Людина як предмет філософського осмислення (людина).
а) Людина-істота розумна,істота яка має самосвідомість,істота моральна, і вільна.Поняття людина охоплює загальнородові риси, що відрізняють людину від живих істот. Основними ознаками людини є якісні характеристики людини які виділяють її з тваринного світу,її біологічна структура, а також загальні прояви соціальної суті: свідомість, мова, здібності до праці і творчості. Поняття індивіда визначає людину, як окремого представника людського роду, будь-якої соціальної спільності. Ця категорія біосоціологічна. Поняття індивідуальності визначає в людині її своєрідність, особливість, неповторність, гармонійність. Сутність індивідуальності проявляється в самобутньому існуванні індивіда. Поняття особистості фіксує індивідуальну людину як суб’єкта суспільного життя, спілкування та діяльності, носія здібностей, потреб, інтересів, прагнень, вчинків. Через особистість в людині підкреслюється усвідомлено-вольова основа. Між поняттями індивід, індивідуальність, особистість існує зв’язок.Індивід не може стати особистістю, не створивши своєї суспільної сутності.Особистість не може мати самостійного буття, не ставши індивідуальністю. Особистість за своєю суттю суспільна, а спосіб її існування індивідуальний.
б) Особистість – це продукт соціального та біологічного розвитку людини. Особистість має своє тіло,фігуру, особливий вираз обличчя, манери поведінки, стиль одягу. Це фізична сторона особистості. Соціальна особистість полягає в спілкуванні людей. Визнання в нас особистості іншими людьми робить із нас суспільну особистість.
Разом з соціальною особистістю формується і духовна особистість як своєрідний стрижень, на якому тримається все, в тому числі - ядро нашого “Я”. Зрозуміло, що людина є особистістю не за своїм єством, тобто не за своєю тілесністю, а за високим рівнем досконалості свого духу. До поняття особистості входить і психологічне обличчя людини. Особливе місце в дослідженні особистості займають природжені та надбані психічні властивості. . Природжені властивості – це темперамент, талант, здібності. Гіппократ виділив чотири типи темпераменту людей: холерик, сангвінік, меланхолік, флегматик. Разом з темпераментом особистість відрізняється характером, який формується особистим досвідом.За психологічними типами людей поділяють на: екстравертів(людина, котра зорієнтована на зовнішній світ, це відкритий тип); та інтровертів (зорієнтований всередину себе, це тип замкнутої, закритої людини).
15.Людина як предмет філософського осмислення (співвідношення)
а) Багатомірність людини проявляється в біологічному, психічному, соціальному, космічному відношеннях. Біологічне в людині проявляється у генетичних явищах, в анатомічних та фізіологічних особливостях, у нервово-мозкових та інших процесах людського організму. В біологічному плані Homo sapiens відповідає усім критеріям зоологічного виду. Психічне в людині містить внутрішній духовно-душевний світ, свідоме та позасвідоме, волю та переживання, мислення та пам’ять, характер та темперамент.На зміну біологічній еволюції прийшов соціальний розвиток, а це значить, що людина за своєю сутністю не біологічна, а соціальна істота, що проявляється через свідомість, духовне життя, виробничу діяльність, здатність створювати явища культури та користуватися ними. Вид Homo sapiens виявився виключеним з потоку біологічної еволюції - людина стала вихідною передумовою та результатом соціального прогресу. Останнім часом все більше розповсюджується думка про те, що усі властивості та особливості людини аж до вищих рівнів її духовного життя утворюють монолітну єдність біологічного та соціального.
б) Процес інтеграції індивіда в суспільство, в різні соціальні спільноти через засвоєння елементів культури, норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значимі риси особистості, називається соціалізацією. В соціалізації індивіда виділяють дві фази: соціальну адаптацію, яка означає пристосування індивіда до соціальних умов, до рольових функцій, норм, і інтеріоризацію - процес включення соціальних норм і цінностей у внутрішній світ людини.З. Фрейд виокремлює такі механізми соціалізації:— імітація — усвідомлені спроби дитини копіювати і наслідувати поведінку дорослих і друзів;— ідентифікація — засвоєння дітьми поведінки батьків, соціальних цінностей і норм як власних;— почуття сорому і провини — негативні механізми соціалізації, що забороняють і придушують деякі моделі поведінки. Соціалізація здійснюється протягом усього життя людини, поділяючись на первинну (соціалізація дитини) та вторинну (соціалізація дорослих). Залежно від віку індивіда розрізняють чотири основних етапи соціалізації:1. Соціалізація дитини.2. Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна).3. Тривала (концептуальна) цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості у період від 17—18 до 23—25 років).4. Соціалізація дорослих.
16.Свідомість як фундаментальна властивість людини (біологічні)
а) Свідомість – універсальний “замісник” всього, з чим людина має справу. Все, що ми знаємо про світ, дано нам через свідомість. Відповісти на питанні походження та сутності свідомості стало можливим у зв'язку з розвитком природничих наук, перш за все біології, психології, фізіології вищої нервової діяльності. Свідомість людини, її психічна діяльність залежить від мозку. Психічна діяльність грунтується на фізіологічних, біофізичних, біохімічних матеріальних процесах, вона нематеріальна. Це ідеальна діяльність, сутністю якої є відображення об'єктивного світу в ідеальних образах, які формуються у свідомості. Речі впливають на органи чуття. Отриманні подразнення передаються по нервових каналах в кору великих півкуль головного мозку, де виникають матеріальні, фізіологічні процеси. Ці процеси є матеріальною основою відчуттів, сприйнять, уявлень, складають основу абстрактного мислення. Будучи вищою формою відображення, свідомість розвивалося з менш високих форм в процесі тривалої еволюції матерії. Свідомість не тільки функція мозку, але і продукт громадського розвитку. Свідомість формується, разом з формуванням людини і людського суспільства. Свідомість обумовлена суспільством, є його продуктом і поза суспільства розвиватися не може.Людина з дитинства засвоює правила поведінки, моральні принципи тієїсуспільного середовища, в якій він живе. Він овладевает мовою, логікою мислення, культурою. Його свідомість формується у процесі трудової діяльності, під впливом існуючих у даному суспільстві соціальних відносин, політичних і правових ідей, моральних принципів, мистецтва, науки, релігійних або атеїстичних поглядів. Свідомість формується разом з мовою. Будь-яка думка виражається і закріплюється у словах та предложеніях.Форміруются ідеї і теорії, що стають загальним надбанням, елеми сустільной свідомості.
б) Основні функції свідомості:перша-усвідомлення навколишнього світу-це оволодіння певною система знань, що безупинно поповнюються, переломлених через призму особистого досвіду. Усвідомити об’єкт — це включити його в систему своїх знань, віднести його до певного класу предметів, позначити словом, вербализовать. Другою важливою ознакою й функцією свідомості є відношення людини до миру, переломлене через систему потреб. Відношення припускає оцінку й переживання цієї оцінки. Целеполагающая функція свідомості — третя найважливіша характеристика — полягає в тому, що у функції свідомості входить формування цілей діяльності, побудова планів і програм діяльності. Ще не почавши діяти, людей має вистава про результати своєї майбутньої діяльності —виконує функцію регуляції діяльності.Людська свідомість здатна відбивати не тільки зовнішній мир, але й внутрішній мир самої людини. Тому четвертою функцією свідомості є самовідбиття або рефлексія. Завдяки самосвідомості людей усвідомлює себе як індивідуальну реальність, окрему від природи й інших людей. Самосвідомість — це знання свого фізичного вигляду, стану, внутрішнього духовного миру, своїх можливостей.