Соціальне партнерство у підприємстві: сутність і функції
Тема 12. СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО У ПІДПРИЄМСТВІ
12.1. Соціальне партнерствоу підприємстві: сутність і функції.
12.2. Система регулювання соціально-трудових відносин у підприємстві.
12.3. Колективний договір як засіб зміцнення соціального партнерства.
Соціальне партнерство у підприємстві: сутність і функції
Соціальне партнерство - така система відносин між найманими працівниками і власниками засобів виробництва, при якій визнаються розбіжності економічних інтересів різних соціальних груп і право кожної з них відстоювати свої інтереси через пошук компромісів, шляхів взаєморозуміння і співробітництва в умовах злагоди.
Соціальне партнерство у підприємстві - це система заходів, що забезпечує співробітництво найманих працівників з роботодавцями. Таке співробітництво здійснюється постійно на двосторонній основі, переважно в формі колективних переговорів, колективних договорів і угод, які регулюють соціально-трудові відносини.
Соціальне партнерство є специфічною формою соціальних відносин між трьома суб'єктами (тріада) ринкової економіки: державою, найманими працівниками та роботодавцями. Основні положення соціального партнерства відображуються в законодавчих актах, перш за все, в Конституції. Для регулювання умов оплати праці укладаються угоди про мінімальну заробітну плату, тарифні угоди тощо.
Система регулювання відносин між найманими працівниками і роботодавцями за участю держави називається трипаратизмом.
Отже, соціальне партнерство - це врегульована нормами права специфічна система дво- або трьохсторонніх суспільних колективних правовідносин між власниками засобів виробництва (роботодавцями), найманими працівниками і державою (з місцевим самоврядуванням) або їхніми представницькими органами в процесі реалізації прав та інтересів сторін з соціально-економічних і трудових питань.
Згідно із Законом України «Про соціальне партнерство» визначаються такі форми співробітництва:
- консультації, переговори, укладання колективних договорів і угод, спільне розв'язання колективних трудових суперечок;
- організація примирних та арбітражних процедур;
- участь у роботі органів соціального партнерства;
- розглядання та вирішення претензій і розбіжностей;
- контроль за виконанням спільних домовленостей.
Соціальне партнерство - інтегруючий елемент ринкової економіки, а види та принципи співробітництва залежать від того, на якому рівні здійснюється соціальне партнерство. Розрізняють соціальне партнерство на підприємстві та соціальне партнерство поза підприємством, але у всіх випадках воно передбачає готовність до взаєморозуміння і прагнення до соціального вирівнювання.
Соціальне партнерство виконує три функції:
- захисну - вирівнювання шансів працівників, недопущення зміни умов праці не на користь працівника;
- організаційну - гласність і чітко визначений порядок укладання угод, їх стандартизація тощо;
- миротворчу - на період дії угоди не допускаються трудові конфлікти, не висуваються нові вимоги.
Соціальне партнерство спрямоване на:
1. залучення працівників до участі в управлінні підприємством (виробнича демократія);
2. фінансову участь працівників, тобто участь у власності і доходах (економічна демократія);
3. укладання угод і колективних договорів;
4. регулювання соціально-трудових відносин;
5. проведення переговорів на національному, регіональному та місцевому рівнях.
Головними завданнями системи соціального партнерства в Україні слід вважати:
- залучення всіх суб'єктів суспільних відносин до управління і подолання на цій основі монополії в розподілі створеного продукту;
- посилення мотивації до праці для забезпечення високих результатів роботи як необхідної умови підвищення якості життя;
- усунення непорозумінь та суперечностей щодо намірів, які представляють законні інтереси кожної із сторін;
- досягнення взаємного прагнення до виконання намічених програм, що сприятимуть утвердженню в суспільстві соціального миру і злагоди.
При цьому, в процесі реалізації цієї системи мають бути вирішені такі важливі проблеми:
- формування нової мотиваційної поведінки суб'єктів суспільних відносин, яка відповідає вимогам конкурентного ринку;
- заснування соціально-трудових відносин, що визначають рівноправність усіх форм власності (на землю, капітал, засоби виробництва і робочу силу) та встановлюють недискримінаційні умови формування їх вартості;
- усунення чинників соціальної напруги в суспільстві і зменшення на цій основі негативних економічних наслідків;
- створення умов для поступового формування ефективного власника.