МИХАЙЛО Туган-Барановський 6 страница
В. ПАРЕТО. Головний напрям наукових пошуків – створення «чистої» економічної теорії, позбавленої понять цінності та корисності. Розвинув теорію добробуту або, як її інакше називають, теорію економічного оптимуму, суть якої полягає в оптимальному розподілі економічних ресурсів і благ, що виробляються. На відміну від теорії Вальраса, яка є теорією економічної статики, розглядав стан рівноваги в часі. Це поняття в сучасній економічній літературі називають суспільною максимальною корисністю або «оптимумом Парето».
Отже, В. Парето аналізує не тільки економіку вільної конкуренції, а й різні типи монополізованих ринків, що стало самостійним об’єктом дослідження економістів лише через кілька десятиліть, тобто в середині ХХ ст. Загальна теорія економічної взаємозалежності, розширена В. Парето та його послідовниками, поступово злилася з двома іншими напрямами аналізу: теорією ринкового механізму та аналізом поведінки фірм і домашнього господарства.
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ПО МАТЕМАТИЧНІЙ ШКОЛІ: в цілому суттєво вплинула на економічну науку, змусила її приділяти більше уваги кількісному аналізу явищ господарського життя. Було закладено основи економіко-математичного моделювання економічних явищ і процесів, яке з плином часу перетворилося на один із провідних методів політичної економії. Ідеї перших економістів-математиків дали життя цілому ряду прикладних економетричних моделей, які мають важливе практичне значення.
57. Розкрийте історичні умови виникнення, сутність, етапи та основні риси маржиналізму.
Історичні умови виникнення. Поява маржиналізму була зумовлена глибокими якісними змінами на мікро- та макрорівнях, які сталися в останній третині XIX ст. в суспільно-економічному житті розвинутих країн Заходу, а саме: все більшою монополізацією економіки, формуванням складніших форм господарювання та взаємовідносин між виробником і споживачем, інтенсивним процесом інтернаціоналізації ринків та ін. Значною мірою його поява стала наслідком величезного прогресу науки, особливо її природничих і гуманітарних галузей. Засновниками маржиналізму вважаються австрієць К. Менгер(1840—1921), англієць В. С. Джевонс(1835—1882) і француз Л. Вальрас(1834—1910).
Сутність. Маржиналізм - сформована в 1870-ті роки економічна течія, відповідно до якої мінова вартість будь-якого блага визначається корисністю останньої наявної одиниці цього блага (граничною корисністю). Основна ідея маржиналізму — це дослідження граничних економічних величин як взаємозв'язаних явищ економічної системи на рівні фірми, галузі (мікроекономіка) та національної економіки (макроекономіка).
Етапи: Виділяють два етапи маржинальної революції. Перший етап (70—80-ті рр. ХІХ ст.) — започаткування «суб’єктивного напряму» в політичній економії та теорії граничної корисності як основи цінності. Хронологічно цей етап пов’язаний із виходом у світ трьох книг: «Теорія політичної економії» В. С. Джевонса (1871), «Основи учення про народне господарство» К. Менгера (1871), «Елементи чистої політичної економії» Л. Вальраса (1874). Даний етап характеризувався суб’єктивним напрямом у політичній економії.
Другий етап (90-ті роки XIX ст.) — започаткування неокласичного напряму економічної думки на основі відмови від суб’єктивно-психологічного підходу та поєднання маржиналізму з функціональним мікроекономічним аналізом. Основні ідеї цього етапу маржинальної революції
знайшли відображення у творах А. Маршалла (1842—1924), Д. Б. Кларка (1847—1938), В. Парето (1848—1923) та ін.
Основні риси маржиналізму:
· психологізація економічного аналізу, що зумовлюється включенням свідомості в господарські процеси;
· суб’єктивно-ідеалістичний підхід — погляд на систему вільного підприємництва з боку індивідуального господарюючого суб’єкта;
· принцип раціональної поведінки людини на основі власних, суб’єктивних уявлень про переваги у потребах;
· позаісторичний підхід — предмет дослідження однаковий і вічний для будь-яких суспільств (раціональний розподіл обмежених ресурсів);
· корисність блага може оцінити лише споживач; нове розуміння цінності;
· принцип рідкісності — приватна власність робить обмеженою пропозицію того чи іншого блага, унаслідок чого ціна потрапляє в повну залежність від попиту, пов’язаного з суб’єктивними оцінками;
· оперування граничними величинами — граничною корисністю, граничною продуктивністю;
· ідеологічна нейтральність економічного аналізу — спроба побудувати
теорію «чистої економіки» без урахування політичних чинників.
