монголо татарська навала причини поразок і наслідки
На початку ХІІІ ст. в монгольських степах під владою Чинґісхана постала могутня держава, яка, як вам уже відомо з курсу всесвітньої історії, протягом 1207—1222 рр. підкорила Південний Сибір, Північний Китай, Середню Азію та Закавказзя.
Наприкінці другого десятиліття ХІІІ ст. монгольські хани почали готуватися до вторгнення в прикаспійські та Причорноморські степи, у яких панували основні вороги монголів — половці. Для розвідування шляху до вторгнення через Кавказ було направлено 30-тисячне військо під керівництвом найдосвідченіших полководців Чинґісхана Субедея і Джебе. У 1222 р. монгольське військо несподівано для половців здолало Кавказькі гори й опинилося в них у запіллі. Половецькі хани, зібравши сили, дали монголам бій на березі річки Сіверський Донець, але зазнали поразки. Потім монголи рушили до Криму, де захопили венеціанську фортецю Судак.
Тим часом тесть галицького князя Мстислава Удатного половецький хан Котяк звернувся по допомогу до руських князів: «Якщо не допоможете нам, будемо ми сьогодні порубані, а вас назавтра порубають». Мстислав доклав багато зусиль, щоб об’єднати руських князів для протидії монголам. На з’їзді князів у Києві було вирішено дати монголам бій у половецьких степах. Після десятирічної перерви в 1235 р. монголи почали готуватися до завойовницького походу на Захід. Як свідчать іранські джерела, нащадки Чинґісхана, «досягши загальної згоди, пішли війною на руських». Очолив Великий західний похід хан Батий (Бату). Монгольська армія була добре навченою й дисциплінованою. Її основу складала важка кіннота. До армії також увійшли загони підкорених племен (одним із них були татари — саме тому руські літописці назвали це військо монголо-татарським). Монгольське військо також мало велику кількість різних метальних і стінобитних машин, якими опікувалися китайські інженери Після розгрому Волзької Болгарії перший удар монголів на початку зими 1237 р. припав на Рязанське князівство. Батий, пославши до рязанських князів Юрія та Олега послів, вимагав, щоб йому дали «десятину» — десяту частину людей, майна і зброї. Князі відмовилися виконувати їхні умови. Не маючи підтримки, рязанські князі почали діяти самостійно. Княжа дружина у відчайдушному бою зустріла ворога на кордоні князівства, але була здолана. Після цього монголи взяли в облогу Рязань, яка чинила опір шість днів. Монгольське військо, увірвавшись до міста, учинило жорстоку різанину, нищачи все на своєму шляху. Унаслідок цього князі та їхні родини загинули, місто було знищено вщент. Проте рязанці не припинили опору. Загін воєводи Євпатія Коловрата ще довго завдавав відчутних ударів монголам, здійснюючи стрімкі набіги.
У 1240 р. Батиєва навала докотилася до Галицько-Волинського князівства, яке щойно було об’єднано під владою Данила Романовича (Галицького). Саме перед монгольським наступом до володінь Данила було приєднано Київ, управління яким було доручено тисяцькому Дмитру, талановитому і хороброму воєначальнику.
ияни, відчуваючи, що їм доведеться чинити опір монголам, які вже хазяйнували в інших князівствах, готували місто до облоги. Вони відновлювали мури й вали міста, що були найбільшими серед міст Східної Європи.
На початку літа на лівому березі Дніпра з’явився великий розвідувальний загін, який направив посланців до міста з пропозицією здатися, проте кияни відхилили цю пропозицію. Тоді після ретельної підготовки наприкінці літа 1240 р. величезне монгольське військо з півдня вдерлося в межі Київського князівства. Першими прийняли на себе удар залоги міст-фортець уздовж річки Рось, що прикривали Київ від набігів кочовиків. Усі 23 фортеці після запеклого опору були вщент зруйновані монголами. Потім така ж доля спіткала міста, що безпосередньо прикривали Київ: Вітичів, Василів, Білгород та інші.
