Тема: ЛІКАРСЬКА ТАЄМНИЦЯ: МОРАЛЬНІ ТА ПРАВОВІ АСПЕКТИ
Актуальність теми: Питання забезпечення лікарської таємниці завжди займали важливе місце у діяльності медичних працівників. Одним з обов’язків лікаря являється збереження конфіденційності інформації про хворого, її таємницю. В останній час, у зв’язку з запровадженням комп’ютерних технологій обробки медичної інформації та розвиненням корпоративних інформаційних систем захисту інформації від несанкціонованого доступу стає надзвичайно актуальною.
Загальна мета:Вміти демонструвати знання про лікарську таємницю та захист інформації, що складає лікарську таємницю.
Конкретні цілі:
1. Демонструвати володіння основними принципами медичної етики та деонтології для захисту конфіденційної інформації про пацієнта з метою формування довіри до лікаря та його рекомендацій.
2.Вміти визначити зміст лікарської таємниці на її роль у професійної діяльності медичного працівника.
3. Спрямувати деонтологічні принципи збереження лікарської таємниці медичним персоналом на досягнення максимальної ефективності лікування.
4. Керуватися положеннями законодавчих та регламентуючих документів щодо формування моральної культури медичних працівників для захисту конфіденційності.
5. Профілактика та усування шкідливих наслідків неякісної медичної роботи, що призводять до ятрогеній шляхом забезпечування збереження лікарської таємниці.
Теоретичні питання:
1. Визначити та сутність лікарської таємниці
2. Історія становлення лікарської таємниці
3. Принципи збереження лікарської таємниці
4. Права пацієнта на конфіденційність інформації про його стан здоров’я
5. Можливі обмеження права пацієнта на конфіденційність
6. Права лікаря та пацієнта і лікарська таємниця
7. Гарантії дотримання лікарської таємниці у Міжнародному Кодексу медичної етики.
8. Гарантії дотримання лікарської таємниці у Лісабонській декларації про права пацієнта.
9. Гарантії дотримання лікарської таємниці у етичному Кодексу Українського лікаря, проект Етичного кодексу медичної сестри України та інші.
10. Правові документи, що регламентують дотримання лікарської таємниці в Україні.
Тестові завдання для контролю початкового рівня знань студентів
1. Який принцип медичної етики лежить в основі дотримання конфіденційності інформації про пацієнта?
А. Принцип справедливості
В. Принцип правдивості
С. Принцип дотримання обов’язків
Д. Принцип автономності
Е. Принцип "не нашкодь"
2. Яка стаття Кримінального Кодексу України регламентує відповідальність за незаконне розголошення лікарської таємниці?
А. № 136
В. № 138
С. № 139
Д. № 145
Е. № 319
3. Яка стаття Кримінального Кодексу України регламентує відповідальність за розголошення відомостей про проведення медичного обстеження по виявленню зараженості ВІЛ-інфекцією?
А. № 131
В. № 132
С. № 137
Д. № 138
Е. № 141
4. У якій праці викладені морально-етичні норми взаємовідносин у медичному колективі між колегами?
А. "Аюр-Веда" ("Книги життя")
В. Клятва Гіппократа
С. "Наставляння" Гіппократа
Д. "Канон лікарської науки"
Е. Міжнародний кодекс медичної етики
5. Які документи України регламентують збереження лікарської таємниці:
А. "Основи законодавства України про охорону здоров'я"
В. Закон України "Про інформацію"
С. "Етичний кодекс українського лікаря"
Д. Кримінальний кодекс України
Е. Всі перераховані вище
6. Яку відповідальність несе лікар за розголошення конфіденційної інформації про хворого:
А. Дисциплінарну
В. Соціально-правову
С. Адміністративну
Д. Кримінальну
Е. Всі перераховані вище
7. Яка стаття "Етичного кодексу українського лікаря" (2002) регламентує конфіденційність інформації про пацієнта?
А. № 17
В. № 40
С. № 46
Д. № 47
Е. № 145
8. До конфіденційної інформації про хворого відносять всю, окрім:
А. Венеричного захворювання в активній формі
В. Інфікування ВІЛ
С. Усиновлення дитини
Д. Займана посада
Е. Інфаркт міокарда в анамнезі
9. Обов'язок дотримання лікарської таємниці поширюється на всіх перераховане, крім:
А. Студенти-медики
В. Санітар
С. Медрегістратор
Д. Психолог
Е. Фармацевт
10. Розголошення інформації, що становить лікарську таємницю, без згоди пацієнта допускається у всіх випадках, за винятком:
А. З метою обстеження й лікування пацієнта, що через свій стан не може виразити свого бажання
В. При погрозі поширення інфекційних захворювань
С. По запиті слідчих органів і прокурора
Д. З метою надання допомоги пацієнтові у віці 17 років для інформування батьків або законних представників
Е. При наявності підстав припускати, що шкода здоров'ю заподіяна внаслідок протиправних дій
Еталони відповідей: 1Д. 2Д. 3В. 4С. 5Е. 6Д. 7А. 8Д. 9Д. 10Д
Зміст навчання:
Лікарська таємниця – не підлеглі розголосу відомості про факт звернення пацієнта за медичною допомогою, діагноз та інша інформація про стан його здоров’я і приватного життя, одержані в результаті обстеження та лікування, профілактики, реабілітації. Право на збереження лікарської таємниці захищається конституцією держави та відповідними законодавчими повинні хоронити лікарську таємницю.