Отже,маржиналістам удалося повернути економічну науку до проблем споживання й попиту, дати поштовх наступним численним дослідженням ринку й ціноутворення. Проблеми рідкості, обмеженості ресурсів, психологічних мотивів господарської поведінки суб’єктів і багато інших міцно ввійшли в орбіту теоретичних і прикладних досліджень в економіці. З розвитком монополістичного виробництва для підприємців Англії, Австрії, США першочерговим завданням стала проблема збуту виробленої продукції. Саме тому одночасно виникає економічна концепція про корисність як основа цінності австрійської, лозаннської, кембриджської, американської та математичної шкіл.
58.Внесок А. Маршалла в економічну науку та вплив його праць на формування сучасної економічної теорії.
У 90-х роках XIX ст. в Англії сформувалася так звана кембріджська економічна школа, засновником якої був досить відомий економіст кінця минулого і початку нинішнього століттяАльфред Маршалл (1842—1924). Ця школа започаткувала новий напрям в економічній теорії, так званий неокласичний.Наукові заслуги Маршалла започатковували неокласичний напрям в економічній теорії. У своїй праці «Принципи політичної економії» М. зробив спробу поєднати всю класичну політекономію в єдину універсальну концепцію. Значення цього економіста виходить далеко за часові рамки його життя і діяльності. Ряд запропонованих ним ідей ліг в основу одного з ключових розділів сучасної політекономії - мікроекономіки. Ідеї Альфреда Маршалла по їхній значимості і впливу на політекономію розглядаються багатьма істориками економічної думки як деяка „маршалліанська революція” Варто зазначити:
· Маршалл був принциповим противником трудової теорії вартості. Він уважав, що центр ваги з проблеми вартості потрібно перенести на вивчення закономірностей взаємодії попиту і пропозиції, що дасть змогу створити нову теорію ціни. Щоб розв'язати це завдання, Маршалл використовував своєрідний метод дослідження. Він стверджував, що головне завдання політекономії полягає у збиранні, аналізі й осмисленні фактів.
· Він пропонував називати політичну економію "економікс".
· намагався зробити політичну економію математичною наукою
· Рушійною силою економіки Маршалл вважав економічну свободу і конкуренцію
· Після свободи і конкуренції основним фактором економіки є гроші. Але пояснюється це тим, що "у тому світі, в якому ми живемо,гроші-єдиний придатний засіб виміру мотивів людської діяльності в широких масштабах". Гроші є універсальним вимірювачем вартості.
· Основну увагу М. концентрував на розробці теорії ціни.головний закон попиту : ’потрібна кількість товару збільшується зі зниженням ціни і зменшується з її зростанням’.
· фактори вир-ва - земля, капітал , праця , організаторські здібності - визначають ціну пропозиції.
· Ринок розглядав як високоорганізований інститут, де взаємодіють попит і пропозиція і встановлюються ціни . Розрізняв дію 3-х періодів часу : короткого періоду , тривалішого , і дуже тривалого.
· Загальний національний доход є результатом дії всіх факторів і зростає зі збільшенням пропозиції факторів. Здібності людини так само важливі як засоби вир-ва, як і інший вид капіталу .
· Джерела створення багатства: сфера виробництва та сфера послуг.
· Синтетичний підхід,спроба інтегрувати в єд.теорію найважливіші здобутки маржиналізму,класичної та історичної шкіл.
