Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів

№1

Поняття "контроль" (франц. controle) в дидактиці означає нагляд, спостереження, перевірка успішності учнів. Контроль - ширше поняття, ніж перевірка. Завдання перевірки - виявити знання, вміння та навички учнів і порівняти їх із вимогами, визначеними навчальними програмами. Виставлення певних оцінок учням - її завершальний акт. Засобами ж контролю, окрім перевірки, стає спостереження за учнями під час занять, перевірка зошитів, інших продуктів навчальної діяльності школярів. Якщо у масовій педагогічній практиці часто оцінюються лише знання, уміння та навички, то контроль пов'язаний із спостереженням за рівнем засвоєння вихованцями й таких компонентів змісту шкільної освіти, як досвід творчої діяльності та досвід емоційно-ціннісного ставлення до світу. Навчання є процесом управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів, а контроль - обов'язковим засобом отримання зворотної інформації.

Контроль виконує такі функції:

  • освітню (навчальну), суть якої в тому, що вона є корисною для всього класу. Слухаючи змістовну відповідь товариша, учні звіряють з нею свої знання, ставлять запитання, доповнюють її, що сприяє повторенню та систематизації знань усіх учнів. Освітнє значення для учнів має й те, що вони слухають доповнення вчителем неповних відповідей учнів. Освітня функція чітко виявляється також у тому, що учень, який відповідає перед класом, повторює вивчений матеріал, виконує практичні завдання, закріплюючи знання, вміння і навички, краще усвідомлює навчальний матеріал;
  • виховну, яка виходить з того, що очікування перевірки спонукає учня регулярно готувати уроки. Крім того, перевірка і оцінювання знань допомагають учневі самому оцінити свої знання і здібності: одні позбуваються зайвої самовпевненості та самозаспокоєння, другі починають усвідомлювати свої труднощі, треті починають відчувати впевненість у власних силах. Все це сприяє формуванню позитивного ставлення учнів до навчання;
  • розвиваючу — в процесі навчання в учнів розвивається логічне мислення, зокрема вміння аналізу і синтезу, порівняння і узагальнення, абстрагування і конкретизації, класифікації та систематизації, мислительна діяльність, мовлення, пам'ять, уява, увага;
  • діагностичну — у процесі контролю виявляють успіхи та недоліки в знаннях, уміннях і навичках учнів, встановлюють причини і шляхи їх усунення, визначають заходи, спрямовані на поліпшення успішності;
  • стимулюючу — схвалення успіхів учня сприяє розвитку в нього спонукальних мотивів до навчання;
  • оцінювальну — об'єктивна оцінка знань, умінь і навичок учнів сприяє кращому навчанню;
  • управлінську — на основі контролю визначається стан успішності учнів, що дає змогу запобігти неуспішності або подолати її. В цьому разі вчитель коригує і свою власну діяльність — змінює методику викладання, вдосконалює навчальну діяльність учнів.

№2

В зарубіжній педагогіці діагностика трактується як процес, в якому здійснюється визначення рівня засвоєння знань, умінь і навичок, а також і деяких аспектів розвитку й вихованості, обробка й аналіз отриманих знань, узагальнення та висновки про хід процесу навчання та про просування учнів на наступні сходинки навчання, висновки про ефективність роботи вчителів і всього освітнього закладу.

У вітчизняній педагогіці також мають місце подібні підходи до даного питання. Контроль навчання розглядається, з одного боку, як адміністративно-формальна процедура перевірки роботи вчителя та шкіл, як функція управління, результати якої і слугують для прийняття управлінських рішень. З іншого боку, контроль навчання має вже вказані значення перевірки та оцінки знань учнів вчителем. Термін "педагогічна діагностика" у вітчизняній науці має обмежене використання і застосовується здебільшого до галузі виховання, де означає встановлення та аналіз рівня вихованості, що зближує його з психодіагностикою.

Щодо процесу навчання доцільно використовувати термін "педагогічна діагностика" у вказаному вище значенні. Можна вико­ристовувати традиційні у вітчизняній дидактиці терміни: контроль, перевірка, оцінка і облік знань. Контроль навчання як частина дидактичного процесу і дидактична процедура висуває проблеми про функції перевірки та її зміст, види, методи і форми контролю, про вимірювання і, отже, про критерії якості знань, вимірювальні шкали і засоби вимірювання, про успішність навчання і неуспішність учнів.

