних засідань, на яких приймаються рішення, а також із засідань комітетів, постійних і тимчасових комісій, що готують і попередньо розглядають питання.
Порядок роботи Верховної Ради встановлюється Конституцією України і Регламентом від 27.07.94 р.
§ 2. Глава держави.
Глава держави – Президент, який є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання її Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Він структурно не входить до жодної з гілок влади (законодавчої, виконавчої, судової), проте має компетенцію в сфері виконавчої влади. Для частини вихідних від нього нормативних актів потрібна контрасигнація (скріплення підписом) Прем'єр-міністра і міністра, відповідального за акт і його виконання.
Відповідно до Конституції України Президент у межах своєї компетенції має право видавати укази і розпорядження, які є обов'язковими для виконання на всій території України. Президент скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради Міністрів Автономної Республіки Крим; призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції; проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою; підписує закони, прийняті Верховною Радою. Для цих рішень Президента не потрібно контрасигнації з боку Прем'єр-міністра і відповідних міністрів, тобтб Президент приймає ці рішення на власний розсуд, без будь-якої згоди або подання. Дані повноваження свідчать про функціонально своєрідне єднання Президента зі сферою виконавчої влади.
Президент є Верховним Главнокомандувачем Збройних Сил, очолює Раду національної безпеки і оборони. Призначає за згодою Верховної Ради Прем'єр-міністра, а за поданням Прем'єр-міністра – членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій.
Призначає Генерального прокурора за згодою Верховної Ради, половину складу Ради Національного банку, Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Призначає на посади і звільняє з посад за згодою Верховної Ради Голову Антимонопольного комітету, Голову Фонду державного майна, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення; за поданням Прем'єр-міністра утворює, реорганізує і ліквідує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, та ін.
Президент представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України; приймає рішення про визнання іноземних держав; призначає глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі грамоти дипломатичних представників іноземних держав та ін.
Повноваження Президента припиняються достроково у разі:
- відставки;
- неможливості виконувати повноваження за станом здоров'я;
- усунення з поста в порядку імпічменту;
- смерті.
Президент обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років (одна й та сама особа – не більше ніж два строки підряд). Президентом може бути обраний громадянин України, який досяг 35 років, має право голосу, проживає в Україні протягом 10 останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.
§ 3. Вищий виконавчий орган влади.
Вищим виконавчим органом є уряд – Кабінет Міністрів. Кабінет Міністрів – своєрідний штаб з організації виконавчо-розпорядчої діяльності всіх органів виконавчої влади. Його очолює Прем'єр-міністр, який призначається Президентом за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради. Персональний склад уряду призначається Президентом за поданням Прем'єр-міністра. Уряд складається з Прем'єр-міністра, Першого віце-прем'єр-міністра, трьох віце-прем'єр-міністрів, міністрів. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді у визначених межах.
Особливість української моделі організації виконавчої влади полягає в тому, що: повноваження, які має виконувати голова виконавчої влади, поділені між Президентом і Кабінетом Міністрів; самостійні владні повноваження у Прем'єр-міністра відсутні. Роль Прем'єр-міністра зводиться до формування програми діяльності уряду (затверджує Верховна Рада) і керівництва Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів об'єднує і спрямовує роботу міністерств, інших підвідомчих йому органів. Він забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції України, її законів, актів Президента. Він також забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики; політики у сфері праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
До його функцій входять розробка і здійснення загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку; забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону; розробка проекту Закону про Державний бюджет і забезпечення його виконання після прийняття Верховною Радою; здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, суспільного порядку, боротьби зі злочинністю; організація і забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи та ін.
Кабінет Міністрів уживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
Акти Кабінету Міністрів (постанови і розпорядження) підписує Прем'єр-міністр.
Кожне міністерство є центральним органом виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів. Воно здійснює управління відповідним народногосподарським комплексом або розробку пропозицій щодо соціально-економічного розвитку України, формує економічний механізм їх здійснення. До компетенції міністерства входить узагальнення практики застосування законодавства з підвідомчих йому питань, організація виконання актів законодавства, здійснення систематичного контролю над їх реалізацією.
Серед інших центральних органів виконавчої влади важлива роль приділяється державним комітетам. Завдання державного комітету дещо схожі до завдань міністерства – здійснення державного управління у певній, здебільшого невеличкій, галузі господарства, керівництво підпорядкованими йому об'єктами. Компетенція їх, як правило, вужче, ніж у міністерст
§ 4. Представницькі органи влади на місцях.