5 вересня 1240 р. Батий підійшов до стін міста і розпочав його облогу.
Боротьба за місто була надзвичайно жорстокою і кровопролитною. Лише після того, як Батий дізнався, що найслабше місце в обороні Києва перебуває в районі Лядських воріт, монголи змогли переломити хід подій на свою користь. У районі цих воріт було зосереджено основну масу стінобитних машин, які «безперестанно били день і ніч». Зрештою 19 листопада в мурах міста з’явилися проломи. Монголи пішли на штурм. У перший день вони змогли оволодіти стінами і валом міста Ярослава, але далі просунутися не змогли. Скориставшись перервою, кияни створили нову лінію оборони вздовж укріплень міста Володимира. 6 грудня монголи прорвали укріплення в районі Софіївських воріт (тому їх ще називають Батиєві) і підійшли до останнього рубежу оборони міста, що був зведений захисниками біля Десятинної церкви. Останні захисники чинили відчайдушний опір, але Батий знову застосував облогові машини. Під їхніми ударами кам’яні стіни Десятинної церкви не витримали і завалилися, поховавши під уламками останніх захисників. До рук монголів потрапив поранений тисяцький Дмитро, якому вони на знак поваги дарували життя. Наслідки монголо-татарської навали. Навала Батия не була звичайним грабіжницьким набігом кочовиків, які раніше доводилося переживати Київській Русі. Правляча монгольська верхівка прагнула не лише збагатитися за рахунок пограбування й розорення, а поставити під свою залежність князівства, включити їх у свою імперію, що управлялася нащадками Чинґісхана, та отримувати з них постійний дохід.
Наслідки навали були катастрофічними для руських князівств. Із 74 міст колишньої Київської Русі було розорено 49. 14 із них уже не відродилися, а 15 із часом перетворилися на села. У перші 50 років монгольського панування не було побудовано жодного нового міста, а домонгольського рівня кам’яного будівництва було досягнуто лише через сто років. Занепав ряд ремісничих спеціальностей, було втрачено секрети виробництва ювелірних виробів (емаль, зернь, чернь). Деякі райони знелюдніли, скоротилися посівні площі, занепала торгівля. Монголо-татарська навала також призвела до значних демографічних утрат, було знищено багато представників руської еліти.
Незважаючи на такі наслідки, навала не зупинила розвитку розорених земель. Поступово населення відродило міста і господарство. Після розгрому монголо-татарських військ на Синіх Водах у 1363 р. українські землі були звільнені від їхнього панування. Висновки. У 1237—1241 рр. руські князівства зазнали спустошливої навали монголо-татар. Руські князівства, що діяли нарізно, були приречені на загибель. Проте героїчний опір Русі підірвав завойовницький запал монголів. Оселившись у степах, монголи заснували державу Золота Орда, що стала складовою могутньої монгольської імперії. Руські князівства надовго потрапили під панування монголо-татар.
Монголо-татарська навала стала поворотним пунктом в історії руських князівств. Монгольське панування затримало і змінило їхній подальший розвиток.
11. які зовнішньополітичні чинники призвели до коронації Данила Галицького 1253році?Протягом володарювання йому доводилося одночасно долати опір кількох суперників:зі заходу загрожували монголи,із заходу на українські землі зазіхали Литва,Польща, Угорщина. Одночасно доводилося воювати з непокірними боярами, які схилялися до Ростислава Михайловича з чернігівської династії та його союзників. У 1245р. військо Данила Галицького здобуло блискучу перемогу в битві проти приведеного Ростиславом війська угорського короля та його союзників біля м. Ярослава на Сяні.
Тоді ж князь здійснював успішні походи проти литовців і ятвягів,1243 р. взяв Люблін і Люблінську землю. Допомагаючи своєму сину Романові, одруженому з сестрою австралійського герцога Фрідріха ІІ Бабанберга Гертрудою, у боротьбі за австралійську корону, Данило Галицький пішов на Чехію та Сілезію.