· аналіз "ренти споживача" ("споживчого надлишку") як економічного вимірника додаткового задоволення споживача
Для розуміння ролі й значення Альфреда Маршалла потрібно пригадати, що наприкінці XIX ст. склалося три головні напрями теорії вартості: з одного боку, два варіанти теорії "факторів виробництва" — теорія продуктивності цих факторів і теорія їхніх жертв; з іншого боку — теорія граничної корисності. Представники цих напрямів витрачали багато зусиль у взаємній полеміці, намагаючись довести "переваги" своїх теорій вартості,а Маршалл намагався розробити універсальну економічну теорію, поєднуючи різні концепції. Найбільшою його заслугою є створення синтетичної теорії, яка об'єднувала елементи трудової теорії вартості і теорії граничної корисності. Ключова ідея А. Маршалла полягала у відмові від теоретичних дискусій навколо вартості («цінності») на користь вивчення проблем взаємодії попиту і пропозиції як сил, що визначають процеси, котрі відбуваються на ринку. Він ґрунтовно проаналізував, як формуються і взаємодіють попит і пропозиція, увів поняття еластичності попиту, запропонував власну компромісну теорію ціни. Незважаючи на критику, якій часто піддавалися такі поняття, як корисність, рівновага, реальні сили, нормальність і економічний час, сучасна теорія в значній своїй частині виходить з розроблених їм ідей. І навіть тепер, більш ніж через сімдесят років, розвиток економічної теорії часто йде по шляхах, перший натяк на які міститься в "Принципах".
59. Друга науково-технічна революція (остання чверть ХІХ – початок ХХ ст.): суть та значення для розвитку господарств провідних країн світу.
Криза перевиробництва 1873 р. поставила питання про існування товаровиробників на ринку чи їх розорення, зруйнувала систему вільної конкуренції. У цих умовах підприємцям було конче необхідно скористатися вже накопиченими досягненнями науки і техніки. Старі знаряддя праці уже не задовольняли зростаючих потреб виробництва. У зв’язку з цим набували широкого впровадження у виробництво нові розробки, технології і принципово нові машини та механізми, що сприяло повнішому задоволенню потреб людей та одержанню підприємцями більшого прибутку. Науково-технічна революція на відміну від першої промислової революції (переходу від мануфактури до фабрики) відбувалася на принципово новій технічній базі. НТР позначилась новими технолог. процесами одержання чорних та кольорових металів, крекінгом нафти, одержанням штучних барвників, добрив та ліків. У цей період були створені принципово нові двигуни; електромотор, електрогенератор, парова та гідравлічна турбіни, двигуни внутрішнього згорання. Були створені нові засоби пересування: автомобіль, тепловоз, електровоз, мотоцикл, літак. Однак, найбільшим досягненням останньої третини 19 ст. слід вважати заміну парової енергії на електричну та широке її впровадження в промисловості, транспорті, зв'язку, у побуті людей. На духовну сферу людства мало великий вплив винайдення радіо та поширення кінематографу. Значні зміни відбулися у виготовленні сучасного озброєння. Збільшення обсягів виробництва товарів, зростання міст, освоєння корисних копалин у колоніях призвело до розвитку та вдосконалення транспорту. Швидкими темпами зростає довжина залізниць, будуються нові величезні канали — Суецький та Панамський, почалась електрифікація залізниць. У великих містах створюються лінії трамваїв і метро, на залізницях почали впроваджуватись тепловози та електровози. Вагомим досягненням другої НТР було застосування в промисловості масового поточною виробництва різних товарів: одягу, сірників, консервів, та конвеєрне виготовлення автомобілів. З'явились науково обгрунтовані технології поточного виробництва товарів, які дали можливість збільшити продуктивність праці в сотні разів. Упровадження у всі сфери людського життя досягнень другої НТР суттєво вплинуло на світове промислове виробництво. Так, лише з 1870 по 1900 рр. обсяги продукції збільшилися в 3 рази. Унаслідок технічних зрушень прискореними темпами розвивається важка промисл., яка випереджає легку, а також с/г-тво. У зв'язку з цим світове виробництво сталі зросло в 56 разів, а видобуток нафти за той же час —у 25 разів. У важкій промисл. виникають і прискореними темпами розвиваються нові галузі: електротехнічна, нафтопереробна, хімічна, сталеливарна, автомобільна, верстатобудівна. Вони швидко освоюють нові види продукції, зокрема: турбіни, електровози, трамваї, верстати, сірчану кислоту, ліки, бензин, керосин, автомобілі, літаки та військову техніку. У с/г-ві відбувається подальший розвиток фермерства, зростає його товарність та кардинально поліпшується механізація. У кінці XIXст. країни особливий наголос зробили на розвитку технічної середньої та вищої освіти, щоб задовольнити потреби промисловості у кваліфікованих кадрах. Розвиток освіти наприкінці 19ст. дав небувалий поштовх для науки, техніки, технологій, літератури й мистецтва.