Найважливішими принципами діагностування і контролю успішності учнів є: об'єктивність, систематичність, наочність (гласність), диференційованість та індивідуальний характер, вимогливість учителя, єдність вимог та ін.

Об'єктивність полягає в науково обґрунтованому змісті діагностичних тестів (завдань, запитань), діагностичних процедур, рівному, дружньому ставленню педагога до всіх учнів, точному, адекватному встановленим критеріям оцінюванню знань учнів. Практично об'єктивність діагностування означає, що виставлені оцінки співпадають незалежно від методів і засобів контролювання і педагогів, що здійснювали діагностування.

Вимога принципу систематичності полягає в необхідності здійснення діагностичного контролювання на всіх етапах дидактичного процесу – від початкового сприймання знань і до їх практичного використання. Систематичність полягає в тому, що регулярному діагностуванню піддаються всі учні з першого і до останнього дня перебування в навчальному закладі. Шкільний контроль необхідно здійснювати так часто, щоб надійно перевірити все те важливе, що необхідно знати і вміти учням. Принцип систематичності вимагає комплексного підходу до здійснення діагнос­тування, при якому різноманітні форми, методи і засоби контролю, перевірки, оцінювання використовуються у тісному взаємозв'язку і єдності, підпорядковуючись одній меті. Такий підхід дозволяє уникнути універсальності окремих методів і засобів діагностування.

Принцип наочності (гласності) полягає в проведенні відкритих випробувань всіх учнів за одними Й тими ж критеріями. Рейтинг кожного учня встановлюється в процесі діагностування, має наочний, порівнювальний характер. Принцип гласності означає також оголошення і мотивацію оцінок. Оцінка – це орієнтир, за яким учні визначають еталони вимог до них, а також об'єктивність педагога. Необхідною умовою реалізації принципу є оголошення результатів дидактичних зрізів, обговорення і аналіз їх за участю зацікавлених людей, складання перспективних планів ліквідації прогалин.

Різні учні працюють по-різному, мають неоднакові здібності. Значними відмінностями характеризується і робота вчителів. Все це обумовлює кращі чи гірші результати навчання. Тому повинна бути й більш-менш розгалужена градація оцінок успішності. Іншими слова­ми, потрібно, щоб оцінки були належною мірою диференційовані.

Діагностування повинно бути індивідуальним. Перевіряти треба знання, уміння і навички кожного учня. При перевірці треба врахову­вати індивідуальні особливості учнів: їхній темперамент, характер, здібності, нахили, інтереси, потреби, мотиви, особливості психічних функцій - мислення й мови, пам'яті, уваги, уявлення, емоцій, волі.

Вимогливість учителя до оцінювання роботи учня - обов'язкова умова високої якості навчання. Завищення оцінок, окозамилювання – велике зло. Лібералізм учителя неминуче завдає великої шкоди моральному вихованню учнів, породжує несерйозне, байдуже й безвідповідальне ставлення їх до навчання. Учні цінують і люблять вимогливих учителів (які не лише вимагають, а й добре навчають) і, навпаки, не поважають учителів, які ставлять незаслужені оцінки.

Учитель повинен свідомо прагнути до об'єктивної і реальної оцінки виконаної учнем роботи. Крім того, необхідно щоразу пояснювати учням яка, чому і за що оцінка їм виставлена.

№3За місцем у навчальному процесі розрізняють такі види контролю:
— попередній. Здійснюють перед вивченням нового матеріалу для з´ясування якості опорних знань, навичок і вмінь з метою їх актуалізації та корекції, встановлення необхідних внутріпредметних і міжпредметних зв´язків;

— поточний. Здійснюють у процесі вивчення нового матеріалу для з´ясування якості засвоєння учнями знань, навичок і вмінь з метою їх корекції;

— періодичний (тематичний). Покликаний після вивчення розділів навчальної програми перевірити, оцінити і скоригувати засвоєння певної системи знань, навичок і вмінь;

— підсумковий. Є обліком успішності учнів наприкінці навчальної чверті;

— заключний. Здійснюють наприкінці навчального року з метою обліку успішності кожного учня за рік. Важливим видом контролю є екзамени (перевідні та випускні).