В Автономній Республіці Крим представницький орган влади – Верховна Рада Автономної Республіки Крим (100 депутатів, обраних на 4 роки; Голова Верховної Ради, перший заступник і заступники, голови постійних комісій здійснюють свої повноваження на постійній основі).
Верховна Рада правомочна вирішувати питання автономно-республіканського життя Криму, крім тих, що вирішуються Верховною Радою України, всеукраїнським і місцевим кримсько-республіканським референдумами або віднесені відповідно до Конституції України і Конституції Автономної Республіки Крим до компетенції органів виконавчої вищої і місцевої або судової влади.
Верховна Рада Автономної Республіки Крим приймає Конституцію автономії, яка затверджується Автономної Верховної Радою України. Вона призначає вибори депутатів, підтверджує склад її виборчої комісії, організує місцеві референдуми. До її функцій належить затвердження бюджету Автономної Республіки Крим, програми автономії з питань соціально-економічного і культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля відповідно до загальнодержавних програм. Вона визначає статус місцевостей як курортів, установлює зони санітарної охорони курортів, бере участь у розробці державних програм повернення депортованих народів, ініціює введення надзвичайного стану і встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в Автономній Республіці Крим або в окремих її місцевостях та ін.
Законами України Верховній Раді Автономної Республіки Крим можуть бути делеговані також інші повноваження. Відповідно до ст. 3 Конституції Автономної Республіки Крим її Верховна Рада здійснює представницькі, нормотворчі, контрольні функції та повноваження в межах своєї компетенції.
Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах своїх повноважень приймає рішення і постанови, що є обов'язковими для виконання в межах території автономії.
Питання, з яких здійснює нормативне регулювання Автономна Республіка Крим, позначені в Конституції України (ст. 137) і Конституції Автономної Республіки Крим 1999 р. (ст. 18). З мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України Президент може зупинити дію цих нормативно-правових актів з одночасним зверненням до Конституційного Суду щодо їх конституційності.
За наявності висновку Конституційного Суду про порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції або законів України її повноваження достроково припиняються Верховною Радою і призначаються позачергові вибори до Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
У межах адміністративно-територіальних одиниць (областей, районів, міст, районів у містах, селищ, сіл) представницькі органи влади діють органи місцевого самоврядування – Ради.
До складу України входять такі області: Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Ровенська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська, а також міста Київ і Севастополь із спеціальним статусом, який визначається законами України.
Органами місцевого самоврядування, які представляють загальні інтереси територіальних громад (спільнот) сіл, селищ і міст, є районні та обласні ради. Питання організації районів у містах належать до компетенції міських рад.
Обласні і районні ради затверджують програми соціально-економічного і культурного розвитку відповідно районів і областей; затверджують бюджети області та району тощо. Голова районної і голова обласної ради обираються відповідною радою і очолюють виконавчий апарат ради.
До складу сільської, селищної, міської ради входять депутати, що обираються жителями села, селища, міста на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 4 роки. На такий саме строк обираються голови сільської, селищної, міської ради, що очолюють виконавчий комітет ради і головують на його засіданнях.
Як представницький орган, міські ради здійснюють свої повноваження на сесіях, на яких розглядаються питання, віднесені законодавством до їх ведення. Рішення міських (міст районного підпорядкування) рад, що суперечать законодавству або прийняті з порушенням передбаченої законом процедури, скасує рада вищого рівня, а рішення міських (міст обласного і загальнодержавного підпорядкування) рад.
Верховна Рада України. У випадках, передбачених законодавством України, повноваження міської ради можуть бути достроково припинені Верховною Радою.
Звертаємо увагу на те, що органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади, що забезпечується державним фінансуванням і передачею їм відповідних об'єктів державної власності. З питань здійснення переданих повноважень органи місцевого самоврядування є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
§ 5. Виконавчі органи влади на місцях.
В Автономній Республіці Крим державне управління здійснюється Представництвом Президента України, Радою Міністрів, утворюваною Верховною Радою Автономної Республіки Крим, міністерствами, районними державними адміністраціями, що входять до єдиної системи виконавчої влади України.
Уряд Автономної Республіки Крим – Рада Міністрів: управляє майном, що належить Автономній Республіці Крим; розробляє і виконує бюджет Автономної Республіки Крим; розробляє і реалізує програми Автономної Республіки Крим із питань соціально-економічного і культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля; забезпечує права і свободи громадян, національну злагоду, охорону правопорядку і громадську безпеку; забезпечує функціонування і розвиток державної і національних мов і культури в Автономній Республіці Крим; охорону і використання пам'ятників історії; бере участь у розробці і реалізації державних програм повернення депортованих народів та ін.