Активність зовнішньої політики Данила виявилася й динамічними шлюбами його дітей. Важливим напрямком зовнішньої політики Данила Галицького були відносини з монгольськими володарями. Здійснивши подорож в Орду , Данило починає шукати союзників у боротьбі з ординцями. З цією метою налагоджує союзницькі відносини з Польщею,Угорщиною, Володимиро- Суздальським князівством. Відгукнувся князь на пропозицію Ватикану розпочати переговори про участь русичів у хрестовому поході європейських держав проти монголів. Від 1246 р. з перервами тривали переговори між Данилом і папою римським. Щоб заохотити до походу князя, папа запропонував Данилу прийняти королівську корону. Західноєвропейські хронічки ще задовго до коронації Данила називали Галицько-Волинське князівство королівством. Тому, надсилаючи корону ,папа зважив на реальні факти. У 1253р. в Дорогичині папський легат Опізо урочисто коронував Данила Галицького. Однак оголошений папою 1253р. хрестовий похід не знайшов підтримки серед європейських монархів.
12.причини оксамитово литовського проникнення.Перервана традиція літописання зумовила наявність білих плям в історії польсько-литовської доби. Через це частина істориків період існування Великого князівства Литовського до Люблінської унії 1569 р. вважає часом існування Литовсько-Руської держави, а решта переконана, що цієї доби йшов процес перетворення українських земель на литовську провінцію. Така розбіжність поглядів пов'язана з тим, що час перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського мав надзвичайно важливу особливість: він складався з неоднакових за тривалістю та змістом періодів, у межах яких домінувала то одна, то інша тенденція.
І етап (1340—1362) — «оксамитове» литовське проникнення. Литовське князівство розпочало своє проникнення на Русь ще за часів Міндовга (1230—1263). Головним об'єктом тоді стали західноруські (білоруські) землі. У часи наступника Міндовга — Гедиміна (1316—1341) — почалося включення до складу Литовського князівства південно-західних руських (українських) земель. Яскравим виявом зміцнення литовських позицій у цьому регіоні стало те, що після раптової смерті Юрія II Болеслава на княжому столі Волині закріпився син Гедиміна Любарт, який номінально вважався і галицько-волинським князем. Внаслідок польсько-угорсько-литовського протистояння в боротьбі за галицько-волинську спадщину Польща отримує Галичину, Литва — Волинь.
Скориставшись у 50-ті роки XIV ст. слабкістю Золотої Орди (після смерті хана Джанібека 1357 р. тут розпочинається хвиля міжусобиць, протягом 1359—1361 pp. у золотоординській столиці Сараї змінюється сім ханів, а 1362 р. Орда розпадається на дві частини з кордоном по Волзі), литовці активно починають новий етап проникнення в землі колишньої Київської Русі. Наступник Гедиміна Ольгерд (1345—1377) чітко формулює основне завдання: «Вся Русь просто мусить належати литовцям». Витіснення татарських ханів сприяло поступовій інкорпорації (включенню) Чернігово-Сіверщини, Київщини, Переяславщини до складу Литовської держави. Після перемоги 1362 р. над татарами на березі р. Сині Води (притока Південного Бугу) до сфери литовського впливу потрапило і Поділля.
Дії литовців на теренах України не мали характеру експансії, схожої на завоювання монголів. Збройне протистояння в боротьбі за українські землі відбувалося переважно між литовцями та іншими чужинцями — претендентами на спадщину Київської Русі. Місцеве населення або зберігало нейтралітет і не чинило опору, або ж підтримувало утвердження литовського правління, яке витісняло золотоординське. Литовська влада була м'якшою, толерантнішою, ніж татарська. На приєднаних до Литви землях руські князі зберігали свою автономність. У зв'язку з цим відомий історик О. Субтельний назвав процес збирання українських земель Литвою «проникненням, включенням, приєднанням».