Основні напрями теоретичного обґрунтування та реалізація господарської реформи 1965 р. («Косигінська реформа»).
У першій половині 60-х років широко розгорнулася дискусія з питань удосконалення господарського механізму, розширення самостійності підприємств і вдосконалення планування. Головною думкою учасників дискусії була ідея підвищення ролі підприємств у плануванні виробництва.
Початок реформуванню радянської економіки поклали рішення пленумів ЦК КПРС. «Косигінська реформа» мала на меті вдосконалити планування та економічне стимулювання й була спрямована на знаходження оптимального сполучення централізованого керівництва економікою й оперативно-господарської самостійності підприємств, зміцнення й подальший розвиток господарського розрахунку. Реформа охоплювала всі елементи господарського механізму:планування, організаційну структуру управління, економічні стимули й господарський розрахунок.
Найбільш істотні зміни передбачались у системі управління промисловістю. Передусім було вирішено ліквідувати раднаргоспи та повернутися до галузевого принципу управління. Були знову створені союзно-республікнські та союзні міністерства за галузями промисловості.
Наступним напрямом була зміна всієї системи планування та економічного стимулювання. Нова система передбачала таке поєднання методів господарського керівництва, за якого акцент робився на посиленні економічних методів. У державному плануванні передбачалося передусім підвищити його науковий рівень через запровадження прогресивних нормативів та балансових розрахунків, забезпечити тісний зв’язок з науково-технічним прогресом. Крім того, передбачалося розглядати 5-річний план як основну форму державного планування розвитку народного господарства.
З метою розширення господарської самостійності підприємств передбачалося скорочення кількості обов’язкових директивних планових завдань. Для підприємств визначались їх повноваження, а діяльність підприємства як основної ланки народного господарства мала будуватися на поєднанні централізованого керівництва з господарською самостійністю та ініціативою підприємств.
Передусім було визнано необхідним посилити роль прибутку в підвищенні матеріальної зацікавленості підприємств працювати рентабельно, на принципах самоокупності. Для забезпечення економічного стимулювання та створення матеріальної основи господарської самостійності підприємств створювалися три спеціальні фонди:фонд матеріального заохочення;фонд соціально-культурних заходів і житлового будівництва;фонд розвитку виробництва. Кошти цих фондів, не використані у поточному році, передбачалося залишати в розпорядженні підприємств. Також підприємство повинно було вносити до бюджету за рахунок прибутку плату за фонди та фіксовані платежі, а також сплачувати відсоток за банківський кредит.
Господарська реформа зачепила й сільське господарство. Передусім було підвищено закупівельні ціни з таким розрахунком, щоб довести їх до рівня, за якого колгоспи та радгоспи не зазнавали б збитків у разі продажу продукції державі. Роздрібні ціни повинні були зберігатися на попередньому рівні, а різниця покриватися за рахунок державного бюджету. Було різко збільшено державні асигнування на підвищення технічного рівня сільського господарства, на виробництво с/г машин і добрив.
Положення реформи впроваджувались у життя з великими труднощами, а деякі з них так і не були реалізовані. Передбачені спочатку прямі зв’язки між підприємствами не були зовсім втілені в життя через несумісність із системою фондування та розподілу. Реального розширення прав підприємств також не відбулося. Численні суперечності реформи можна б було усунути, рухаючись поетапно до ринку. Проте це було неможливим через політико-ідеологічні причини. Тому економічна реформа в СРСР уже наприкінці 60-х років почала згортатися.
Проте незважаючи на суперечливий та непослідовний характер реформи 1965 р., вона дала певний позитивний імпульс народному господарству. В Україні істотно зросли основні виробничі фонди та обсяги промислового виробництва, а національний дохід зріс на 30 %. Щоправда, ці позитивні зрушення стосувалися переважно важкої індустрії, а виробництво предметів споживання й
надалі істотно відставало. Дещо поліпшилася й ситуація в аграрному секторі. Але починаючи з 70-х років темпи економічного зростання стали знижуватися.