Лікарська таємниця є ще одним важливим принципом медичної деонтології. Ще у клятві Гіппократа зазначено: «Щоб при лікуванні – а також і без лікування – я не побачив чи не почув стосовно людського життя з того, що не слід будь-коли розголошувати, я промовчу про те, вважаючи подібні речі таємницею». Лікар зобов’язаний цінувати довір’я хворого і виправдати його та зберегти у таємниці всі відомості, отримані від нього. Цей принцип не лише можна, але і необхідно порушити, якщо збереження таємниці призведе до заподіяння шкоди як хворому, його родичам, так і суспільству загалом.
Медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та Ії результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.
При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в том числі у випадках її публікації у спеціальної літературі, бути повинна забезпечена анонімність пацієнта.
Біоетичні принципи знайшли втілення в схваленому на І Національному конгресі з біоетики (Київ,2001) проекті «Етичного кодексу українського лікаря». Подальше обговорення принципів біоетики відбулося на « Міжнародному симпозіуму з біоетики (Київ, 2002). У цьому контексті варто згадати, що етику в галузі науки і технологій ЮНЕСКО зробила одним з пріоритетів своєї стратегії на 2002-2007 роки.
У етичному кодексу українського лікаря розглянути питання конфіденційності – нерозголошення лікарем професійної та приватної інформації без дозволу пацієнта.
Стаття 17. При здійсненні своєї діяльності лікар повинен забезпечувати конфіденційність і зберігати лікарську таємницю:
1. Лікар не має права розголошувати без дозволу пацієнта чи його законного представника відомості, отримані в ході обстеження та лікування, а також сам факт звертання за медичною допомогою.
2. Усі відомості, передані лікареві пацієнтом, в особистій бесіді, а також дані його обстеження заносяться в спеціальні медичні карти і є конфіденційними.
3. Лікар зобов’язаний вживати всіх необхідних заходів щодо збереження і нерозголошення медичної таємниці, а також конфіденційності інформації про пацієнта на електронних носіях.
4. Лікар (медичний працівник) не має права розголошувати медичну інформацію навіть після смерті пацієнта, за винятком випадків професійних консультацій чи обставин, передбачених законом.
5. При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в публікаціях повинна бути забезпечена анонімність пацієнта.
6. Представлення пацієнта (колишнього пацієнта) на наукових конференціях, у наукових публікаціях, у засобах масової інформації є етичним лише за умовами, що та у письмовій формі дає добровільну згоду на таке представлення.
Слід пам’ятати, що правила використання відомостей, що стосуються лікарської таємниці – інформації про пацієнта, на відміну від медичної інформації – інформації для пацієнта, встановлюються статтею 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я та частиною третьою статті 46 Закону України «Про інформацію». Відповідно до статті 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я, медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості. Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством України. Відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні у використанні і поширенні інформації стосовно особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації внаслідок виконання своїх службових обов’язків (ст. 47 Закону України «Про інформацію»).
Короткі методичні вказівки:
Форма заняття – семінар. Термін проведення заняття – 2 години.
На початку заняття викладач формулює мету та цілі заняття, перевіряє готовність студентів до заняття за допомогою тестових завдань. Далі студенти відповідають на контрольні питання, дають визначення поняттям «лікарська таємниця»,»конфіденційність».
Студенти доповідають про основні етапи розвитку питання лікарської таємниці. Викладач звертає увагу студентів, на те що першим систематизував правила медичної етики Гіппократ, які були сформульовані в його «клятві», котра має актуальність і в сучасності. Далі йде обговорення загальних принципів медичної етики щодо лікарської таємниці.
Підкреслюється особливість відношень між лікарем та хворим (пацієнт довіряє інформацію щодо здоров’я та особистого життя людини, яка повинна пам’ятати про конфіденційність цієї інформації).Звертається увага студентів на те, що перед сучасним лікарем становляться нові морально-етичні вимоги і це пов’язано з розвитком медичної науки, появою нових складних методів діагностики та лікування, розвитком клінічного експерименту.
Далі обговорюються офіційні документи, які регламентують роботу медичного працівника щодо лікарської таємниці та права хворого.
Після обговорення теоретичного матеріалу студенти разом з викладачем опитує 1-2 хворих, ставлячи проблемні запитання: уявлення з позиції хворого, яким має бути сучасний лікар, які взаємовідношення повинні бути між лікарем та хворим, лікарем та родичами хворого. Що хворий знає про офіційні документи, які регламентують роботу медичних працівників та його права. Студенти записують відповіді хворих в зошити, а потім обговорюють разом з викладачем одержані дані, висловлюють свою думку, аналізують відповіді хворих.
Наприкінці заняття викладач підводить підсумки та перевіряє кінцевий рівень освоєння знань студентами у вигляді рішення ситуаційних задач.