Ефективність контролю залежить від часу проведення контрольних занять, їх частоти й послідовності; характеру й форм самостійної роботи учнів (індивідуальна, групова, фронтальна); використання дидактичних і технічних засо­бів навчання; поєднання методів контролю і самоконтролю (усна, письмова, графічна, практична, тестова, програмо­вана перевірка); фіксування й оформлення даних контролю процесу навчання. Ефективність контролю забезпечується дотриманням таких вимог: а) індивідуальний характер контролю успішності. Пе­редбачає виявлення знань кожного учня, його успіхів чи невдач; б) систематичність контролю: привчання учнів систематично виконувати уроки; систематичне опитування за допомогою самостійних міні-завдань; особлива увага слабшим учням, спонукання їх до пізнавальної діяльності на всіх етапах уроку.

Відсутність системи в опитуванні учнів призводить до того, що вони вчать матеріал тільки тоді, коли відчувають, що їх можуть викликати, намагаються визначити напе­ред, коли і з якого предмета будуть опитувати. Щоб запо­бігти цьому, учитель повинен добре продумати систему опитування, яка має передбачати: а) достатню кількість даних для оцінки: при виставленні оцінки враховуються насамперед відповіді учня на поставлені запитання, а також його доповнення відповідей інших учнів на цьому й попередніх уроках; б) дотримання об'єктивності під час оцінювання знань: оцінку виставляють тільки за знання учня, а не за те, що він «забув щоденник» чи «крутився на уроці»; на оцінку не повинні впливати суб'єктивні чинники, особисті моти­ви ставлення педагога до учня; кожну виставлену оцінку педагог обґрунтовує, щоб запобігти невдоволенню учнів, схильних до переоцінки своїх знань; в) єдність вимог до оцінювання знань учнів: дотриман­ня єдиних розумних норм оцінок з кожного предмета, по­долання крайнощів в оцінюванні — надмірної вимогливос­ті або поблажливості; г) оптимізація контролю успішності учнів: методика контролю, має потребувати мінімальних зусиль і часу пе­дагогів та учнів для отримання обов'язкових відомостей, запобігати переобтяження їх виконанням зайвих зав­дань; ґ) гласність контролю: повідомлення учневі результа­тів перевірки рівня його знань, обґрунтування виставле­ної йому оцінки, позитивного і недоліків у його відповіді; д) всебічність контролю: перевірка та оцінювання те­оретичних знань, умінь і навичок, застосування їх на практиці; є) тематична спрямованість контролю: здійснюючи опитування, даючи контрольні роботи, вчитель повинен визначити, який саме розділ програми, тема, вид знань, умінь та навичок оцінюються; є) дотримання етичних норм: віра педагога в можли­вість учнів навчатися (вміння переконати їх у тому, що вони здатні навчатися); розповідь про можливі труднощі пе­ред вивченням матеріалу, висловлення сподівання, що во­ни будуть подолані; оптимістичне ставлення до навчальних успіхів і невдач; педагогічний такт (доброзичливість і делі­катність у ставленні до учнів); відчуття міри в заохоченні й покаранні; вміння визнати свої помилки.