Отже, за таких умов науково-технічна революція не могла не привести до нових змін у ринковій системі: перехід від вільної конкуренції до монополістичної, виникнення нових форм власності та господарювання. Однією з характерних ознак монополій є наявність нової техніки і технологій на підприємствах, наявність масового поточного виробництва товарів
з поділом праці. У ринковій системі монополії виступають у вигляді картелів, синдикатів, трестів та концернів як нових форм господарювання щодо виробництва, збуту продукції, керівництва підприємствами. Зазначені вище господарські форми активно впливають на укріплення національних ринків. Отже, цілий ряд цивілізаційних факторів, розвиток науки і техніки, криза 1873 р. створили умови переходу від вільної конкуренції до монополістичної.
61.Зміст та значимість реформ: 1848 р. (в межах Австро-Угорщини) та 1861 р. (в межах Російської імперії) для утвердження ринкових форм господарювання в Україні.
Середина 19 ст. в Україні характеризувалася гострою кризою феодальної системи господарства.Панщина гальмувала розвиток аграрної сфери та економіки заголом.Малопродуктивна кріпосницька праця не забезпечувала дедалі більші потреби населення в продуктах харчування ,а промисловість-у сировині.Низькі врожаї перешкоджали зростанню товарності землеробської галузі,а в неврожайні роки спричиняли голод та збройні виступи селян.Питання скасування кріпосництва перетворилися у найбільш гостре та злободенне питання в сус-ві.То ж кріпосне право сксасовано 1848 в Австро-Угорщині та 1861 р.в Росії .Селянські реформи мали багато їхні політичні пр спільного і на території Австро-Угорщини та Росії.Як прогресивни й крок у суспільному розвиткові,вони загаломстворили умови для генезису підприємницьких відносин,підвищення ефективності аграрної галузі,розширення ринків збуту для капіталістичного виробництва.Разом з тим методи запровадження реформ в економічне життяобох країн зумовлювали довготривалість існування пережитків патріархального ладу,які суттєво гальмували господарську ініціативу селянства і утруднювали процес капіталістичної перебудови с\г.
Селяни стали на з\х українських землях вільними громадянами,власниками рустикальної землі,було розширено їхні політичні правата врегульована взаємини з поміщиками.Землі спільного користування (сервітути) залишалися у власності панів,селяни за користування сплачували певну суму грошей.Пореформений розвиток с\г західних зекмель України супроваджувалася поступовою товаризацією його основних галузей та орінтацією на ринкові методи госп-вання.Зростала товарність сільськогосподарського виробництва ,яке ставало базою для переробної промисловості.Високі темпи розвитку деревообробній,видобувній ,нафтовій промисловості.
Селянська реформа 1861в Росії прискорила процес ринкової трансформації.Протягом кількох пореформених десятиріч в Україні у складі Росії утвердилися нові,капіталістичні відносини.Згідно з реформою була скасована залежність селян від поміщиків,селяни отримали особисту свободу та присадибні ділянки у власність.Земля стала об`єктом купівлі-продажу.На Лівобережній Українв переважало подвірнеземлекористування,на Правобережній селян також було переведено у стан власників з подвірним землеволодінням.САме землі подвірно-спадкового землекористування стали основою розвитку капіталістичних відносин у с\г,підприємницького землекористування укр.сел-ва на ринку землі.