У адміністративно-територіальних одиницях (областях, районах, містах Києві і Севастополі) державне управління здійснюють:
- місцеві державні адміністрації на чолі з головами, які призначаються на посаду Президентом за поданням Кабінету Міністрів, їх головне призначення – захищати права і законні інтереси громадян і держави, забезпечувати соціально-економічний розвиток територій і реалізацію державної політики у визначених державою сферах управління (управління внутрішніми справами, державною безпекою, юстицією здійснюють обласні органи цих міністерств);
- голови місцевих державних адміністрацій формують їх склад. Вони підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня, відповідають при здійсненні своїх повноважень перед Президентом і Кабінетом Міністрів. У частині повноважень, делегованих їм відповідними районними або обласними радами, місцеві адміністрації їм підзвітні і підконтрольні;
- обласна або районна рада може висловити недовіру голові місцевої державної адміністрації, що потребує від Президента ухвалення рішення і подання обґрунтованої відповіді. Якщо ж недовіра виражена 2/3 депутатського складу відповідної ради, то за рішенням Президента має бути відставка голови місцевої державної адміністрації (ст. 118 Конституції України).
На відповідній території місцеві державні адміністрації забезпечують виконання Конституції і законів України, актів Президента, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади. Вони зобов'язані також забезпечувати законність і правопорядок; дотримання прав і свобод громадян; виконання державних і регіональних програм соціально-економічного і культурного розвитку, програм охорони довкілля; підготовку і виконання обласних і районних бюджетів тощо.
Рішення глав місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим законодавчим актам, можуть бути скасовані Президентом або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.
Таким чином, органи виконавчої влади – суцільна система. Це така взаємозалежність органів, у якій усі складові частини є взаємозалежними і одночасно складають самостійні підсистеми органів із своїми особливостями завдань, організаційної структури, функцій, повноважень, з повною автономією окремого органу.
Судові органи влади.
Судову владу представляють незалежні суди, які від імені держави, в порядку, встановленому законом, здійснюють правосуддя, наділені владними повноваженнями, завданням яких є забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (ст. 2 Закону „Про судоустрій України”). Судова система України становить сукупність усіх судів держави, основаних на єдиних засадах організації і діяльності, що здійснюють судову владу.
Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, яка складається із загальних і спеціальних судів.
Характерними ознаками судової системи України є її пристосованість до адміністративно-територіального устрою, різні рівні провадження, стабільність і єдність.
Єдність судової системи зумовлено метою та завданнями організації і діяльності судових органів, єдиними засадами судочинства для всіх ланок судової системи, незалежністю суддів у відправленні судочинства, обов'язковістю для всіх суддів правил судочинства, визначених законом, забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції, обов'язковістю виконання на всій території України судових рішень, фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України та вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.
Відповідно до ст. 125 Конституції України та ч. 2 ст. 18 Закону „Про судоустрій України” до системи судів загальної юрисдикції належать: місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, Касаційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України. Щодо Касаційного суду України, то згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2003 року Закон „Про судоустрій України” в частині утворення такого судового органу визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Відповідно до адміністративно-територіального устрою судову систему України поділено на ланки. Поняття „ланка судової системи” пов'язане з компетенцією кожного конкретного судового органу. Суди, які належать до певної ланки судової системи, мають однакову предметну компетенцію, ті самі функції і здебільшого розташовані в межах територіальних одиниць, прирівняних одна до одної за адміністративним поділом.
Судова система загальних судів складається з трьох ланок:
1) місцеві суди району, району в місті, міськрайонні, військові суди гарнізонів;
2) апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; апеляційні військові суди регіонів і Військово-Морських Сил; Апеляційний суд України;
3) Верховний Суд України.
Господарські та адміністративні суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції. Система господарських судів складається з чотирьох ланок:
1) місцеві господарські суди;
2) апеляційні господарські суди;
3) Вищий господарський суд;
4) Верховний Суд України (Судова палата у господарських справах).
Завданням господарських судів є:
- захист прав і охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин;
- сприяння зміцненню законності в сфері господарських відносин;
- внесення пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності.
