Складові системи керування здоров’ям
ТЕМА 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ
Соціально-економічні та медико-біологічні аспекти здоров’я. Медико-соціальна реабілітація, її визначення, становлення, види, завдання, принципи. Організація та управління системою медичної та соціальної реабілітації.
Соціально-економічні та медико-біологічні аспекти здоров’я
Здоров’я – стан цілковитого фізичного, психологічного та соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб чи фізичних дефектів.
Здоров’я (з медичної точки зору) – це цілісний динамічний стан організму, який визначається резервами енергетичного, пластичного та регуляторного забезпечення функцій, характеризується стійкістю до дії патогенних факторів і здатністю компенсувати патологічний процес, а також основою здійснення біологічних і соціальних функцій.
Здоров’я (з соціальної точки зору) – це фізична, соціальна, психологічна, духовна гармонія людини, дружні, спокійні стосунки з іншими людьми, з природою, з самим собою.
Стан здоров’я будь-якої людської популяції (суспільне здоров’я) визначають чотири фундаментальні процеси:
- відтворення здоров’я;
- формування здоров’я;
- споживання;
- відновлення.
Вони зумовлені біологічними, соціально-економічними, соціально психологічними факторами і тією основою, на якій можна будувати систему керування здоров’ям: формувати, зберігати та зміцнювати його.
Складові системи керування здоров’ям
| Показник | Складові керування здоров’ям |
| Відтворення здоров’я | - стан генофонду; - стан репродуктивної функції батьків, її реалізації; - здоров’я батьків; - умови перебігу вагітності; - стан рододопоміжної служби; - наявність правових актів, що оберігають генофонд та вагітних… |
| Формування здоров’я | - спосіб життя (рівень виробництва і продуктивної праці, ступінь задоволення матеріальних та культурних потреб, загальноосвітній та культурний рівень, особливості харчування, рухової активності, міжособистісних взаємин, шкідливі звички та ін.); - стан навколишнього середовища |
| Споживання здоров’я | - культура і характер виробництва; - стан виробничого середовища…; - соціальна активність індивіда… |
| Відновлення здоров’я | - рекреація; - лікування; - реабілітація. |
Рекреація– відновлення здоров’я та працездатності шляхом відпочинку поза житловою зоною, на природі, у туристичній поїздці.
Рекреа́ція — це система заходів, пов'язана з використанням вільного часу людей для їх оздоровчої, культурно-ознайомчої і спортивної діяльності на спеціалізованих територіях, які знаходяться поза їх постійним помешканням. Рекреація охоплює всі види відпочинку. Відновлення здоров'я і працездатності шляхом відпочинку на лоні природи, або під час туристичної поїздки з відвіданням національних парків, архітектурних пам'яток, музеїв (Інтернет–Вікіпедія).
В поняття рекреація включають:
· розширене відтворення фізичних, інтелектуальних та емоційних сил людини
· будь-яка гра, розвага, яка використовується для відновлення фізичних та розумових сил
· найбільший сегмент індустрії дозвілля, що швидко розвивається, зв'язаний з участю населення в активному відпочинку на відкритому повітрі, проводиться переважно на вік-енд (у вихідні та святкові дні)
· перебудова організму і людських популяцій, що забезпечую можливість активної діяльності за різних умов характеру і змін навколишнього середовища
· цивілізований відпочинок, що забезпечується різними видами профілактики захворювань в стаціонарних умовах екскурсійно-туристичними заходами, в процесі занять фізичними вправами.
Розрізняють:
· Короткотермінову рекреацію (з поверненням на ночівлю в постійне місце проживання)
· Тривалу
Реадаптація – процес зворотного пристосування структури і функцій організму людини та тварин до умов зовнішнього середовища, спрямований на збереження відносної постійності внутрішнього середовища організму – гомеостазу.
Важливе значення у підтриманні високого рівня здоров’я має режим здоров’я: певний спосіб життя, який сприяє відновленню, підтриманню та розвитку резервів організму.
Резерви здоров’я індивіда залежать від його фізичного стану та способу життя.
Фізичний стан – здатність людини виконувати фізичну роботу.
Спосіб життя – соціальна категорія, яка включає якість, спосіб та стиль життя.
Спосіб життя (визначення ВООЗ) – спосіб існування, що базується на взаємодії між умовами життя і конкретними моделями поведінки особистості.
Основним фактором формування резервів і підтримання високого функціонального стану фізіологічних систем людського організму є м’язова робота.
Заняття фізичними вправами тренують майже всі робочі системи забезпечення – серце, судини, легені, нирки і одночасно і регулюючі системи, оскільки будь-яке м’язове напруження є фізіологічним стресом.
Регулярні заняття фізичними вправами – яскравий приклад надзвичайних адаптаційних можливостей людини.
Тривала адаптація проявляється в перебудові організму на центральному, міжсистемному, системному, органному, тканинному,клітинному, молекулярному рівнях і є проявом біологічної норми.
Валеологія – наука, що вивчає закономірності проявів, механізми і способи підтримання і зміцнення здоров’я.
Валеологія вчить попереджувати розвиток захворювання та втручатися в нього на етапі зниження рівня здоров’я конкретної особи.
Методи валеології, є переважно природними, не медикаментозними (очищення організму, оздоровче харчування, загартування, рухові та гіпоксичні тренування, психологічні розвантажування, мануальні впливи …).
Предмет валеології – індивідуальне здоров’я людини, його механізми.
Об’єкт валеології – здорова людина і людина, що знаходиться у «третьому стані». «Третій стан» - перехідний стан між здоров’ям і хворобою. Стан обмежений з одного боку, рівнем зниження резервів і можливістю розвитку внаслідок цього патологічного процесу при незмінних умовах життєдіяльності, а з другого, - початковими ознаками порушення функцій – маніфестацією патологічного процесу.
Завдання валеології – виявити осіб з низьким рівнем здоров’я і використовуючи методи оздоровлення , вивести їх за межі «третього стану».
2. Медико-соціальна реабілітація, її визначення, становлення,
Види, завдання, принципи
Реабілітація (ВООЗ) – процес, «метою якого є запобігання інвалідності під час лікування захворювань і допомога хворому у досягненні максимальної фізичної, психічної, професійної, соціальної та економічної повноцінності, на яку він буде здатний в межах існуючого захворювання».
Реабілітація – система державних, соціально-економічних, психологічних, медичних, професійних, педагогічних заходів, спрямованих на відновлення здоров’я людини, її працездатності і соціального статусу, яка базується на біологічних, соціально-економічних, психологічних, морально-етичних та науково-медичних основах.
Біологічні основи – здатність організму пристосовуватись до певних умов функціонування в результаті компенсаторно-відновлювальних процесів.
Психологічні основи – здатність особистості до відчуття престижу і бажання відчути корисність і цінність своєї праці.
Соціально-економічні основи – корисність для суспільства праці інвалідів, які мають, як правило, глибокі професійні знання і великий життєвий досвід.
Економічний ефект реабілітації перекриває затрати суспільних засобів, затрачених на їх здійснення.