Поступово втягувалися у ринкові відносини і поміщицькі гос-ва,розвиваючи нові перспективні галузі:виробництво тютюну,бурЯкосіяння тощо.Виникають нові господарські форми,зокрема економії-потужні агро-виробництващо велися на передовій технічній базі із застосуванням вільнонайманої праці. ТРуднощі ринкової еволюціїс\г було зумовлені ще й існуванням общинного землеволодіння,що охоплювало близько 40%селянських наділів.Общинні відносини з тимчасовим володінням землею,частими переділами стриму3вали розвиток продуктивних сил у с\г,утруднювали процес купівлв-продажу землі,але община також еволюціонувала у бік ринкових відносин.В уКРАЇНІ ГЕНЕЗИС ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ ВІДНОСИН У С\Г ВІДБУВАВСЯ і американським(у південних українських губерніях) і пруським (у північних губерніях)шляхами одночасно.Поєднувалися риси як панщинної,тобто відробіткової,напівфеодальної так і капіталістичої систем.\х тісне переплетеня було характерною рисою економічного розвитку с\г в пореформений час.
В ост.третині.19 ст.с\г ставал все більш товарним.Вирощування зернових культкр,незважаючи на появу нових с\г галузей,як-от:картоплярство,вирощування соняшнику,льону,бурякосіяння,-залишалося основною галуззю с\г виробництва,а також важливою експортною статтею.ПоступовоУкраїна перетворилася на основного виробника й експортера хліба в Російській імперії.Збільшились залізничні перевезення хлібних вантажів.
Зростання товарності с\г виробництва прискорювало розшарування селян,формування класів капіталістичного сус-ва:заможного селянства та сільських пролетврів.
У промисловості становлення капіталістичних відносин порівняно з аграрним сектором економіки проходило набагато інтенсивніше.пРОТЯГОМ 60-80 ХРОКІВ 19 СТ.ЗАВЕРШИВСЯ ПРОМИСЛОВИЙ ПЕРЕворотЮ,відбувся прехід від заснованої на ручній праці мануфактури до великого машинного вир-цтва.Формувалася в Українісистема взаємоповязаних галузей важкої індустрії.Почалося швидке зростання видобутку мінерального палива у 70-тих роках 19 ст.1869-ПОЧАЛА ДІЯТИ кУРСЬКО-хАРКІВСЬКО-Азовська залізниця.Розвиток залізничної мережі зумовив значне збільшення обсягів вир-ва у камяновугільній промисловості.Важливою рисою промислового розвитку України був високий рівень концентрації вир-цтва.Потреба для розвиткупромисловочті великих капіталовкладень зумовила появу акціонерних товариств.Розвито акціонерних підприєсмтв сприяли концентрації вир-цтва та зародження монополістичних відносин в україні.
Проте за всіх позитивних моментів процесу створення загальнорос.ринку та ринкової модернізації гос-ва,а не укр.землях,що входили до її складу.Тому український ринок не міг бути комплексним і збалансованим.
62. Сутність та результати столипінської аграрної реформи
У сільському господарстві України на межі ХІХ—ХХ ст. важливою складовою ринкової перебудови стала Столипінська аграрна реформа (1906—1916 рр.), яка передбачала:
· скасування викупних платежів селян за землю;
· наділити селянські господарства правом виходу з громади;
· ліквідацію через смужжя та виділення земельних ділянок— відрубів та хуторів — для ведення хутірського (по суті фермерського) господарства;
· політику переселення селян для пом’якшення аграрного перенаселення за Урал та малозаселені райони Сибіру;
· забезпечити через Селянський земельний банк кредитну допомогу селянам для збільшення землеволодіння.
У цілому по Росії реформа не досягла поставлених цілей. Але саме в Україні вона мала найбільший успіх: прискорення індустріалізації аграрної галузі та зростання товарності селянських господарств, розвиток ринку землі, формування хутірського господарства та збільшення купівельної спроможності селянства, зростання внутрішнього ринку. Формувався ринок праці.
Унаслідок реалізації політики переселення переселенці отримали близько 31 млн десятин землі та звільнення від податків терміном на п’ять років.
Негативні наслідки: загострення соціальних суперечностей, залишалася низькою товарність бідняцьких господарств. Реформа спричинила ще більшу соціальну диференціацію селянства: збільшення найдрібніших і великих сел. господарств і зменшення середніх, власники яких продавали землю заможнішим і самі виїздили за Урал або до міст. Невирішена аграрна проблема була однією з причин революції 1917 року.