Господарські суди сприяють зміцненню законності й протидіють проявам злочинності в економічній сфері. З цією метою постійно направляють окремі ухвали на адресу керівників підприємств, установ і організацій, у діяльності яких виявлено недоліки, а також повідомлення до органів прокуратури та внутрішніх справ. Щороку майже на 50% збільшується кількість звернень суб'єктів господарювання за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Діяльність господарських судів ґрунтується на засадах:
- законності;
- незалежності, в тому числі й від органів законодавчої та виконавчої влади, і підкорення лише законові;
- рівності всіх учасників процесу перед законом і господарським судом;
- гласності та відкритого розгляду справ, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної та комерційної таємниці або за наявності обґрунтованих заперечень однієї зі сторін;
- обов'язковості виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду;
- змагальності сторін і свободи в наданні ними господарському суду своїх доказів і в доведенні перед судом їхньої переконливості;
- повного фіксування судового процесу технічними засобами в порядку, встановленому законом;
- забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень господарського суду, крім випадків, установлених законом.
Господарські суди є юридичними особами, мають самостійний кошторис, поточний, а за потреби – й інші рахунки в установах банку, печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням.
Працівники апарату господарських судів є державними службовцями, на яких поширено дію Закону України „Про державну службу”. Фінансування господарських судів здійснюють за рахунок Державного бюджету України. Розмір асигнувань на утримання господарських судів затверджує Верховна Рада України за поданням Голови Вищого господарського суду України.
Повертаючись до характеристики судової системи, слід зазначити, що діяльність ланок судової системи визначають тим, які функції виконує суд залежно від стадії розгляду справи, тобто в якій інстанції розглядають справу. Отже, судова інстанція – це стадія розгляду справи в суді з певною компетенцією. Справи в судах розглядають у першій інстанції, другій інстанції – апеляційній та третій інстанції – касаційній. Справи також можуть переглядати в порядку виключного провадження.
Місцевий суд розглядає як суд першої інстанції цивільні, господарські, адміністративні, кримінальні та інші справи в передбачених законом випадках, за винятком справ, віднесених законом до підсудності інших судів.
У передбачених законом випадках місцевий суд розглядає справи про адміністративні правопорушення.
Апеляційні суди діють як суди апеляційної інстанції щодо рішень місцевих судів і як суди першої інстанції в адміністративних, кримінальних і цивільних справах, які віднесено до їхньої підсудності законом.
Для забезпечення права на апеляційне оскарження судових постанов, ухвалених апеляційними судами в першій інстанції, відповідно до Закону України „Про судоустрій України” (ст. 26) утворено Апеляційний суд України.
Апеляція – це основний спосіб перегляду судових рішень у цивільних, кримінальних і господарських справах, закріплений у законодавстві більшості країн світу. Інститут апеляції здавна відомий і в Україні, зокрема його досить докладно врегульовано в „Правах, за якими судиться малоросійський народ” (1743 р.), де апеляцію визначено як „правильне відкликання і перенесення з нижчого суду до вищого справи сторін, що судяться, коли одна якась із них вважала себе скривдженою вироком, винесеним у її справі в цьому нижчому суді”. Як універсальний спосіб оскарження судових рішень, що не набрали законної сили, апеляція набула законодавчого закріплення в Статуті цивільного судочинства Російської імперії (1864 р.) і деякий час застосовувалась у судочинстві України після проголошення нею незалежності в 1917 році. Згодом, у радянський період, інститут апеляції припинив своє існування, а натомість було введено інститут касації, що за змістом суттєво відрізнявся від однойменного інституту європейського та світового процесуального законодавства. В результаті проведення так званої малої судово-правової реформи апеляція зайняла належне місце в процесуальних кодексах країни. „Місцеві суди як суди першої інстанції вирішують зараз 90 відсотків цивільних і кримінальних справ. Апеляційні суди будуть розглядати апеляції на ці 90 відсотків рішень, а справи, в яких сторони не погоджуються з рішенням апеляційної інстанції, направлятимуться до касаційного суду”.
Верховний Суд України в межах своїх повноважень розглядає в касаційному порядку рішення судів загальної юрисдикції, переглядає в порядку повторної касації усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку, та справи, пов'язані з винятковими обставинами в порядку, встановленому процесуальним законом, а також здійснює інші повноваження, віднесені до його компетенції Конституцією та законами України.
Суди першої ланки є виключно судами першої інстанції. Вони не можуть виступати ні як касаційна, ні як апеляційна інстанція. Самостійною формою перегляду постанов суду, що набрали законної сили, є перегляд у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами в порядку виключного провадження. Такий порядок встановлено в кримінальному й цивільному судочинстві та під час вирішення господарських спорів.
