Особливості економічних ідей Ф.Кене
Одним із найвидатніших економістів не тільки XVIII ст. і не тільки Франції був Франсуа Кене. Він народився 1694 року поблизу Версаля, у селі Мере, у доволі бідній сім'ї. Батьки не могли дати йому освіти, і тому Франсуа Кене самостійно вивчав граматику, латинську і грецьку мови. Коли йому було 15 років, він почав навчатися в одного хірурга й опановувати медичні науки. Талановитий учень перевершив свого вчителя у медицині, переїхав до Парижа, де на прожиття заробляв у літографії. У вільний від роботи час слухав лекції в медичній школі. Впевнившись у своїх медичних знаннях, Ф. Кене 1717 року у м. Манті відважився скласти іспити на звання хірурга. Лікарі були вражені знаннями екзаменованого, але відмовили йому в званні хірурга, бо боялись конкуренції. Це звання Ф. Кене здобув 9 серпня 1718 р. у Парижі. Займаючись медициною, Ф. Кене опублікував низку праць з цієї ділянки, які принесли йому славу видатного лікаря і відчинили двері до аристократичних кіл. У 1749 р. він став особистим лікарем мадам Помпадур, а з 1752 р. — лейб-медиком короля Людовика XV. Ф. Кене дістав титул дворянина, жив при королівському дворі, приятелював з Дідро, Віктором Мірабо, Дюпон де Немуром та іншими видатними просвітителями.
У той час Ф. Кене посилено студіював філософію, вивчав праці Декарта і Мальбранта, знайомився з творами економістів. Ф. Кене багато уваги приділяв вивченню законів природи прагнув збагнути психологію на основі фізіології, причинний взаємозв'язок психічних і фізіологічних явищ. Найголовнішим підсумком цих занять було твердження Ф. Кене про обмін речовин у природі й суспільстві на основі еквівалентності, яке пізніше було підґрунтям його праць з політичної економії. Поява Ф. Кене як економіста у 50-х роках XVIII ст. для багатьох його сучасників здавалася дивом.
З 1756 р. Ф. Кене брав участь у підготовці "Енциклопедії", яку видавали Дідро і Деламбер. Це не було випадковістю. Адже ф. Кене, як і Дідро та Деламбер, вийшов з низів, добре знав становище французького селянства. Цим можна пояснити те, що перші статті Ф. Кене в "Енциклопедії" — "Очевидність", "Фермери" і "Зерно" — були присвячені сільському господарству.
"Фермерами, — писав Ф. Кене, — є ті, хто орендує землю і робить високопродуктивним сільське господарство, хто виробляє багатства, матеріальні блага, найважливіші для держави. Отже, роль фермера є в королівстві дуже важлива і заслуговує на найбільшу увагу уряду".
Згдно з цим твердженням Ф. Кене докладно проаналізував економічні умови і можливості фермерського господарства. Зокрема, він звернув увагу на доцільність використання коней замість волів, оскільки кінська тяглова сила продуктивніша від волячої. Крім того, Ф. Кене звернув увагу на значення удобрення землі, що пов'язане з відповідним утриманням худоби. Певне значення мають і цінові показники. На думку вченого, коні дешевші від волів, а живуть довше і тому корисніші для роботи в сільському господарстві. "Коні, — зазначав Ф. Кене, — працюючи, самі добувають собі корм, не зменшуючи прибутків, котрі має отримати землероб"[3, c. 145-147].
Вказуючи на примітивне ведення землеробства і деградацію сільського господарства, Ф. Кене відзначав три причини такого стану: 1) міграція дітей землеробів у великі міста; 2) свавільне оподаткування сільськогосподарського виробництва, яке немає фондів для поліпшення; 3) обмеження торгівлі зерном. Складається враження, розмірковував він, що політика, якої дотримуються в державі, трактує злидні селян як стимул до праці. "Між тим відомо, що люди не схильні працювати, якщо у них немає надії отримати що-небудь внаслідок своєї праці. А активність завжди пропорційна тому, що вони одержують в результаті своєї роботи".