63. Київська психологічна школа в українській економічній думці
Грунтовне дослідження ринкових відносин характерне і для представників Київської психологічної школи, зокрема, М.Бунге, О. Білимовича, А.Я.Антонович, Д.І.Піхно, в яких ринкове господарство аналізувалися як системне утворення.
Київська психологічна школа, яка переважно сповідувала ідеї марджиналізму, виступала за розвиток вільного ринку, позитивно оцінюючи роль конкуренції і приватної власності у становленні капіталістичних відносин та критично сприймаючи економічну теорію марксизму.
Засновник Київської психологічної школи М.Х.Бунге, він активно виступав за розкріпачення селянства, брав у цьому процесі діяльну участь, зокрема щодо формування фінансових аспектів реформи 1861 р. З його іменем пов’язані податкові реформи, які полягали у скасуванні неефективної подушної податі і встановлення натомість прибуткового податку, заснування Селянського банку для допомоги селянам у придбанні землі, прийнятті перших фабричних законів та інші соціально-економічні новації. Активно підтримував ідею класичної школи щодо максимального розвитку приватної ініціативи, яка на його думку, слугує суспільним інтересам, поділяв позицію щодо створення конкурентного середовища, необхідність активного регулювання економічних процесів з боку держави. Також виступав з ініціативою щодо можливості створення робітничих асоціацій, а також участі працівників у прибутках підприємства.
О.Білимович, зокрема, не поділяючи взглядів К. Маркса стверджував, що затрати праці — це не єдина умова товарного обміну. Ha думку вченого, якщо товар позбавлений корисності, він не може бути предметом купівлі-продажу на ринку, а отже і не має мінової цінності. У своїх дослідженнях ринкової ціни Білимович наголошував на необхідності поєднання об'єктивних факторів у вигляді затрат праці та рідкісності благ, суб'єктивних — у вигляді потреб та їхньої корисності, а також чинників неекономічного порядку (соціальних, культурних, політичних тощо). Тільки з таких позицій можна пояснити механізм попиту й пропонування, а також зрозуміти сутність обміну та ринкової ціни.
Б.І.Піхно та А.Я.Антонович аналізували ціну, що складаються на ринку, досліджуючи функціональні залежності таких чинників, як ціна, попит і пропозиція. Аналізували ціноутворення за умов вільної конкуренції та монополізованого ринку.
64.Розвиток промисловості України в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. та її місце в господарстві Російської імперії.
Українська промисловість мала кращу технічну базу та вищі темпи розвитку, ніж обплутана феодальними пережитками промисловість Російської імперії. В Україні у цей період виникає цілий ряд промислових центрів усеросійського значення: Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний, Нікопольський марганцевий і Південно-західний цукровий.
Власне, будівництво залізниць викликало величезний попит на продукцію важкої промисловості. У Донбасі на основі надзвичайно багатих родовищ криворізької залізної руди та донецького кам’яного вугілля виросла потужна гірничо-металургійна база, яка швидко випередила старий гірничо-металургійний Урал. На початок ХХ ст. у Донбасі зосереджується до 70 % загальноімперського видобутку вугілля. Іде будівництво сучасних великих металургійних заводів. Надзвичайно велику роль у розвитку металургійного виробництва в українських землях відігравала економічна політика уряду, спрямована на розвиток власної промисловості.
Отримує свій досить активний розвиток у пореформений період і машинобудування, перш за все сільськогосподарське. У Степовій Україні виникають нові та розширюються старі підприємства, виробництво сільськогосподарських машин за останню чверть ХІХ ст. зростає у 12 разів. Продукція українських підприємств не лише забезпечувала потреби українських виробників сільськогосподарської продукції, але й вивозилася в центральні та приволзькі губернії Великоросії і навіть до Сибіру. Підприємства України були досить великими, виробляючи більше 50 % загальноімперського випуску сільськогосподарських машин.
Набуло поширення в Україні наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. і транспортне машинобудування, яке було зосереджене у Харкові, Луганську, Миколаєві. У Харкові та Луганську виробляли паровози. У Миколаєві, а також у Києві та Одесі працювали суднобудівні підприємства.
Найбільш розвиненою серед промислових галузей України була цукрова промисловість, заснована ще на початку ХІХ ст. За темпами свого розвитку цукрова промисловість України випереджала західноєвропейські країни.
Промисловий розвиток в українських землях Російської імперії на межі ХІХ—ХХ ст. характеризується періодами піднесення та спаду, хоча в цілому можна відзначити неухильне зростання. Початок ХХ ст. — це період певного спаду, коли виробництво хоч і зростає, але надзвичайно низькими темпами. Відбувається подальша концентрація промислового виробництва. Лише п’ять найбільших заводів давали понад чверть загальноросійського виробництва чавуну, а в 1913 — більше половини. 1909—1913 рр. — час нового промислового піднесення. Тоді Україна давала основну частку продукції видобувної (72 %) та металургійної промисловості, цукру (75 %), товарного зерна; постачала для всієї імперії основну масу вугілля, металу і металевих виробів, сільськогосподарських машин, цукру, зерна, тютюну та ін. З іншого боку, вона була ринком збуту промислової продукції російських підприємств. Товарообмін носив дещо однобокий, колоніальний характер. Лише 15 % українських промислових підприємств виробляли готову продукцію, а решта давали сировину для виготовлення такої продукції в Росії. Російські товари коштували дорожче, ніж українська сировина, а тому нагромадження капіталу в Росії відбувалося і за рахунок нееквівалентної торгівлі з Україною. До того ж залізничні тарифи були такими, що вивезення продукції за межі України було вигіднішим, ніж доставка її власною територією.
Циклічний розвиток економіки на початку ХХ століття приводить до посилення монополістичних тенденцій, створення основної маси монополій, які мали переважно загальноросійський характер.
В останній третині ХІХ ст. в промисловості західноукраїнських земель, що входили до складу Австро-Угорської імперії, відбуваються істотні зміни. У зв’язку із розробкою нафтових родовищ Прикарпаття тут отримують розвиток хімічна промисловість, особливо переробка нафти та озокериту. Експорт продукції нафтопереробки починає помітно переважати її імпорт. Отримує в цей період деякий розвиток і машинобудування та металообробка, що пов’язано з будівництвом залізниць. У Львові, Перемишлі, Станіславі (сучасний Івано-Франківськ) відкриваються великі майстерні для ремонту паровозів та вагонів. Крім того, у Східній Галичині того часу налічувалося близько 10 відносно великих машинобудівних підприємств, на яких виконувалися не лише ремонтні роботи, але й виготовляли сільськогосподарський реманент, а також обладнання для млинів та ґуралень. Проте ці підприємства лише незначною мірою задовольняли потреби власне галицького ринку, в основному машини та їх деталі імпортувалися з інших країв Австрійської імперії. Напередодні Першої світової війни машинобудівні підприємства Західної України виробляли залізничні і трамвайні вагони, паро-котлове й насосне устаткування, продовжували виготовляти сільськогосподарські машини, але продукція їх переважно споживалася на місці.
Активне залізничне будівництво, яке розгорнулося в Європі, у т. ч. й у Австро-Угорщині у другій половині ХІХ ст., відкрило Галичину для господарського використання її як сировинної бази (промислової та сільськогосподарської) більш розвиненими краями імперії.
Досить активно розвивається у краї фабричне виробництво в галузях видобувної промисловості та первинної переробки сировини (нафтодобувна, озокеритна, соледобувна, а також паперова, тютюнова, цегельна промисловість тощо). Досить велику роль відіграє у краї іноземний капітал, який вкладається, перш за все, у борошномельну, лісопильну та нафтово-озокеритну промисловість.
70—80-ті роки ХІХ ст. характеризуються досить швидким розвитком лісопильної промисловості, що пояснюється великим попитом на пиломатеріали в Західній Європі, а забезпечується наявністю величезних лісових масивів у краї.
У тих же 70—80х роках розпочинається переобладнання нафтовидобувної промисловості, промисли оснащуються сучасними буровими установками, буріння свердловин досягає досить великих глибин, чого не можна було зробити ручним способом. У результаті видобуток нафти на кінець 80-х років зростає більше ніж удвічі. Розвивається й переробка цієї сировини.