Головні етапи становлення української козацької держави в ході національно-визвольної війни під проводом Хмельницького
У Визвольній війні українського народу Б. Хмельницький виявив себе не лише як великий полководець і дипломат, а і як державний діяч, фундатор і будівничий української козацької держави. Він добре розумів, що перемога може бути нетривкою, якщо її не закріпити на місцях. Тому ще на початку війни вишукував шляхи для будівництва держави. Однак у походах 1648 р. він ще не мав розробленої державної програми, продовжуючи, як і більшість старшин, залишатися в полоні ідей автономізму. Лише після повернення в Київ у грудні 1648 p., переосмисливши уроки минулорічної боротьби, Б. Хмельницький сформував нову політичну програму, яка передбачала право українського народу на створення власної держави, її незалежність і соборність. І, нарешті, визнання Річчю Посполитою незалежності козацької України в тих кордонах, у яких "володіли благочестиві великі князі", тобто як правонаступниці Київської Русі.
Провідну роль у надзвичайно інтенсивному процесі руйнування польських і становлення українських державних інституцій відігравало козацтво, активно підтримане селянами та міщанами. Існуюча вже довгий час на Запорізькій Січі козацька республіка була зародком козацької держави Б. Хмельницького й дістала назву Військо Запорізьке. У ті часи жоден народ ще не мав такого міцного військового устрою, як Запорізька Січ.
Скориставшись перемир'ям з Польщею, яке настало після укладення Зборівського договору 1649 p., здобутими правами для державного будівництва на відвойованих землях, Б. Хмельницький активно зайнявся організацією української козацької держави.
Територія козацької держави згідно з умовами Зборівського договору складалася із земель колишнього Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. Столицею і гетьманською резиденцією стало м.Чигирин. На визволених землях скасовувався польський адміністративний устрій. Було ліквідовано воєводства, повіти, а замість них утворювалися полки зі своїм територіальним поділом. У 1649 році всю територію Української держави було поділено на 16 полків (на Правобережжі – 9, на Лівобережжі – 7 полків). Центром полку було одне зі значних міст полкової території, кожен полк очолював полковник. Територія полку поділялася на 10-20 сотень, які різнилися площею і чисельністю (усього в державі їх було 281). Адміністративними цнтрами сотень були міста, містечка і великі сел, владу здійснювали сотники. Містами, що мали Магдебурзьке право (Київ, Ніжин, Чернігів, Переяслав, Стародуб, Глухів, полтава, Батурин та ін.) керували магістрати на чолі з війтами. У селах справами відали старости. Запорізька Січ була в державі окремою адміністративною одиницею.
Замість станово-шляхетської системи земських, гродських і підкоморських судів виросла мережа нових козацьких судів. Найвищим представником судової влади був генеральний суддя. У державі склалися власні фінансова, митна і податкова системи. Податки вперше почали надходити до Державного скарбу Війська Запорізького. Здійснювалося карбування власних українських грошей.
У містах діяли органи самоврядування: у великих — магістрати, у менших — ратуші.
Однією з найважливіших справ державного будівництва було військо, основу якого становило реєстрове козацтво. Виявивши винятковий талант військового стратега й хист організатора, Б. Хмельницький з непідготовлених, розрізнених загонів повстанців за роки національно-визвольної війни створив могутню регулярну армію, яка виграла майже всі битви війни.
Українська держава мала власну символіку — прапор малинового кольору та герб із зображенням козака з мушкетом. У гетьманській столиці Чигирині були представлені посли більшості країн Європи.
Найвищим органом влади вважалася Генеральна Рада Війська Запорізького. Проте з 1649 р. її функції здебільшого переходять до Старшинської Ради, що було характерною ознакою перегрупування козацтва і свідчило про зростання ролі козацької старшини. До складу Ради входили у першу чергу генеральна старшина і полковники. Іноді Старшинська Рада збиралася в розширеному складі. У ній також брали участь сотники, представники військового товариства та міської адміністрації, а також вищого духовенства. Рада ухвалювала законодавчі акти, розв'язувала всі адміністративні, господарські, військові та зовнішньополітичні справи, була верховною судовою інстанцією, перебирала на себе функцію обрання й усунення гетьмана. До компетенції Старшинської Ради належали також питання миру і війни, мирних переговорів, встановлення дипломатичних відносин.
Могутня влада концентрувалася в руках гетьмана. Він очолював адміністрацію, військо, фінансову і судову системи, скликав ради, видавав нормативні акти — універсали, вів дипломатичні переговори. Йому підпорядковувалася Генеральна канцелярія, до складу якої входили старшини, яких обирали на козацькій раді. Це — генеральний писар, обозний, два осавули, двоє суддів, а також підскарбій, хорунжий і бунчужний. Генеральний писар очолював гетьманську канцелярію і займався зовнішньою політикою. Обозний керував артилерією і займався постачанням армії. Осавули були по-мічниками і заступниками гетьмана у військових справах. Підскарбій відав фінансами, бунчужний був хранителем гетьманського бунчука, хорунжий — прапора.
Оскільки державний апарат формувався за прототипом установ, які існували на Запорізькій Січі, цю українську державу слід вважати республікою, що істотно відрізнялася від монархій Європейського континенту. А враховуючи провідну роль козацтва в утворенні державності та політичному житті, можна називати її Українською козацькою республікою.