Політична думка Нового часу
Політична думка Середньовіччя.
Епоха Середньовіччя припала на V-XVI ст. На протязі цього періоду політичні погляди активно розвивалися та змінювалися. Ця еволюція включає три великі етапи:
I. Ранньосередньовічний (кінець V - середина XI ст.) Цей період характеризується тим, що держави спочатку організовуються у великі, але слабо інтегровані монархії, і незабаром розпадаються на окремі політичні утворення.
II. Етап розвитку середньої доби Середньовіччя (середина XI - кінець XV ст.) Для цього періоду характерні централізовані станово - представницькі монархії;
III. Етап пізнього Середньовіччя (кінець XV - початок XVII ст.) Державність цього періоду характеризується переважно абсолютними монархіями.
Упродовж усієї епохи Середньовіччя йшла жорстока боротьба між папством і світськими феодалами, монархами за керівну роль у суспільстві. Центральною проблемою політичної думки було питання про те, яка влада повинна бути пріоритетною: духовна чи світська. За домінування духовної влади виступали Фома Аквінський, Августин, а за пріоритет світської -М. Подуанський, А. Данте.
Видатний філософ епохи середньовіччя Фома Аквінський запозичив у Аристотеля ідею про людину як істоту політичну, а також думку про те, що держава, як ціле, логічно випереджує індивідів, що її складають, а благо держави є важливіше за благо її громадян. Головним завдання державної влади є сприяння державному благу, збереження миру та справедливості у суспільстві. Народ має право скинути владу несправедливого та жорстокого монарха, якщо він посягає на право Церкви. Найкращою формою правління Фома Аквінський вважав монархію, зокрема, такий її різновид, як монархія політична, у якій влада правителя залежить від закону та не виходить за його рамки.
Марсилій Подуанський - італійський мислитель та політичний діяч, сформував свою доктрину у праці "Захисник миру" (1324). Він заперечував претензії Папи на владу над світом, бо це суперечило Святому Письму, за яким влада духовна мала бути відділена від світської. Відповідальність за всі біди та нещастя у світі М. Подуанський покладав на Церкву. Церква повинна бути відділена від держави та підпорядкована світській політичній владі.
Держава для М. Подуанського - це світський інститут, який розвивається за власними законами. Держава виросла із сім'ї, як найпростішого елементу людської асоціації. З появою держави він пов'язує появу політичної влади. Саме Подуанському належить трактування миру як засобу для досягнення "громадянського щастя". М. Подуанський був проти підпорядкування політики засадам релігії та моралі. В цілому його творчість свідчить про рішучий розрив з теологічною традицією у поглядах на державно-правові явища.
Політична думка Нового часу
Новий час у Європі - епоха буржуазних революцій і наступного розвитку капіталізму на основі промислового перевороту та політичних перетворень. Початок Нового часу пов'язаний із формуванням ідеології Просвітництва, яке інтелектуально підготувало буржуазні революції. Ідеологія засновувалася на переконанні в здатності людського розуму пізнати діючі у світі закони і змінити всю систему суспільних відносин. Політична думка починає приділяти велику увагу проблемі індивіда як громадянина і характеру його взаємовідносин з державою.
Томас Гоббс. Згідно з думками англійського мислителя Томаса Гоббса, природний стан людей - це постійний конфлікт, війна всіх проти всіх. Подібна війна випливає з егоїстичної природи людей, зі схильності робити один одному зло, що склалося внаслідок своєрідної рівності людей, права, яке припускає робити все, що завгодно і проти кого завгодно. Інстинкт самозбереження штовхає людей до укладення договору. Жертвуючи своєю свободою, вони здобувають захист з боку суверена - держави. Саму державу Гоббс порівнює то зі штучною людиною, то з витвореним Богом, то Левіафаном, біблейським персонажем, що є величезним морським чудовиськом. Тільки навіюючи страх своїм підданим, держава здатна припинити постійну війну людей. Уклавши договір, люди вже не мають права від нього відмовитися, не мають права опиратися діям суверена. Лише в тому випадку, якщо влада не здатна гарантувати самозбереження підданим, вона перестає бути законною. Будучи прибічником абсолютної монархії, Гоббс наполягав на неподільному характері державної влади і був супротивником принципу поділу влади.
Жан-Жак Руссо. Найрадикальнішу концепцію суспільного договору створив французький мислитель Жан-Жак Руссо. Ідеалізуючи природний стан, своєрідний "золотий вік", він вважав, що громадянський стан повинен гарантувати людині відшкодування природної рівності у вигляді договорено установлених свобод. Руссо вважається батьком класичної теорії демократії, тому що саме йому належить ідея народного суверенітету. Створивши державу, люди не віддають себе під владу суверена, а є носіями верховної влади. Вважаючи суверенітет народу неподільним, він виступав проти поділу верховної влади між будь-якими органами. Законодавча влада не може бути передана парламенту, а повинна здійснюватися безпосередньо народом. Всі закони створюються спільною волею народу.
Політичні ідеали Руссо взаємозаперечні. Переконаний прибічник свободи, якому належить відомий вислів "людина народжується вільною, але скрізь вона у кайданах", в своєму політичному трактаті "Суспільний договір" конструює модель політичної асоціації, що гарантує особистості її права і свободи. Але його модель створює нові кайдани. Спільна воля народу, що формується при укладенні договору, виключає ті інтереси, які не можна узагальнити. Індивід перетворюється в неподільну частину колективного цілого. Ніхто з громадян не може висловити своєї приватної цікавості. Руссо виступає проти суспільного і політичного плюралізму, вважаючи, що партії та приватні асоціації ускладнюють процес формування спільної волі. Він декларує, що тих громадян, які не усвідомили свого права на свободу і відмовляються підкорятися спільній волі, можна заставити бути вільними.
Розвиток політичної думки другої половини XIX ст. пов'язаний із становленням соціології як самостійної науки. Її виникнення пов'язують з іменем засновника позитивізму Огюста Конта. Примітний факт: його відома класифікація наук за мірою складності - математика, астрономія, фізика, хімія, біологія, соціологія - першопочатково мала інший вигляд: на місці соціології знаходилася "політична наука".
Наприкінці XIX ст. починається процес виділення політичної науки в самостійну наукову дисципліну зі своїм предметом, об'єктом і методами дослідження.