Суди загальної юрисдикції утворює й ліквідує Президент України відповідно до Закону „Про судоустрій України” за поданням Міністра юстиції України, погодженим із Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду. Підставами для утворення чи ліквідації є зміна адміністративно-територіального устрою, передислокація військ або реорганізація Збройних Сил України.
Всі суди України є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного герба України й своїм найменуванням.
§ 7. Правоохоронні та контрольно-наглядові органи.
Правоохоронні органи – органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, що здійснюють правозастосовні та правоохоронні функції.
Правоохоронна діяльність визначається правоохоронною функцією держави, здійснюється в рамках правоохоронних відносин, повинна відповідати їх принципам.
Державно-владна діяльність правоохоронних органів виражається в тому, що вони як частина механізму держави мають компетенцію розглядати різного роду юридичних справ і спираються на можливість застосування державного примусу.
Правоохоронна діяльність за своєю структурою поділяється на:
- запобігання виникненню умов і причин суспільне небезпечного явища;
- припинення процесу їх розвитку;
- ліквідацію наслідків.
Прокуратура – специфічний орган державного управління, наділений правоохоронними і контрольно-наглядовими функціями.
На прокуратуру України покладаються завдання:
- підтримання державного обвинувачення в суді;
- представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;
- нагляд за додержанням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
- нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Прокуратура України здійснює нагляд за додержанням законів у діяльності Служби безпеки України та органів внутрішніх справ (центральний орган – Міністерство внутрішніх справ України).
Відповідно до Конституції України розроблена Концепція реформування прокуратури. Конституція залишає за прокуратурою функції:
- підтримання державного обвинувачення і представництво інтересів громадянина і держави в суді;
- нагляд за оперативно-розшуковою діяльністю, слідством, дізнанням, додержанням кримінально-виконавчого законодавства.
Структура прокуратури: Генеральна прокуратура України, прокуратура Автономної Республіки Крим, прокуратура областей і районів (міст). Є окремі підрозділи прокуратури – на транспорті, у водних басейнах, виправно-трудових закладах; військова прокуратура – у Збройних Силах і Військове-Морському флоті України.
Генеральний прокурор, який очолює прокуратуру, призначається Президентом за згодою Верховної Ради строком на 5 років і звільняється з посади Президентом. Верховна Рада може висловити недовіру прокурору України, що має наслідком його відставку з посади.
Всі нижчестоячі прокурори призначаються Генеральним прокурором також строком на 5 років. Прокурорами і слідчими прокуратури можуть бути призначені тільки громадяни України, що мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості і досягли встановленого законом віку (для прокурорів району міста – не менше ніж 25 років).
Служба безпеки України – державний правоохоронний орган спеціального призначення. Його завдання – захист незалежності України, її конституційного ладу, територіальної цілісності та обороноздатності від розвідувально-підривної діяльності служб іноземних держав, а усередині країни – від підривної діяльності з боку злочинних організацій, груп людей або навіть окремих осіб; боротьба з організованою злочинністю, мафією, корупцією, що створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Систему Служби безпеки України становлять Центральне управління, підпорядковані йому регіональні органи, Служба безпеки Автономної Республіки Крим, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні науково-дослідні та інші установи. Центральне управління Служби безпеки України видає положення, накази, розпорядження, інструкції, дає вказівки, обов'язкові для виконання в системі Служби безпеки України.
Найчисленніша ланка правоохоронних органів – органи МВС України.
До недержавних правоохоронних органів належать адвокатури, адвокатські компанії, недержавні розшукові, охоронні і деякі інші установи відповідного призначення. Недержавні організації створюються для охорони приватних, групових інтересів, а не для охорони публічних інтересів. У цьому полягає їхня відмінність. Проте всі вони покликані служити інтересам особи та суспільства.
Важливою ланкою контрольно-наглядових органів держави є державні інспекції (адміністрації).
Державні служби (інспекції, адміністрації) – санітарні, податкові, протипожежні та ін. – спеціальні державні органи. Вони покликані здійснювати функції контролю і нагляду за дотриманням підприємствами, організаціями, установами, посадовими особами і громадянами окремих установлених відповідними правовими актами правил: санітарних, податкових, протипожежних, ветеринарних та ін.
Наприклад, державна податкова адміністрація здійснює функцію контролю і нагляду за своєчасною подачею податкових декларацій юридичними і фізичними особами (громадянами), які за законом повинні сплачувати податки.