Зусібіч аналізуючи стан французького сільського господарства, Ф. Кене всіляко доводив необхідність державної його підтримки. "Фермер, — на його думку, — у всіх випадках є ви-гіднішим для держави, і навіть у тому випадку, якщо він не одержує жодних доходів від врожаїв через низькі ціни на зерно. Низькі ціни на зернові розоряють сільське господарство, яке є справжнім джерелом багатства держави".
Звідси Ф. Кене робив висновок про необхідність "вільного продажу нашої зернової продукції за кордоном". Щоб підвищити ціни на неї, потрібно створити вигідні умови для капіталовкладень у сільське господарство. Для того доцільно знизити рівень оподаткування землеробів, зокрема, фермерів. Якщо це станеться, то населення наповнить села, і багатство держави зросте завдяки розквітові сільського господарства.
Цю думку розвивав Ф. Кене у праці "Зерно" (1757 р.), в якій, насамперед, зазначав, що зерно є основним предметом торгівлі Франції. Справжнє багатство держави становлять не предмети розкоші й торгівля ними, а зерно і витрати народу на необхідні предмети. Він радив виробляти і продавати зерно. Ф. Кене докладно проаналізував умови виробництва зерна у Франції. Як і у статті "Фермери", економіст стверджував, що основними виробниками зерна мають бути фермери, яким потрібно створити відповідні економічні умови.
До того ж розквіт сільського господарства Ф. Кене пов'язував із збільшенням населення. "Сільське господарство може відродитись, — твердив економіст, — тільки за умови, якщо збільшиться населення. Розвиток сільського господарства і зростання населення повинні відбуватися одночасно". Це пояснюється тим, що виробництво збільшується відповідно до потреб людей[5, c. 108-109].
Вихідним пунктом того розвитку є експорт продуктів землеробства, оскільки "продаж за кордон збільшує доходи, збільшення доходів сприяє зростанню населення, більший обсяг споживання приводить до щораз більшого розвитку сільського господарства, до збільшення доходів, одержуваних від землі, і до зростання населення. Збільшення доходів приводить до зростання населення, а зростання населення збільшує доходи".
Ось як розумів Ф. Кене взаємозалежність між чисельністю населення і величиною доходів від сільського господарства. Нехтування цього взаємозв'язку, на думку економіста, веде до того, що промисловості надається більшого значення, ніж сільському господарству, а торгівлі промисловою продукцією — більше, ніж торгівлі продуктами землеробства. Між тим джерелом доходів є не промисловість, не торгівля промисловими виробами і предметами розкоші, а землеробство. "Необхідно, — зазначав Ф. Кене, — доглядати коріння дерев, а не обмежуватися турботами про гілля". З цих позицій Ф. Кене критикував меркантилізм французького міністра Кольбера, який, передусім, дбав про промисловість, а потреби сільського господарства не зумів поєднати з інтересами держави. Найголовнішою з переваг землеробства є те, що "воно постачає сировину для виробництва предметів першої необхідності, забезпечує доходи королеві й землевласникам, десятину — Духовенству й прибутки — землеробам".
Глорифікація землеробства пронизує усі роздуми й аргументи Ф. Кене, які стосуються економіки, добробуту людей і держави загалом. Згідно з цією концепцією проводились розрахунки доходів і витрат фермерів. Землі повинні годувати все суспільство, отже, увага до сільського господарства повинна бути особливою. Зокрема, йдеться про оподаткування фермерів, яке не повинно бути надто обтяжливим, щоб не гнобити сільське господарство.
Така особлива турбота про землеробство випливала з того, що воно, на думку Ф. Кене, було єдиним джерелом багатства. "Праця в сільському господарстві, — писав він, — заміщає витрати, оплачує працівників, зайнятих обробкою землі, дає дохід землеробу і, крім того, виробляє доходи земельної власності. Ті, хто купує вироби промисловості, оплачують виробничі затрати, робочу силу і прибуток торговця, але понад це в таких виробах не створюється ніякого доходу". Це означає, що у промисловому виробництві не відбувається жодного збільшення багатства, оскільки "цінність цих виробів збільшується тільки залежно від ціни на засоби існування, котрі споживають робітники, які виробляють промислову продукцію"[7, c. 136-137].