№4

Залежно від специфіки організації контролю за навчальною діяльністю учнів використовуються такі форми контролю: фронтальна, групова, індивідуальна, комбінована, самоконтроль.
Прифронтальній формі організації учитель ставить питання до всього класу з метою залучення його до обговорення. Форма дозволяє вдало поєднувати перевірку знань з повторенням і закріпленням матеріалу. За порівняно короткий час учитель перевіряє знання у значної частини учнів класу. Зрозуміло, що на підставі коротких відповідей учнів важко судити про реальний рівень засвоєння ними знань.
Групова форма організації контролю використовується в тих випадках, коли перевіряються підсумки навчальної роботи або хід її виконання частиною, групою учнів класу, що одержала певне завдання. При цьому питання ставляться перед групою, в їх вирішенні беруть участь учні, які працювали в складі даної групи, і обов'язково залучаються інші учні класу.
Індивідуальний контроль застосовується для ґрунтовного ознайомлення учителя із рівнем навчальних досягнень окремих учнів. При цьому звертається увага на осмислений характер відповіді учня, логічність його суджень, доказовість положень, уміння застосовувати засвоєні знання. Цей вид контролю здійснюється на уроці, залежить від часу, що відводиться на контроль, характеру й обсягу вивченого матеріалу, рівня підготовки учнів.
Комбінована форма контролю поєднує індивідуальний контроль з фронтальним і груповим: учитель одночасно викликає для відповіді декількох учнів, один з них відповідає усно, 1 — 2 готуються до відповіді, виконуючи на класній дошці необхідну роботу, а решта учнів виконує індивідуальні письмові чи практичні завдання. Перевагою комбінованої форми опитування є можливість ґрунтовно перевірити декількох учнів при порівняно невеликій витраті часу. Недоліком є те, що вона обмежує навчальну функцію перевірки, бо учні, які самостійно виконують завдання, не беруть участі у фронтальній роботі з класом, а результати їх праці перевіряються учителем за межами уроку.
Самоконтроль допомагає учневі самостійно розібратися в тому, як він оволодів знаннями, перевірити правильність виконання вправ шляхом зворотних дій, оцінити практичне значення результатів проведених дослідів, виконаних вправ, задач тощо. Сама перевірка сприяє стимулюванню учіння, більш повному сприйманню навчального матеріалу, викликає потребу в його глибокому осмисленні. В організації самоконтролю учнів застосовуються засоби машинного і безмашинного програмування.
У школах розвинутих країн для контрою знань використовуються діагностичні тести. Тести перевірки успішності використовують форму альтернативного вибору правильної відповіді з декількох правдоподібних, написання дуже короткої відповіді, вписування пропущених слів, букв, цифр, формул і под. За допомогою цих нескладних завдань можна нагромадити значний статистичний матеріал, обробити його, одержати об'єктивні внески в межах тих завдань, які пред'являються до тестової перевірки. Тести друкуються у вигляді збірників, додаються до підручників, поширюються на комп'ютерних дискетах.

Основні методи контролю контролю успішності учнів:

· усна перевiрка, письмо­ва перевiрка,

· графiчна перевiрка,

· практична перевiрка,

· тестова

· перевiрка.

Дещо умовно до методiв перевiрки можна вiднести спостереження.

Усна перевірка поки що займає провiдне мiсце в школах та вищих навчальних закладах. Техніка усної перевiрки полягає в тому, що учитель пропонує учням певнi запитання, учнi ма­ють дати на них вiдповiдi, використовуючи усне мовлення. Цей метод сприяє розвитку в учнiв умiння мислити, грамотно ви­словлювати думки в логiчнiй послiдовностi, розвивати культуру усного мовлення. Використання цього методу вимагає вiд учи­теля значних зусиль i майстерностi, потрiбно: грамотно форму­лювати запитання, спонукаючи учнiв до активного мислення, будувати систему запитань у певнiй логiчнiй послiдовностi, уваж­но слухати вiдповiдi учнiв, враховувати iндивiдуальнi особли­востi школярiв. Проте цей метод не позбавлений недолiкiв: він призводить до неефективного використання часу на уроцi.

Письмова перевірка порiвняно з усною бiльш ефективна, ос­кiльки вci учнi класу отримують завдання для пiдготовки пись­мових вiдповiдей на них. Це сприяє пiдвищенню самостiйної пiзнавальної дiяльностi учнiв, формуванню культури писемно­го мовлення, ефективностi використання навчального часу.

Графiчна nepeвіркa спрямована, на виявлення вмiнь i нави­чок учнiв у процесi виконання рiзних видiв графiчних робiт з рiзних дисциплiн навчального плану. Це робота з контурними картами, побудова таблиць, схем, графiкiв, дiаграм та ін. Такий метод набув широкого використання у середнiх i особливо у старших класах, оскiльки спрямований на узагальнення знань, систематизацiю певних процесiв, технологiй. Все це сприяє пiдви­щенню самостiйностi учнiв у процесi учiння, оволодiння мето­дами навчальної дiяльностi.

Практична перевірка тісно пов'язана iз залученням учнiв до конкретної практичної дiяльностi, пiд час якої перевiряють­ся вмiння учнiв застосовувати знання на практицi, а також рiвень сформованостi вмiнь i навичок. Логiчно така перевiрка випли­ває iз сутності процесу пiзнання, в якому практика має спону­кальну i контролюючу роль.

Тестова nepeвірка швидко набуває свого поширення. Сутнiсть цього методу полягає у визначеннi завдань (запитань), до яких поданi альтернативнi вiдповiдi. Учень має обрати правильну вiдповiдь, аргументувати свiй вибiр. Можуть бути завдання для конструювання вiдповiдi. Тестова перевiрка може здiйснюва­тися машинним i безмашинним способом.

№5

Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів