Укриття в захисних спорудах

Найбільш надійний захист людей від усіх уражаючих факторів – високих температур і шкідливих газів у зонах пожеж, вибухонебезпечних, радіоактивних та сильнодіючих отруйних речовин, обвалів та уламків зруйнованих будівель і споруд – це використання захисних споруд.

До них належать: сховища, протирадіаційні укриття (ПРУ), а також найпростіші відкриті та перекриті щілини. Сховища бувають окремо розміщені та вбудовані, тобто розміщені в підвальних приміщеннях будівель. У сховищах створюють запаси продуктів харчування, води (не менш ніж на дві доби), медикаментів. Укриття населення у сховищах проводиться за відповідними сигналами цивільної оборони.

Заповнення сховищ проводять організовано й швидко. Люди розміщуються за вказівками командира ланки чи групи обслуговування сховища.

У сховищі необхідно суворо дотримуватися встановленого режиму та розкладу. Люди, які знаходяться в сховищі, повинні виконувати всі розпорядження особового складу ланки або групи обслуговування сховищ. Забороняється без необхідності ходити по приміщенням сховища, палити, самостійно вмикати або вимикати електроосвітлення, інженерні агрегати та мережі, відкривати та зачиняти двері. Забороняється запалювати свічки, газові лампи й саморобні світильники.

При необхідності виходу зі сховища обов’язково мати при собі засоби індивідуального захисту. Час перебування людей у сховищах визначають штаби ЦО, вони встановлюють порядок дій та правила поводження населення при виході зі сховища й передають ці розпорядження телефоном або радіозасобами.

Люди виходять зі сховищ після сигналу "Відбій тривоги" за вказівками коменданта сховища під керівництвом особового складу формування обслуги сховища.

При пошкодженні або завалі сховища, його затопленні, пожежі комендант оцінює можливість подальшого перебування людей у сховищі і, не чекаючи допомоги рятувальних формувань, організує роботи з розкриття сховища для виводу людей. До роботи з розкриття сховища залучають також і тих, хто знаходиться у сховищі.

 

Проведення евакуаційних заходів

З метою належного забезпечення проведення евакуації населення України Кабінет Міністрів затвердив "Положення про порядок проведення евакуації населення у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" №14321 від 26.10.2001 р.

Під евакуаційними заходами розуміють розосередження та евакуацію населення з категорованих міст у заміську зону. Ці заходи організують і проводять відповідно до плану ЦО об’єкта та вказівок старшого начальника ЦО.

Евакуація – це комплекс заходів щодо організованого вивезення (виводу) населення з зон можливого впливу наслідків надзвичайної ситуації та розміщення його у безпечних районах у разі виникнення безпосередньої загрози життю та здоров’ю людей.

Вона може бути загальною або частковою.

Загальна евакуація – це комплекс заходів, що здійснюється для всіх категорій населення в окремих регіонах держави у разі виникнення надзвичайної ситуації техногенного чи природного характеру. Вона проводиться шляхом вивезення основної частини населення з міст і небезпечних районів усіма видами наявних транспортних засобів на відповідній адміністративній території та виведення найбільш витривалої його частини пішки. Часткова евакуація – це комплекс заходів, що здійснюється для окремих категорій населення у разі виникнення надзвичайної ситуації техногенного чи природного характеру. Вона проводиться завчасно для визначених категорій: студентів, учнів, вихованців дитячих будинків разом з викладачами, пенсіонерів та інвалідів, з обслуговуючим персоналом і членами їх сімей, а також хворих разом з лікувальними закладами і їх персоналом. Вона проводиться з використанням транспортних засобів за графіком.

Безпечний район – придатний для життєдіяльності евакуйованого населення район, який визначається рішенням відповідного органу виконавчої влади за межами зон можливого руйнування, хімічного зараження, катастрофічного затоплення, масових лісових і торфяних пожеж, а також небезпечного радіоактивного забруднення.

За кожним підприємством, установою, організацією чи об’єктом закріплюється район або пункт розміщення, як правило, на території своєї області.

У разі, коли евакуйоване населення неможливо розмістити у безпечному районі своєї області, частина його може розміщуватися у сусідній області з обов’язковим узгодженням цього питання з керівником відповідної області.

Для планування, підготовки та проведення евакуації, приймання і розміщення населення створюються евакуаційні комісії, збірні евакопункти (ЗЕП), проміжні пункти евакуації (ППЕ), приймальні евакопункти (ПЕП).

Захисні споруди цивільної оборони

Захисні споруди цивільної оборони – це інженерні споруди, призначені для захисту людей від наслідків аварій, катастроф та стихійних лих, а також від зброї масового ураження і звичайних засобів нападу, дії вторинних уражаючих факторів, які виникають при деяких надзвичайних ситуаціях.

За захисними властивостями захисні споруди поділяються на сховища, протирадіаційні укриття (ПРУ) та найпростіші укриття.

Надійний захист населення може бути забезпечений лише при достатній кількості сховищ та ПРУ.

У сховищі населення розміщується сидячи або лежачи. Число місць для лежання складає 20 % від місткості сховища при двохярусному розміщенні нар і 30 % – при трьох’ярусному.

Пункт керування (ПК) передбачається тільки на об’єктах з числом працюючих у найбільшій зміні понад 600 чол. ПК розміщується в одному зі сховищ біля його входу. ПК складається з робочої кімнати та кімнати зв’язку. Він відділений від інших приміщень вогнетривкою перегородкою. Загальна кількість працюючих на ПК неповинна перевищувати 10 чол. (на окремих великих об’єктах економіки – 25 чол.). Норма площі на ПК – 2 м/чол.

Медична кімната площею 9 м2передбачається в сховищах, озрахованих на 900–1200 чол. На кожні 100 чоловік понад 1200 площа медичного пункту збільшується на 1 м2

Санітарні пости площею 2 м2передбачаються на кожних 500 чол., але неменше одного санпоста на сховище.

Тамбур-шлюз розміщується при одному з виходів зі сховища місткістю 300 чол. і більше, при цьому в сховищах місткістю від 300 до 600 чол. споруджують однокамерний, а при сховищах місткістю понад 600 чол. – двокамерний тамбур-шлюз. Площа кожної камери 8–10 м2. Замість двокамерного шлюзу дозволяється споруджувати на двох входах однокамерні тамбур-шлюзи.

Фільтровентиляційні приміщення споруджуються поблизу входів чи аварійних виходів біля зовнішніх стін сховища. У сховищах місткістю до 150 чол. фільтровентиляційне обладнання дозволяється розміщувати безпосередньо в приміщенні для укриття людей.

Санітарні вузли обладнують окремо для чоловіків та жінок. Для жінок один унітаз на 75 чол., а для чоловіків один унітаз та пісуар на 150 чол. Крім того, в санітарних вузлах обладнують умивальники – один на 200 чол., але не менше одного на санітарний вузол.

Приміщення для дизельної електростанції (ДЕС) розміщують біля зовнішньої стіни та відокремлюють від інших приміщень вогнетривкою стінкою. Вхід до приміщення ДЕС зі сховища обладнують тамбуром з двома герметичними дверми, які відкриваються в бік сховища.

Захищених входів та виходів зі сховища повинно бути не менше двох, розміщуються вони з протилежних сторін.

Для забезпечення необхідних умов перебування людей сховища обладнують системами життєзабезпечення: постачання повітря або вентиляції, каналізації, опалення, електропостачання, зв’язку та оповіщення.

Система постачання повітря повинна забезпечувати очистку зовнішнього повітря та вилучення з приміщень тепловиділень і вологи. При цьому забезпечуються такі санітарно-гігієнічні умови: повітря повинно містити СО – не більше 1 %, температура повітря повинна бути не більше 23 °С.

Для очищення повітря приміняються фільтро-вентиляційні комплекси ФВК-1 і ФВК-2.

ПРУ або споруди, які обладнані для укриття людей, можуть не мати системи постачання повітря. Через це склад повітря в таких укриттях безперервно погіршується. Внаслідок цього перебування людей у них обмежується у часі (4–6 годин).

Для збереження продуктів харчування і води в стінах ПРУ роблять ніші, частково або повністю обладнані захисними завісами. У цих випадках вода повинна зберігатися у термосах, баках та інших посудинах, які повинні щільно закриватися. Продукти повинні бути щільно загорнутими в целофанові чи поліетиленові плівки або пакети. Слід мати на увазі, що при наявності радіоактивних речовин в укритті прийом їжі та води забороняється.

Для запобігання попаданню радіоактивних речовин у ПРУ при вході до нього з заражених осередків місцевості слід перед тамбуром видалити радіоактивний пил з верхнього одягу та взуття за допомогою струшування, змітання, протирання ганчір’ям тощо, а в тамбурі обережно зняти одяг та взуття. Після цього можна заходити в укриття.

У перші 3–5 годин після початку радіоактивного забруднення вхідні двері та вентиляційні отвори повинні бути закритими. За цей час рівень радіації на місцевості різко знижується, а радіоактивний пил в основному осідає. Після 4–6 годин укриття необхідно провітрити, але не слід улаштовувати протяги. Ті, що укриваються, надягають засоби індивідуального захисту, виходять на 15–20 хвилин зі сховища чи укриття, на цей час відкривають вентиляційні засуви. Якщо рівень радіації на місцевості досить високий, то на період провітрювання люди можуть залишатися в засобах захисту органів дихання в укриттях.

В укриттях місткістю більше 50 чоловік встановлюється вентиляція з ручним чи електричним приводом.

Кожні 2–3 доби усі поверхні та предмети в ПРУ слід протирати вологою ганчіркою, а підлогу постійно підтримувати у вологому стані.

У системі захисту населення особливо важливе значення має побудова найпростіших укриттів типу щілин.

Щілина є простим за конструкцією захисним спорудженням, побудова якого може бути виконана населенням у короткі терміни. Щілина може бути відкритою або перекритою. Відкрита щілина зменшує дози опромінення від радіоактивного забруднення у 2–3 рази без дезактивації щілини і до 20 разів – після дезактивації. Перекрита щілина відповідно знижує дозу опромінення у 40–50 разів.