ІІ. Участь територіальної громади у речових відносинах

Згідно зі ст.ст. 318 та 327 ЦК України територіальна громада є власником комунального майна, у тому числі грошових коштів, що їй належать. Від імені та в інтересах територіальної громади право власності здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Майно територіальної громади за його правовим режимом поділяється на :

1) відокремлене майно - частина майна, що не закріплене за окремими юридичними особами (як правило кошти місцевого бюджету);

2) майно закріплене за комунальними юридичними особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 169 ЦК територіальна громада може створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, навчальні заклади тощо).

Комунальне майно може бути закріплене за юридичними особами публічного права на праві:

господарського відання (комунальні комерційні підприємства)

оперативного управління (комунальні некомерційні підприємства та комунальні установи і організації, що перебувають на місцевому бюджеті)

Територіальна громада може бути набувачем права власності на: безхазяйну річ (ст. 335 ЦК); знахідку, у разі відмови від неї особи, яка знайшла річ або коштів вилучених від продажу транспортного засобу (ст. 338 ЦК); бездоглядну домашню худобу, у разі відмови від неї особи, яка виявила її (ст. 341 ЦК); конфіскованого майна (ст. 354 ЦК).

Територіальна громада може бути суб’єктом права спільної власності.

Територіальна громада може бути суб’єктом інших речових прав (володіння, сервітут та ін.).

ІІІ. Участь територіальної громади у корпоративних відносинах

Згідно з ч. 3 ст. 169 ЦК територіальні громади можуть створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

Корпоративні права територіальної громади можуть здійснюватися:

1) безпосередньо відповідними органами місцевого самоврядування;

3) уповноваженою особою з управління корпоративними правами територіальної громади.

ІV. Участь територіальної громади у договірних зобов’язальних відносинах

Відповідно до ст. 27 Закону України „Про місцеве самоврядування” до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить:

- залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій до участі в комплексному соціально-економічному розвитку сіл, селищ, міст;

- розміщення на договірних засадах замовлень на виробництво продукції, виконання робіт (послуг), необхідних для територіальної громади, на підприємствах, в установах та організаціях.

Відповідно до ст. 11 Закону України „Про цінні папери і фондову біржу” місцевими радами може бути прийнято рішення про випуск облігацій місцевих позик.

 

 

V. Участь територіальної громади у недоговірних зобов’язальних відносинах

- Відповідальність за шкоду, завдану органом місцевого самоврядування (ст. 1173 ЦК); відповідальність за шкоду, завдану, посадовою особою або службовою особою органу місцевого самоврядування (ст. 1174 ЦК); відповідальність за шкоду, завдану органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності (ст. 1175 ЦК).

- Зобов’язання, що виникає з публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу (ст. 1144 ЦК).

VІ. Участь територіальної громади у спадкових відносинах

Територіальна громада може бути спадкоємцем за заповітом (ст. 1222 ЦК).

Відповідно до ч. 3 ст. 1277 ЦК спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

 

Тема 9. ПРАВОЧИНИ

План

1. Загальні положення про правочини

2. Недійсність правочину Поняття та види недійсних правочинів

3. Правові наслідки недійсності правочину (окремих його частин)

1. Правочин це найпоширеніший юридичний факт сфери приватного права, підстава виникнення цивільних прав та обов'язків.

Правочин дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК).

Ознаки правочинів

1. Вольовий акт. У правочині слід розрізняти волю та волевиявлення, які мають відповідати одна одному.

2. Дія,яка спеціально спрямована на досягнення певного правового результату набуття, зміну або припинення цивільних правовідносин. Слід розрізняти ціль (підставу) правочину, його правовий результат і мотив, за яким він вчиняється.

3. Дія суб'єктів цивільного права, які завжди є рівними особами.

Завжди правомірна дія.

Види правочинів

1. Залежно від кількості осіб, вияв волі яких є необхідним і достатнім для вчинення правочину ‒ односторонні (складання заповіту, довіреності, відмова від прийняття спадщини), двосторонні та багатосторонні (договір про спільну діяльність).

2. Залежно від наявності або відсутності зустрічного обов'язку однієї сторони надати певне благо іншій‒ відплатні та безвідплатні.Відплатними можуть бути лише двосторонні правочини. Односторонні правочини завжди є безвідплатними.

3. Залежно від моменту, з якого правочин вважається укладеним, ‒ консенсуальні та реальні. Консенсуальний правочин вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо його істотних умов. Значна більшість правочинів, передбачених ЦК, є консенсуальними. Реальний правочин вважається укладеним з моменту передачі речі. Для вчинення названого правочину досягнення між сторонами згоди щодо його істотних умов є недостатнім (позика (ст. 1046 ЦК).

4. Залежно від значення підстави правочину для його здійснення ‒ каузальні (підстава, ціль) та абстрактні(відривати, відділяти).

У каузальних правочинах підстави мають особливе значення, оскільки від них залежить їх дійсність. Підстави повинні бути наявними, законними та здійсненними. Недійсною буде визнана боргова розписка, у якій немає пояснень, чому саме во­на видана. Переважна більшість правочинів, передбачених ЦК, є каузальними.

У абстрактних правочинах підстави не мають значення для їх дійсності.Такі правочини «відриваються», абстрагуються від їх підстав. Прикладом абстрактного правочину є вексель борговий цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошейвласнику векселя. Вказівка на абстрактний характер правочину має міститися у законі.

5. Залежно від можливості настання певної обставини (умови) ‒ умовні правочини (ст. 212 ЦК), строкові, фідуціарні та біржові.

А. Правочини можуть вчинятися під відкладальними або скасувальними умовами.

Б. Від умови у правочині необхідно відрізняти строк. Строк на відміну від умови завжди настане і сплине. Тому строк не може визначатися як умова в умовному правочині. Строк у правочинах має самостійне значення і зумовлює існування строкових та безстрокових правочинів. Строки можуть бути відкладальними (якщо сторони обумовили строк виникнення у них прав та обов'язків) або скасувальними (коли сторони обумовили строк припинення у них прав та обов'язків). Безстроковими є правочини, у яких не вказується момент, з якого вони втрачають дію.

В. Фідуціарні правочини це ті, що базуються на особливо довірчих відносинах між суб'єктами, які їх вчиняють (доручення) (відмова від договору!).

Г. Біржові правочини ‒ окремий вид правочинів.Це пов'язано з особливостями їх предмета та порядку оформлення, а також зі специфічним статусом суб'єктів.

Біржовим визнається правочин купівлі-продажу, поставки та обміну товарів, допущених до обігу на товарній біржі,укладений членами біржі або їх представниками (брокерами). Вказаний правочин вважається укладеним з моменту його реєстрації на біржі, яка повинна бути здійснена не пізніше наступного за вчиненням правочину дня. Біржовіправочини, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Умови дійсності правочину (ст. 203 ЦК)

Дійсність правочинуце визнання за ним властивостей юридичного факту, що породжує правовий наслідок, до якого прагнули суб'єкти правочину при його вчиненні.

1. Законність змісту правочину. Зміст правочину не може суперечити вимогам ЦК, інших актів цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Здатність фізичних та юридичних осіб до вчинення правочинів.Особи, які вчиняють правочин, повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Відповідність волі та волевиявлення. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Невідповідність може бути результатом помилки, обману, насильства, збігу тяжких обставин, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою.

4. Обов'язковість реального настання правових наслідків, зумовлених укладеним правочином. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків. Укладення правочину без дійсного наміру створення правових наслідків або з наміром приховати бажаний правовий результат робить його недійсним